.

Суть малого бізнесу та його форми, спрощена система оподаткування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3489
Скачать документ

Реферат на тему:

Суть малого бізнесу та його форми, спрощена система оподаткування

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей
сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної
передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною
формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва.
Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль
в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка
та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого
значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи
господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку
висуває завдання його відродження та спрямовує у число першочергових
заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.
Підтвердженням значимості малого бізнесу є прийнята 29 січня 1997 р.
Кабінетом Міністрів України “Програма розвитку малого підприємництва в
Україні на 1997-1998 роки”, яка містить цілий комплекс заходів правового
характеру і заходів фінансово-кредитного, інноваційного, кадрового,
науково-методичного та організаційного забезпечення.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно
взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну
від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і
найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома
видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці,
характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором
технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес – це самостійна, систематична господарська діяльність малих
підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних
осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.
Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова,
страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на
реалізацію власного економічного інтересу.

Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види
виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру
можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи
готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і
середнього підприємництва ще більш ускладнюється в зв’язку з
відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і
термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень
дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з
чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях
регулювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для
обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються
таких функціональних характеристик, як здатність управління, право
власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на
той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі
продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при
спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про
верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданого
вартістю; обліковці можуть вказувати на загальне число працюючих;
торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продаж; обслуговуючий
персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники
надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної
для виробництва, і т.д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли
підприємство перестає бути “дрібним”: наприклад, підприємство, на якому
працює 50 працівників, може вважатися “великим” у країні, яка
розвивається, але “дрібним” – у кращі, промислове розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за
країнами, а й всередині країни за галузями і територіями;

будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить
визначеним цілям;

більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує,
що малі підприємства не .мають чіткоі’о визначення меж. В іноземній
статистиці для визначення належності

підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються
такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції
чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично
всюди, але його величина варіюється” не тільки за країнами, а й за
галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірськорудна промисловість,
транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв’язок, кредит,
комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю –
чисельність працюючих не повинна перевищувати 300 чоловік, в оптовій
торгівлі – менше 100 чоловік, в роздрібній – до 50 чоловік, виробництво
тощо – 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги – 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що
малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності
робочої сили припадає на підприємства з зайнятістю до 500 чоловік. Під
це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг,
житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна
промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1
до 50 чоловік, до середніх – фірми, на яких зайнято від 50 до 500
чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній
промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200
працівників; у будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості
– не більше 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства,
зайнятість на яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд з загальним поняттям малого і середнього підприємництва у Франції
існують різні класифікації – найдрібніших, малих і середніх підприємств.
Найдрібніші підприємства об’єднують практично всі кустарні виробництва.
До них відносять фірми з зайнятістю до 200 чоловік. Малими вважаються
фірми з зайнятістю 100 чоловік. В цілому для Франції пропонується така
класифікація підприємств: найдрібніші – до 10 зайнятих, малі
підприємства – 10-100 зайнятих, середні підприємства – 100-500 чоловік і
великі підприємства – з зайнятістю понад 500 чоловік.

Організація спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності
суб’єктів малого підприємництва

Спрощена система оподатковування, обліку і звітності вводиться для таких
суб’єктів малого підприємництва:

– фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх
родин, протягом року перебуває не більш 10 осіб і розмір виручки яких
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не
перевищує’500 тис. гривень;

– юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої
організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік
середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і розмір
виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не
перевищує 1 млн. гривень.

Виторгом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається
сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на
розрахунковий чи рахунок (і) у касу за здійснення операцій із продажу
продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб’ єкти малого підприємництва — фізичні особи — мають право самостійно
вибрати спосіб оподатковування доходів за єдиним податком шляхом
одержання свідчення про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва — фізичних
осіб — установлюється місцевими радами за місцем їхньої державної
реєстрації залежно від виду діяльності і не може складати менше 20
гривень і більше 200 гривень на місяць.

У випадку, якщо фізична особа — суб’єкт малого підприємництва — здійснює
кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні
ставки єдиного податку, їм здобувається одне свідчення і сплачується
єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У випадку, якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку
діяльність з використанням найманої чи праці за участю в підприємницькій
діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50
відсотків за кожну особу.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа, що сплачує єдиний
податок, звільняється від обов’язку нарахування, відрахування і
перерахування в державні цільові фонди зборів, зв’язаних із виплатою
заробітної плати працівникам, що знаходяться з ним у трудових
відносинах, включаючи членів його родини.

Суб’єкт підприємницької діяльності — юридична особа, що перейшла на
спрощену систему оподатковування, обліку і звітності, самостійно вибирає
одну з наступних ставок єдиного податку:

– 6 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без
обліку акцизного збору у випадку сплати податку з додаткової вартості
відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”;

-10 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за
винятком акцизного збору, у випадку включення податку з додаткової
вартості до складу єдиного податку.

Спрощена система оподатковування, обліку і звітності для суб’єктів
малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою
оподатковування, обліку і звітності, передбаченої законодавством, на
вибір суб’єкта малого підприємництва.

Суб’єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником
таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

– податку з доданої вартості, крім випадку, коли юридична особа вибрала
спосіб оподатковування доходів за єдиним податком за ставкою 6
відсотків;

– податку з прибутку підприємств;

– податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єктів малого
підприємництва);

– плати (податку) за землю;

– збору на спеціальне використання природних ресурсів;

– збору у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

– збору в Державний інноваційний фонд;

– збору на обов’язкове соціальне страхування;

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020