.

Психологічні аспекти формування іміджу політика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
430 2950
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологічні аспекти формування іміджу політика

Центральними проблемами державотворчого процесу в Україні є, зокрема,
становлення нових політичних структур, створення сприятливих умов для
розвитку особистості громадянина, забезпечення його прав і свобод,
ефективної реалізації його творчого потенціалу. Звичайно, всім
зрозуміло, що, попри важливу роль національного загалу в реалізації цих
завдань, велику політику все ж формують професіонали – провідні
політичні та громадські діячі. Однак без підтримки електорату політичний
лідер втрачає дієздатність. Поняття „лідер” і „електорат” – категорії
взаємозалежні, поєднані системою специфічних взаємодій.

Політичне лідерство можна назвати дистанційним, опосередкованим.
Стосунки між лідером і громадянами вибудовуються за допомогою засобів
масової комунікації, суспільно-політичних організацій, людей, що
обслуговують органи державного управління. Тому важливим науковим
завданням стає вивчення процесу політичного лідерства в контексті
механізмів його реалізації, особливостей опосередкованої взаємодії
лідера і „мас”, засобів та методів, за допомогою яких ця взаємодія
відбувається.

Як „посередники” між лідером і його симпатиками можуть використовуватися
політичні технології, зокрема політична реклама, створення певного
іміджу лідера.

Політичні технології особливо активно застосовуються для пропаганди ідей
лідера, його особи під час виборчих кампаній. Відтак метою статті є
висвітлення окремих психологічних чинників формування іміджу
українського політичного лідера, а саме – використання в іміджевих
стратегіях ідеального образу політика, що живе в масовій свідомості.

До іміджмейкерства Україна нині лише призвичаюється. Адже ще недавно,
наприкінці ХХ століття, наші політики мало переймалися власним іміджем –
у більшості випадків він творився інтуїтивно. Тому дослідження
особливостей формування успішного іміджу лідера в українських політичних
реаліях –актуальна проблема вітчизняної політичної науки. В Україні до
проблем іміджеології зверталися, зокрема, Д. Видрін, Г. Почепцов, В.
Королько, А. Гуцал, С. Недбаєвський, М. Томенко.

Поняття „імідж” веде „родовід” від латинського imag, спорідненого з
латинським же imitari, що означає „імітувати”. Англійське слово image
означає зображення, ікону, образ мислення, символ, зразок. Імідж – це
імітація, зовнішня форма якогось об’єкта, особи [4, с. 294].

Практично протягом всього існування людського суспільства фактор іміджу
чинив значний вплив на перебіг політичних процесів. Власне це було
причиною того, що до проблеми образу ідеального правителя зверталися
мислителі античності, середньовіччя, новітніх часів (теорії „героїв”,
„рас” тощо).

Політичний імідж сприймається як цілеспрямовано сформований образ
політика, покликаний емоційно, психологічно впливати на певну соціальну
спільноту [2, с. 15]. Це не просто психічний образ свідомості як
відображення реальності. Це спеціально змодельоване цілеспрямоване
відображення, тобто відображення образу, уже створеного професіоналами,
так званими іміджмейкерами, на основі певної реальності [7, с. 550].

Оскільки імідж тиражується засобами масової комунікації, то його можна
розглядати як комунікативне явище. Основна комунікативна функція іміджу
– полегшити аудиторії сприйняття інформації про політика, проектуючи на
неї ті його характеристики, що вважаються найкращими в конкретному
електоральному середовищі, та підготувати грунт для формування установки
вибору саме цього кандидата [5, с. 180].

Слід зауважити, що в масовій свідомості кожного народу існує певний
ідеальний стереотипізований образ політичного лідера з гамою „потрібних”
рис у кожній конкретній політичній ситуації. Такий ідеальний еталон
формується в різних соціальних групах і відображає звички, пріоритети,
потреби і, зрештою, зумовлює груповий вибір того чи іншого політика.
Ідеальний еталон може бути умовно „розкладений” на окремі важливі (в
певній соціальній групі) риси, котрі й стануть головними компонентами
вибору. Політичний лідер, імідж якого відповідає цьому переліку якостей,
має великі шанси стати відомим [11, с. 51].

Щодо природи іміджу, то російський політолог Д. Ольшанський, описуючи
цей феномен як, у першу чергу, форму політичної комунікації, вважає, що
його можна розглядати не лише в якості стереотипу, але і як міф,
близький до інформаційного повідомлення [7, с. 553]. Вибудовування
сучасних політичних міфів, у тому числі й іміджів політичних діячів, –
це застосування політичної реклами та PR-технологій. Це може бути міф
президента (моделюється як всезнаючий, здатний покарати будь-якого
недолугого начальника), боса ( „рідний батько”, без якого все пропаде),
партії (єдина рятувальниця країни) тощо. Ці міфи – складові іміджів. На
міфологічній основі надбудовується решта складових іміджу –
інформаційна, емоційна, спонукальна тощо.

Оскільки імідж має природу міфа та стереотипу, то він відображає ключові
позиції, на які безпомилково реагує масова свідомість. Це спроба
перевести масову свідомість на автоматичні реакції. Враховуючи таке
психологічне підгрунтя феномена, Г. Почепцов [9, с. 47 – 48] виокремив
три функції іміджу: 1) ідентифікації (імідж – це стереотип, тому можна
миттєво співвіднести його з конкретною особою, адже він задає уже
апробовані шляхи ідентифікації. Об’єкт стає безпечним, таким, що легко
впізнається); 2) ідеалізації: імідж намагається бажане видати за дійсне,
причому в обох випадках виконує ще й третю функцію – 3) протиставлення,
оскільки будується системно, виходячи з уже існуючих іміджів (будь-яка
характеристика стає яскравішою у порівнянні з протилежною).

Г. Почепцов наголошує, що не слід трактувати функцію ідеалізації як
спрямовану на обман. Адже коли лідер прагне пристосуватися до очікувань
електорату, то таку адаптацію варто оцінювати позитивно. На нашу думку,
це зауваження слушне. Хоч у політичній і психологічній науці поняття
„імідж” трактується переважно як маніпулятивний образ, не можна
забувати, що побудова успішного іміджу полягає здебільш не в
приписуванні лідерові неіснуючих характеристик і створенні хибного,
нереального образу, а в розвиткові його реальних особливостей і
позитивних якостей, очікуваних масами.

У цьому напрямку, з нашого погляду, повинен розвиватися сучасний
український політичний маркетинг та іміджмейкінг. Спроби грубої
маніпуляції громадською думкою можуть дати протилежний результат.
Особливо нині, коли довіра населення до владних структур і політичних
інститутів різко знизилася. Як свідчать результати останніх
передвиборчих кампаній, український електорат орієнтувався переважно не
на „політтехнологічні обгортки” кандидатів, а на результати їхньої
політичної діяльності.

Щодо структури політичного іміджу, то тут можна виокремити три головні
складові:

1) персональні характеристики лідера (фізичні, психофізіологічні
особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття
рішень тощо); очевидно, що персональні характеристики різні у різних
лідерів та мало піддаються змінам. Однак завдяки тому, що спілкування
лідера з симпатиками опосередковується ЗМІ, небажані персональні риси
можуть і не впасти їм в око;

2) соціальні характеристики, під якими розуміємо статус лідера, не
тільки пов’язаний з його офіційною позицією, а й з походженням, статками
тощо; до соціальних характеристик відносимо також зв’язки лідера з
соціальними групами, чиї інтереси він репрезентує та чиєю підтримкою
користується, а навіть з опонентами; соціальна приналежність визначає
норми і цінності, яких дотримується лідер;

3) символічне навантаження: лідери стають символами певних ідеологій,
певного політичного напрямку [3, с. 118].

Кожна з цих характеристик по-своєму впливає на формування особистості
політика і неоднаково піддається конструюванню. Найстійкішми та
незмінними є символічні характеристики, оскільки вони пов’язуються з
ідеологіями, що лишаються без змін протягом десятиліть та навіть
століть. Соціальні ж характеристики – досить рухома частина іміджу, бо
вона пов’язується з вимогами реальності, з політичною ситуацією, якій
лідер повинен відповідати. Лідер, сподіваючись на успіх, неодмінно
повинен вловлювати реальні політичні інтереси, ідеологічні тенденції,
економічні й соціальні проблеми, якими живуть соціальні групи, на
підтримку яких він розраховує. Тобто імідж політика повинен відповідати
соціальним очікуванням мас, що і є запорукою його успішності.

Важливою проблемою ефективності політичного іміджу є визначення основних
факторів, котрі передусім впливають на його формування. Можна погодитися
з американським досвідом у цій сфері, оскільки основи іміджмейкінгу
розвиваються в США не один десяток років. Американські спеціалісти
вважають, що імідж політика високого рангу визначається трьома групами
основних факторів: особистістю кандидата; тим, як його подають ЗМІ;
історичними подіями або труднощами, з котрими стикається політичний діяч
в даний час [1, с. 35 – 37].

Докладніше розглянемо перший фактор. Особистісні характеристики лідера
важливі, передусім, тому, що, з одного боку, їх пересічному виборцеві
простіше зрозуміти й уявити, аніж вирішення якоїсь складної проблеми.
Вони мають емоційний зміст і тому легко проникають в масову свідомість
[9, с. 40]. З іншого ж боку, характерною рисою політичного процесу в
українському, зокрема, суспільстві стало створення численних рухів
конкретними особами, які бажають їх очолити, у той час як політичні
організації і партії висувають свого лідера вкрай рідко. Виборці
голосують саме за лідера об’єднання [8, с. 55]. За браком чітких
політичних програм і партій, що послідовно їх виконують, громадянам
доводиться орієнтуватися на конкретних діячів.

Російський центр політичного консультування „Нікколо М” виокремив в
образі лідера, з точки зору російських виборців, три аспекти головних
характеристик: портретний, професійний і соціальний [3, с. 218 – 219]. В
„портретному” аспекті виборців цікавлять такі якості (за зменшенням
значущості), як чесність, порядність, освіченість, доброта (людяність),
обов’язковість, рішучість, розум, безкорисливість, енергійність,
молодість, наполегливість, здатність вести за собою, принциповість,
відкритість. У професійному аспекті значущими є компетентність,
діловитість, працездатність. В соціальному аспекті – турбота про людей.

Основний перелік рис, що визнаються необхідними для сучасного західного
політичного лідера: 1) перш за все, лідер повинен конструюватись як
особа діяльна, активна; нерішучість губить політика; 2) перебирання на
себе відповідальності за події, що відбуваються в суспільстві (це має
важливий психологічний зміст, оскільки реально лідера не звинувачують за
якісь прорахунки); 3) новаторські дії в подоланні перешкод (однак в
розумних межах); 4) риси „переможця”, впевненість; 5) здатність досягати
успіху (перевагу на виборах мають люди, що вже досягли успіху, і не лише
в політиці); 6) одночасне володіння як „батьківським” стилем політики
(агресивність, хоробрість), що застосовується переважно до ворогів, так
і „материнським” (опіка і любов), що проявляється в стосунках з
прихильниками [3, с. 122 – 129].

Однак слід зауважити, що на український грунт західний досвід не можна
автоматично переносити. Немало наших політиків зазнавали поразки саме
тому, що користувалися напрацюваннями західних іміджмейкерів.

Імідж політика завжди суперечливий, бо, з одного боку, політик повинен
бути таким, як і його виборці (бути одним із них). З іншого боку,
виборці обирають лідера, бо за певними параметрами він має відрізнятися
від загалу.

За результатами досліджень І. Головньової [5, с. 184] , український
набір лідерських рис значно відрізняється від західного. Чимало якостей,
що з успіхом демонструються європейськими та американськими політиками,
в українців викликають роздратування. Зокрема, на думку автора, така
обов’язкова риса будь-якого політика на Заході як, наприклад,
впевненість у собі, в Україні ототожнюється з агресивністю.

Профіль українського лідера можна побачити в переліку характеристик,
визнаних респондентами важливими: „чисті руки”, високі моральні якості,
уважне ставлення до людей, організаційні здібності, патріотизм
(державницька позиція), чіткі політичні орієнтації, багатий життєвий
досвід [12, с. 12]. Цей перелік, до речі, перегукується з судженнями
політолога С. Недбаєвського щодо аспектів побудови іміджу українського
політичного лідера. На його думку, власне моральний аспект є вирішальним
при розробці іміджевих сценаріїв в Україні [6, с. 1]. Проблеми
моральності, внутрішньої етики людини є головними для української
культури і ментальності. Зауважимо: проблема моральності поведінки влади
традиційно перебуває на першому плані в країнах із складним
соціально-економічним становищем. Медіавійни за голоси виборців у 2002
році були переважно боями за присвоєння етико-психологічного конструкту
„моральний – аморальний”. У кращому становищі опинився той, хто зміг
втримати за собою імідж „моральної політики” (зокрема, політичний блок
„Наша Україна” – 27,87 % голосів виборців, Комуністична партія – 20,24
%).

Розглянемо окремі стереотипи, що склалися в свідомості українського
народу і стали визначальними у формуванні моделі ідеального лідера. В
українців побутує уявлення, що народ може бути щасливим лише за умови
доброчинності правителя. Якщо західний громадянин вважає, що правильна
побудова суспільства і досконалі закони самі по собі є вирішальним
фактором правильної поведінки посадовців, то українець віддає перевагу
моральності лідера, завдяки якій можна гідно вийти з безлічі пасток і
випробувань владою.

Для українського громадянина існує певний перелік рис чи моральних
орієнтирів, що мають бути у доброчесного лідера. На думку С.
Недбаєвського, їх кілька [6, с. 2 – 3]. Незважаючи на те, що у владних
структурах панує ідеологія наживи, такий моральний орієнтир, як
скромність залишається надзвичайно дієвим. Несвідома установка людей на
скромність виключає можливість серйозної популярності лідера, який
відверто демонструє розкіш. Байдужість до почестей також вважається
необхідною рисою образу лідера (несприйняття таких лідерів, як Л.
Брежнєв та М. Горбачов, обумовлювалося їх схильністю піддаватися
лестощам).

Такі іміджеві характеристики, як людяність, простота й доступність,
залишаються дієвими на всьому просторі колишнього СРСР, особливо в
слов’янських країнах. Йдеться про здатність лідера не ототожнювати себе
із зовнішніми атрибутами влади, просто спілкуватися з людьми, уважно
ставитися до них. У цьому контексті поціновується також однакова повага
лідера до всіх громадян, незалежно від їх соціального статусу. В
українській масовій свідомості живе уявлення про справедливого лідера,
від міри доброчесності якого залежить справедливість чи несправедливість
його ухвал.

Іншим важливим стереотипом українського менталітету стосовно моральності
влади, поряд з образом доброчесного лідера, є ідея покликаного лідера.

Важкий контекст національної історичної пам’яті, разом з християнською
релігійною тематикою, висунули на перший план у символічному ряді дієвих
неусвідомлених образів українців образ лідера, здатного вивести країну
на шлях загального щастя й добробуту. Тут лідер виступає як діяч,
покликаний наслідувати місію Ісуса Христа. Представники влади, котрі не
сприймаються як покликані, в кращому випадку вважаються людьми
випадковими, котрі лиш пнуться до владного „корита”, а в гіршому – як
узурпатори, що заважають покликаному виконати його місію.

С. Недбаєвський описує ознаки покликаного лідера, що існують у
свідомості українців, а саме: енергійність, заряд життям (виражена
харизма, що проявляється у внутрішній активності), поєднання
імпульсивності зі стриманістю (така людина дивиться далеко вперед, однак
робить за один раз не більше одного кроку), внутрішня логіка (лідер не
потребує схвалення та великої кількості радників), „інстинкт” лідера
(чуття, котре дозволяє безпомилково орієнтуватись у політичному
просторі, обираючи правильні засоби для реалізації своєї політики і
приймаючи єдино правильні рішення), безкомпромісність у всьому, що
стосується суттєвих сторін його політичного життя (що ж до інших справ,
то його політика є вмілим поєднанням гнучкості і незалежності), повнота
життя (ототожнює себе з своєю політичною діяльністю), діяльність,
підпорядкована єдиній меті, котру він трактує як сенс життя (відмова від
політичної місії рівнозначна втраті сенсу життя) тощо [6, с. 2].

Третьою дієвою етичною установкою, що має суттєве значеня для побудови
ефективного іміджевого сценарію українського політичного лідера, є
активна в підсвідомості мас тема жертовного лідера, для якого
найголовніше в житті –інтереси країни, народу.

Політолог Д. Богуш, до речі, звертає увагу на різницю менталітету
українців і росіян. Він вважає, що для росіян важливе значення у іміджі
має яскравість, сила подачі, незвичність кандидата. Для українців – це
лише тло, а змістом є тільки переконливі аргументи. Український
громадянин цікавиться тільки тим, чого насправді хоче кандидат, хто
підтримує його фінансово і яку користь матиме конкретна сім’я від його
діяльності.

Політолог М. Томенко вважає, що західний зразок лідера-інтелектуала не
актуальний в Україні. Нинішня непроста політична ситуація вимагає
рішучого політика, опозиційного до влади, з акцентованою політичною
волею [10].

Висновки

При формуванні ефективного іміджу політика необхідно враховувати
моральні цінності народу, котрі складають основу його свідомості.
Йдеться про риси лідера, які хоче бачити в них народ, та які дозволяють
лідерові здійснювати свої функції, в тім числі й переконувати електорат
у правильності обраного рішення. Важливість цього аспекту пов’язана ще й
з тим, що в цілому світі значно зросла залежність лідера від населення.
Лідер не має можливості реалізовувати свою політику, не спираючись на
широку підтримку народу.

В демократичному суспільстві політики повинні постійно підтверджувати
легітимність свого перебування на високих посадах. Інакше кажучи, їм
постійно, або, принаймні, у передвиборчий період, доводиться
переконувати громадськість у тому, що вони гідні її репрезентувати.

Література:

1. Голдмен С. Как создается имидж в американской политике // США: ЭПИ. –
1990. – № 10

2. Гуцал А. Ф., Недбаєвський С. Л. Політичний лідер в історичному
інтер’єрі // Internet: www. niurr. gov. ua /uhr/ publishing / panorama
1~ 2_99 /me_1 gu/ htm

3. Имидж лидера. Психологическое пособие для политиков / Под. ред. Е. В.
Егоровой-Гантман.- М.; Об-во „Знание” России, 1994.

4. Королько В. Г. Основы паблик рилейшнз. М.: „Рефл-бук”, Киев:
„Ваклер”, 2002.

5. Матвеев Р. Ф. Теоретическая и прикладная политология. М., 1994.

6. Недбаєвський C. Л. Этико-психологические аспекты построения имиджа
украинского лидера // htpp://www. Manipulation/com/ua/konf_1_19_1.htm

7. Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. – Екатеринбург:
Деловая книга, 2001.

8. Політична еліта і демократична процедура // Нова політика. – 2001. –
№6.

9. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века.- М.:
„Рефл-бук”, К.: „Ваклер”, 2000.

10. Президенти в асортименті // Галицькі контракти – липень 1999. – №29.

11. Супрун А., Янова Н. Политический маркетинг: новый взгляд на рейтинг
// Социологические исследования. – 2000. – № 2.

12. Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки. – Вип. 3. –
Київ, 1997.

13. Томенко М. Особливості „новітніх” виборчих технологій та їх
застосування в Україні //http: //www. vybory /com /ua /coments /5
summary /sem_el_tech. html

14. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020