.

Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
293 2104
Скачать документ

Реферат на тему:

Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії

План

TOC \o “1-3” \h \z HYPERLINK \l “_Toc28663595” 1. Становлення і
крах японського тоталітаризму. Перехід до демократичного суспільства
PAGEREF _Toc28663595 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc28663596” 2. Ідеологічні та економічні аспекти
демократизації Японії PAGEREF _Toc28663596 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc28663597” 3. Японська політична система на
сучасному етапі PAGEREF _Toc28663597 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc28663598” Висновки PAGEREF _Toc28663598 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc28663599” Література PAGEREF _Toc28663599 \h 10

1. Становлення і крах японського тоталітаризму. Перехід до
демократичного суспільства

Становлення японського тоталітаризму відноситься до 30-х років ХХ
століття. Світова економічна криза 1929-1933 рр. болісно вдарила по
японській економіці, що пояснювалося насамперед вузькістю внутрішнього
ринку, низкою концентрацією капіталу. Різко скоротилося (на 30-40%)
промислове і сільськогосподарське виробництво. В пошуках виходу з кризи
Японія у вересні 1931 р. окупувала Маньчжурію, створивши маріонеткову
державу Манчжоу-го, котра стало базою для агресії проти Китаю і СРСР. В
цих умовах активізувався ультранаціоналістичний рух “молодих офіцерів”.
Організовані ними в 1932 і 1936 рр. військові путчі були придушені, але
разом з тим вплив військових різко посилився.

26 листопада 1936 р. був підписаний “Антикомінтернівський пакт” між
Японією і Німеччиною, який заклав основи формування блоку фашистських
держав. 27 вересня 1940 р. Японією, Німеччиною і Італією був підписаний
“Троїстий пакт”, який відбив їхні прагнення до поділу світу. В липні
1937 р. Японія розпочала війну в Китаї, що набула затяжного характеру.
Розгром японської армії у озера Хасан в 1938 р. і на річці Халкін-Гол в
1939 р. показав небезпеку для Японії агресії проти СРСР і примусив
правлячі кола обрати шлях на південь в надії, що європейські держави не
зможуть захистити свої володіння в Азії. В ході підготовки до війни
відбувалася фашизація економічної і політичної структури суспільства,
подальше укріплення тоталітарної державної моделі.

Після нападу Німеччини на СРСР японські мілітаристи зайняли вичікувальну
позицію, сподіваючись у випадку значної поразки СРСР вступити у війну.
Розгром гітлерівських військ під Москвою став одним з основних факторів
прийняття Японією стратегічного курсу на встановлення свого панування у
Східній Азії. 7 грудня 1941 р. Японія без оголошення війни атакувала
Перл-Харбор і інші бази союзників на Тихому океані. До середини 1942 р.
вона захопила біля 7 млн. км2 території Азії з населенням більше 500
млн. чоловік. В 1942 р. наступив перелом у війні. США наносили Японії
одну поразку за іншою. Це, а також успіхи СРСР у війні з Німеччиною і
розгортання національно-визвольного руху в Азії примусили Японію перейти
до оборони.

У відповідності до рішень Ялтинської конференції в лютому 1945 р. СРСР
зобов’язався вступити у війну з Японією через 2-3 місяці після
капітуляції Німеччини. 5 квітня 1945 р. радянський уряд заявив про намір
денонсувати Пакт про нейтралітет з Японією у зв’язку з докорінною зміною
обстановки. Вступ СРСР у війну 9 серпня 1945 р. після того як Японія
відкинула вимоги Потсдамської конференції про капітуляцію, розгром
Квантунської армії, визволення Маньчжурії і інших територій на Далекому
Сході нанесли вирішальний удар по японському мілітаризму, прискорили
закінчення Другої світової війни. Здійснювані США атомні бомбардування
Хіросіми (6 серпня) і Нагасакі (9 серпня) не були викликані військовою
необхідністю і були, головним чином, демонстрацією сили. 2 вересня 1945
р. Японія капітулювала.

Політика США в період окупації Японії носила двоїстий характер.
Сполучені Штати хотіли позбутися Японії як економічного конкурента і не
допустити відродження мілітаризму, але в той же час прагнули підтримати
великий капітал як опору і союзника у післявоєнні роки. Важливим
фактором глибоких демократичних перетворень, що означали ліквідацію
попереднього політичного і соціального ладу мілітаристської
імператорської Японії стала боротьба прогресивних сил, профспілковий
рух. Ці перетворення відповідали інтересам буржуазних партій, які стали
знову утворюватися в Японії.

Після закінчення війни і поразки японського мілітаризму були передані
суду військові злочинці, розпущені збройні сили і праві організації,
проведена земельна реформа, ліквідоване поміщицьке землеволодіння,
реорганізовані монополістичні концерни – дзайбацу, прийняті
антимонопольні закони. За конституцією 1947 р. проголошувалася суверенна
влада народу, запроваджувався в якості вищого органу державної влади
парламент, декларувалися демократичні права і свободи. Імператор
позбавлявся владних функцій, Японія відмовлялася від застосування
збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів. В розвиток
конституції була прийнята серія законів, що стосувалися усіх боків
політичної, економічної, соціальної сфер життя Японії.

Післявоєнні перетворення в їхній сукупності ознаменували завершення
буржуазно-демократичних реформ; японський капіталізм позбавлявся
феодальних пережитків і набував рис сучасного розвиненого капіталізму, а
японська політична система, в свою чергу, переживала перехід від
тоталітарної традиції до демократичного суспільства.

2. Ідеологічні та економічні аспекти демократизації Японії

Біди, принесені японським мілітаризмом народові, страшна трагедія
Хіросіми і Нагасакі, військові акції США в Кореї і Індокитаї призвели до
зростання пацифістських настроїв серед усіх верств японського
суспільства. З ними не могли не рахуватися японські політики, що прийшли
до влади після закінчення Другої світової війни. Вони зробили висновок,
що у Японії, яка була морською державою, немає іншої альтернативи, окрім
відновлення своїх позицій у міжнародній торгівлі, причому домагатися
цього слід під захистом найбільш сильної капіталістичної держави – США.
А в країні в цей час необхідно присвятити свою енергію економічному
розвитку, використовуючи дешеву привізну сировину. Саме ці ідеї стали
основою так званої доктрини Йосида, проголошеної на початку 50-х років
першим післявоєнним прем’єр-міністром Японії і якої додержувалися в
більшій чи меншій мірі усі японські політичні лідери. Японські лідери
змогли реалістично оцінити внутрішні можливості Японії і міжнародну
обстановку, яка склалася в світі завдяки протистоянню двох великих
держав і відсутності якої-небудь воєнної загрози для Японії. Цей курс
призвів до концентрації усіх матеріальних, моральних і інтелектуальних
сил нації на відновлення і розвиток промислового і технологічного
потенціалу, підвищення життєвого рівня народу, становлення демократичних
інституцій.

Відносно низькі військові видатки Японії, запровадження інновацій і
новітніх технологій в мирні галузі промисловості стали одним з найбільш
важливих факторів конкурентноздатності японської продукції і відносно
стабільних темпів її економічного розвитку.

Необхідно підкреслити важливе значення зовнішнього чинника у
післявоєнному розвитку Японії. Воєнний союз з США і створення на
японській території американських військових баз призвели до певного
обмеження суверенітету Японії, що значною мірою визначило напрямки її
політичного розвитку. В обмін на участь в американській
військово-політичній стратегії Японія отримала можливість імпортувати з
США важливу для себе сировину, новітні технології і фундаментальні
знання, країна отримала величезний ринок, на котрий припадало близько
30% її експорту, головним чином промислових товарів.

Тиск Заходу призвів до певних змін внутрішньої політики правлячих кіл
Японії.

Найбільш рельєфно це відбилося в курсі уряду Я. Накасоне, який
знаходився при владі з 1983 по 1987 рік. Накасоне закликав до зміцнення
моральних підвалин японського суспільства, заохочував націоналістичні
настрої, наполягав на створенні сильного війська як найважливішого
фактора підвищення ролі Японії на світовій арені. В той же час Накасоне
зробив так багато для зміцнення союзницьких відносин з США, як ніякий
інший японський лідер. Він усіляко пропагував ідею інтернаціоналізації
Японії, розширення економічних і культурних зв’язків зі світовим
співтовариством.

На сучасному етапі для політичного життя Японії характерне змішування
різновекторних орієнтацій: підвищення ролі традиційних цінностей і
закликів до інтернаціоналізації суспільства, економічного егоїзму і
зацікавленості в світових господарських зв’язках, пацифізму і
націоналізму, зовнішньополітичної пасивності і великодержавної
амбіційності. Аналізуючи сучасний політичний клімат Японії можна
констатувати, що запозичені і пристосовані до національних умов
демократичні традиції є провідною ознакою японського суспільства, в
цілому вони переважають над залишками тоталітарної ідеології і
політичної практики Японії.

3. Японська політична система на сучасному етапі

Основи сучасної політичної системи, яка докорінним чином відрізняється
від політичної системи довоєнної Японії, були закладені прийняттям
конституції 1947 р. Її найважливішими положеннями стали визнання
суверенітету народу, основних прав людини, поділ влад і місцевого
самоврядування. Японія отримала юридичну базу для розвитку в якості
країни з парламентською демократією.

Політичну структуру японського суспільства утворюють офіціальні
(державні і муніципальні) установи, а також політичні партії і
непартійні організації.

В системі офіційних установ в Японії нове місце посів інститут
імператора, котрий раніше був головою держави з фактично необмеженими
повноваженнями.

Існують різні погляди на форму правління в Японії, що пояснюється
відсутністю в післявоєнній конституції формулювання про форму правління.
Найбільш розповсюдженим є судження, згідно з яким сучасна Японія –
парламентська монархія (за формою правління), оскільки в Японії є
спадковий монах з титулом імператора (тенно), а створення і
функціонування уряду зумовлене довірою палати представників (нижньої
палати) парламенту.

Конституцією на імператора покладена низка функцій, в тому числі
скликання парламенту, розпуск палати представників і оголошення
загальних парламентських виборів, призначення прем’єр-міністра,
підтвердження призначень і відставок міністрів а також повноважень
дипломатичних представників Японії, призначення голови Верховного суду,
підтвердження амністій, пожалування нагород, прийом іноземних
дипломатичних представників. Однак ці функції носять формальний
характер, оскільки ініціатива імператора у їхньому здійсненні не
передбачена (багато функцій є лише церемоніальними). Імператор не має
повноважень, пов’язаних із здійсненням державної влади, і може вдаватися
до дій, які стосуються справ держави лише за порадою і зі згоди кабінету
міністрів, котрий і несе відповідальність за ці дії.

За конституцією єдиним законодавчим органом є парламент, що складається
з палати представників і палати радників. Однак японські вчені, виходячи
з наданого конституцією муніціпіям права приймати обов’язкові постанови
(дзьорей), вважають, що муніципальні збори також (“в порядку
виключення”) мають законодавчі повноваження, і називають ці збори
“вторинною законодавчою владою” (а їх постанови – “автономним правом”).

Велике значення для діяльності парламенту мають комісії, створювані в
палатах. Одна з найважливіших функцій комісій – попередній розгляд
законопроектів, в ході якого вони можуть бути змінені і навіть
відхилені.

Вищим органом виконавчої влади є кабінет міністрів, який очолює
прем’єр-міністр.

Конституцією визначений принцип цивільного кабінету, згідно з яким члени
кабінету повинні бути цивільними особами. Термін “цивільна особа”
(буммін), що вперше з’являється в післявоєнній конституції є буквальним
перекладом англійського терміну “civilian”, він розуміється в наступному
контексті: а) це особа, що не знаходиться на військовій службі; б) яка
не була в минулому професійним військовим; в) не є носієм
мілітаристської ідеології.

В кабінеті міністрів (на відміну від довоєнного складу) відсутні посади
військового і військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх
справ.

Прем’єр-міністр висувається парламентом з числа депутатів. На практиці
Ліберально-демократична партія на протязі тривалого часу утримує за
собою парламентську більшість (останнім часом – лише в нижній палаті) і
таким чином зберігає можливість висування прем’єр-міністра зі своїх
рядів. Прем’єр-міністр призначає і знімає міністрів (більшість з них
повинна бути вибрана ним з числа депутатів парламенту).

Кабінет міністрів має право законодавчої ініціативи.

Таким чином, можна відзначити, що сучасна політична система Японії в
загальному вигляді сформована у річищі західних демократичних традицій.
З огляду на порівняно недавнє тоталітарне минуле цієї країни в
політичній системі Японії є ряд запобіжних норм, які не властиві країнам
західної демократії (зокрема відсторонення військових, навіть
відставних, від політичного управління).

Висновки

Японія пройшла довгий і нелегкий шлях від тоталітаризму до
демократичного суспільства. Цей шлях був успішним зокрема завдяки вдалій
політичній кон’юнктурі, що склалася після Другої світової війни. Ідея
наслідування більш передової моделі економічного і політичного розвитку
розглядалася японськими політичними і діловими колами як найбільш
ефективний шлях для відродження Японії. Такою моделлю після Другої
світової війни вони обрали США – найбільш сильну в економічній і
політичній області світову державу. США пішли на надання Японії, як
своєму союзникові на Далекому Сході новітньої техніки і технології,
сприяючи тим самим швидкому зміцненню і укріпленню японської економіки.
Важливо підкреслити, що Японія імпортувала не лише ліцензії і
технологію, але й американські концепції управління, маркетингу, і
врешті решт, основоположні засади демократії американського зразка.
Причому вони не просто запозичувалися, але пристосовувалися до специфіки
японської традиційної культури, характеру взаємовідносин у суспільстві.
Це значною мірою і забезпечило успіх демократичних перетворень у Японії.

Роблячи загальний висновок можна відзначити наступні основні ознаки
японської моделі переходу від тоталітаризму до демократії:

1. Відмова від мілітаризації економіки і від мілітаристської ідеології.

2. Орієнтація на передовий досвід західних країн в політичній і
економічній галузях.

3. Поєднання передового зарубіжного досвіду з традиційними японськими
моральними і культурними цінностями.

Останнє слід особливо відзначити. Саме такий підхід допоміг Японії
уникнути тієї атмосфери загального краху і зневіри, яка була притаманна
іншим посттоталітарним країнам (Німеччині, Італії) після закінчення
Другої світової війни і ознаки якої повною мірою спостерігаються у нових
незалежних державах на пострадянському просторі. Отже, можна з
впевненістю сказати, що досвід переходу Японії від тоталітаризму до
демократії може стати в пригоді і нашій молодій державі, яка, хочеться
сподіватися, має вже в найближчому майбутньому не гірші економічні і
політичні перспективи ніж Країна Сонця, що сходить.

Література

Вербицкий С. И. Япония на пороге ХХІ века. – М., 1988.

Спандарьян В. Деловая Япония. – М., 1999.

Яно С. Японская экономика на пороге двадцать первого века. – М., 1972.

Япония / под ред. Г. Ф. Кима, К. О. Саркисова, А. И. Сенаторова. – М.,
1992.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020