Політична думка епохи Відродження (реферат)

Реферат на тему:

Політична думка епохи Відродження

У XVI ст. з початком занепаду феодалізму нав’язаний схоластикою
аскетизм став поступатися культові людини, її інтересів і потреб, а
божественне — природному, людському. Гуманізм тоді ще не був масовим,
здебільшого він мав прихильників серед мешканців міст, представників
інтелігенції, які в паростках нового ладу вбачали силу, здатну звільнити
людину від середньовічного аскетизму. Нова епоха, що увійшла в історію
під назвою Відродження (Ренесансу), символізувала передусім відродження
і широке використання досягнень античної цивілізації.

Гуманісти-італійці слідом за Франческо Петраркою (1304—1374) засуджували
політичний аскетизм, захищали ідею всебічного розвитку особистості,
заперечували тиранію. Леонардо Бруні створює теорію республіканізму —
найсправедливішого, на його думку, устрою суспільства, що є
найголовнішою умовою реалізації свободи волі як свободи особистості. У
XV ст. політичну ідеологію раннього гуманізму розвивають інші італійські
мислителі, поглиблюючи поняття свободи особистості як

громадянської свободи, як політичного права обирати і бути обраним до
владних структур, як рівність громадян перед законом, як визнання
необхідності існування представницьких органів, виконавчої системи й
авторитетного суду.

Найвагоміший внесок у політичну думку зробив італієць Нікколо Макіавеллі
(1469—1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта
Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний
світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як
загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина
втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу,
брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво,
лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих
її рис і покликала до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської
влади, гостро критикував духовенство, а дворянство закликав знищити
зовсім. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована
республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та
виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини,
повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Для
об’єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби
(«мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність,
жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість,
віроломство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, виправдає своє
призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі,
встановить правову авторитарну диктатуру «великого перетворювача».
Держава, на думку Макіавеллі, — вищий вияв людського духу, а служіння
державі — зміст, мета і щастя людини.

Сповідуючи і деякі гуманістичні ідеї, він неодноразово вказував на
полярність інтересів бідних і багатих, висловлювався про справедливий і
досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу
людині, демократичне міське самоврядування. Мрія Макіавеллі — сильна
республіка, яка гарантує своїм громадянам не лише розквіт свободи, а й
рівність, привілеї, пом’якшення майнових відмінностей. Лише свобода і
рівність, на його думку, здатні розвивати здібності особистості,
втілювати у ній любов до загального блага і громадянські чесноти.

Ідеї всезагальної рівності людей, примітивного зрівняльного комунізму,
усуспільнення майна, ліквідації приватної власності захищали ідеолог
селянських мас у Німеччині Томас Мюнцер (1493—1525) і німецькі
анабаптисти. Вимоги свободи мислення, свободи переконання. свободи
совісті, рівності мирян і духовенства розвивав знаменитий діяч
Реформації в Німеччині, фундатор однієї з найвпливовіших течій у
протестантизмі Мартін Лютер (1483—1546). При цьому він заперечував тезу
про свободу волі, протиставляючи її власному гаслу про рабство волі.
Жорстоко полемізував з ним засновник християнського гуманізму Еразм
Роттердамський (1469—1536) у працях «Про свободу волі», «Похвала
глупоті», «Заступник» та ін. Його ідеали — освічена і гуманна монархічна
влада, свобода духу, самоврядні міські громади, здоровий глузд,
стриманість, миролюбність, простота. В Англії ідеї майнової рівності
людей, скасування приватної власності як причини їх нерівності,
урівняльного розподілу, заперечення багатства й експлуатації людини
людиною, обов’язковості праці для всіх, виборності органів влади,
віротерпимості, свободи совісті проповідував гуманіст і державний діяч
Томас Мор (1478—1535). Аналогічні погляди на межі XVI—XVII ст.
висловлював й італійський мислитель Томмазо Кампанелла (1568—1639).

У Франції після закінчення Столітньої війни на початку XVI ст.
утвердився абсолютизм, який наштовхнувся на опір певної частини
дворянства. А політична ідеологія французького суспільства розвивалася
завдяки старанням переважно юристів. Один з них — засновник пуританства
Жан Кальвін (1509—1564), який, систематизувавши вчення Лютера,
запровадив нову форму церковної організації, а проголошену його
попередником свободу совісті звів до рівня свободи від католицизму.
Послідовники Кальвіна у Франції — гугеноти — виступили як опозиція
королю й католицькій церкві. Розпочалися релігійні війни, під час яких
народжувалася політична ідеологія кальвіністів — монархомахів (грецьк.
monarches — єдиновладдя, mache — боротьба). Виходячи з ідеї народного
суверенітету і договірного походження влади, вони обґрунтували право на
опір народів тиранам, право міських магістратів на відсіч
монарху-тирану. Одним з виразників таких поглядів у XVI ст. був
правознавець Франциск Готман, який доводив, що з давніх-давен народ
обирав і скидав своїх королів і саме йому належить верховна влада. Ідеї
народного суверенітету, права народу на збройне повстання, несумісності
тиранії з природною рівністю і природною свободою сповідувало багато
тогочасних мислителів Франції.

Доктрину суверенітету використовували і для захисту королівського
абсолютизму. Наприклад, видатний французький мислитель Жан Боден
(1530—1596) вважав, що суспільство формується під впливом природного
середовища, а держава — кровногосподарських союзів, тобто сімей.
Сформував вчення про суверенітет, який не може бути «змішаним», бо
належить або королю, або аристократії, або народу. Це вільна від
підпорядкування законам влада над громадянами і підданими.
Суверен-монарх не підлягає законам, які видає сам. Він зобов’язаний лише
поважати божественні, природні закони, дотримуватись недоторканності
приватної власності. Демократія для Бодена ненависна, але й тиранію він
не приймав, визнаючи право народу на опір тиранові аж до його вбивства.
Майнова нерівність людей таїть у собі загрозу державних переворотів,
яким монарх-суверен повинен запобігати.

Література:

Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія,
практика: [Монографія]. – К., 2000.

Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К.,1997.

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.

Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч.
дисц. – К., 1999.

Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія,
праксеологія.- К., 1994.

Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 1995.

Гаєвський Б. Філософія політики. – К., 1993.

Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? – К., 1996.

Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.

Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.

Пірен M.I. Етнополітика. – К., 1997.

Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *