Політичні ідеї в працях французьких просвітників (Шарль-Луї Монтеск\’є, Жан-Жак Руссо) (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Політичні ідеї в працях французьких просвітників (Шарль-Луї Монтеск’є,
Жан-Жак Руссо)

На шлях революційних перетворень Франція стала значно пізніше, ніж
Голландія та Англія, — наприкінці XVIII ст. Політичні вчення, які ідейно
підготували ранні буржуазні революції, в умовах передреволюційної
Франції набули значного поширення й розвитку, а принципи свободи й
рівності, проголошені і частково здійснені в Голландії та Англії, на
французькому грунті перетворилися в розгорнуті політичні вчення.

У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво — європейський
загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання
релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя
цінностей, що базуються на повазі людської гідності.

Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш.
Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій. Найбільш
завершені політичні вчення створили Ш. Монтеск’є і Ж.-Ж. Руссо.

Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755) — відомий філософ, історик і письменник.
Його філософські й політичні погляди викладено у праці «Про дух законів»
(1748). Ш. Монтеск’є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі
проти феодалізму й політичного абсолютизму.

Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів
та установ є результатом дії об’єктивних чинників і закономірностей, які
складають «дух законів».

До таких чинників належать насамперед географічні:

клімат

величина території

рельєф місцевості

грунт.

Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний —
породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть
волелюбні народи, на великих рівнинах — схильні до підкорення чужій волі
тощо.

До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до
яких належать

рівність

прагнення до миру

добування їжі

бажання жити спільно та ін.

Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка
істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає
їх до об’єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але
втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення
позитивних законів, до яких належать

міжнародне право (визначає відносини між народами),

політичне право (визначає відносини між правителями і підданими)

цивільне право (регулює відносини між громадянами).

Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення
держави.

Позитивні закони мають відповідати

природі

формі правління

географічним чинникам

способу життя населення

чисельності

звичаям.

Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного
правління. Характер форми правління визначається в залежності від
кількості тих, хто здійснює владу

— республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу
(демократія) або його частини (аристократія)

— монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів)

— деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза
всілякими законами і правилами).

Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття «принцип
правління» (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом
є доброчесність, у монархії — честь, в деспотії — страх.

Проблема співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи
полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони.
Звідси його знаменитий вислів: «Свобода дає право робити все, що
дозволено законами». Мислитель наголошував, що політична свобода можлива
лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше
здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск’є
була англійська конституційна монархія.

Монтеск’є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода
може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для
цього в державі необхідно здійснити поділ влади на

законодавчу

виконавчу

судову.

Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в
одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна
одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу
державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск’є, а й у
політичній науці в цілому.

Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778)
захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж.
Руссо — це книга «Про суспільний договір, або Принципи політичного
права» (1762).

Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж.
Руссо використав для обгрунтування глибоко демократичного вчення.
Природний стан він називав «золотим віком», в якому не було приватної
власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один
вид нерівності — фізичний, зумовлений природними відмінностями людей.
Але з появою приватної власності з’являються суспільна нерівність, поділ
на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями,
люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу
громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони,
яким мали підпорядковуватися всі.

Утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо
спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то
встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною.
Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня
нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ’ї.

Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об’єднуючись з іншими
людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала
свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного
суверенітету, яка є центральною у його вченні.

Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає
суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна
людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає
її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія,
суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет
належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й
рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини,
то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору,
обмежена загальною волею суверена.

Народний суверен — це влада, яка здійснюється загальною волею більшості
і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він
не може бути обмежений ніякими законами. Цим самим Ж.-Ж. Руссо
заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він
висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на
його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим
народом-сувереном. Виконавча влада створюється не на основі суспільного
договору, а самим сувереном для виконання законів та підтримки
політичної і громадянської свободи.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада — всім, декільком чи
одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію,
аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають
суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і
законодавча влада належать народу.

Наслідуючи Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать
від величини території: демократія є найбільш придатною для малих
держав, аристократія — для середніх, а монархія — для великих.

Народ не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму
правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути
собі природну свободу. Ця та інші демократичні ідеї мислителя відіграли
надзвичайно велику роль у процесі підготовки і здійснення Французької
буржуазної революції.

Список використаної літератури

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *