Адміністративна відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України (реферат)

Реферат на тему:

Адміністративна відповідальність за незаконне перетинання державного
кордону України

Постійні організаційні перетворення державних органів, на які
покладалися завдання регулювання міграційних процесів протягом останніх
13 років, надання їм функцій регулювання від питань національних меншин
до питань релігії, свідчать про те, що в Україні ще не вироблено єдиної
концепції державної політики в сфері регулювання міграційних процесів.
Більш того, немає чіткого розуміння масштабів загрози національній
безпеці України з боку такого явища, як незаконна міграція.

На сьогодні не існує дієвого способу припинити неодноразові спроби
якого-небудь іноземця або особи без громадянства незаконно проникнути в
Україну. Навіть при його виявленні, йому загрожує тільки адміністративне
стягнення, передбачене ст. 2041 КУпАП, після відбуття якого він знову і
знову може намагатися незаконно проникнути в Україну, поки це йому не
вдасться.

Очевидно, що законодавець абсолютно необґрунтовано виключив статтю 331
Кримінального кодексу України, що передбачала кримінальну
відповідальність за незаконне перетинання державного кордону. На нашу
думку, при незаконному перетинанні державного кордону порушується не
порядок управління міграційними процесами, як вказується в
науково-практичному коментарі до Кодексу про адміністративні
правопорушення України, а право держави на суверенітет над своєю
територією. При цьому держава не контролює частину своєї території,
через яку вільно переміщаються в будь-якому напрямі особи, які можуть
перевозити товари, наркотики, зброю та ін.

Разом з тим недосконалість сучасного законодавства щодо регулювання
міграційних процесів може слугувати причиною притягнення до
відповідальності невинних осіб. Метою даної статті є розгляд питань,
пов’язаних із притягненням іноземців та осіб без громадянства до
адміністративної відповідальності за скоєння правопорушень, передбачених
ст. 2041 КУпАП, і запропонування деяких змін у нормах чинного
законодавства.

Стаття 2041 КУпАП „Незаконне перетинання або спроба незаконного
перетинання державного кордону України” за перетинання або спробу
перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами
пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через
державний кордон України без відповідних документів або за документами,
що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних
органів влади, передбачає накладення штрафу від п’ятдесяти до ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на
строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або
адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яких протягом року було
піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених
частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста
до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні
роботи на строк до двох місяців із відрахуванням двадцяти відсотків
заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Чинність цієї статті не поширюється на випадки повернення в Україну без
встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів,
пов’язаних із торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну
іноземців чи осіб без громадянства з метою отримання притулку або
набуття статусу біженця, якщо вони у встановлений законом термін
звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм
притулку чи статусу біженця [1].

Відповідно до статті 35 Закону України „Про державний кордон України”
особи, винні в порушенні або у спробі порушення режиму державного
кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску
через державний кордон, у незаконному переміщенні або спробі незаконного
переміщення через державний кордон вантажів, матеріалів, документів і
інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний
кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу
відповідальність [2].

Згідно зі ст. 29 Закону України „Про правовий статус іноземців і осіб
без громадянства” іноземці і особи без громадянства, які намагаються
перетнути державний кордон України з порушенням установленого порядку,
підлягають адміністративній і кримінальній відповідальності на загальних
підставах. Це означає, що ця категорія осіб підлягає юрисдикції України
і відповідає за здійснення правопорушення так, як і громадяни
України [3].

Закон України „Про державний кордон України” у ст. 1 визначає, що
державний кордон України – лінія і вертикальна поверхня, що проходить по
цій лінії, що визначають межі території України (суші, вод, надр,
повітряного простору), тобто просторова межа дії державного суверенітету
України.

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, паромне, повітряне та інше
сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах
пропуску, які встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до
законодавства України і міжнародних договорів.

У пунктах пропуску через державний кордон України створюються
контрольно-пропускні пункти Державної прикордонній служби, митні і інші
установи, що здійснюють контроль на державному кордоні.

Законами України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну
громадян України” від 21.01.1994, „Про правовий статус іноземців і осіб
без громадянства” від 04.02.1994, а також постановою Кабінету Міністрів
№ 1074 від 29 грудня 1995 р. „Про Правила в’їзду іноземців та осіб без
громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через
її територію” визначається перелік документів, що дають право громадянам
України, іноземцям і особам без громадянства на виїзд із України і в’їзд
в Україну. Іноземці і особи без громадянства можуть в’їжджати в Україну
по дійсних національних паспортах або документах, що їх заміняють. При
цьому іноземці повинні одержати у встановленому порядку в’їзну візу,
якщо інше не передбачено законодавством України. Перетинання державного
кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон
України (після пред’явлення одного з документів, зазначених у ст. 2).

Об’єктивна сторона даного правопорушення виражається в перетинанні
державного кордону України поза пунктами пропуску, а також у пунктах
пропуску через державний кордон України без установлених документів або
дозволу відповідних органів державної влади.

Під незаконним перетинанням державного кордону громадянами України,
іноземними громадянами і особами без громадянства слід розуміти
залишення особою території однієї і переміщення на територію іншої
держави шляхом самовільного (без відповідного документа або відповідного
дозволу) перетинання державного кордону України.

Незаконне перетинання може бути зроблено будь-яким способом (пішки,
уплав, з використанням транспортних засобів тощо), у різний час доби і у
будь-якому місці державного кордону.

Адміністративне правопорушення вважається закінченим із моменту
фактичного незаконного перетинання державного кордону України.

Разом з тим при незаконному перетинанні державного кордону України при
виїзді особи з території України на територію суміжної держави виникає
питання про її притягнення до відповідальності, оскільки вона вже
перебуває за межами України. Вимагати її видачі українська сторона не
може, оскільки вона не вчинила злочину, передбаченого Кримінальним
кодексом.

Водночас не може бути спроби, тобто незакінченого перетинання державного
кордону, при в’їзді в Україну, оскільки в цьому випадку особа ще не
перетинає державний кордон, а отже, не робить правопорушення на
території України.

Із змісту статті 16 КУпАП, „Відповідальність іноземців і осіб без
громадянства” – „Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на
території України, підлягають адміністративній відповідальності на
загальних підставах з громадянами України”, витікає, що адміністративна
відповідальність передбачена за адміністративні правопорушення, які
вчиняються на території України.

У зв’язку з викладеним вище, на нашу думку, необхідно викласти зміст ч.
1 статті 2041 КУпАП у такій редакції:

„Перетинання державного кордону України при в’їзді будь-яким способом
поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах
пропуску через державний кордон України без відповідних документів або
за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без
дозволу відповідних органів влади або спроба такого перетинання при
виїзді з України –…”.

Суб’єктами адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 2041, є
громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які досягли
шістнадцятирічного віку, незаконно перетнули державний кордон України.
Із суб’єктивної сторони незаконне перетинання державного кордону
припускає прямий намір, тобто виражається в навмисній формі провини.
Особа усвідомить, що незаконно перетинає кордон і бажає зробити такі
протиправні дії.

Дія даної статті не поширюється на випадки повернення в Україну без
встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів,
пов’язаних із торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну
іноземців чи осіб без громадянства з метою отримання притулку або
набуття статусу біженця, якщо вони у встановлений законом термін
звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм
притулку чи статусу біженця.

Згідно зі статтею 9 Закону України „Про біженців”, особи, які мають
намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у
порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п’яти
робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із
заявами про надання їм статусу біженця.

Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно
перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні
протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу
міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу
Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із
заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам
Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби
незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону
України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу,
або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити
про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти
причини зазначених ситуацій. Такі особи повинні бути направлені
посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу
міграційної служби.

Якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена з
сім’єю, і заявляє про намір набути статусу біженця, або про це
повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої
особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні
невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і
піклування [4].

Із змісту ст. 149 КК України „Торгівля людьми або іншою незаконною
угодою по передачі людини” витікає, що особами, які стали жертвами
злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, слід вважати осіб, щодо яких
планується або здійснено їхній продаж або інша передача іншій особі
(особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі,
залучення в злочинну діяльність, втягування в боргову кабалу,
усиновлення (удочеріння) з комерційною діяльністю, використання в
збройних конфліктах, експлуатації його праці [5].

Разом з тим згідно з ст. 9 Закону України „Про державний кордон України”
не є порушенням правил перетинання державного кордону України вимушене
перетинання державного кордону особами, транспортними засобами на суші,
заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у
територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних
суден та інших літальних апаратів, вчинені в стані крайньої
необхідності, а також за інших вимушених обставин.

Очевидно, що особи, які зробили вимушене незаконне перетинання кордону,
не повинні підпадати під дію статті 2041 КУпАП через відсутність у їхніх
діях одного з головних ознак складу правопорушення – провини.

Таким чином, у ч. 3 ст. ст. 2041 КУпАП законодавець невиправдано звужує
перелік випадків, які не підпадають під дію даної статті, не включивши в
нього випадки вимушеного переміщення через кордон будь-яких осіб, як
громадян України так і негромадян. До таких випадків можна віднести
вимушене переміщення через кордон:

– жертв злочинів проти особистості з метою приховання від правоохоронних
органів суміжних країн;

– заручників;

– жертв злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми;

– дітей, які вивозять для всиновлення (удочеріння) не в комерційних
цілях та ін.

У зв’язку із цим пропонуємо ч. 3 ст. 2041 КУпАП викласти в наступній
редакції:

„Чинність цієї статті не поширюється на випадки вимушеного переміщення
осіб через державний кордон України, а також на випадки прибуття в
Україну іноземців чи осіб без громадянства з метою отримання притулку
або набуття статусу біженця, якщо вони у встановлений законом термін
звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм
притулку чи статусу біженця.”

Література:

1. Кодекс Украины об административных правонарушениях:
Научно-практический комментарий. – Издание четвертое – Харьков: ООО
„Одиссей”, 2003

2. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991
№ 1777-ХІІ// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2 (із змінами
і доповненнями).

3. Про правовий статус іноземців: Закон України // Відомості Верховної
Ради України. – 1994. – № 23. Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 1807-III від 08.06.2000 // ВВР. – 2000. – № 38; № 2247-III від
18.01.2001; ВВР. – 2001. – № 13.

4. Про біженців: Закон України від 21 червня 2001 року // Голос України.
– 2001. – 31 липня.

5. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /
Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гаврик С.Б. та ін.; За заг. ред.
В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К., 2003.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *