.

Політологія як наука (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1677 14690
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Політологія як наука”

ПЛАН

Предмет і методи політології.

Закони, категорії та функції науки про політику.

Місце політології у системі знань про суспільство.

1. Політична наука займає одне з головних місць у сучасному
суспільствознавстві. Її високе значення обумовлено великим впливом
політики на життя суспільства. Протягом всієї історії людської
цивілізації політика, держава, влада були найважливішими складовими
суспільної взаємодії, багато в чому впливали на повсякденне життя
людини. Політологія є загальною інтегративною наукою про політику в усіх
її проявах. Вона включає до себе в якості складових частин політичну
соціалізацію, політичну філософію, теорію держави та права, політичну
географію та всі інші політичні дисципліни. Предмет політології
складають: політичні інститути і, перш за все, держава, партії, групи
інтересів; політична свідомість та політична культура; суб’єкти
політики: особистість, соціальні групи, еліти, лідери та ін.;
внутрішньодержавні та міжнародні відносини, політичний процес.

Істотна сторона в обґрунтуванні наукового статусу політології лежить у
розрізненні її об’єкта і предмета. Як відомо, об’єкт пізнання – це всі
те, на що спрямовано діяльність дослідника, що протистоїть йому як
об’єктивну реальність. Коли ж мова йде про предмет дослідження
конкретної науки, те та чи інша частина об’єктивної реальності
(наприклад, суспільні процеси) береться не цілком, а лише тією її
стороною, що визначається специфікою даної науки. Інші сторони в цьому
випадку розглядаються як другорядні. Тому відмінність наук друг від
друга і полягає в тому, що навіть на одному об’єкті, кожна досліджує
свій предмет.

Об’єктом політології є – «політична реальність». Її розглядають також
філософія, соціологія, політична психологія і т.д. Предмет же
політичного пізнання, не може бути тотожній об’єкту, він те і дозволяє
виділити політологію в самостійну наукову дисципліну. Але питання його
визначення залишається ще не вирішеним.

Серед політологів сьогодні немає єдиної думки в питанні про зміст
предмета політології.

Відсутність його обумовлена розходженням національного політичного
досвіду, що формував традиції дослідження політики в різних країнах. Щоб
перебороти великі різночитання в 1948 році група ведучих експертів
ЮНЕСКО з Америки і Європи, прийняла резолюцію, у якій пропонувався
перелік проблем, досліджуваних політологією:

Політична історія

Політичні інститути

Партії, групи і суспільна думка

Міжнародні відносини.

Не дивлячись на це, розбіжності і суперечки продовжилися. Ця проблема
багато в чому також з’ясовна, прагненням розділити політологію на дві
самостійні дисципліни прикладну і теоретичну. Проте в більшості випадків
під політологією розуміють науку, що вивчає політичні відносини з усіма
супровідними дане явище політичними факторами. Відповідно до такого
розуміння теоретико-змістовним ядром політології її предметом є навчання
про владу, про державу, про взаємини людей у сфері політичного і т.д.

Варто враховувати, що політологія є інтегральною наукою, і містить у
собі сукупність наук, що відрізняються друг від друга предметом,
методами, підходами, дослідження політичного життя, у цьому змісті
об’єкт, тобто політична реальність, є як би об’єднуючим фактором.

Політологія відповідає на багато питань, поставлені практикою сучасного
етапу розвитку нашої держави і усього світового співтовариства. Ця наука
про «політика», «технології» політичного процесу. Вивчаючи сферу
політичного життя суспільства, вона озброює знаннями закономірностей
становлення і функціонування політичної влади, політичних відносин і
політичної діяльності, допомагає сформувати необхідні уміння і навички
рівноправного учасника політичного життя.

Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному
осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що
зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка
безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці,
неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії – побудови
вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що
зветься “народ України”.

Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне
життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки
саме з ними пов(язані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є
одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за
допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень
цівілізованості.

Питання про рівень політизації суспільного життя і суспільної свідомості
в Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру
основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за
допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності,
політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації
українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська
стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової органїзації
суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль
політики у розбудові нової України.

Отже, зміст української політології неважко визначити: це політичне
життя українського народу в його багатонаціональній структурності,
українська політична історія в еволюційному зв(язку з сьогоденням як
певний магістральний шлях нації, його національна і загальнолюдська
сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість
національного самоутвердження і набуття, таким чином, необхідних
інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цівілізації.

Нинішній стан політики і політології в Україні нетиповий для, так
званого, цівілізованого світу, бо України лише створює своє політично –
організзаційне обличча. Тому й судити про політичні процеси в Україні не
можна с класичної точки зору західної політології, з її канонами
історично поступового державотворення. Можна відразу зауважити:
американці, анцлійці, французи будуючи свою державу, українську
політичну думку не використовували. Вони розробляли політологічні
проблеми відповідно до власних потреб, власного бачення. Отже, саме
період початкового будівництва, як правило, в усіх країнах був перідом
інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного
самоутвердження. Протягом століть політичної залежності в Україні
формувалась певна духовна структура, основні елементи якої були
спрямовані на власне духовне розкріпачення. Українська державність
зазнавала тяжких історичних випробувань, протистояла різним завойовникам
з Візантії, Варшави, Москви, Відня, Прибалтії.

Політичні режими, які встановлювались завойовниками на українських
землях, булиздебільшого неорганичними для українства. Народ шукав заходи
самозбереження, виховувалось почуття національної гідності й
непримиренності до загарбників, що в політичному вигляді найбільш опукло
виявилось в житті українського козацтва та його державному оформленні –
Запорізькій Січі, зародку нової українськоїдержавності, політичного
устрою українства. Запорізька Січ та інститут гетьманів (від засновника
Вишневецького до Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, Орлика,
Дорошенка…) залишились в українському і світовому політичному світовому
досвіді як форма політичного суверінитету нації, а в українському
політичному уявлення – як власна політична традиція, варта не лише
уваги, але й розвитку. Адже політична організація часів гетьманщини може
живити й сучасне політичне життя України.

Політичне становище українства утруднювалося тим, що воно вело визвольну
війну без підтримки. Хоча царська Росія була тюрмою народів, будь – яка
визвольна акція чи рух не могли одержати світової підтримки, ьо це було
б “втручання у внутрішні справи Російської імперії”, а після
встановлення Радянської влади колоніальне становище України було
прикрите славнозвісною “соціалістичною дружбою народів”. Об(єктивне
тяжіння народів до миру і злагоди, до співробітництва використовувалось
для збереження і зміцнення більшовицької диктатури. Диктат більшовицької
політичної системи перетворював українську національну ідею в
антиімперську, антирадянську. Хоча і за більшовицького режиму багато
національно свідомих українців робиле все можливе і неможливе, щоб
зберегти власну націю. Для цього потрібна була принципово інакша
методологія, що століттями визрівала в українстві й згодом набула рівня
розвитку, який дав їй змогу стати українською національною ідеєю, що
покладена в основу стратегії і тактики української національно
визвольної революції, а в сучасних умовах – будівництва української
державності.

Революційним за своїм місцем в історії українського народу єАкт
проголешення незалежності України 1991 року, який став логічним
результатом, великою політичною перемогою українського
національно-визвольного руху, початком нової історії Українства. Як і
будь – яке політичне рішення, Акт проголошення незалежності України
покладає лише правовий початок повній незалежністі, яка можлива лише як
нрезультат всебічного творення матеріальних і духовних основ існування і
розвитку народу України.

Українська політологія може бути принципово саамодостатньою і досить
ефективною, якщо охоплюватиме необхідне нині коло проблем та завдань

Політична думка Українства постійно спрямовувалась не на прогрес власної
нації, а на боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивному,
будівничому рівні. Тому завдання політології – представити
конструктивізм української політичної думки як класичну методологію
українського політичного менталітету, служитиме сучасній політичній
практиці в Україні.

Завдання української політології – простежити становлення і розвиток
української національної ідеї, її основні форми в історії політичної
думки в Україні, розмаїття поглядів і течій в українському суспільстві
протягом століть боротьби “українського духу” за своє розкріпачення і
утвердження в суспільній свідомості.

Завдання української політології – дати оцінку політологічним основам
сучасного українського націоналізму. Доцільно розповідати про політичну
еволюцію українського націоналізму, його різні течії, про потворну
сутність “радянського патріотизму”.

Проблемою українськоїполітології, яка вимагає першочергового
розв(язання, є реальний стан політичних відносин в Україні. Їх треба
корегувати, виправляти, оскільки саме політична сфера – один з
найнебезпечніших каталізаторів порушення стабільного розвитку
суспільства.

Потребує вивчення проблема сучасної української політичної системи і
національних політичних традицій. Насамперед, виникає питання про
природність парламентарізму для України, принаймні у його теперішньому
вигляді. Система виборів, яка пропонується сьогодні недосконала. Якого
типу парламент і президент нам потрібні і як домогтися обрання саме
таких основних політичних інституцій.

Практично не розпочиналось ще вивчення проблеми національного лідерства.
Сучасний розвиток цівілізації та демократизму, як її форми, характерний
наявністю політичного лідерства. Економічні й соціальні підвалини
лідерства ще тільки визрівають. Тому будівництво української демократії
– це економічне і культурне явище, хоча будівництво нової, незалежної
України і відбувається за допомогою ораганізаційних заходів, що з
неминучістю підносить роль лідерства, зокрема політичного, у становленні
української державності.

2. Розкриття змісту складного світу політики стає можливим завдяки
існуванню категоріального апарата. Категорії політології – це її вузлові
поняття, кожне з який являє собою самостійний предмет дослідження і
разом з тим служить вивченню науки про політика в цілому. Існують як
загальні, так і частки категорії політології.

Перші використовуються всіма суспільними науками і до них відносяться:
цивілізація, суспільство, воля, влада, право, культура і т.д.

Другі ж використовуються власне чи політологією науками, що знаходяться
на стику з нею – це категорії: політики, політичної влади, політичних
відносин, політичних режимів, правової держави, політичної системи,
політичної культури, приватної власності і т.д.

Усі відносини в політології визначені тими чи іншими законами. Закони
політології – це об’єктивно існуючі і необхідні зв’язки між явищами.
Вони реалізуються через діяльність людей і є загальними.
Загальноприйнятим є розподіл законів у залежності від сфери їхнього
прояву на 3 групи:

групу – складають закони політекономії, що відбивають відносини між
економічним базисом і надбудовою

групу – утворять політико-соціальні закони, що характеризують розвиток
політичних явищ, як особливих соціальних схем.

групу законів можна умовно назвати політико-психологічної, т. до вона
характеризує взаємини між особистістю і світом політичного.

Закони політології підрозділяють також на закони функціонування і
закони розвитку. Перші забезпечують збереження того чи іншого
політичного чи явища процесу, а другі – його перехід від одного якісного
стану в інше. По способі прояву закони бувають динамічні, тобто
визначальні однозначний зв’язок між явищами, і статичні, що обумовлюють
зв’язок з визначеною часткою імовірності, умовності.

3. Важливе місце посідає політологія у системі суспільствознавства,
виявити взаємодію політології з філософією, психологією, культурологією,
історією, основами права та ін.

У самому загальному виді політологія – це наука про політику, про
особливу сферу життєдіяльності людей, зв’язаної з владними відносинами,
дія яких покликане забезпечити функціонування суспільства, взаємодія між
людьми.

Процес формування і виділення політології з загальної системи наук був
досить тривалим. Прив’язувати її народження до якої-небудь конкретної
дати в тій чи іншій країні можна тільки умовно.

Будучи інтегральною наукою про «політика», політологія містить у собі
ряд більш приватних дисциплін. Серед них можна виділити:

Політичну філософію. Вона досліджує ціннісні аспекти владних відносин.

Політичну історію. Вона розглядає процес виникнення політичних
інститутів і установ, причини їхніх змін у часі.

Політичну теорію. Вона звертається до аналізу типів і форм організації
влади. Вивчає основні елементи політичної системи суспільства: держави,
партій і т.п. Виявляє характер взаємодії між ними.

Політичну соціологію, що займається дослідженням взаємини між цивільним
суспільством і державою.

Політичну психологію. Вона вивчає політичне поводження людей і його
мотивацію, особливо в масових формах.

Політичну антропологію. Вона досліджує вплив основних потреб і родових
якостей особистості, на її політичне поводження.

Політичну географію. Розглядає вплив кліматичних, географічних і
природних факторів на політичне життя.

Список використаної літератури:

 Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. – 1997. –
№6.

 Бобик В.М. Основи теоретичної та практичної політології. – К., 1994.

 Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произв. – М.,
1990. – с. 644 – 672.

 Ильин М.В., Коваль Б.И. Что есть политика и что – наука о политике //
Полис. – 1991. – №4.

 Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К. – 1996.

 Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1995.

 Никитина А.Г. О том, как возможна наука политология (становление и
основные методологические проблемы) // Полис. – 1998. – №3.

 Шабров О.Ф. Системный подход и компьютерное моделирование в
политическом исследовании // Общественные науки и современность. – 1996.
– №2.

Кирилюк Ф.М. Основи політології. – К.: 1995р.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020