Лізинг як вид інвестиційної діяльності (реферат)

Реферат з підприємництва

Лізинг як вид інвестиційної діяльності

З М І С Т

Вступ

1. Лізинг як вид інвестиційної діяльності.

1.1. Поняття лізингу.

1.2. Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин.

1.3. Види лізингу.

2. Необхідність лізингових відносин для розвитку національної
економіки.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід до ринкових відносин пов’язаний у першу чергу із вирішенням
економічних питань.

Орендні операції зайняли в цій галузі одне з найважливіших місць, і
разом з цим все частіше піднімається питання щодо лізингу.

У наш час широке використання лізингу стає дуже потрібним, виходячи з
техніко-економічних передумов і формуванням державної політики,
направленої на виробника, його фінансування, здійснення технічного
обслуговування наданих в оренду засобів праці.

Для розвитку лізингу існують передумови, зокрема, історичні,
соціально-економічні, наукові, юридичні тощо.

Лізинг – це специфічна, додаткова форма перспективного фінансування
капіталовкладень, альтернативна банківському кредитуванню, і передбачає
використання своїх власних фінансових ресурсів. Ця форма фінансування
дає можливість усім суб’єктам господарювання одержувати необхідні машини
і обладнання без значних витрат, а також не мати проблем із старінням
засобів виробництва. Лізинг є найперспективнішою формою оренди, яка
широко застосовується в західних країнах, тобто це — довгострокова
оренда машин, устаткування. Вона є по суті новим способом фінансування
та активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на
товар за орендодавцем.

Лізинг є складним і багатогранним економічним явищем.

У даній роботі висвітлено питання актуальності лізингу у відносинах
суб’єктів підприємництва.

1. Лізинг як вид інвестиційної діяльності

Умови господарювання підприємств під час становлення ринкової економіки
пред’являють жорсткі вимоги до зниження витрат на виробництво, освоєння
нової техніки і технологій, підвищення якості і конкурентоспроможності
продукції. Однак, багато суб’єктів господарської діяльності неспроможні
виконати вказані вимоги, оскільки змушені експлуатувати фізично зношені
та морально застарілі основні фонди, застосовувати віджилі енерго- і
матеріаломісткі технології. Оновлення матеріально-технічної бази,
прискорення науково-технічного прогресу і інноваційних процесів стало б
можливим при залученні значного обсягу інвестицій.

Загальний попит на інвестиції в Україні складає більше 50 млрд. дол.
США. При цьому, на думку Мінекономіки, потреба металургії — як мінімум 7
млрд. дол. США, машинобудування — більше 5 мільярдів, транспорту —
близько 3 мільярдів. У той же час рівень роботи підприємств обмежує їх
можливості фінансування за рахунок власних коштів.

Перед підприємствами стоїть нагальна необхідність пошуку інших джерел
фінансування, форм і методів їх використання. Великі потенційні
можливості в цьому плані надає лізинг.

Лізинг (англ. leasing, від lease — орендувати, здавати в оренду) —
довготермінова оренда машин, устаткування, транспортних засобів,
будівель виробничого призначення, яка передбачає можливість їх
наступного викупу орендарем заздалегідь обумовленою ціною. Лізинг
створює сприятливі умови для отримання необхідного устаткування без
значних одноразових витрат, а також дозволяє уникнути витрат, пов’язаних
із моральним старінням техніки.

У країнах з ринковою економікою лізинг як специфічна форма
підприємницької діяльності одержав стрімкий розвиток. За даними
Асоціації європейських лізингових компаній Leaseurope, загальний обсяг
лізингових операцій в 25 країнах — членах Асоціації становив на початок
1999 року більше 85 млрд. екю. В-основному, лізингові послуги направлені
на рухоме майно. У той же час статистика засвідчує, що за останні десять
років склалася стійка тенденція до збільшення частки нерухомого майна.
Значну питому вагу серед об’єктів лізингу займають машини і
устаткування. Так, наприклад, частка лізингу машин і устаткування
досягла в 90-х рр. у Великобританії 38,0% в загальному обсязі
інвестицій, Швеції — 28,0%, Німеччині — 19,0%. Для здійснення лізингової
діяльності в цих країнах створена необхідна інфраструктура. Кількість
лізингових компаній, що входять в національні асоціації, становить,
наприклад, у Франції більше 220, Німеччині більше 120 компаній.

В Україні лізинг як вид інвестиційної діяльності належного поширення ще
не одержав. Його частка в загальному обсязі інвестицій становила в 1997
році лише 2,5%, а в 1999 році знизилася до 1%. Така низька активність
лізингової діяльності зумовлена, перш за все, неефективністю механізму
управління цим процесом, діючим механізмом оподаткування лізингових
операцій.

Рівень теоретичного опрацювання і досвід практичного використання
лізингових операцій, їх порівняння з іншими формами кредитування та
інвестування залишається незадовільним.

Прийнятий у грудні 1997 року Закон України “Про лізинг” навіть після
внесення в нього в 1999 році змін недостатньо чітко визначає основний
термінологічний апарат, а також можливості і перспективи розвитку
лізингу. По-суті, він носить декларативний характер, залишаючи значну
частину питань лізингової діяльності за межами правового поля. Низький
рівень опрацювання теоретичних основ лізингу як специфічної форми
економічних відносин істотно гальмує практичні процеси і знижує
ефективність виробництва.

1.1. Поняття лізингу

Широко розповсюджений у розвинутих країнах, лізинг є досить складним і
багатогранним економічним явищем, оскільки в ньому поєднуються операції
купівлі й продажу, оренди, кредитування та інвестування, підприємницька
і фінансова діяльність. В економічному середовищі України такий вид
взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак
досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16 грудня 1997 року
Верховною Радою України було прийнято Закон «Про лізинг», який, до речі,
оцінюється спеціалістами критично.

Цей Закон визначає поняття лізингу, а також загальні правові та
економічні засади його здійснення.

Відповідно до статті 1 цього Закону лізинг — це підприємницька
діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених
фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне
користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю
лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням
з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Головною фінансово-економічною принадою лізингу є його цінова
конкурентоздатність у порівнянні з іншими джерелами фінансування. Лізинг
може дати фінансистам додаткову надійність, щоб спонукати їх надати
можливість фінансування активів для нових видів діяльності. Володіння
активом має переваги порівняно з іпотекою чи борговим зобов’язанням,
отримання яких може бути дуже важким, а вартість реєстрації, якщо вона
необхідна, — високою. Крім того, оскільки лізинг є формою фінансування,
заснованою на активі, потреба в додаткових гарантіях є більшою, ніж при
інших формах фінансування.

1.2. Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин

Згідно із статтею 2 вищезазначеного Закону України “Про лізинг” об’єктом
лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути
віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі
продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування,
транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи
телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо
якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Не можуть бути об’єктами лізингу за цим Законом: об’єкти оренди
державного майна, крім окремого індивідуально визначеного майна
державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Об’єкти лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю
лізингодавця.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) за статтею 2 Закону
України “Про підприємництво” можуть бути: громадяни України, інших
держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або
дієздатності; юридичні особи всіх форм власності; об’єднання юридичних
осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл
продукції.

Суб’єктами лізингу за статтею 3 цього ж Закону можуть бути можуть бути
лише суб’єкти підприємницької діяльності:

— лізингодавець – суб’єкт господарювання, у тому числі банківська або
небанківська фінансова установа, який є власником об’єктів лізингу і
передає їх в користування за договором лізингу;

— лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в
користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

— продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що
виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно,
яке є об’єктом лізингу.

Між цими економічними суб’єктами відносини можуть складатися за двома
варіантами.

Варіант 1. Виробник або продавець обладнання продає його лізинговій
фірмі за ринковою вартістю і отримує платіж негайно. Лізингова фірма зі
свого боку укладає лізингову угоду з орендарем і отримує платежі з
нарахованими відсотками протягом усього строку оренди. Обслуговування
обладнання в гарантійному і післягарантійному періодах може
здійснюватися виробником обладнання. За потребою фірма-виробник
обладнання виступає в якості гаранта перед лізинговою фірмою.

Варіант 2. Лізингоодержувач (він же орендар) знаходить виробника, який
випускає все необхідне для нього обладнання, обговорює з ним технічний
бік справи і укладає попередню угоду щодо поставок. Після цього
лізингоодержувач і виробник звертаються до лізингової фірми з проханням
підписати тристоронній договір та профінансувати його. А далі все
здійснюється як у першому варіанті.

У практиці економічних взаємовідносин лізингові операції можуть
здійснюватись і без такого суб’єкта, як лізингодавець, за умови, що
продавець сам виступає в його ролі. Такий лізинг має назву прямого.
Однак, прямий лізинг не набув широкого розповсюдження, бо, як правило,
при зростанні обсягів лізингових операцій об’єктивно виникає
необхідність у спеціалізації на цьому виді діяльності і/або створенні
своєї лізингової компанії, або використанні послуг уже наявних.

1.3. Види лізингу

Сьогодні лізинг здійснюється за договором, який регулює правовідносини
між суб’єктами лізингу і залежно від особливості здійснення лізингових
операцій, може бути двох видів — фінансовий або оперативний.

Статтею 4 Закону України “Про лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг
— це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на
своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт
лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків
вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який
амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день
укладення договору.

На інших підставах, ніж орендою, визначаються лізингові платежі, тобто з
урахуванням норм амортизації. У той же час умови їх сплати є більш
гнучкими, ніж при оренді майна. При фінансовому лізингу термін договору
наближається до терміну повної амортизації майна. Після закінчення
договору майно передається лізингоотримувачеві або викупляється ним за
залишковою вартістю; таким чином лізингодавець “кредитує”
лізингоотримувача у своєрідній формі.

Якщо оренда передбачає повернення орендованого майна й орендні платежі
визначаються, як правило, з урахуванням прибутковості орендованого
майна, то при фінансовому лізингу термін договору наближається до
терміну амортизації майна, після чого майно викупляється
лізингоотримувачем за залишковою вартістю. При цьому за рахунок
лізингових платежів компенсуються затрати лізингодавця після придбання
об’єкта лізингу, отримання кредиту. Цим фінансовий лізинг цілком схожий
на продаж майна на виплат.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим,
міжнародним тощо.

2. Необхідність лізингових відносин для розвитку національної

економіки

Економічна ситуація, що склалася в Україні, створює сприятливі умови для
розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика
потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення
збуту продукції, спад виробництва. В національній економіці створилася
така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра
нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій
споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький
сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З
другого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно,
підвищений рівень податків із супутнім цьому “придушенням” виробництва,
розширенням “тіньової економіки” і зростаючим відпливом коштів зі сфери
банківського обігу.

Враховуючи, що основною і безпосередньою причиною спаду виробництва є
зниження сукупного попиту, головною метою заходів цього напряму має бути
плавне, але досить інтенсивне його підвищення на продукцію вітчизняних
підприємств.

Для того, щоб організувати будь-яке виробництво товарів, надання послуг,
виконання робіт або розширити масштаби вже розпочатої справи потрібні
певні витрати. Дістати у своє розпорядження нові робочі машини,
обладнання можна двома способами — придбати чи взяти в оренду. Придбання
тих чи інших потужностей можливе тільки тоді, коли покупець має достатні
власні кошти або одержить довгостроковий кредит у банку. Більшість
суб’єктів підприємницької діяльності в Україні не можуть ні виділити
кошти для інвестицій, ні взяти в кредит, бо не спроможні забезпечити
його заставою, а за інших умов банки кредитів не надають.

На сьогодні одні підприємства мають готову для реалізації продукцію
(машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку),
а інші — потенційні споживачі — не мають коштів для її придбання.
Споживачі готові взяти основні засоби в лізинг, але це не влаштовує
продавця. У цьому разі і виникає необхідність у лізингодавцеві, який
придбає цю техніку і здає її в лізинг споживачеві. В умовах високих
ставок на кредити банків лізинг є одним із напрямів здійснення
технічного переозброєння підприємств, які не мають достатніх власних
оборотних засобів.

Лізинг дозволяє не залучати позиковий капітал і не “заморожувати”
власний, економити на затратах, пов’язаних з володінням майном,
установлювати за погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення
лізингових платежів. Ось чому останнім часом багато фахівців органів
державного управління, господарські керівники, підприємці та менеджери,
наукові працівники виявляють інтерес до питань розвитку в Україні
лізингу майна.

На відміну від відомої у нас практики прокату (згідно з договорами
прокату), договори лізингу укладаються на більш тривалий термін. Якщо
при прокаті вид орендованого майна пропонує майнодавець, то при лізингу
його обирає лізингоотримувач. Як правило, на момент укладення лізингової
угоди об’єкт лізингу ще не є власністю лізингодавача. За договором
прокату у тимчасове користування громадянам надається майно
культурно-побутового призначення для індивідуального або групового
споживання без отримання орендодавцем прибутку від нього, а при лізингу
надаються основні засоби, призначені для виробництва продукції або
надання послуг з метою отримання прибутку.

У зв’язку з тим, що лізингоотримувач грає визначальну роль у виборі
об’єкта лізингу ще на стадії його купівлі-продажу, і об’єкт фінансового
лізингу повинен перейти у власність лізингоотримувача, то останній
компенсує ризик випадкового знищення або пошкодження (псування) об’єкта
і несе затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту
об’єкта, якщо інше не передбачене договором.

Загалом, лізинг як форма підприємницької діяльності дуже важливий,
оскільки для виробників розширяться можливості збуту власної продукції,
особливо тієї, яка дорого коштує. Для лізингодавців лізинг — це більш
економічно вигідна форма здачі майна в найм завдяки порівняно високому
рівню лізингових платежів. Лізингоотримувачеві надається можливість
оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок отримання нового
дорогого обладнання в користування без його повної оплати. Лізинг
одночасно активізує інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва,
поліпшує фінансове становище безпосередніх товаровиробників і підвищує
конкурентоспроможність малого і середнього вітчизняного бізнесу.

Висновки

Україна стала на шлях глибоких соціально-економічних перетворень,
неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери.

Тут необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат
на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких
альтернатив може стати лізинг — ефективний інструмент оновлення основних
фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, в Україні він не
дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його
розвиток, але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка
б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України «Про
лізинг» недостатньо для стимулювання розвитку лізингового бізнесу.

Проте, активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України
може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання
виробництва і структурної перебудови економіки.

Отже, лізинг – один із головних механізмів фінансової підтримки
суб’єктів підприємництва, тому що це — строкове, цільове і платне
користування майном відповідно до умов, визначених конкретним
договором/контрактом, а також довгострокова/довготермінова оренда
обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення тощо
(використовується як одне з позикових джерел формування інвестиційних
ресурсів).

Список використаної літератури

1. Закон України “Про лізинг”// Відомості Верховної Ради України. —
1998. — № 16.

2. Закон України “Про підприємництво”// Відомості Верховної Ради
України. – 1991. — № 14.

3. Григоренко Є. Лізинг як перспективний вид діяльності// Ринок цінних
паперів України. — 2002. — № 1 — 2.

4. Ніколенко Ю.В., Діденко М.М., Шегда А.В. Основи економічної теорії:
Підручник. — К: Либідь, 1998. – С. 37 — 40.

5. Рейзвіх Е.П. Інвестиційна діяльність: Посібник. – Кіровоград: КІСМ,
1997. – С. 100 — 103.

6. Урядовий кур’єр. – 1998. — № 4 — 5.

7. Шевчук В.А., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. –К.:
Генеза, 1997. – С. 330 — 334.

8. Шеломков В. Лізинг не для всіх// Дебет-кредит. – 2002. — № 18.

PAGE 1

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *