Проблема забезпечення стійкого розвитку в умовах глобалізації (реферат)

Реферат на тему:

Проблема забезпечення стійкого розвитку в умовах глобалізації

Трансформація колишніх структур і формування загальносвітової
цілісності пов’язується сьогодні з вирішенням найважливішої проблеми
сучасності – забезпеченням керованості й управління глобальними
процесами. В ході глобалізації поступово формуються гнучкі й
різноманітні можливості цілісної керованості. Політична ж глобалізація
розуміється як поступове зміцнення взаємодії між націями, цивілізаціями
й етнокультурами, що веде до знаходження взаємозв’язку й утворенню
структур глобальної керованості, які інтегрують колись роз’єднані
фрагменти світу, і тим самим дозволяють у ній (керованості) бути
спільником. У політичній сфері центральною проблемою останніх десятиліть
стало вирішення завдання забезпечення стійкого розвитку (sustainable
development).

Керування (government) і керованість (governance) розглядається як
політичний імператив в умовах глобалізації.[1] Разом з тим, дослідники
сьогодні звертають увагу, на те, що управління глобальними процесами на
основі концепції стійкого розвитку в міжнародних відносинах 1990-х рр.,
і особливо на початку XXI століття, вступає в протиріччя з
неоліберальною за характером глобалізацією, що продукує внутрішню
нестабільність системи. Це пов’язане з нерівномірністю духовної й
матеріальної глобалізації, що набуває в ряді випадків форму конфлікту
культур, коли традиціоналістські орієнтована частина етнонаціональних
еліт і суспільств прагне зберегти сформований життєвий лад,
законсервувати життєві стандарти, норми, цінності етносу, конфесії і
т.д.[2] З іншого боку, разом з традиційним фундаменталізмом, наростає
тенденція зміцнення так званого «ліберального фундаменталізму», коли
підсилюється протистояння ліберальних держав у їхньому відношенні до
неліберальних,[3] що виражається, наприклад, у прагненні країн-форвардів
неоліберальної глобалізації (позиція адміністрації Буша-молодшого) до
ідентифікації «осі зла» у сформованому світоустрою.

Цілком зрозуміла увага дослідників до концептуалізації цієї проблеми.
Розв’язана також широка дискусія з проблем ідентифікації значення
концепції управління. Характерно, що в останнє десятиліття відбулася
зміна позицій вчених від застосування поняття управління в значенні
правління, контроль (government) до використання поняття (governance) –
управління, керівництво, у певному змісті – керованість. Спільність
позицій заключається у визнанні прийнятності й переваги концепції
governance яка відображає фундаментальні зміни в способах управління
світовим співтовариством на початку ХХI століття.[4]

Так, Р. Роудз ідентифікує сім значень терміна «управління», у тому числі
три, що мають відношення до корпоративного управління як забезпеченню
фінансової відповідальності, ефективності й підзвітності в діяльності
організацій (Fiscally responsible, efficient and accountable
organization). Інші чотири – управління й керованість, що розуміють як
інтернаціональну взаємозалежність, соціокібернетичну систему, нову
політичну економіку й мережну структуру (governance as international,
interdependence, sociocybernetic system, new political economy, and
networs) – всі ці значення даного терміна мають відношення до таких
управлінських технологій, в рамках яких діяльність по здійсненню
управління фрагментована й розподілена серед більш широкої групи
акторів, ніж це було в минулому, так, що жоден з них не може
контролювати результати діяльності, а саме управління являється процесом
по координації акторів.[5]

Друга група характеристик концепції управління представляє пріоритетний
напрямок у концептуалізації проблеми управління, у тому числі в сфері
світової політики. Й.Пьєре і його прихильники дотримуються точки зору,
що термін governance (управління) означає перехід від
державоцентристської (state – centric) моделі управління (government) до
моделі, в рамках якої відбувається більш широкий розподіл влади й
авторитету влади (power and autuority distribution). Дискусія
зосереджена навколо цілого ряду проблем, що відображають реалії
глобального світу й питання, що виникають у пошуку вирішення цих
проблем. Обговорюється проблема суперечливого співвідношення управління
й демократії й висуваються ідеї асоціативної демократії як основи
подолання протиріч (П. Херст). Р. Роудз звертається до версії мережної
моделі суспільного управління. Дж. Розенау розробляє модель глобального
«управління без правління», ґрунтуючись на осмисленні природи глобальних
процесів.[6]

Досить активно дебатується соціокібернетичний аспект в управлінні
глобальними процесами. Проблема відкритості, транспарентності
глобального суспільства в епоху інформаційної революції особливо гостро
проявляється в сфері міжнародних відносин. Б. Фінел і К. Лорд
підтверджують, що для сучасних аналітиків в сфері світової політики й
міжнародних відносин в питанні про транспарентність глобального світу в
цілому, і політики зокрема, важливо зрозуміти не те, як вона сприяє
послабленню суверенітету держави, а те, яким чином відкритість підсилює
її».[7] При всій значущості концептуального осмислення проблем
забезпечення глобальної безпеки, вироблення нових підходів до розробки
стратегії управління глобалізацією на основі застосування
інституціональних і демократичних принципів, принципів корпоративного
управління й інших, — істотне значення має досвід застосування даних
принципів і практики протидії сучасним глобальним загрозам і викликам.
Саме вони повинні стати основою й уможливлюють вирішення перспективного
завдання розробки міжнародної стратегії управління глобалізацією й
забезпечення безпеки в світі. Разом з тим, самі ці практики повинні
спиратися не на імпульсивні політичні рішення акторів світової політики,
а на справді науковий системний аналіз глобальних процесів і проблем.

Цілком адекватним часу й сучасному глобальному простору представляється
український підхід до проблеми створення стратегії управління
глобальними ризиками й вирішенням проблем безпеки, зміст якого
викладений президентом України В.А.Ющенко: «На рубежі століть людство
має потребу в серйозному осмисленні потужних глобальних тенденцій, що
проявляються в економіці, у сфері культури й інформації. Майбутнє за
тими, хто навчиться управляти цими процесами, змусить їх працювати на
благо людей».[8]

 

[1]Ильин М. Политическая глобализация: Институциональные изменения //
Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. М., 2003.- С.
195-196.

[2] Косолапов Н.А. Идеология устойчивого развития и международные
отношения // Дипломатический ежегодник. -2001.- С. 28, 29 – 31.

[3] Dessler D. Democracy, Liberalism, and War // American Political
Science Review.- 2002.- Vol. 96.- N 678.-Р.69. Democracy, Liberalism,
and War: Rethinking the Democratic Peace Debate / Eds. Tarak Barkawi and
Mark Laffey. Boulder, CO: Lynne Rienner, 2001.-Р.81.

 

[4] Ansell Ch. Debating Governance // American Political Science
Review.- 2002.- Vol. 96.- N 3.- P. 668 – 669.

[5] Debating Governance: Authority, Steering, and Democracy / Ed. Jon
Pierre. Oxford: Oxford University Press. -2000.-Р.1.

 

[6]Debating Governance: Authority, Steering, and Democracy / Ed. Jon
Pierre. Oxford: Oxford University Press. 2000.-Р.172.

[7]Power Conflict in the Age of Transparency / Eds. Bernard I. Finel and
Kristin M. Lord. New York: Palgrave, 2000. -P. 2.

[8] www.president.gov.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *