.

Політична психологія як елемент політичної свідомості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
392 2907
Скачать документ

Реферат на тему:

Політична психологія як елемент політичної свідомості

Політична ідеологія активно впливає на суспільство, з’єднуючись з
психологією людей. Політична психологія, таким чином, являє собою
практичне усвідомлення суб’єкта владних відносин. Інакше кажучи, це та
сукупність духовних утворень, яка сприяє виробленню у людини
безпосередніх мотивів і установок політичної поведінки. Якщо ідеологія є
продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичною діяльністю групи, то
психологія формується у процесі безпосередньої активності громадян на
основі їх практичної взаємодії між собою і з інститутами влади. Тому у
змісті політичної психології домінуючу роль грають чуттєві й емоційні
елементи свідомості, які орієнтують її, як правило, на відображення не
перспективних, а сучасних інтересів людей. Хоча здоровий глузд,
закладений у політичних емоціях, дозволяє їм досить точно й тонко
відображати політичні взаємовідносини різних сил, правильно визначати
перспективу діяльності партій і держави.

З функціональної точки зору політична психологія демонструє, наскільки
переживання і сподівання, позитивні емоції і розчарування людей стали
науковоподібними і систематизованими під ідеологічним впливом, наскільки
цілеспрямовано вони відображають групові й загальнозначущі інтереси. І в
цілому, треба сказати, що ідеологічна доктрина не завжди стає
вирішальним фактором, що визначає зміст політичних емоцій громадян. Тим
більше, що психологія відчуває вплив різних ідеологій і складається в
процесі їх протиборства. Саме тому реальний зміст політичних почуттів є
показником духовної консолідованості класу, нації, держави як суб’єкта
влади, їх здатності до виконання тих чи інших політичних функцій.

Таким чином, коло пов’язаних з вивченням політичної психології проблем
досить широке: від механізмів визрівання у індивіда психологічних потреб
у владі й політиці до дослідження почуттєвих колізій при прийнятті
управлінських рішень. Але, незважаючи на те, що інтерес до цих проблем
постійно підігрівався політичною практикою, перша спеціалізована праця в
цій області з’явилася тільки в 1930 р. (Г.Ласвелл. Психопатологія і
політика). З того часу було немало зроблено для систематизації людських
уявлень про цю сферу політичної свідомості. Але як самостійна наука
політична психологія сформувалася тільки в 60-70-х pp. XX ст. у руслі
західної політичної думки. Її теоретичним фундаментом стали політична
філософія (класична традиція представлена іменами Т.Гоббса, Д.Локка,
Т.Спенсера та інших, а досягнення новітньої політичної історії – працями
А.Тойнбі, Д.Оруелла, М.Сорокіна, Г.Парсона), політична соціологія і
соціальна психологія, а також політична наука. Об’єктом політичної
психології можна вважати рефлекторні й рефлексивні механізми формування
політичних уявлень у масових, групових та індивідуальних суб’єктів
влади, тонкі нитки, що зв’язують їх мислення і практичну активність у
стабільних і нестабільних політичних процесах, міжнародних і
внутрішньополітичних відносинах.

Із змістової точки зору у політичній психології можна виділити стійку
частину (здоровий глузд, психологічний склад етносу, звичаї тощо) і
частину більш рухливу, динамічну, найбільш чутливу до перебігу часу
(переживання, емоції, почуття).

Перевага стійких емоцій, стереотипізація почуттів зменшує потребу людини
в політичній інформації, знижує потенціал її політичної участі. Більше
того, закріпившись на рівні звичаїв і способу мислення людини,
які-небудь погляди й оцінки здатні до емоційно-чуттєвої трансляції
(переносу) в інші соціально-політичні ситуації. Таким чином, окремі
ідеологічні оцінки і стереотипи можуть проникати в абсолютно інші
політичні умови, девальвуючи значення актуальних ідеологічних вчень і
стимулюючи девіантну поведінку громадян.

Реакція через психологічний настрій громадян тих чи інших ідеологічних
вимог і оцінка має потрійний характер. Перш за все, формування мотивів
політичної поведінки громадян залежить від різного ступеня емоційного
сприйняття ними таких основних ідеологічних форм, як політичний ідеал,
принципи й норми. Звичайно, в кожної окремої людини формується своє
вибіркове ставлення до цих ідеологічних утворень. Тому їх психологічна
привабливість, здатність вплинути на поведінку людей є індивідуальною
для кожного політичного суб’єкта. І все ж з точки зору формування
масових форм поведінки слід зазначити, що більш безпосередній і
ефективний вплив на виникнення психологічних мотивацій політичної
активності людей мають нормативні вимоги, які виражають як політичну
мету груп і верств, так і засоби, що пропонуються для їх реалізації.

Психологічна мотивація політичної поведінки суб’єктів опосередковується
також груповими формами свідомості, тобто уявленнями тих соціальних і
функціональних груп, через які людина реально включається в політичні
відносини. Інакше кажучи, від розуміння людиною співвідношення спільних
і колективних інтересів, психологічного клімату, що діє в групі, звичок
і стереотипів, що склалися, також залежить визначення провідних
політичних установок і форм політичної поведінки. Тому для розуміння
даних особливостей формування політичних почуттів необхідно враховувати
специфіку різних груп. Традиційно в якості провідних групових утворень
виділяють великі групи, до яких можна віднести класи, верстви,
територіальні утворення, а також малі групи: мікросоціальні об’єднання
людей, референтні утворення і окремі політичні асоціації. Кожна з цих
груп відрізняється тимчасовим або постійним характером існування,
переважанням організованих чи стихійних зв’язків тощо. І кожна з них
накладає на процес засвоєння людиною норм і традицій, ідеалів і
принципів свій специфічний відбиток.

Невід’ємною складовою частиною політичних почуттів і емоцій є сукупність
індивідуальних уявлень, тих психічних утворень, які породжені практикою
міжособистісних зв’язків і відношень з іншими суб’єктами й інститутами
влади. Облік фактів, що обумовлюють специфічність персональних чуттєвих
уявлень суб’єкта влади, визначення їх здатності до його психічного
збудження, можливості суперечити не тільки груповим поглядам, але й
особистому досвіду – все це доповнює картину формування політичної
психології і чуттєвих механізмів реалізації ідеологічних доктрин.

2

`„Agd8gj

нові такого підходу всі причини виникнення демократії і тиранії,
революцій і реформувань однозначно зводяться до психологічних основ
політичної поведінки. Навіть масові суспільно-політичні рухи пояснюються
психологічними якостями індивіда або малої групи (Е.Фромм, Г.Олпорт,
Е.Бочарус).

У зв’язку з цим не можна не згадати про психоаналіз, який розглядає
поведінку людини як дії, обумовлені підсвідомо накопиченими, скрито
політизованими почуттями. Таким чином, у сферу теоретичного аналізу
потрапляють “тонкі” психологічні механізми утворення і розпаду
політичних мотивацій, рух інтеріорних, ірраціональних політичних
образів, що підсвідомо ідентифікують людину з суб’єктом влади.

Основоположниками вчення про неусвідомлену мотивацію людської поведінки
традиційно вважаються Г.Лейбніц і В.Спіноза, значними є також внески
Ф.Ніцше, А.Шопенгауер. Наслідуючи ці традиції психоаналітична теорія
бере свій початок з праць З.Фрейда, Г.Булліта, Г.Ласвелла (30-ті pp. XX
ст.). Основою психоаналітичного пояснення політичної поведінки є теорія
фрустрації, зміст якої полягає в тому, що підсвідомі сексуальні мотиви
(лібідо) за допомогою “переносу”, “заміщення”, “сублімації”
трансформуються у інші, в тому числі й у політичні бажання. Пізніше
Фрейд уточнив, що не тільки Бог Любові – Ерос, але й Бог Смерті, що
бореться з ним, – Танатос також стимулює політичну поведінку людини
(через почуття “очікування смерті”).

Таким чином, у психоаналізі політична поведінка розуміється як процес
саморозгортання особистості, її самодетермінації вродженими причинами,
які не залежать від зміни соціально-політичного простору. Так, у руслі
цього підходу теоретики “компенсаторної”‘ доктрини (Г.Ласвелл, Д.Барбер)
трактували політичну участь як форму компенсацій психологічних
патологій, комплексу неповноцінності людини, внаслідок отриманих нею в
дитинстві травм. Тому, з їх точки зору, однією з важливіших вимог
встановлення соціально-політичної гармонії в суспільстві є відновлення
нетравмованої дитячої психіки.

В процесі еволюції психоаналітичної концепції ідея сексуальної
обумовленості людської поведінки отримала двоякий розвиток. З одного
боку, розвивалося традиційне розуміння політичної активності, обумовлене
вродженими сексуальними причинами. При цьому вимоги модифікації,
перетворення цих людських стимулів у благонадійні (з точки зору
пануючого культурного середовища) форми підкоряли людину домінуючим
політичним нормам і відносинам.

З іншого боку, сексуальність розглядалась як показник незадоволення
людини відносинами, що склалися, тобто – як фактор, що штовхав її до
переборення існуючого порядку, виходу за рамки даних політичних і
соціокультурних норм (А.Адлер, Ш.Лакам, К.Юнг). Таким чином, “бажання”
розумілось вже як вид творчого потягу людської активності, яке
відкривало під рефлекторною оболонкою свідомості нереалізованість
людської натури, індивідуальності, а відповідно, знаходило у підсвідомій
мотивації ціннісний, культурний зміст.

У наш час на Заході психоаналітичні методи вивчення політичної поведінки
найбільш яскраво виражені в “глибинних” дослідженнях діяльності
політичних лідерів (Р.Лейм, Д.Брунер, Р.Уайт), у побудовах рольових
типологій політичної поведінки й при аналізі міжнародних конфліктів і
політичних інститутів.

Література:

Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.
– К.:КНЕУ, 1999. – 108 с.

Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і
доповнене. – К.: Знання, 1999. – 427с.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред.
І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. – К.: УФІМБ,
1999. – 161 с.

Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. –
К.: Вища школа, 1998. -415 с.

Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної,
В.П.Горбатенка. – К.: Академія, 1998. – 368 с.

Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич,
В.А.Кулик та ін. – Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 3. Політична
свідомість і культура. – Львів: Кальварія, 1998. – 556 с.

Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН,
1997. – 164 с.

Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.).
– К.: Смолоскип, 1997. – 218 с.

Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. – К.:
МАУП, 1997. – 248 с.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. –
К.: АМУПП, 1997. – 200 с.

Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.:
Либідь, 1997. – 656 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 2. Політичні
процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. – 336 с.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів
вузів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. –
838 с.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий
політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. – 288
с.

Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. – К.:
Вища школа, 1996. – 179 с.

Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред.
О.І.Семкіна. – Львів: Світ, 1996. – 800 с.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192
с.

Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс
в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.: Основи, 1995. -174 с.

Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних
суспільств. – К.: Політична думка, 1995. -368 с.

Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави
сучасної державної стратегії. – К.: Українська перспектива, 1995. – 103
с.

Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К.:
Ватра, 1995. – 328 с.

Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. – К., 1994. –
144 с.

Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. – К.:
Генеза, 1994. – 368 с.

Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. – К.:
Либідь, 1993. – 191 с.

Конспект лекцій з курсу “Політологія” для студентів усіх форм навчання /
І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. –
44 с.

Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. – 256 с.

Основы политологии / Под ред. А.Боднара. – К., 1991. – 144 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020