Реферат на тему:
Підприємництво: суть, умови функціонування та економічні форми
організації. Суть і функції підприємництва. Поняття підприємництва
Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку
плюралізму форм господарювання, що, в свою чергу, урізноманітнює
підприємницьку діяльність.
Підприємництво як система економічних відносин у вітчизняній економічній
літературі до недавнього часу не розглядалося. І це не випадково. Адже
командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В
економічній науці панувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно
характеризувалося як система відносин, властивих капіталістичній
економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю. На практиці
підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже
настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного
підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально
карним діянням.
Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу
переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без
розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший рух уперед
неможливий. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід від
командно-адміністративних до економічних методів господарювання,
підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської
діяльності і важливою умовою створення ринкового середовища.
Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в
економічній літературі при з’ясуванні суті підприємництва значна увага
приділяється характеристиці поняття “підприємець”. У буржуазній
політекономії це поняття з’явилося ще у XVIII ст. і з самого початку
мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець –
власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь
комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує
виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея,
підприємець – це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.
У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка)
підприємець трактується як своєрідний соціально-психологічний тип
господарника, для якого головне – аналіз і використання різноманітних
ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей. Сьогодні науковці
визначають підприємця як суб’єкта пошуку й реалізації нових можливостей
у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів
і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними
факторами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування
споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний
досвід, для того щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5-7%
активного населення мало схильність і до підприємництва. Підприємець –
центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі
фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою
найраціональнішого втілення своїх ідей.
Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб
суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець
першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться
покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:
по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих
результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре
знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої
здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального
використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;
по-друге, підприємець може краще працювати “на споживача”. Прогнозуючи
його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з
майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;
по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином,
щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення
суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи
не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з
меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.
Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна
визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і
використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію
середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та
організаційної творчості й новаторства.
Економічна та організаційна творчість і новаторство – це серцевина
підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього
поняття. Підприємництво – це певна система функціонування підприємства,
основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності,
забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів
господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і
новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець –
компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення
господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки.
Отже, природу підприємця не слід пов’язувати з його посадою чи
суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом,
умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні
товари, технології, послуги, об’єднувати людей, розвивати в них культуру
й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів
тощо.
Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного
товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може
займатися як окрема особа, так і група людей (колективне
підприємництво). Законом України “Про підприємництво” передбачено, що
суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та
інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а
також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України
“Про власність”. Водночас не допускається заняття підприємницькою
діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб
органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ,
державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які
покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.
Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для
всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу
роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної
діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося
вітчизняною економічною теорією.
Поняття “підприємець” близьке такому економічному поняттю, як
“господар”. Адже господар – не лише той, хто не розбазарює своє майно, а
й той, хто намагається його примножити і заради цього сам займається
підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому. Збіг понять
власника й підприємця характерний передусім для дрібного підприємництва.
У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників
і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції,
може й не бути власником (наприклад, у випадках акціонерної або
державної форми підприємництва). В основі розмежування функцій власника
й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від
капіталу-власності.
Умови та принципи підприємництва Підприємництво може розвиватися лише в
певному економічному середовищі. Насамперед воно передбачає наявність у
суб’єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду
господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу
до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про
економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від
командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні
забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім
перекривається значними економічними втратами. Тому держава через
систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати
економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в
неї.
Підприємництво передбачає у господарника наявність прав власності на
засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку – важлива мета
для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне – використання
прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації,
структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється
співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової
діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.
Класичним прикладом підприємницької діяльності може бути фірма “Форд
моторз”. Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на
своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас
почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до
рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися
крахом. Насправді ж сталося зовсім інакше. Через сім років ця фірма
виробила й випустила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий “хід”
Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно
панував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини
на благо людини. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого
підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні
цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства.
Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним,
необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати
якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і
здешевлювати їх. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов’язується з
поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А.
Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: “Він має на
увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в
цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не
входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто
більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо
намагається служити їм”.
Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які
реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу
господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими
словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання.
Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й
забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі “правила гри” на
ринку.
Названі умови підприємницької діяльності значною мірою передбачені в
Законі України “Про підприємництво”. У ньому, зокрема, зазначається, що
підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:
вільний вибір діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і
споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до
законодавства;
вільний найом працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або
не обмежене законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,
установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою
зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.
Розробка правових норм і відповідного законодавства щодо розвитку
підприємництва – сьогодні одне з найважливіших завдань, від оперативного
вирішення якого залежить перехід до цивілізованих форм господарювання.
Функції підприємництва
Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво
– найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від
соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва
різноманітні.
По-перше, це – гнучка форма організації виробництва, яка оперативно
реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним
структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час
вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак
це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же
розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і
ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої
підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм
організації виробництва.
По-друге, підприємництво – така форма господарювання, за якої
утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного
виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі
переважала думка, що підприємець – це “капіталіст”, “ділок”, “рвач”.
Однак родове поняття “господар” включав в себе багато економічних
суб’єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника
підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого
спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого
розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря
неможливе.
По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову
організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє
вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності,
порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів
суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.
По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від
суб’єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам
природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об’єктивно
обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером
відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень
усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже,
передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних
методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток
підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства,
урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність
суспільного виробництва.
Література:
Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті
глобального розвитку. – Тернопіль, 2001. – С.311-338.
Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город,
природа, человек. – М., 1982. – С.41-74.
Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. – К., 1990. – С.117-160.
Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и
сознание. – Новосибирск, 1987. – С. 176-200.
Крисаченко B.C. Екологічна культура. – К., 1996. – С.47-55.
Маркович Д. Социальная экология. – М., 1991. – С.154-161.
Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М., 1990. – С.247-268.
Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні в 2001 році. – К., 2003. – С.158-161.
Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. – М., 1989.
– С.168-177.
Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002.
– С.166-172.
Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев,
В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. – К., 1989. –
С.225-239.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
