Словник політологічних термінів (реферат)

Реферат на тему:

Словник політологічних термінів

1. Політика – це сфера діяльності людей, пов’язана із взаємовідносинами
між класами, соціальними групами і націями, ядром якого є утримання і
використання державної влади і повноважень.

2. Політична влада – всяка організаційна воля однієї групи людей
відносно іншої, яка здійснює підкорення в ім’я загальних цілей.

3. Політична сфера – галузь суспільного життя, яка охоплює політичні
відносини даного суспільства, діяльність її суб’єктів. ЇЇ утворюють
взаємовідносини великих соціальних груп верств. Націй і держав,
громадсько – політичних організацій, рухів і сил з приводу вирішення
різних політичних проблем як у середині країни, так і за її межами.

4. Політологія – це наука про політику, про закономірності і
випадковості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної
системи і влади, про сутність форми, методи діяльності суб’єктів
політики та проблеми міжнародних відносин.

5. Об’єкт політології – політична сфера суспільного життя, основний
зміст якої складають політико – владні відносини як відносини з приводу
влади в суспільстві.

6. Предмет політології – це розмежування політології та інших наук, які
вивчають політичну сферу суспільного життя, передбачає виокремлення
предмета політології.

7. Політичні відносини – відносини між суб’єктами політики у процесі
здобуття та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері
політики.

8. Політична діяльність – це невід’ємна складова загальної людської
діяльності, яка полягає в сукупності дій окремих індивідів і соціумів,
спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед
завоювання, утримання та використання влади.

9. Суб’єкт політики – це способи і соціуми, а також створені ними умови
і організації, які беруть активну свідому участь у політичному процесі.

10. Об’єкт політики – це всі явища політичного та суспільного життя, на
які спрямована діяльність суб’єктів політики. Ними можуть бути елементи
політичної, правової і культурно – духовної підсистеми суспільства, а
також соціуми і окремі особи.

11. Предмет політики – предметом політичної науки є влада і держава.

12. Політична думка – активна, цілеспрямована, узагальнююча ідеальна
діяльність у формі різноманітних понять, категорій, теорій, доктрин з
метою пізнання політичних зв’язків і відносин, форм і функцій власне
політики і влади, політичних процесів та інститутів, політичної
ідеології і культури, політичної стратегії і тактики, інших політичних
явищ і цінностей, творення нових політичних ідей, прогнозування і
моделювання політичного майбутнього.

13. Еволюціонізм – процес поступових змін політичної сфери суспільства,
змістом яких є її ускладнення, диференціації підвищення рівня
організації.

14. Реформізм – напрям у буржуазному рівні буржуазної ідеології, що
обґрунтовує можливість за допомогою реформ добиватися послаблення і
усунення при капіталізмі антагоністичних суперечностей, перетворення
капіталізму на суспільство, соціальної справедливості «рівних
можливостей», «загального добробуту».

15. Конституціоналізм – (доктринальне поняття) – теорія і практика
обмеження і всевладдя держави з допомогою права, основні норми якого
відображено в конституції.

16. Лібералізм – політична та ідеологічна течія, що об’єднує
прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і
демократичних свобод.

17. Консерватизм – політична ідеологія і практика суспільно –
політичного життя, що орієнтується на збереження і отримання існуючих
форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально – правових
засад.

18. Соціалізм — учення про суспільний устрій, для якого характерний
підхід до розв’язання всіх соціальних проблем з погляду суспільства як
єдиного цілого. Основні тлумачення: 1) марксистське — перша фаза
комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності та
засоби виробництва; 2) соціал-демократичне — процес реалізації ідеалів
свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як
вічне завдання.

19. Націоналізм — 1) світогляд і система політичних поглядів, яка
проголошує пріоритет національних цінностей щодо усіх інших; 2) один з
основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як
одержавлений етнос.

20. Макіавеллізм – спосіб політичної діяльності, який не обтяжений
моральними та етичними нормами, припускає використання брехні,
віроломства, жорстокості, будь – яких інших засобів заради досягнення
поставленої мети тощо.

21. Теологія – система уявлень про Бога (реліг. онтологія), «символ
віри» (ідеологія, висловлена в догматах), моральні основи життя
(конфесійна етика) практичні аспекти діяльності віруючих і духівництва
(культ).

22. Державний суверенітет – незалежність і самостійність держави, що
полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і
зовнішні справи, без втручання будь – якої іншої держави.

23. Народний суверенітет – незалежне від будь – яких сил, обставин та
осіб верховенства влади (суверенітет держави, народу, нації, особи),
який заснований на визнанні всього повноправного населення тієї чи іншої
країни джерелом політичної влади.

24. Громадське суспільство — сфера політичних відносин у суспільстві
(економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.) галузь
самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах
громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та
її органів.

25. Правова держава — форма організації державної влади, за якої
верховенство в усіх сферах життя належить закону. В.П.д. всі державні
органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом;
реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на
(законодавчу, виконавчу, судову).

26. Теорія еліт – сукупність соціально – політичних концепцій, які
стверджують, що необхідними складовими будь – якої соціальної структури
є найвище привілейовані верстви, правляча меншість, що панує над іншим
населенням.

28. Біхевіоризм – психологічний напрям у політології, що орієнтується на
вивченні проблем політики і політичних відносин крізь кризму поведінку
особи і груп, як сукупності різноманітних реалій на вплив оточуючого
середовища.

29. Легітимність – здатність того чи іншого політичного режиму досягти
суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу,
прийнятих ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у
структурах влади.

30. Український націоналізм — 1) світогляд і система політичних
поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей щодо усіх
інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація
розуміється як одержавлений етнос.

31. Український лібералізм — політична та ідеологічна течія, що об’єднує
прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і
демократичних свобод.

32. Самостійна держава – форма організації суспільства носій політичної
влади, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють
управляння суспільством відділені народом.

33. Політичне життя – загальна систематизуючи політична категорія,
частина суспільно життя, пов’язаного з політичною владою й реалізацією
соціальних інтересів, змістом якої є свідома і цілеспрямована політична
діяльність людей.

35 Методи в політиці – характеризують способи впливу її засобів. До них
відносяться, перш за все, насильницькі і ненасильницькі методи, примус і
переконання.

36. Засоби в політиці – являють собою інструменти практичного здійснення
цілей.

38. Політичний процес – форма політичного функціонування політичної
системи суспільства, яка еволюціонує в просторі і в часі. Політичний
процес є одним із суспільних процесів і являє собою сукупність дій
суб’єктів політики щодо реалізації своїх специфічних функцій у сфері
влади і в кінцевому підсумку забезпечує розвиток або занепад політичної
системи.

39. Політичні відносини — відносини між суб’єктами політики у процесі
здобуття та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері
політики.

40. Влада — 1) центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало
політики, здатність, право і можливість суб’єкта політики нав’язувати
власну волю, розпоряджатися іншими людьми, суспільними групами,
державами за допомогою авторитету, закону, примусу тощо; 2) система
керівних (державних) органів.

41. Владні відносини – взаємодія суб’єктів політики з приводу
завоювання, використання й перерозподіл політичної влади.

42. Суб’єкт влади – охоплює в собі її активне, спрямовуюче начало. Ним
може бути особа, орган, організація та інше. Для реальних вкладних
відносин суб’єкт повинен володіти такими якостями, як бажання
володарювати і волею до влади, а також бути компетентним, знати стан і
настрої підлеглих, мати мету, авторитет.

43. Об’єкт влади – об’єкт владної волі завжди має вибір: або
підкоритися, або загинути, але не підкорятися. Тому межі влади,
ставлення об’єкта до влади простягаються від жорсткого опору, боротьби
за знищення до добровільного, що сприймається з радістю, підкорення.

44. Ресурси влади – всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на
об’єкт влади у відповідності до цілей суб’єкта.

45. Державна влада – це така форма державної влади, яка виражає свою
економічно і політично панівної спільності і спирається на спеціальний
апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші
розпорядження, обов’язкові для всього населення.

46. Легітимність влади – форма підтримки, виправдання правомірності
застосування влади і здійснення правління державою або окремими його
структурами та інститутами.

47. Політичний режим — сукупність засобів і методів здійснення
політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і
держави. Визначається способом і характером формування представницьких
установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і
судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та
умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим
статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють
демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські,
фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні,
республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші.

48. Авторитаризм — державний устрій, характерними ознаками якого є режим
особистої влади, відсутність демократичних інститутів, диктаторські
методи правління.

50. Тоталітаризм — політичний устрій, за якого державна влада здійснює
повний контроль за всіма сферами життя суспільства. Характерні ознаки:
відсутність демократичних свобод, громадянського суспільства,
насильство, тетор влади проти народу, наявність єдиної державної
ідеології, обов’язкової для всіх громадян.

51. Демократія — форма політичної організації суспільства, яка визначає
джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас
захищаючи громадянські права і свободи.

52. Пряма демократія – це така форма правління за якої право прийняття
політичних рішень здійснюється всіма без винятку і громадянами держави.

53. Представницька демократія – форма правління за якої громадяни
здійснюють своє право на особисте, а через своїх представників.

54. Громадянство — формально зафіксований правовий зв’язок людини з
державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав та обов’язків.

55. Соціалізація – процес залучення індивідів до наявних соціальних норм
і культурних цінностей.

56. Політична участь – це здійснення або підтримка певних акцій з метою
вираження інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах,
формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, або
домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення
ті дії.

57. Політичне функціонування – Забезпечення або підтримка певних акцій з
метою вираження інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах,
формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, або
домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення
та дії.

58. Політична активність – одна з форм суспільної активності і
діяльність соціальних об’єктів, яка має на меті впливати на прийняття
політичних рішень. Здійснення своїх інтересів.

59. Політична система суспільства – інтегрована сукупність відносин
влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних
інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту,
гармонізації, інтересів соціальних угрупувань, спільнот, суспільних
груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності
суспільства.

60. Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках
правових норм і на певній території здійснює управління суспільними
процесами і гарантує безпеку особи і нації.

61. Унітарна держава — єдина неподільна держава, яка не має у своєму
складі інших державних утворень (наприклад, автономій), в якій
функціонують єдині система права та конституція.

62. Федерація – союзна держава, до складу якої входять державні
утворення – суб’єкти федерації.

63. Конфедерація — союз суверенних держав, обєднаних спільними керівними
органами, створений для певних цілей, зокрема координації дій у сфері
політики (переважно у зовнішньополітичних і військових справах).

64. Політична партія – це громадсько – політична та ідеологічна
організація певних суспільних верств та груп, яка має достатньо чіткі
структури й веде боротьбу за завоювання, розподіл, утримання політичної
влади або в інший спосіб безпосередньо здійснює вплив на неї.

66. Політична система — впорядкована сукупність державних, політичних,
громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя
суспільства. П.С. конкретного суспільства визначається його класовою
природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером
політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у
суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та
національною традиціями політичного устрою.

67. Громадська організація — добровільні об’єднання громадян, які
сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й
самодіяльності, задоволенню і захисту їхніх багатогранних інтересів і
запитів, діють відповідно до завдань, цілей, закріплених у їхніх
статутах.

68. Громадсько – політичний рух – це структурно – неоформлені масові
об’єднання громадян і організацій різних соціально – політичних
орієнтацій, діяльність котрих, як правило має тимчасовий характер і
найчастіше спрямована на виконання певних часткових завдань, після
вирішення яких вони або розпадаються або консолідуються в нові політичні
партії чи громадські організації.

69. Виборча система — сукупність правил і законів, що забезпечують
певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних
представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження
волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою
для визначення результатів виборів легітимними.

70. Лобізм – діяльність соціальних груп, які обстоюють свої політичні
інтереси; групи тиску на органи законодавчої та виконавчої влади.

71. Політичне рішення – політична дія інформованого суб’єкта влади для
реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх, внутрішніх
умов функціонування даного суб’єкта і визначення перспектив його
подальшого розвитку.

72. Політичний конфлікт – зіткнення несумісних, часом протилежних,
інтересів, дій, поглядів окремих людей, політичних партій, громадських
організацій, етнічних груп, націй, держав та їх органів.

73. Політична криза – фаза політичного процесу, яка характеризується
порушенням політичної стабільності в суспільстві, неможливістю
ефективного функціонування політичної системи; гострий, важкий
політичний стан суспільства державно – правової системи, партій.

74. Консенсус — політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають
змогу різним політичним силам, суб’єктам політики під час переговорів
досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаєморозуміння і
взаємодію.

75. Еліта – специфічна верства, яка знаходиться в тих місцях суспільного
простору, де перетинаються особливо значущі соціальні зв’язки.

76. Політичне лідерство – це постійний пріоритетний і легітимний вплив
однієї або кількох осіб, що займають владні позиції, на все суспільство,
організацію або групу.

77. Політична культура — сукупність соціально-психологічних настанов,
цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які
стосуються їх взаємодії з політичною владою. П.К. охоплює рівень знань
та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну
поведінку громадян.

78. Політична ідеологія – система ідей, поглядів, уявлень. Теоретичне
усвідомлення політичного буття з точки зору інтересів, потреб та ідеалів
певних соціальних груп і верств, національних утворень.

79. Політична свідомість – специфічна форма суспільної свідомості,
система відображення в духовному житті людей, політичних інтересів і
уявлень різних соціальних груп національних спільнот, суспільства в
цілому.

80. Суспільство – в широкому розумінні відособлена від природи частина
матеріального світу, що є формою життєдіяльності людей; сукупність
відносин між людьми, що складаються у процесі їх спільної діяльності.

81. Політична соціалізація — засвоєння особою соціального й політичного
досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління
політичними процесами. Найважливішими результатами П.С. є політичні
переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять
суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну
політичного режиму

82. Фашизм — правоекстремістська політична течія та ідеологія, що
спирається на войовничий антидемократизм, расизм, шовінізм, доведені до
істерії, на звеличування тоталітарної держави, обстоювання сильної,
авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над людиною і
державою.

83. Етнос – це культурна спільнота, яка має спільну історичну територію
або зберігає символічний зв’язок із нею, спільні культурні та
психологічні риси, які сформувалися упродовж століть.

84. Етнополітика – наука про практичну політику в сфері етнонаціональних
відносин.

85. Нація — 1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота
людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією,
культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї
держави.

86. Національна меншина – це елітна група, члени якої мають спільні з
корінним етносом громадянські права і право на реалізацію власної
етнокультурної специфіки на державному рівні.

87. Світова політика – процеси вироблення, прийняття і реалізації
рішень, які стосуються життя світового співтовариства.

88. Міжнародні відносини – сукупність економічних, політичних.
Ідеологічних. Правових. Дипломатичних та інших зв’язків між державами й
системами держав. Між головними соціальними. Економічними. Політичними
силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій
арені.

89. Світове співтовариство – сукупність всіх держав, які існують
сьогодні на планеті. Для їх характеристики використовують поняття
«політичний світ», «другий світ», «третій світ».

90. Національний інтерес – інтегральний вираз інтересів усіх членів
суспільства. Що реалізуються через політичну систему відповідної держави
як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

91. Глобальні проблеми сучасності – сукупність суперечливих процесів,
які складають зміст сучасної кризи світової цивілізації.

92. Геополітика — політична доктрина, яка надає переважного значення в
обгрунтуванні політики зовнішнім чинникам.

93. Зовнішня політика – політика держав у сфері міжнародних відносин.

94. Внутрішня політика – діяльність державних органів, установ,
правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств
населення країни. На певне їх підпорядкування та можливе за конкретних
умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на
цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності,
взаємозв’язку і взаємодію окремих сфер суспільства.

95. Політична стратегія – це визначення довго часових цілей, черговості
завдань, загальної довгострокової лінії політичної поведінки, основних
напрямів діяльності на основі наукового аналізу реального політичного
процесу і законів політичного розвитку.

96. Політична тактика – це сукупність методів, форм, способів поведінки
і дій у процесі політичної діяльності для досягнення стратегічних цілей
і завдань.

97. Толерантність – терпиме ставлення до інших, чужих думок. Вірувань.
Політичних уподобань та позицій. Є неодмінною умовою демократичного.
Правового, стабільного суспільно – політичного устрою.

98. Футурологія – царина теоретико – практичного знання, спрямованого на
аналіз перспектив історичного життя людини і людства.

99. Політичні цінності – це політично значущі явища, процеси, предмети,
основи, сторони політичного життя, феномени політичної свідомості.

100. Парламентаризм — система політичної організації держави, за якої
чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за
привілейованого становища парламенту.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *