РЕФЕРАТ
на тему:
Дж.Локк – основоположник теоретичної системи класичного лібералізму
Лібералізм – соціальна філософія та політична концепція (ідеологія),
яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована
діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім
джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження
парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод;
обстоює абсолютну цінність людської особистості (“особа важливіше
держави”) та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою
лібералізму є максимальне послаблення (“пом’якшення”) різних форм
державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо),
відстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних
перетворень.
Лібералізм почав формуватися наприкінці 17 століття, його джерелом була
філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним
чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей
гуманізму; розквіт “класичного” лібералізму припав на 1-шу половину 19
століття.
Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та
етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості
змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові
тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях
соціальної підтримки з боку держави).
Взагалі політологи виокремлюють політичні доктрини аристократичного та
демократичного лібералізму.
До теоретиків аристократичного лібералізму зараховують Дж. Локка, Дж.
Віко, ПІ. Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбаха, І. Канта, Б. Констана, А.
Токвілля.
Майже всі вони спиралися на концепції природного права та суспільного
договору, не виходили за межі конституційного монархізму,
парламентаризму, пошанування права й законності, права на приватну
власність, її недоторканності, наполягали на політичних свободах і
вільній конкуренції.
Автор соціально-політичної концепції лібералізму і поняття “громадянське
суспільство” Джон Локк (1632-1704) розглядав відповідні проблеми у праці
“Два трактати про державне правління” (1690).
На його думку, лише народ є повним носієм влади, якій він передає лише
ті права, що пов’язані з діяльністю правосуддя, здійсненням виконавчих
функцій управління державою та відносин з іншими державами. Звідси й
розподіл державної влади на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і
федеральну (зовнішні зв’язки).
Політичну владу Дж. Локк тлумачив як право людей створювати закони для
регулювання та збереження власності, а основною метою об’єднання
громадян у суспільство вважав охорону власності цих громадян.
Звідси й думка про те, що держава, політична влада виникають лише на
певному етапі розвитку громадянського суспільства, коли в людей постає
потреба у створенні держави. До речі, твердження Дж. Локка, що для
жодної людини, яка живе у громадянському суспільстві, не може бути
винятків щодо виконання законів цього суспільства, актуальне й сьогодні.
Ідею, що вільні особистості можуть стати основою стабільного
суспільства, висунув Джон Локк. Його «Два трактати про правління» (1690
р.) сформулювали два фундаментальних ліберальних принципи: економічної
волі як права на особисте володіння і користування власністю й
інтелектуальною волею, що включає волю совісті.
Основою його теорії є уявлення про природні права: на життя, на особисту
волю і на приватну власність, яка з’явилася предтечею сучасних прав
людини. Вступаючи в суспільство, громадяни укладають суспільний договір,
відповідно до якого вони відмовляються від своїх владних повноважень на
користь уряду, щоб воно захищало їхні природні права. У своїх поглядах
Локк відстоював інтереси англійської буржуазії, зокрема, він не
поширював волю совісті на католиків, а права людини на селян і слуг.
Локк також не схвалював демократію. Проте, ряд положень його навчання
лягли в основу ідеології американської і французької революцій.
Класовий компроміс буржуазії з дворянством, який увійшов в історію під
назвою “славної революції” 1688 р., становлення в Англії конституційної
монархії знайшли своє теоретичне обгрунтування в політичному вченні
видатного англійського філософа Джона Локка (1632-1704), насамперед у
його праці “Два трактати про правління” (1690).
Політичне вчення Дж. Локка було найповнішим виявом ідеології
ранньобуржуазних революцій, що склала основу класичного лібералізму, як
однієї з основних течій суспільно-політичної думки.
Дж. Локк
сприйняв і збагатив ідеї природного права
суспільного договору
народного суверенітету
невід’ємних свобод особи
законності опору тиранові
інтегрував їх у цілісне політичне вчення – класичний лібералізм.
За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані,
де не було “війни всіх проти всіх”. Люди вільно розпоряджалися собою і
своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б
– безпристрасно вирішували спори між людьми
– здійснювали належне покарання винних у порушенні природних законів.
З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи,
захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є
сукупністю людей, які об’єдналися в єдине ціле під захистом ними ж
установленого загального закону і створили судову інстанцію,
уповноважену владнувати конфлікти між ними і карати злочинців.
Від інших форм об’єднань людей держава відрізняється тим, що
– втілює політичну владу, тобто право створювати закони з метою
регулювання відносин власності
– застосовувати силу об’єднання для виконання цих законів і захисту
держави від зовнішнього нападу.
Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх
природних прав і свобод, залишаючи за собою
право на життя
володіння майном
свободу
рівність.
Це невід’ємні природні права людини, які не можуть бути відчужені ні на
чию користь.
Держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й
достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства –
створення умов для того, щоб усі і кожен могли забезпечувати свої
громадянські інтереси, насамперед щодо життя, свободи і власності.
Засобами забезпечення досягнення державою цієї мети Локк вважав
законність
поділ влади
оптимальну форму правління
право народу на опір свавіллю влади та ін.
У законі мислитель вбачав першу державотворчу ознаку. Під законом він
розумів не будь-який припис держави, а лише той акт, що вказує
громадянинові таку поведінку, яка відповідає його власним інтересам і
слугує загальному благу. Ознаками закону є
стабільність
довготривалість дії.
Закони лише тоді сприяють досягненню головної мети держави, коли їх усі
знають і всі виконують, закон є обов’язковим для всіх.
Реалізація головної мети політичного співтовариства, забезпечення
свободи й дотримання законності, на думку Дж. Локка, вимагають
розмежування владних повноважень держави і поділу їх між різними
державними органами. Він розрізняє
законодавчу
виконавчу
союзну владу.
Законодавча влада має належати лише загальнонаціональному
представницькому органові – парламенту, який періодично збирається для
прийняття законів, але не втручається у їх виконання.
Виконавча влада повинна належати королю, котрий керує втіленням законів
у життя, призначає міністрів, суддів та інших посадових осіб.
Союзна, або федеративна, влада відає питаннями війни, миру та зносин з
іншими державами, здійснюють її король і кабінет міністрів.
Щоб уникнути узурпації ким-небудь усієї повноти державної влади, Дж.
Локк визначає ієрархію видів влади та принципи їх взаємодії.
Перше місце він відводить законодавчій владі як найвищій у країні. Інші
види влади підпорядковуються їй, але й самі справляють на неї значний
вплив. Так, король наділений правом розпуску парламенту, може накладати
вето на закони тощо. По суті справи, Дж. Локк заклав основи механізму
стримувань і противаг різних гілок влади, який після подальшої
теоретичної розробки був упроваджений у конституціях США та інших країн.
Дж. Локк негативно ставився до абсолютної монархії, в якій монарх
зазіхає на свободу і власність людей і ніхто не гарантований від
порушення своїх прав. Симпатії мислителя схилялися до конституційної
монархії, яка сформувалася в Англії після 1688 р. Для Дж. Локка було
важливо, щоб будь-яка форма держави виростала з суспільного договору,
добровільної згоди людей, охороняла їх природні права і свободи та дбала
про спільне благо.
Заслугою Дж. Локка є також обгрунтування ним законності опору народу
владі, якщо та зазіхає на його природні права і свободи.
Суверенітет народу він вважав вищим від суверенітету створеної ним
держави. Якщо більшість народу вирішує покласти кінець свавіллю
правителів, котрі порушили суспільний договір, то збройне народне
повстання з метою повернути державу на шлях свободи й закону буде цілком
правомірним.
Ідея свободи — одна з головних у філософії Дж. Локка. Нею просякнуто
всі елементи його філософської системи. І це не дивно, адже Локк цілком
справедливо вважається одним із представників класичного європейського
лібералізму, навіть одним із зачинателів ліберальної філософії в
новочасній Європі.
Либерализм как идеология упирается своими корнями в гуманизм, который в
период Ренессанса бросил вызов власти католической церкви (следствием
чего стала, в частности, Нидерландская буржуазная революция), а также в
английскую Славную революцию (1688 г.), во время которой Виги утвердили
своё право выбирать короля. Последнее стало предтечей воззрения, что
верховная власть должна принадлежать народу. Однако полноценные
либеральные движения возникли в эпоху Просвещения во Франции, Англии и
колониальной Америке. Их противниками были абсолютная монархия,
меркантилизм, ортодоксальные религии и клерикализм. Эти либеральные
движения также первыми сформулировали концепцию прав личности на основе
конституционализма и самоуправления посредством свободно выбранных
представителей.
Список використаної літератури
Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч.
дисц. – К., 1999.
Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1995.
Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.
Локк Дж. Два трактата о государственном правлении // Локк Дж. Соч. -М.,
1988. – Т.3.
Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. – К., Львів, 2001.
Скиба В.Й. Політологія. Теорія і методика навчального курсу. – К., 1992.
Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. – К.,
1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
