.

Сутність соціальних конфліктів. Специфіка політичних конфліктів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
382 3114
Скачать документ

Реферат на тему:

Сутність соціальних конфліктів. Специфіка політичних конфліктів

Соціальні конфлікти супроводжують всю історію людства. Війни і
революції, демонстрації і страйки, мітинги і політична боротьба у
парламенті – ось далеко не повний перелік форм, в яких можуть протікати
конфлікти. Їх наслідки для суспільства неоднозначні. Одні з них
призводили до загибелі імперій, до втрати державної незалежності, інші
сприяли прогресивному розвитку суспільства, роблячи його ще більш
демократичним і справедливим. Сучасне демократичне суспільство
передбачає можливість появи великої кількості конфліктів і розвивається
через їх вирішення. Іншими словами, конфлікт -це така ж природна форма
взаємодії індивідів і соціальних груп у суспільстві, як співробітництво
і кооперація. Ідею природності конфлікту ще в середині XIX ст. висловив
німецький соціолог Г.Зіммель, який власне і увів в науковий обіг поняття
“соціальний конфлікт”. Він також підкреслив функціональність конфлікту,
вважаючи, що саме таким чином очищається сама атмосфера суспільства.

Обґрунтування внутрішньої суперечливості і конфліктності суспільства
бере початок з XIX ст. В цей період з’являються перші теорії конфлікту.
Їх виникнення стало теоретичною реакцією на класові протиріччя, що
загострилися, і альтернативною відповіддю на однобокість теорій, які
панували у цей період і трактували суспільство як стійке та стабільне
ціле, в якому окремі частини органічно доповнюють одна одну.

Одна із значних теорій конфлікту була розроблена К.Марксом та
Ф.Енгельсом. У їхньому вченні суспільні протиріччя виступають головною
рушійною силою соціальних змін. В соціально-антагоністичних формаціях
вони реалізуються у формі класової боротьби. Її джерелом є експлуатація,
тобто присвоєння класом, що володіє власністю на засоби виробництва,
результатів праці класу, який позбавлений власності. Розглядаючи
головний конфлікт європейської історії XIX ст. – конфлікт між
підприємцями і робітниками – К.Маркс та Ф.Енгельс вважали, що в міру
того, як перші будуть ставати багатшими, а другі біднішими, конфлікт
буде посилюватися, що невідворотно призведе до соціалістичної революції.
Марксизм вивів зв’язок між економічною боротьбою трудящих за кращі умови
продажу своєї робочої сили і боротьбою політичною, яка дозволяє змінити
критерії розподілу суспільних цінностей. Маркс описав цю тенденцію
розвитку конфлікту як процес перетворення пролетаріату з “класу в себе”
на “клас для себе”. Останнє проявляється у формуванні власної партії,
яка бере на себе керівництво боротьбою робітників проти існуючого
політичного режиму.

Вклад марксизму в розробку питання класового конфлікту є
загальновизнаним. Він узагальнив реалії європейської історії XIX ст.,
яка пройшла під прапором гострої боротьби між робітниками і
підприємцями. Але конфліктологія не обмежується дослідженням тільки
класових конфліктів, а виходить з того, що суспільство включає у себе
можливість найрізноманітніших конфліктів. Більше того, в другій половині
XX ст. у багатьох розвинутих країнах класової колонізації класові
колізії “відійшли” на задній план, уступивши місце іншим конфліктам.
Наприклад, в США расова напруга завжди домінувала у відношенні до
класових протиріч. Багатогранність соціальних конфліктів зумовлена
складністю соціальної структури суспільства, в якій виражені
різноманітні групи та спільноти, що відрізняються за майновим, етнічним,
релігійним та іншими параметрами. У кожної з цих груп є власні інтереси,
які формуються на основі усвідомлення свого становища в суспільстві. Це
положення може оцінюватися як незадовільне та несправедливе, в
категоріях панування і підпорядкування одних груп над іншими, що робить
закономірним появу суспільних протиріч. Чим складніше суспільство, чим
воно більш багатошарове, тим більше можливих приводів для виникнення
соціальних колізій.

Головна умова позитивності конфлікту – це управління ним, що дозволяє
знизити загострення боротьби, обмежити кількість його суб’єктів і
предметів суперечки. Світовий досвід, в тому числі і нашої країни,
говорить про те, що там, де конфлікти насильницьки припиняються або
назрілі протиріччя не помічаються, вони переходять на прихований
(латентний) рівень; тим самим зникає можливість мирного вирішення
протиріч. Рано чи пізно конфлікти проявляють себе, але вже у більш
руйнівних формах. Позитивні ж функції конфліктів проявляються в тому, що
вони сигналізують владі про проблеми, які з’явилися, стимулюють розвиток
суспільства через вирішення цих проблем, ініціюють прийняття нових
законів та створення нових інститутів, інтегрують раніше розрізнених
індивідів і формують стійкі групи інтересів. Нарешті, конфлікти
виконують роль своєрідного “клапану” для пристрастей, що накопичилися.

Всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від
сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму
економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо.
Економічні конфлікти пов’язані з розподілом праці і виникненням на цій
основі відмінності людей у доступі до суспільних благ. В сучасній
Україні у змісті конфліктів відображаються проблеми становлення ринку і
перерозподілу власності. Способами їх прояву може бути конкуренція
різних корпоративних економічних груп, страйки і трудові суперечки,
пов’язані з приватизацією підприємств, з приводу заробітної плати і
використання професійного потенціалу.

Виділяють соціальні конфлікти у вузькому значенні цього слова. Їх
предметом можуть бути питання, що стосуються статусу суспільного ладу.
Різновидами соціальних конфліктів є міжетнічні та класові конфлікти.
Перші проходять лініями етнічних спільнот, другі – лініями класового
поділу суспільства.

Політичний конфлікт – це конфлікт з приводу розподілу владних
повноважень, з приводу панування і управління. Більшість соціальних
конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин, тому що для
вирішення протиріч, що виникли, часто вимагається прийняття політичних
рішень.

Цей тип конфлікту має своїм змістом:

боротьбу між групами за вплив в інститутах державної влади;

боротьбу за доступ для прийняття значущих рішень;

боротьбу за участь у розпорядженні ресурсами;

боротьбу за пріоритетність своїх поглядів та ідей.

У конфлікті кожна із сторін проголошує свій інтерес загальним і
обов’язковим для інших груп. Саме в цьому закладена полярність позицій і
дій сторін.

Специфіка політичного конфлікту проявляється у тому, що його учасники
мають організаційну оформленість. Сторонами конфлікту виступають
політичні партії, організовані групи тиску, громадські рухи, інститути
державної влади, парламентські фракції, ЗМІ, міжнародні організації і
держави. В політиці конфліктне протистояння часто набуває форми
протилежності: правляча влада – опозиція. Виділення цього суб’єкту
конфлікту пов’язано з його функціональним призначенням: критикою,
боротьбою з офіційним урядовим курсом і пропозицією альтернативних
проектів. Кінцева мета опозиції – зайняти домінуючі позиції у системі
державної влади.

Існують різні теоретичні підходи, що пояснюють причини виникнення
соціальних конфліктів, в тому числі й політичних.

1. З позиції ресурсного підходу джерело конфліктів криється в нерівному
розподілі засобів життєдіяльності: території, сировинних та енергетичних
ресурсів, матеріальних і духовних благ, ресурсів влади, привілеїв.
Нерівний доступ людей і груп до суспільних благ є проявом соціальної
нерівності. Тому цей підхід часто конкретизується при розгляді проблем
причин соціальної нерівності. Згідно з марксистською теорією, джерело
соціальної нерівності потрібно шукати у сфері економічних відносин:
володіння і неволодіння власністю. Але існує й інша точка зору, згідно з
якою нерівний доступ до благ формується у сфері політичної влади.
Пануючі соціальні групи монополізують право на нормативні обов’язки,
тлумачення законів і застосування санкцій; саме ці групи і
розпоряджаються ресурсами. Так, наприклад, Р.Дарендорф бачить причину
конфліктів в різницях статусів соціальних груп і відповідно в нерівному
доступі до шансів розвитку. Статус групи визначається становищем у
системі відносин “керуючі – керовані”.

(

8

&

gd…t

2. Згідно з іншим підходом, в основі конфліктів лежить невдоволення
універсальних людських потреб. Подібний підхід поділяв відомий
російсько-американський соціолог П.Сорокін, який вказував, що
безпосередньою передумовою будь-якої революції завжди було придушення
базових інстинктів більшості населення, а також неможливість навіть
мінімального їх задоволення. До числа базових інстинктів учений відніс
потребу у житті, їжі, одязі, потребу колективного самозбереження,
потребу у самовираженні, у творчій роботі і свободі. Сучасні вчені,
продовжуючи цей напрямок, до числа базових відносять також і потребу
економічної безпеки (бажання зберегти свою роботу та зацікавленість у
збільшенні заробітної плати), а також потребу в ідентичності, іншими
словами, приналежності до певної групи. Але конфлікти породжуються не
самими потребами, а неадекватністю засобів їх задоволення, що знову
дозволяє поставити питання про соціальну організацію суспільства і
відношення нерівності.

3. Згідно з ціннісним підходом, природу конфлікту слід шукати у
взаємовиключних системах вірувань, переконань, культурних стереотипах і
неспівпаданні уявлень про справедливість, притаманних різним соціальним
групам. Джерелом конфліктів можуть бути процеси самоідентифікації людей,
тобто усвідомлення ними свої приналежності до соціальних, релігійних,
етнічних, ідеологічних та інших груп, з прагненням захистити культурну
цілісність і самобутність.

4. Існує підхід, який пояснює конфлікти природою політики. Ця точка зору
була обґрунтована німецьким політологом і юристом К.Шміттом і отримала
подальший розвиток у роботах французького конфліктолога Ж.Фрвонда.
Згідно з цією позицією, сенсом існування політики є взаємовідносини
суб’єктів за схемою “друг” – “ворог”. Тому всі політичні відносини
конфліктні за своєю природою. Сама ж політика формується з економічних,
моральних і соціальних відносин саме тоді, коли суспільні протиріччя
усвідомлюються як відносини “друзів” і “ворогів”.

5. Існують біологічні підходи у поясненні конфліктів. Прибічники цього
підходу бачать у конфліктах прояв притаманного людині інстинкту
агресивності, аналогічного інстинкту тварин. Так, К.Лоренц розглядав
агресивність як постійну внутрішню напругу, яка вимагає розрядження і
завжди знаходить зовнішнє вираження не дивлячись на те, є для цього
подразник чи ні. Ще раніше італійський лікар Ч.Ламброзо вивів схильність
окремих людей до насильства, виходячи з їх фізіологічних особливостей.

6. Соціо-біологічний підхід при розгляді конфліктів опирається на
дарвінівську теорію природного відбору. Війни, конфлікти є проявом
закону боротьби за виживання у суспільстві. Так, для соціал-дарвініста
Л.Гумпловича причина конфліктів криється у природній ворожості людей
одне до одного, до інших рас і несумісності культур цих народів.

7. Психологічні підходи бачать причину агресивності у властивостях
психіки особистості. Згідно з психоаналітичним трактуванням З.Фрейда,
насильницькі форми прояву конфліктів у суспільстві невідворотні. З
одного боку, людині одвічно притаманний інстинкт агресивності, з іншого
– людина змушена дотримуватись соціальних норм. Це створює внутрішню
напругу, яка може розрядитися у формі насильства або у ставленні до
себе, або у ставленні до інших.

8. Згідно з іншим психологічним підходом конфліктну поведінку необхідно
розглядати як реакцію на фрустрацію. Під фрустрацією розуміється
психологічна напруга, що викликана невдачею у незадоволенні якихось
потреб і бажань. Причому одні психологи стверджують, що будь-яка
фрустрація призводить до різних форм насильства, інші допускають
множинність реакцій на неї, в тому числі і апатію, яку можна розуміти як
параліч будь-якої мотивації.

Короткий огляд існуючих підходів дозволяє зробити висновок, що у
поясненні джерел суспільних конфліктів існують два основних напрямки:
провідна роль належить або соціальним, або позасоціальним факторам. Але
в кінцевому результаті конфлікти породжуються об’єктивно існуючими
соціальними протиріччями. Психологічні ж трактування розкривають
суб’єктивні аспекти формування мотивації на конфлікт та його емоційну
складову.

Хоча конфлікти витікають з протиріч, ці явища не співпадають повністю.
Протиріччя вказують на протилежність інтересів між різними групами. Вони
можуть існувати довгий час, але не переростати у конфлікт (подібних
прикладів багато у практиці міжнародних відносин). Однак накопичення
протиріч у економічній, політичній і соціальній сферах суспільства може
призвести до підйому соціальної напруги. Якщо вчасно не прийняти заходів
для пом’якшення цієї ситуації, соціальна напруга може перерости у
конфлікт.

Таким чином, конфлікт – це форма розвитку протиріч, що виражається у
безпосередньому протиборстві сторін. Конфлікту передує суб’єктивне
усвідомлення людьми протилежності і несумісності інтересів. На цій
основі формується конкретна мотивація до дій, після чого сторони
приступають до протиборства у відкритих чи прихованих формах. Якщо
протилежність інтересів не усвідомлена, серйозних колізій не виникає.

Література:

Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.
– К.:КНЕУ, 1999. – 108 с.

Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і
доповнене. – К.: Знання, 1999. – 427с.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред.
І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. – К.: УФІМБ,
1999. – 161 с.

Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. –
К.: Вища школа, 1998. -415 с.

Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної,
В.П.Горбатенка. – К.: Академія, 1998. – 368 с.

Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич,
В.А.Кулик та ін. – Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 3. Політична
свідомість і культура. – Львів: Кальварія, 1998. – 556 с.

Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН,
1997. – 164 с.

Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.).
– К.: Смолоскип, 1997. – 218 с.

Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. – К.:
МАУП, 1997. – 248 с.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. –
К.: АМУПП, 1997. – 200 с.

Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.:
Либідь, 1997. – 656 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 2. Політичні
процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. – 336 с.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів
вузів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. –
838 с.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий
політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. – 288
с.

Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. – К.:
Вища школа, 1996. – 179 с.

Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред.
О.І.Семкіна. – Львів: Світ, 1996. – 800 с.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192
с.

Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс
в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.: Основи, 1995. -174 с.

Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних
суспільств. – К.: Політична думка, 1995. -368 с.

Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави
сучасної державної стратегії. – К.: Українська перспектива, 1995. – 103
с.

Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К.:
Ватра, 1995. – 328 с.

Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. – К., 1994. –
144 с.

Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. – К.:
Генеза, 1994. – 368 с.

Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. – К.:
Либідь, 1993. – 191 с.

Конспект лекцій з курсу “Політологія” для студентів усіх форм навчання /
І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. –
44 с.

Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. – 256 с.

Основы политологии / Под ред. А.Боднара. – К., 1991. – 144 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020