.

Політика та ідеологія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
765 2339
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Політика та ідеологія

1. Сутність політики

Об’єктом дослідження політології є політика — явище надзвичайно складне.
За демократизації, гуманізації та індивідуалізації суспільного життя
основним завданням політики має стати підвищення її ефективності й
відповідальності.

Походження поняття «політика» здебільшого пов’язують із назвою
однойменної праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він
розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади.

Як відносно самостійна сфера суспільного життя, політика виникла
водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією
суспільства. Покликали її до життя ускладнення механізмів матеріального
виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності
суспільства. Внаслідок цих об’єктивних процесів виокремилися групи людей
з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. Постала нагальна потреба в
соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових,
суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження
цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво
суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності
диференційованого суспільства.

Вислів У.Черчіля: “Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою,
політика цікавиться нами”.

Дуже поширеною на Заході є думка про те, що політика, держава та
уряд – це механізм за допомогою якого вільні громадяни прагнуть
задовольнити власні цілі та інтереси.

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється
насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку
цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську
активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей
тощо.

Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна “політика”: з
одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з іншого –
високоморальне й творче, притаманне “справжнім аристократам духу”, як
говорили древні.

Сучасні традиції вживання терміна “політика” започатковані античним
(давньогрецьким) розумінням політики як вельми благородної справи –
мистецтва державного управління, покликаного об’єднати суспільство
навколо вищої його мети.

Неоднозначність побутових уявлень про політику пов’язана зі складністю й
багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення,
в яких політика постає як:

–   одна зі сфер життєдіяльності суспільства;

–   сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і
протиборства;

–   спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх
найвищому началу, більш значущому і обов’язковому;

–   рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть здійснити свої інтереси
через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти
суспільства;

–   чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної.

–   система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав
між собою і з владою;

–   сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються
інтереси різних верств населення;

–   прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого
впливу на неї;

–   участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її
діяльності;

–   наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення;

–   прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її
трьома способами:

1.      Політика як діяльність на етичних засадах.

Ця традиція започаткована Арістотелем, який вважав, що кожна спільнота
створюється з певною метою. Означена мета повинна перевищувати всі
індивідуальні блага окремих людей. Цією метою є справедливість або
найвище благо для всіх. Виходячи з такого розуміння домінантною рисою
політики має бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для
реалізації моральної мети.

2.      Політика як засіб досягнення егоїстичних цілей.

Характеризується як цинічне розуміння політики, яке проявляється в
наступному: “мистецтво можливого”, “після нас хоч потоп”, виправдання
збройної боротьби за “життєвий простір” та ін. Проте, таке розуміння
політики, де мета виправдовує будь-які засоби, не належить до
визначальних традицій західної політичної культури, яку започаткували ще
за часів античності.

3.      Ціннісно-нейтральне розуміння політики.

Проявляється в раціональному, аналітичному тлумаченні політики як сфери
діяльності, яка регулюється правовими, соціальними та психологічними
нормами, які різняться в залежності від того чи іншого суспільства.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують
багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них.
Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, можна запропонувати її
наступне визначення.

Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства,
взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації
влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб,
вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

2. Сутність політичної ідеології її структура і функції

Політична ідеологія є стрижнем політичної свідомості індивідуального,
колективного соціального суб’єкта і вирішальною мірою визначає рівень
його політичної культури.

Політична ідеологія — система концептуально оформлених політичних,
правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та
ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного,
способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів,
інтересів певних соціальних груп та суб’єктів політики.

Вперше термін “ідеологія” (грец. idea — слово, вчення) вжите французьким
філософом і економістом Дестютом де Трасі на початку XIX ст. (“Елементи
ідеології”).

Виникла ідеологія не відразу. За певних умов життя спільноти спершу
стихійно з’явилася соціальна психологія, яка створила підґрунтя для
вироблення, поширення і засвоєння ідеології даної спільноти.
Безпосередньо її створюють представники класу, соціальної групи (або
суб’єкти, які виражають їх інтереси) — теоретики, політичні діячі,
лідери тощо. Вони теоретично доходять тих самих висновків, які соціальна
група, клас утверджують практично. На основі систематизованих і
обґрунтованих поглядів, пропущених через призму інтересів, ідеалів класу
чи соціальної групи, формуються їхні самосвідомість і політичні
відносини. А сукупність політичних інтересів, ідей та ідеалів, програм
та політичних відносин певного класу (групи) з іншими соціальними
спільнотами і становить предмет політичної ідеології.

Політична ідеологія виконує низку функцій:

Захисна функція. Передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи). В
ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби цих
спільнот, що сприяє втіленню їхніх інтересів у життя, виробленню
відповідних їм типів мислення, поведінки і програм діяльності. Офіційною
(державною) є ідеологія економічно і долітично пануючого класу, хоча в
демократичних країнах нині такий статус ідеології поступово
послаблюється. Це означає, що на сучасному етапі цивілізації все вільше
формуються загальнолюдські інтереси та цінності, пріоритетні щодо
ідеології. Дедалі звужується сфера ідеологічної боротьби, вона все менше
поширюється на міждержавні відносини, на політичну діяльність. Сучасне
суспільство вимагає світоглядної терпимості, демократичних форм
боротьби. Саме в такий спосіб відбувається процес деідеологізації
свідомості, яка не є відмовою від ідеології взагалі (кожний має право
сповідувати свої ідеї). Це — заперечення ідеологічних стереотипів,
нетерпимості й монополізму, надання різним ідеологіям цивілізованого
змісту і плюралізму.

Пізнавальна функція. Її сутність — озброєння громадян знаннями про
політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури.
Однак політична ідеологія не завжди адекватно відображає реальність,
часто виявляє упередженість. На відміну від “чистої” науки, яка шукає
тільки істину за допомогою різних наукових методів пізнання, вона дбає
ще й про захист інтересів та ідеалів класу, певного режиму тощо. До того
ж їй бракує об’єктивних методів пізнання, її носії часто оперують
ритуально-догматичними стереотипами, апробація яких у кращому і разі
здійснюється здоровим глуздом, а частіше — корпоративними інтересами
суб’єктів. Тому не дивно, що політична ідеологія на догоду тим, кого
захищає, нерідко. Висвітлює політичні явища і процеси упереджено,
однобічно, а то й фальсифікує їх.

Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і
координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними
принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та
інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний
вибір громадян. Завдяки цьому вона стає засобом згуртування певної групи
та її прихильників, чинником налагодження чи руйнування стосунків між
об’єднаннями людей.

Список використаної літератури

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.

Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч.
дисц. – К., 1999.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів освіти I-IV рівнів акредитації, 2-е видання,
виправлене і доповнене. – К., Львів, 2001.

Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, K.M. Левківський, В.П. Андрющенко
та ін. – К., 1998.

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020