Національне питання: актуальність його та вирішувальність в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Національне питання: актуальність його та вирішувальність в Україні

Одним із найвагоміших, а можливо, і найважливішихдосягнень незалежної
України є її послідовна й результативна етнонаціональна політика, що
могла забезпечити нашій державі у цей важкий і непростий у всіх
відношеннях час соціальну стабільність. Значення такого без сумніву
досягнення особливо виразно і повно проявляється на тлі “гарячих точок”,
що не вщухають у різних кутках земної кулі. Війна на Балканах – жахливий
конфлікт, причина якого-саме міжнаціональна міжрелігійна нетерпимість.

Україна, під тягарем таких доволі чутливих і вразливих для рішення
проблем, до сьогодні забезпечує їх рішення виключно мирним шляхом.

Складність розвитку етнополітичної ситуації можна уявити хоча б із таких
красномовних цифр: на території України проживають 72% українців, 21,9%
росіян, 0,9% євреїв, 0,8% білорусів, 0,6% молдаван, 0,4% поляків, 0,4%
болгар, 2,8% представників інших національностей.

Актуальність і невідкладність

Стабільне, постійне уважне ставлення з боку держави до таких актуальних
проблем, що, без сумніву, являють собою етнонаціональні, має запобігти у
майбутньому спалахи їх небажаної злободенності. Актуальність передбачає
загострення ситуації, нагальність – неодмінна увага і попереджувальна
робота.

Серед найважливіших державних завдань сьогодення етнонаціональні та
міграційні питання є одними із першочернових. Їх виключна пріоритетність
– як етнічна, так і стратегічна – випливає передусім із основного, що
визначає природне стремління народу – потягу до державного
самовизначення України. Як засвідчує сторичний досвід, лише така формв
організації дає змогу народу найефективніше й оптимально
самостверджуватися.

Шлях українського народу до втілення своєї одвічної мети, можливо, один
із найскладніших і важких навіть у світових масштабах. На алтар цієї
боротьби покладені століття поневірянь та мільйони життів.

У розбудові незалежної, суверенної, демократичної держави важко не
розгубити, зберегти творчий дух усіх поколінь, які працювали на ідею
державності протягом кіькох віків. Разом з тим, що ще важливіше, нині
ідея творення нової долі України має об,єднати все суспільство.

Ця ідея повинна стати домінуючою для всіх громадян, які пов,язали своє
життя з українською землею. Українська держава, в свою чергу, повинна
консолідувати в собі – в ідеї спільного дому – зусилля та енегрію
кожного. Одним із головних завдань такого дійового єднання і творення
має стати збереження і подальше зміцнення міжнаціонального миру і
злагоди в суспільстві. Визначальним принципом етнічної політики є
розуміння, передусім, національних пріоритетів у державному, а не в
етнічному значенні. Це основні вимоги і неодмінна передумова майбутніх
звершень.

Розглядаючи етнонаціональну політику як політику державної поваги до
кожної людини будь-якої національності, мимоволі надаєш їй статус
надважливої, що не залежить від кожного кон,юктурного моменту.

Відмінне у сфері державного будівництва

Перш за все відмінним є загальне усвідомлення того, що
подолання економічних труднощів і органічне входження України у світові
та європейські інтеграційні структури можливі лише за умов збереження і
укріплення в нашій країні соціальної стабільності.

Через багатонаціональний склад населення нашої держави визначальна роль
належить міжетнічним відносинам, забезпеченню умов для вільного розвитку
та мирного співіснування всіх етносів, які живуть в Україні.

Політика держави відносно розвитку української нації, її історичної
свідомості, традицій, культури, мовної та релігійної самобутності усіх
корінних народів і національних меншин закріплена в Конституції й
законах України. Президент України, органи виконавчої влади всіх рівнів
приділяють постійну увагу питанням забезпечення конституційних прав,
дотриманню специфічних етнокультурних потреб та інтересів усіх етносів
держави.

Для ефективного вирішення питань державної політики у сфері
міжнаціональних відносин і створення необхідних умов для задоволення
етнокультурних й освітньо-інформаційних потреб національних меншин у
квітні 1999 року при Кабінеті Міністрів України створена Міжвідомча
координаційна рада з питань етнополітики. У тому ж році перелік
фінансованих державою спеціальних програм, на основі яких забезпечується
практична реалізація етнонаціональної політики, збільшився комплексними
заходами щодо розвитку культур національних меншин України. Це вже
конкретна, змістовна дійсність, що зримо служить благородній меті
досягнення загального миру і злагоди.

Для кращого задоволення освітніх потреб розроблені Положення про неділну
школу національних меншин, діє Державна програма відродження та розвитку
освіти нацменшин. Постійно відслідковується розвиток етнополітичної
ситуації та забезпечення прав національних меншин у різних регіонах
України.

Урядом розроблені спеціальні програми гармонізації міжнаціональних
відносин. Зокрема, у 1998 році така програма була розроблена
Держкомітетом у справах національностей і міграції разом із
держадміністраціями Закарпатської, Чернівецької та Одеської областей.
Посилюється і міжнародне співробітництво у сфері захисту прав
національних меншин. Підписані міжвідомчі угоди з цих питань з РФ.
Розглядаються подібні проекти з Республікою Білорусь та Грузії.Успішно
працюють створені в останні роки міжурядові змішані комісії
українсько-польська, українсько-румунська, українсько-словацька,
українсько-угорська.

Той факт, що в Україні в цілому існують сприятливі, толерантні
міжетнічні відносини, підтверджується даними вивчення громадської думки,
висновками експертів офіційних представників авторитетних міжнародних
організацій. Позитивно оцінив у 1998 році діяльність України в частині
дотримання міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав національних
меншин – Комітет з ліквідації расової дискримінації ООН, що розглянув на
своєї сесії періодичні доповіді України про виконання положень
Міжнародної конвенції з ліквідації усіх форм дискримінації. Окремо були,
зокрема, відзначені зусилля нашої держави для вирішення проблем
кримських татар, представників етнічних груп, депортованих у минулому
через націоналні ознаки.

Проблеми депортованих

Без сумніву, це найболючіша проблема. Для здійснення заходів для
облаштування депортованих осіб з Державного бюджету за період з 1997 по
травень 1999 року було виділено 27,8 млн. Гривень. Біля 70% коштів було
спрямовано на капітальне будівництво у місцях компактного проживання
депортованих, решта – на будівництво і викуп житла для названої
категорії людей. Значна частина була спрямована на соціально-культурні
заходи коштів спрямовується на трансферти населенню – компенсації за
проїзд і провіз багажу, матеріальну допомогу індивідуальним забудовникам
і разову допомогу малозабезпеченим сім,ям.

Треба зазначити, що немало проблем, що пов,язані з облаштуванням
депортованих, ускладнюється через відсутність законодавчої бази. Вагомим
внеском в оздоровлення загальної ситуації могло б стати прийняття Закону
України “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних
меншин, які були репресовані та депортовані з території України”, прект
якого підготовлено і передано на розгляд Верховної Ради.

Окрім того, до ВР представлено проект Державної програми адаптації та
інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар й осіб
інших національностей, якою передбачено комплексне вирішення
соціально-гуманітарних проблем, відродження і розвиток культури й
освіти. Важливим є і той факт, що реалізація програми не потребує
додаткового фінансування.

Слід відзначити, що цій сфері громадського життя особливу увагу приділяє
Президент України. Його дійова позиція щодо рішення цих болючих проблем
спирається на позиції широкого залучення до їх вирішення всього
суспільства за безспосередньою й найактивнішою участю самих потерпілих
від тоталітарного режиму народів.

Загальнодержавні заходи щодо консолідації суспільства

† ’

gdiC§

Маловтішним заняттям є просто перелічувати їх, але коли знаєш, що за тим
стоять не прсто чергові урочистості або яке-небуть заорганізоване
дійство, а насправді творчі зусилля значної частини суспільства, то
зовсім інакше сприймаєш не тільки те, що вдалося донести до широкого
кола тим заходом, а й те, що залишилося нездійсненим, що спонукало тих
людей, якими ідеями й устремліннями були просякнуті ці зоходи. Не слід
забувати, що це є, хай і дещо спрощеним зовнішним відбиттям внутрішнього
стану того або іншого етносу, своєрідною концентрацією його життєдайної
енергетики на даному відрізку історичного розвитку.

В яскравій палітрі тих досягнень – ІІІ Всеукраїнський фестиваль
єврейського мистецтва і Дні єврейської культурив Україні, присвячені
145-річчю з дня народження Шолом-Алейхема, Всеукраїнський фестиваль “Усі
ми діти твої, Україно”, ІУ Всеукраїнський Плес чехів, 200-літні ювілеї
Адама Міцкевича і Олександра Пушкіна.

Вперше в Україні було проведено І Міжрегіональний фестиваль теле-і
радіопрограм “Україна- рідний край” що відбувся в Ізмаїлі Одеської
області.

Важливою подією в громадському житті України стали установчі з,їзди
всукраїнських громадських організацій – Об,єднаної єврейської общини
України та Єврейської конфедерації України. Відбувся перший з,їзд росіян
України.

Оскільки нацменшини України сприйняли ідею незалежності і пов,язали з
нею можливість реалізації своїх інтересів, вони стали досить активними
учасниками громадських процесів і, зокрема, руху за розвиток громадських
зв,язків із зарубіжними країнами. В Україні створено і працюють понад 60
товариств для взаємних контактів із закордоном. Серед них активно діє
Товариство “Україна-Польща”, Центр українсько-польських студій.

Держава і сфера мовної політики

Це предмет постійної уваги і Президента України, і Кабінету Міністрів.
Мені здається, що не варто особливо наголошувати, що від рішення цих
мовних питань у значній мірі залежить стабільність міжнаціональних
відносин в Україні, громадська злагода.

Основні зусилля в цій сфері передусім спрямовуються на забезпечення
конституційних вимог щодо розвитку і функціонування мов в Україні, на
створення такої атмосфери в суспільстві, що виключала б будь-які
ускладнення на цьому грунті. Задля урегулювання процесів етномовного
розвитку при Президенті України створено Раду з питань мовної політики.
Затверджені комплексні заходи із всебічного розвитку та функціонування
української мови, здійснення яких під постійним контролем Кабінету
Міністрів.

Серед важливих наробок останнього часу – проекти Закону України “Про
розвиток і застосування мов в Україні” і Концепція державної мовної
політики. Сюди ж відносяться питання, пов,язані з ратифікацією
Європейської хартії регіональних мов і мов меншин і Рамкова конвенція
про захист національних меншин. Її ухвалення Верховною Радою суттєво
посилить правову базу захисту і підтримкм мов національних меншин.

Окрім того, треба зазначити, що розвиток загальної ситуації в цьому
плані не дає ніяких серйозних підстав для спекуляцій на ігноруванні
законних прав будь-якого етносу в нашій країні.

Як не прикро це говорити, але за мовними питаннями, як правило,
проглядають політичні інтереси тих, хто зовсім не зацікавлений у
нормальному вирішенні дійсно складної проблеми.

Згадана раніше Державна програма відродження та розвитку освіти
нацменшин України сприяє поступові у цій справі. В Україні діє 2561
державна школа з російською мовою викладання, 108 – румунською, 65 –
угорською, 18 – молдовською, 7 – кримськотатарскою, 5 – єврейською, 3 –
польською. У 36 бібліотеках функціонуюють відділення мовами нацменшин, у
120 музеях відкриті відповідні зали. Працюють російські, єврейські,
польський, циганський, угорський, кримськотатарський театри, близько
2000 аматорських ансамблів.

Майбутнє правової бази

Враховуючи досвід щодо вирішення національного питання урядами УНР,
ЗУНР, розробки відомих наших попередників вчених, пілітологів,
громадських та державних діячів, нинішня влада в Україні початок свого
існування поєднала, паралельно з розв,язанням економічних проблем, з
практичним здійсненням національної програми. Ось чому так системно
виглядає ескалація законотворчості в цій важливій ділянці суспільного
розвитку. Нагадаю. Це Декларація про державний суверенітет України,
прийнята в 1990 році, це декларація прав національностей України,
прийнята у 1991 році, це Закон України “Про національні меншини в
Україні”, прийнятий в 1992 році. Ці важливі документи разом із
Конституцією України гарантують забезпечення всім національним меншинам
рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Вони створили
правові основи для розробки засад самореалізації нацменшин, прояву
іхньої ініціативи та політичної активності. Понад 100 національностям в
Україні гарантується право вільного національно-культурного розвитку,
користування рідною мовою в різних сферах національного життя, включаючи
освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Ці законодавчі акти узгоджуються з положеннями Загальної декларації прав
людини ООН та міжнародних пактів про права та свободи особистості. Цим
пояснюється широка підтримка не тільки титульним етносом країни, а й
етнічними групами проголошення Незалежності України. Про це яскраво
засвідчив Перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес, що відбувся
16-17 листопада 1991 року в Одесі.

Українське громадянство не лише гарантує права національних меншин, а й
передбачає правові норми захисту нацменшин, включаючи заборону
дискримінації. Нинішні законодавчі основи щодо національних меншин
втілюється в практичних документах, і не лише т.м. домашнього
використання. Статті, присвячені захисту прав нацменшин, стали
невід,ємними атрибутами усіх договорів про добросусідство, дружні
відносини та співробітництво, укладених Україною з державами-сусідами.
Наприклад, стаття ІІ в Договорі України з РП (1992) чітко визначає
правові норми нацменшин. Спільна Заява президентів України й РП “До
порозуміння і єднання” (1997) підводить певну риску під минулим в
українсько-польських відносинах, окреслює напрям стратегічного
партнерства. Обидві держави підкреслили своє прагнення опікуватися й
всіляко підтримувати розвиток українськиї громад в РП, польських — в
Україні. Відтепер опіка над поляками в Україні є не лише справою
українських владних структур та громадськості, а й польських.

Динамічний розвиток етнодержавних процесів потребує постійного
удосконалення правових принципів і механізмів регулювання міжетнічних
відносин. В цьому плані значна увага приділяється приведенню правової
бази державної етнонаціональної політики у відповідальність до
Конституції та міжнародних документів у галузі захисту прав національних
меншин, в тому числі із зобов,язаннями, що взяла на себе Україна як член
Ради Європи.

На розгляді у Верховній Раді законопроект “Про внесення змін і
доповнень у Закон України “Про національні меншини в Україїні”,
завершується розробка проекту Концепції державної етнонаціональної
політики України, а також Положення про реалізацію прав громадян
України, які відносяться до національних меншин, на
національно-культурну автономію.

Істотному зміцненню зв,язків з українською діаспорою буде сприяти
прийняття Закону України “Про іноземного українця”.

Серед найнагальніших проблем є міграційні процеси, що також потребують
скорішого вирішення.

Все це важливі щоденні питання, що чекають єдиного правильного рішення,
без жодного права на помилку. Лише такий підхід може гарантувати
необхідну суспільну атмосферу доброзичливості й взаєморозуміння між
людьми різних національностей, що, в свою чегру, є запорукою української
державності.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *