Реферат на тему:
Щербицький Володимир Васильович – керівник уряду УРСР
(1918 – 1990) (керував урядом: лютий 1961 р. — липень 1963 р., жовтень
1965 р. — травень 1972 р.)
Народився 17 лютого 1918 р. у м. Верхньодніпровськ Катеринославської
губернії, нині Дніпропетровська область, у сім’ї робітника. У 1936 р.
став студентом механічного факультету Дніпропетровського
хіміко-технологічного інституту, який закінчив перед самою війною. Під
час навчання працював креслярем, конструктором, машиністом компресорів
на заводах Дніпропетровська. Паралельно закінчив річну школу
пропагандистів.
Влітку 1941 р. мобілізований і відряджений у Військову академію
хімічного захисту. Пройшов у ній прискорений курс навчання і у званні
лейтенанта направлений в Закавказький військовий округ, де став
начальником хімслужби 34-го полку. До грудня 1945 р. перебував на
командних посадах у військах діючої армії.
Після демобілізації вернувся додому і влаштувався на роботу начальником
бюро планово-попереджувальних ремонтів коксохімічного заводу. Невдовзі
його обрали секретарем партбюро цього заводу. Від січня 1948 р. працював
у Дніпродзержинському міськкомі партії — спочатку завідуючим
оргінструкторським відділом, а з серпня того ж року — другим секретарем
міськкому. У 1952 р. — парторг ЦК КПРС Дніпродзержинського
металургійного заводу. Від серпня 1952 р. до лютого 1954 р. — перший
секретар Дніпродзержинського міськкому Компартії України. У 1954—55
рр. — другий, а у 1955—57 рр. — перший секретар Дніпропетровського
обкому. У 1957 р. став членом президії (згодом політбюро) і секретарем
ЦК Компартії України. На ХХ з’їзді КПРС обраний членом Центральної
ревізійної комісії.
Наприкінці лютого 1961 р. В. Щербицький — голова РМ України. Від жовтня
того ж року — кандидат у члени президії ЦК КПРС. Спроба В. Щербицького
протидіяти волюнтаристським методам управління і безглуздим
експериментам в економіці коштувала йому відставки. У липні 1963 р.
увільнений від обов’язків голови РМ. Вернувся у Дніпропетровськ, був
обраний першим секретарем Дніпропетровського промислового обкому
Компартії України. Після повернення КПРС до попередньої партійної
структури очолив Дніпропетровський обком Компартії України.
Друге призначення В.Щербицького головою РМ УРСР відбулося в жовтні 1965
р. У грудні того ж року став кандидатом у члени президії (з 1966 р. —
політбюро) ЦК КПРС. Від квітня 1971 р. — член політбюро ЦК КПРС. У
травні 1972 р. обраний першим секретарем ЦК Компартії України. На цій
посаді працював 17 років.
Час перебування В. Щербицького на вищих державних і партійних постах був
періодом кількісного економічного зростання, і значною мірою воно було
результатом його неабияких організаційних здібностей, ініціативності,
високої вимогливості, особистої чесності і принциповості. Йому вдалося
результативно протидіяти порушенням законності та явищам корупції.
Проте зупинити інерцію гальмівних процесів, які впродовж 70-х рр.
посилювалися, В. Щербицькому виявилося не під силу. Апологетика
«розвинутого соціалізму» затемнювала аналіз реальних
суспільно-економічних процесів. Однобоке розуміння інтернаціоналізму
призвело до звуження сфери застосування української мови. Недостатня
протидія централізаторським устремлінням Москви зумовила високий ступінь
залежності економіки України від підприємств, що перебували поза її
межами; майже 80 % заводів і фабрик не мали завершеного виробничого
циклу. Розміщення союзним урядом атомної електростанції у безпосередній
близькості від столиці України обернулося жахливою Чорнобильською
катастрофою.
Під час вересневого (1989 р.) пленуму ЦК Компартії України В. Щербицький
звернувся із заявою про увільнення його від обов’язків першого секретаря
і члена політбюро ЦК Компартії України за віком і станом здоров’я. Після
відставки Володимир Васильович прожив недовго. 16 лютого 1990 р. його не
стало. Похований у м. Києві, на Байковому цвинтарі. На батьківщині
В. Щербицького, у м. Верхньодніпровськ йому споруджено пам’ятник.
Нагороджений 7 орденами Леніна (1958, 1968, 1971, 1973, 1977, 1983,
1988), 2 орденами Жовтневої Революції (1978, 1982), Вітчизняної війни
I ступеня (1985), багатьма медалями. Двічі удостоєний звання Героя
Соціалістичної Праці (1974, 1977). Лауреат Ленінської премії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter