Адміністративно-правові режими (реферат)

Глава 20 Адміністративно-правові режими

§ 1. Поняття і види адміністративно-правових режимів

Поняття «правовий режим» все більше утверджується як у сфері юридичної
науки, так і в законодавстві. Дослідження цього поняття дає змогу
виявити специфіку правового регулювання певного об’єкта чи виду
діяльності. Крім цього, це дозволяє судити про багатомірність,
багатогранність і об’ємність права як інституційного утворення, а також
розглядати його в динаміці, функціонуванні.

У найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як
порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують
особливе поєднання взаємодіючих дозволянь, заборон, а також позитивних
зобов’язань, який створює особливу спрямованість регулювання.

Кожній галузі права притаманний свій специфічний режим регулювання, яким
якраз і обумовлюється юридична особливість певної галузі.

Своєрідність адміністративно-правового режиму проявляється в особливому
порядку виникнення і формування змісту прав і обов’язків учасників
адміністративно-правових відносин та їх здійснення, наявності
специфічних санкцій, особливих засобах їх реалізації, а також в дії
єдиних принципів, загальних положень, які поширюються на дану сукупність
правових норм.

Адміністративно-правовий режим — це певне поєднання
адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в
централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та
юридичній нерівності суб’єктів правовідносин.

До числа основних елементів адміністративно-правового режиму належать:

1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві
ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулювання
і виражається в юридичній нерівності суб’єктів правовідносин;

2) особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми
виникнення прав і обов’язків, способів юридичного впливу, захисту прав,
процедурно-процесуальних форми і т. под., до яких слід віднести акти,
скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або
нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання,
адміністративну відповідальність та ін.;

3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь
громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і
свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх
повноважень у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів
України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів
виконавчої влади та їх посадових осіб перед суспільством за свою
діяльність та ін.;

4) особливість адміністративного законодавства, яке характеризується
наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг
різноманітних соціальних відносин, пов’язаних з державним управлінням;

5) встановлення поряд із загальногалузевим правовим режимом
внутрішньогалузевих правових режимів: режиму секретності, митного
режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон,
режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного
режиму та ін.

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки
галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба,
адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей
або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва
та ін.

Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і організацій у
використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав;
глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і
територією їх дії; окремими об’єктами; видами діяльності і т. под.

За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх
можливостей для реалізації суб’єктивних прав виділяють пільгові та
обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові
права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав чи свобод,
наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки,
запроваджують особливі права використання громадянами і організаціями
своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних
прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької
діяльності.

За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій
відрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють
конституційного статусу громадян і організацій; другі істотно обмежують
їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів
конституційних прав і свобод.

. За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні,
ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України
або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об’єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї,
отрути та ін.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової
діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.

Засади правових режимів встановлюються законами України: від 27 лютого
1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 13 жовтня 1992 р.
«Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон», від 16 березня 2000 p. «Про правовий режим
надзвичайного стану» від 4 листопада 1991 p. «Про державний кордон
України», від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону
України» та підзаконними правовими актами, наприклад, постановою
Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 p. «Про прикордонну смугу»
та ін.

За юридичною природою серед правових актів, що регулюють правові режими,
виділяють правовстановлюючі, які містять первинні «режимні» норми, та
правозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та
Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» Президент
України приймає рішення про введення режиму надзвичайного стану, в якому
встановлюються певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна
державна адміністрація), керуючись цим актом, встановлює комендантську
годину.

У створенні та здійсненні адміністративно-правових режимів, крім
нормативно-правової, велике значення мають організаційна і
матеріально-технічна підсистеми. Організаційна підсистема обслуговує
діяльність органів виконавчої влади (їх посадових осіб), які повинні
забезпечити додержання вставлених заборон та обмежень і виконання
покладених на громадян та юридичних осіб обов’язків.

Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановлених режимних
правил. Це спеціальні режимні органи, які утворені з урахуванням змісту
і особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму
(прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації та ін.) і
комплектуються спеціально підготовленим особовим складом, забезпечуються
необхідними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємопов’язані
сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону складають причини і
мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов’язані
з ними дії. Формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на
який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення,
здійснення, скасування; система «режимних» обов’язків і прав. Більшість
спеціальних режимів, як правило, обмежують права громадян. Проте такі
обмеження не повинні бути надмірними і мають встановлюватися тільки
законами. В Конституції України закріплено, що виключно законами України
визначаються правові режими власності, державного кордону, воєнного і
надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види
спеціальних правових режимів.

§ 2. Поняття надзвичайних режимів

У певні періоди розвитку людства виникають гострі соціальні, техногенні
суперечності, суперечності між природою і суспільством. Це призводить до
етнічних і соціальних, політичних і воєнних конфліктів, стихійних лих,
великомасштабних промислових аварій та ін. Екстремальні ситуації
загрожують життю і здоров’ю людей, створюють умови для знищення значних
матеріальних і духовних цінностей. Все це може привести до
дестабілізації та руйнування соціальної системи, а тому потребує
негайного проведення неординарних заходів, у тому числі правових,
організаційних, економічних, матеріально-технічних та ні. Екстремальні
(надзвичайні) ситуації становлять собою сукупність небезпечних для
суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важливим інтересам
особи, суспільства, держави і потребують для свого врегулювання іншого
нормативного впливу, іншої керуючої підсистеми, ніж ті, що діють у
звичайних умовах.

Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова
юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони належать
до адміністративно-правових режимів.

Надзвичайні режими — це спеціальні правові режими життєдіяльності
населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів
влади на території, де виникла надзвичайна ситуація. Головним в їх
змісті є те, що вони істотно змінюють правовий статус суб’єктів цієї
території, у деяких випадках — систему органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування, встановлюють заходи, які
застосовуються для врегулювання ситуації.

Законодавство України передбачає три основні різновиди надзвичайних
режимів: 1) надзвичайний стан; 2) надзвичайна екологічна ситуація; 3)
воєнний стан.

§ 3. Правовий режим надзвичайного стану

Правову основу введення режиму надзвичайного стану, крім норм
Конституції України (ст. ст. 92,106), становлять Закон України «Про
правовий режим надзвичайного стану», а також закони, що регулюють
діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного
стану, наприклад, «Про міліцію», «Про Службу безпеки», Закон України та
Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в
окремих її місцевостях, затверджений Верховної Ради України.

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово
вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні
надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче
загальнодержавного рівця, що призвели чи можуть призвести до людських і
матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при
спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України
шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам влади,
військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно
до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» повноважень,
необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я
громадян, нормального функціонування національної економіки, органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту
конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою,
обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина
та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії
цих обмежень.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша
ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або
природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку
при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу
шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод
громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення
умов для нормального функціонування органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці
громадян або конституційному ладу, усунення якої іншими способами є
неможливим.

У Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» виділяються
два види такого стану: 1) виникнення особливо тяжких надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха,
катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження,
пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних
верств населення; 2) викликаний протиправними діями людей: здійснення
масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи
руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення; виникнення
міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення
окремих особливо важливих об’єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці
громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та
органів місцевого самоврядування; виникнення масових заворушень, що
супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і
свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу
України шляхом насильства; масовий перехід державного кордону з
територій суміжних держав; необхідність відновлення конституційного
правопорядку і діяльності органів державної влади.

Перший вид режиму надзвичайного стану вводиться в Україні або в окремих
її місцевостях Указом Президента України за пропозицією Кабінету
Міністрів України із затвердженням Верховною Радою України.

Другий вид режиму надзвичайного стану вводиться Указом Президента
України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України із
затвердженням Верховною Радою України після попереднього звернення
Президента України через засоби масової інформації або в інший спосіб до
груп осіб, організацій, установ, які є ініціаторами чи учасниками дій,
що можуть бути приводом для запровадження надзвичайного стану, крім
випадків, коли для врятування населенна або недопущення загибелі людей
потрібні невідкладні заходи.

Введення надзвичайного стану на території АРК або в окремих її
місцевостях може ініціювати Верховна Рада АРК.

В Указі Президента України про ведення надзвичайного стану зазначаються:
1) обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану; 2) межі
території, на якій вводиться надзвичайний стан; 3) час, з якого
вводиться надзвичайний стан, і строк, на який він вводиться; 4) перелік
і межі конституційних прав ї свобод людини і громадянина, які тимчасово
обмежуються у зв’язку з введенням такого стану, а також перелік
тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із
зазначенням строку дії цих обмежень; 5) органи державної влади, органи
військового командування та органи місцевого самоврядування, яким
доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх
додаткових повноважень; 6) інші питання, що випливають із вищевказаного
Закону.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений
Верховною Радою України, негайно оголошується через засоби масової
інформації або в інший спосіб.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більше як 30
діб і не більше як 60 діб в окремих її місцевостях. В разі необхідності
надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не
більш як на ЗО діб. Такий Указ Президента України набирає чинності після
його затвердження Верховною Радою України.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях може бути
скасований Указом Президента України раніше строку, на який він
вводиться, в разі усунення обставин, що обумовили його введення.

В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада України,
Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні і місцеві
органи виконавчої влади. Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи
місцевого самоврядування, а також військове командування та його
представники, підприємства, установи і організації відповідно здійснюють
повноваження, надані їм Конституцією та законами України, і забезпечують
виконання заходів, упроваджених у зв’язку з введенням надзвичайного
стану.

Військовим командуванням, якому у визначених межах надається право разом
з органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК та органами місцевого
самоврядування здійснювати заходи правового режиму надзвичайного стану,
є: Головне управління внутрішніх військ МВС України; Служба безпеки
України, Головне управління сил цивільної оборони Міністерства України з
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи. У період надзвичайного стану не можуть бути
відповідно припинені чи обмежені повноваження Президента України,
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК, Ради міністрів
АРК, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади
та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури
України, органів дізнання та слідства.

При введенні надзвичайного стану на всій території України або в окремих
її місцевостях Верховна Рада України приймає рішення про продовження
сесії або її роботи в пленарних засіданнях протягом усього періоду дії
надзвичайного стану.

Координацію діяльності органів виконавчої влади. Ради міністрів АРК,
військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ і організацій здійснюють Рада національної безпеки і оборони
України, а в частині повноважень, що їй не належать, — Кабінет Міністрів
України. Для координації дії вищезазначених органів, підприємств,
установ і організацій в умовах, коли надзвичайний стан введено з питань
підтримання правопорядку і забезпечення безпеки громадян на відповідній
території, згідно з Указом Президента України про введення надзвичайного
стану на місцях можуть створюватися оперативні штаби, до складу яких
можуть включатися представники Служби безпеки України, МВС України,
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та місцевих органів
виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на чолі з
комендантами територій.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах
національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання
заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту
прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть
запроваджуватися такі заходи: 1) встановлення особливого режиму в’їзду і
виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться
надзвичайний стан; 2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;
3) посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують
життєдіяльність населення і народного господарства; 4) заборона
проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких
встановлюється судом; 5) заборона страйків.

У разі введення надзвичайного стану в зв’язку з виникненням особливо
тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, крім
вищезазначених заходів, додатково можуть також, здійснюватися такі
заходи, як тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць,
небезпечних для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або
тимчасових жилих приміщень, встановлення карантину та проведення інших
обов’язкових санітарних і протиепідемічних заходів, мобілізація та
використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від
форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних
ситуаційз обов’язковою компенсацією зазнаних втрат та ін.

Якщо введення надзвичайного стану викликано масовими порушеннями
громадського порядку, крім загальних заходів, додатково можуть
здійснюватися ще й такі, як: запровадження комендантської години
(заборона перебування на вулицях та в інших громадських місцях без
спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години
доби); перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках
проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу
і вантажів, службових приміщень та житла громадян; обмеження або
тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних
речовин, а також алкогольних напоїв і речовин, вироблених на спиртовій
основі, та ін.

Забезпечення громадського порядку, охорона життя, здоров’я, прав, свобод
і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану здійснюються
силами і засобами органів МВС України, в тому числі внутрішніх військ,
військ Цивільної оборони, СБУ відповідно до їх повноважень, встановлених
законом, а в деяких випадках, передбачених законом, можуть залучатися
також військові частини Збройних Сил України та Прикордонних військ
України.

Порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного
стану тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

§ 4. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий
правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих
місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і
спрямовується для попередження людських і матеріальних витрат,
відвернення загрози життю і здоров’ю громадян, а також усунення
негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виділення
державою (або органами місцевого самоврядування) додаткових фінансових
та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного
стану і відшкодування завданих збитків, запровадження спеціального
режиму поставок продукції для державних потреб, реалізації комплексних
та цільових програм громадських робіт.

Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації базується на
Конституції України і складається із законів України від 25 червня 1991
р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 14 грудня 1999
р. «Про аварійно-рятувальні служби», від 16 березня 2000 р. «Про
правовий режим надзвичайного стану», від 13 липня 2000 р. «Про зону
надзвичайної екологічної ситуації», а також прийнятих відповідно до них
нормативно-правових актів.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної
екологічної ситуації можуть бути: значне перевищення гранично допустимих
норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених
законодавством; виникнення реальної загрози життю та здоров’ю великої
кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним,
фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок
надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного
впливу стихійних сил природи чи інших факторів; негативні зміни, які
сталися у навколишньому природному середовищі на значній території і які
неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави,
або які суттєво обмежують чи виключають можливість проживання населення
і провадження господарської діяльності на відповідній території; значне
збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у
навколишньому природному середовищі.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної
ситуації Указом Президента України, затвердженим Верховною Радою
України, за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або
за поданням Кабінету Міністрів України. В такому Указі Президента
України має бути зазначено: обставини, що стали причиною та
обґрунтуванням необхідності оголошення окремої місцевості зоною
надзвичайної екологічної ситуації, межі території, на якій вона
оголошується, заходи щодо організаційного, фінансового та
матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в такій
зоні, основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків
надзвичайної екологічної ситуації, обмеження на певні види діяльності в
цій зоні, час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної
екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою
зоною.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада міністрів
АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм
Конституцією та законами України, і забезпечують додержання правового
режиму зони надзвичайної екологічної ситуації та виконання заходів,
передбачених Законом України «Про зону надзвичайної екологічної
ситуації» та актами Президента України.

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної
ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку,
встановленому відповідним законом із запровадженням додаткових заходів.

До виконання невідкладних аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт
у такій зоні можуть у разі необхідності залучатися в установленому
законом порядку на добровільній основі працездатне населення,
транспортні засоби громадян за умови обов’язкового забезпечення безпеки
праці, а в разі необхідності за рішенням Президента України до виконання
таких робіт можуть залучатися військові частини Збройних Сил України та
інших військових формувань. Забезпечення громадського порядку в зоні
надзвичайної екологічної ситуації здійснюється силами та засобами
підрозділів МВС України та СБУ відповідно до закону. Юридичні та фізичні
особи, винні у порушенні правового режиму в зоні надзвичайної
екологічної ситуації, несуть відповідальність згідно з законами України

§ 5. Правовий режим воєнного стану

Воєнний стан — особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в
окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу,
небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності
та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому
командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних
для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також
тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод
людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із
зазначенням строку дії цих обмежень.

Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами
державної влади, військовим командуванням, органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм
повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки
державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон
України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану, інші
закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в
Україні або в окремих її місцевостях за пропозицією Ради національної
безпеки і оборони України, затверджений Верховною Радою України.

В Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1)
обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території,
на якій він вводиться, час введення і строк, на який він зводиться; 3)
завдання військового командування, органів державної влади та органів
місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів
правового режиму воєнного стану; 4) вичерпний перелік конституційних
прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку
з введенням воєнного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і
законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих
обмежень.

В умовах воєнного стану Президент України, Верховна Рада України, органи
державної влади, військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил
України, командування Сухопутних військ Збройних Сил України та
Військово-Морських Сил України, оперативні командування, командування
військових об’єднань, з’єднань Збройних Сил України та інших військових
формувань) та його представники (командири військових частин,
підрозділів, начальники військових установ та організацій), Верховна
Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи та організації здійснюють повноваження, надані їм
Конституцією та законами України, і забезпечують виконання відповідних
заходів.

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України в
умовах воєнного стану здійснює керівництво стратегічним плануванням
Збройних Сил України та інших військових формувань запровадженням та
здійсненням заходів такого правового режиму через Генеральний штаб
Збройних Сил України. У період воєнного стану не можуть бути припинені
повноваження Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини. Верховної Ради АРК, центральних і місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також
судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства.
Верховна Рада України працює у сесійному режимі.

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК, рішення Ради міністрів АРК,
рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, що
обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану, тимчасово не
застосовуються.

У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення
заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на
військове командування. Всі органи державної влади, АРК та органи
місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації,
об’єднання громадян, а також самі громадяни зобов’язані сприяти
військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового
режиму воєнного стану на відповідній території.

Крім заходів, що застосовуються під час надзвичайного стану, при
воєнному стані вживаються такі заходи: запровадження трудової повинності
для працездатного населення, не залученого до роботи в оборонній сфері
та сфері її життєзабезпечення і не заброньованого за підприємствами,
установами та організаціями на період мобілізації та воєнного часу, з
метою залучення до виконання робіт, які мають оборонний характер, та
ін.; використання потужності та трудових ресурсів підприємств, установ і
організацій всіх форм власності для потреб оборони та ін. Значно
жорсткішими стають санкції, що накладаються на порушників такого режиму.

§ 6. Режим державної таємниці

Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних
принципів міжнародного порядку в сфері інформації, Україна вживає
заходів щодо засекречування та охорони певної інформації у сфері
оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної
безпеки і охорони правопорядку з метою захисту життєво важливих
інтересів України.

Така інформація визнається у порядку, встановленому Законом України «Про
державну таємницю» (в редакції Закону України «Про внесення змін до
Закону України «Про державну таємницю»), державною таємницею та підлягає
охороні з боку держави. Перелік та зміст інформації, що може бути
віднесена до державної таємниці, визначаються у цьому Законі та
вмотивованими рішеннями державних експертів з питань таємниць.
Відомості, що становлять державну таємницю, публікуються в офіційних
державних виданнях.

Охорона державної таємниці включає до себе комплекс
організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та
оперативних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації,
що становить державну таємницю. Серед організаційно-правових заходів
щодо охорони державної таємниці застосовуються такі: встановлення єдиних
вимог щодо виготовлення, користування, збереження, передачі,
транспортування та обігу носіїв інформації, що становить державну
таємницю; ліцензування підприємств, установ і організацій, які
здійснюють діяльність, пов’язану з державними таємницями; спеціальний
порядок доступу громадян до державної таємниці; спеціальний порядок
здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних та інших функцій
органів державної влади стосовно підприємств, установ і організацій,
діяльність яких пов’язана з державними таємницями; відповідальність за
порушення законодавства про державну таємницю та ін.

З метою технічного захисту інформації підприємства, установи і
організації, які здійснюють діяльність, пов’язану з державними
таємницями, зобов’язані використовувати захищені засоби оброблення,
передачі, збереження інформації та технічні пристрої її захисту,
сертифіковані на відповідність цих засобів та пристроїв нормативам
технічної захищеності, вживати криптографічні заходи охорони такої
інформації. Оперативні заходи охорони державної таємниці застосовуються
в ході контррозвідувальної, розвідувальної та оперативно-розшукової
діяльності, яку здійснюють органи Служби безпеки України та інші
державні органи згідно з чинним законодавством.

Державну політику щодо державної таємниці забезпечують Президент
України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, інші органи
виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення
охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Режим (франц. regime, від лат. regimen — правління) може
застосовуватися в кількох значеннях: 1) державний лад, спосіб правління;
2) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку тощо; 3)
система правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; 4) умови
діяльності, існування.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1991. № 16. Ст. 198.

Див. Там само. 1992. № 50. Ст. 676.

Див. Там само. 2000. № 23. Ст. 176.

Див. Там само. 1992. № 2. Ст. 5.

Див. Там само. 1995. № 21. Ст. 152.

Див.: Уряд. кур’єр. 1994. № 86. С. 10.

Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546.

Див.: Там само. 2000. № 4. Ст. 25.

Див.: Там само. №42. Ст.348.

Зона надзвичайної екологічної ситуації — це окрема місцевість України,
на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, при котрій сталися
негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують
застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 2000. №28. Ст. 224.

Див.: Офіційний вісник України. 1999. № 42. Ст. 2075.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *