Фактори інноваційного розвитку підприємств (реферат)

Реферат на тему:

Фактори інноваційного розвитку підприємств

На сьогодні основним завданням України є глибоке коригування економіки,
мета якого — не просто економічне зростання, а набуття ним соціальної
природи як основи стабільного економічного росту. Труднощі становлення
ринкових відносин пов’язані з процесами зниження рівня НТП в Україні,
який повинен бути головним фактором підвищення інноваційної активності
вітчизняних підприємств. Обговорюючи проблему необхідності активізації
інноваційного сектора економіки, слід зазначити, що в останні роки
урядом прийнято багато постанов та рішень, державних програм,
спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств,
однак більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній
економіці. В цих умовах виникають економічні суперечності між інтересами
держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційний шлях розвитку,
розв’язання яких потребує ґрунтовних досліджень.

У науковій літературі питання інноваційного розвитку економіки (Федулова
Л.І., Бажал Ю.М., Гаман М.В. [2]), проблеми інноваційного розвитку на
мікрорівні (Кузьмін О.Є. [4], Стадник М.В., Йохна М.А.), питання
інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку (Крупка М.І., Онишко
С.В.,), екологічні аспекти інноваційного розвитку (Божкова В.Г.,
Ілляшенко С.М. [3]) досить ґрунтовно висвітлені у працях відомих
учених-економістів. Разом з тим багато питань, пов’язаних з дослідженням
факторів інноваційного розвитку промислових підприємств в Україні,
потребують поглибленого вивчення.

Метою статті є розробка класифікації факторів інноваційного розвитку,
визначення напрямків активізації інноваційної діяльності промислових
підприємств. Узагальнення аналітично-статистичних джерел інформації
дозволяє нам виділити такі групи факторів інноваційного розвитку
підприємств:

— законодавчі — формують правову основу інноваційного розвитку
підприємств в Україні на основі системи законних та підзаконних актів;

— організаційно-управлінські — здійснюють вплив через
інституційно-управлінські та інституційно-організаційні зміни в
інноваційній сфері;

— фінансово-економічні — визначають особливості здійснення інноваційної
діяльності підприємств з позицій грошово-кредитних, бюджетно-податкових,
амортизаційних важелів інноваційного розвитку;

— техніко-технологічні — здійснюють вплив на технічні та технологічні
боки інноваційної діяльності промислових підприємств;

— соціальні — відділяють вплив соціальних наслідків інноваційного
розвитку від впливу багатьох інших факторів;

— екологічні — визначають вплив нових технологій, нових матеріалів,
нових видів енергії на довкілля в процесі інноваційної діяльності
підприємств;

— гуманітарні — впливають на інноваційний розвиток через ступінь
освіченості населення, рівень знань і науки в країні;

— інформаційні — визначають особливості інноваційного розвитку
підприємств на основі використання інформаційних ресурсів.

Основна увага статті зосереджена на вивченні фінансово-економічних та
соціальних факторів інноваційного розвитку підприємств України.
Фінансово-економічні фактори узагальнюють вплив грошово-кредитних,
бюджетно-податкових, амортизаційних важелів інноваційного розвитку
промислових підприємств і мають важливий позитивний вплив при переході
від фіскальної орієнтації до стимулюючих механізмів економічного
зростання.

Протягом 2001-2005 рр. відбулося зменшення числа промислових
підприємств, які впроваджували інновації на 39,7 % (табл.1). Напрямками
інноваційної діяльності в промисловості України в 2005 р. були: освоєння
нових видів продукції (47,9% від загальної кількості підприємств),
комплексна механізація та автоматизація виробництва (23,8%),
впровадження нових технологічних процесів (28,3%). Відповідно загальний
обсяг інноваційних витрат у промисловості протягом 2001-2005 рр. зріс у
2,4 раза. Спостерігається тенденція до зростання витрат на виконання
НДДКР в 2,6 раза (на 273,6 млн грн); на придбання результатів НДДКР
(придбання нових технологій, машин, обладнання) на 14,8% (або на 18,5
млн грн) в 2004 році в порівнянні з 2001-м збільшилася величина
капітальних витрат, пов’язаних з впровадженням інновацій протягом
зазначеного періоду, в 2,2 раза (на 1468,1 млн грн). Разом з тим
підприємства усвідомлюють необхідність проведення ринкової стратегії,
про що свідчить факт зростання витрат на маркетинг, інші заходи в 2004
р. в порівнянні з 2001 р. в 2,8 раза (на 795 млн грн). Як наслідок
відбулося зростання обсягів реалізованої інноваційної продукції в 1,5
раза, в т.ч. принципово нової — в 2,5 раза, обсягів експорту
інноваційної продукції в 2,6 раза протягом 2001-2004 рр. Відносно 2001
р. в промисловості України освоєння нових видів продукції скоротилося: в
2003 р. — в 3,1 раза, в 2004 р. — в 1,9 раза, в 2005 р. — в 1,3 раза, а
впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій зросло в 2005
р. з в порівнянні 2001 р. в 1,3 раза (або на 27,2%) [5]. Однією з
основних проблем інноваційного розвитку є брак коштів підприємств і
держави (табл. 2).

Таблиця 1. — Основні показники інноваційного розвитку промислових
підприємств в Україні за період 2001-2005 рр.

Роки

Показники 2001 2002 2003 2004 2005

1.Кількість підприємств, що впроваджували інновації, од. 1962 1925 1708
1571 1543

У % до попереднього року 96,3 98,1 88,7 91,9 98,2

2.Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості, млн грн 1979,4
3018,3 3059,8 4534,6 4784,3

У % до попереднього року 112,5 152,5 101,4 148,2 105,5

у т.ч. за напрямками:

— дослідження та розробки 171,7 270,1 312,4 445,3 —

— придбання нових технологій, машин, інших основних засобів 125,0 149,7
95,9 143,5 —

— капітальні витрати в інновації 1249,4 1865,6 1873,7 2717,5 —

— маркетинг і реклама 156,8 306,3 169,0 297,5 —

— інші витрати 276,5 426,6 608,8 930,8 —

3. Обсяг реалізованої інноваційної продукції, млн грн 10365,4 12605,7
12882,1 18784,0 —

У % до попереднього року 85,3 121,6 102,2 145,8 —

— у т.ч. принципово нової, млн. грн 5674,8 5753,2 5640,9 9512,3 —

4. Обсяг експорту інноваційної продукції, млн.грн 3158,5 4421,5 4776,2
7984,4 —

У % до попереднього року 104,5 139,9 108,0 167,2 —

5.Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань 19484 22847
7416 3978 3152

— з них нові види техніки 610 520 710 769 657

6.Впроваджено нових технологічних процесів, найменувань 1421 1142 1482
1727 1808

— у т.ч. маловідходних, ресурсозберігаючих 469 430 606 645 690

Джерело: розраховано за матеріалами [5]

Таблиця 2. — Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності

Показники 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р.

млн грн % млн грн % млн грн % млн грн %

Всього

у т.ч. 1971,4 100 3013,8 100 3059,8 100 4534,6 100

Державний

бюджет 55,8 2,8 45,5 1,5 93,0 3,0 63,4 1,4

Місцевий бюджет 2,6 0,1 2,6 0,1 3,1 0,1 1,6 0,0

Власний капітал 1654,0 83,9 2141,8 71,1 2148,4 70,2 3501,5 77,2

Вітчизняні замовники 34,9 1,8 58,7 1,9 112,0 3,7 10,6 0,2

Іноземні інвестори 58,6 3,0 264,1 8,8 130,0 4,3 112,4 2,5

Ін. джерела 165,5 8,4 501,1 16,6 573,3 18,7 845,1 18,7

Джерело: розраховано за матеріалами [5]

a$

h‘[YK слід застосовувати старі норми амортизації.

Наслідками такої законодавчої плутанини є зменшення коштів, що
асигнуються на модернізацію, реконструкцію основних фондів, і дефіцит
власних інвестиційних ресурсів для здійснення капіталовкладень у
технічне та технологічне переозброєння підприємств. Крім цього, в
господарській діяльності підприємств має місце ще одна парадоксальна
ситуація, пов’язана з використанням сум амортизаційних відрахувань. Так,
у 2004 р. сума нарахованої амортизації становила 14988,3 млн грн [5]. На
інвестиції в основний капітал у промисловості припадало 28191 млн грн
Таким чином, логічно припустити, що 13202,7 млн грн (28191-14988,3) було
проінвестовано за рахунок прибутку та зовнішніх джерел фінансування.
Разом з тим за рахунок власних коштів профінансовано 14518,4 млн грн
інвестицій в основні фонди, отже, невикористаними на відтворювальні цілі
залишалося 469,6 млн грн (14518,4-14988,3) амортизаційних відрахувань.
Закономірно виникає питання: чому амортизаційна політика не виконує
свого завдання, яке полягає в активізації зацікавленості підприємств в
інвестиціях на модернізацію матеріальної бази за рахунок власних
амортизаційних відрахувань. По-друге, неефективна податкова політика.
Негативний вплив на масштаби та інтенсивність інноваційних процесів
робить непогодженість різних законодавчих актів. Так, наприклад,
відповідно до закону України “Про інноваційну діяльність” підприємствам
і організаціям, які займаються інноваційною діяльністю, надавалися
пільги по оподатковуванню 50% ПДВ і 50% податку на прибуток. Однак
законами України “Про державний бюджет на 2003 рік”, “Про державний
бюджет на 2004 рік” зазначені пільги скасовані. По-третє, ринкові
перетворення суттєво змінили галузеву структуру промисловості України.
Як свідчать дані статистики, в загальному обсязі реалізації продукції
більше половини припадає на важку промисловість. Так, протягом 2000-2004
рр. відбулося зростання питомої ваги електроенергетичної, металургійної,
машинобудівної промисловості (у 2000 р. частка металургійної
промисловості становила 20,6%, машинобудівної — 11,5%,
електроенергетичної — 14,1%, а в 2004 р. частка машинобудування — 13,4%,
металургії — 23,3%, електроенергетики — 16,3%). Натомість частка
соціально-орієнтованих галузей промисловості у структурі виробництва
помітно знизилася, що йде в розріз із законами ринкової економіки,
зорієнтованими на розширення обсягів діяльності та підтримці тих
галузей, які орієнтуються на кінцевого споживача. Частка легкої та
харчової промисловості України скоротилася (в 2000 р. харчова
промисловість становила 19,1% від загального обсягу реалізації, легка —
1,6%, а в 2004 р. частка харчової промисловості становила 15,8%, легкої
— 1,2%) [5]. За такої структури промислового виробництва зберігається
низька питома вага продукції нових прогресивних галузей, повільно
оновлюється товарний асортимент.

Сьогодні на визначальні позиції у фінансовому забезпеченні інноваційного
розвитку підприємств має виходити банківське кредитування. Однак реальна
ситуація є такою, що довгострокові кредити, які мають бути основними
підйомами стимулювання інноваційного розвитку підприємств, становлять
малу частку в зальному обсязі кредитних вкладень у національну економіку
(табл.3).

Таблиця 3. — Структура кредитного портфеля банківської системи України

Показники

Роки Довгострокові позики Короткострокові позики У т.ч. в націона-

льній валюті Всього, млн грн

Млн. грн У % до підсумку Млн. грн У % до підсумку

2001 6025 21,7 21767 78,3 15436 27792

2002 11661 28,3 29538 71,7 23912 41199

2003 30553 45,0 37282 55,0 39563 67835

2004 48003 54,2 40575 45,8 51207 88579

Джерело: розраховано за матеріалами [5]

Кредитні ресурси банків за період 2001-2002 рр. в основному розміщені в
короткострокових активах (відповідно в 2001 р. — 78,3%, в 2002 р. —
71,7%). У структурі кредитного портфеля банківської системи протягом
2003-2004 рр. зросла питома вага довгострокових позик і, як наслідок,
знизилася частка короткотермінових [5]. Поряд з цим не всі довгострокові
кредити використовуються в інноваційних цілях. Тому для отримання точної
оцінки стану фінансування інноваційної діяльності наведені дані слід
скоригувати в бік зменшення.

Не менш важливими є соціальні фактори інноваційного розвитку. Так, за
даними дослідження українського бізнесу ООН за 2005 р., 49,1%
підприємств взагалі не відслідковують соціальні наслідки інноваційного
розвитку, час від часу це роблять 29,4% підприємств і лише 5,3% —
використовують для оцінки чіткі показники [6]. Причому, як правило, це
показники впливу діяльності підприємства на оточуюче середовище. Як
свідчить зарубіжний досвід, питанням корпоративної соціальної
відповідальності бізнесу надається значна увага. Наприклад, у Франції
діє закон, згідно з яким кожна публічна компанія, яка розміщує свої
акції на біржі, зобов’язана звітуватися по соціальних програмах та
соціальних наслідках інноваційної діяльності. Цей закон призначений для
заохочення компаній до соціальної відповідальності, а також для контролю
достовірності розповсюджуваних ними даних [6]. Що ж до України, то
вміння визначати соціальні ефекти інноваційного розвитку набувають
особливої актуальності. З економічної точки зору стабільний розвиток
підприємств означає їх суспільну значущість: по-перше, в аспекті
продукції, що виготовляється, а по-друге, в формуванні доходів бюджетів
усіх рівнів через податкову систему. Гарантії зайнятості, забезпечення
відтворення певної кількості робочих місць, створення передумов
матеріального забезпечення працівників (у перспективі їх пенсійного
забезпечення) зумовлюють розуміння стабільності розвитку підприємств з
соціальної точки зору. Виходячи з викладеного можна констатувати, що
інноваційний розвиток підприємств повинен забезпечувати економічне
зростання та набуття ним соціальної природи.

Висновки

Узагальнюючи вищесказане, виділимо основні стримуючі фактори
інноваційного розвитку промислових підприємств: низький рівень
державного фінансування інноваційного розвитку та недостатність власних
коштів підприємств; низька інвестиційна активність вітчизняних,
зарубіжних інвесторів; недосконалість податкового законодавства;
відсутність мотивації вітчизняних підприємств до впровадження НДДКР та
реалізації їх результатів; послаблення взаємозв’язків науки та
виробництва. Тому, активізація інноваційного розвитку підприємств
повинна бути пов’язана, по-перше, з оновленням основних виробничих
фондів, які мають стати головним джерелом збільшення обсягів виробництва
та створення умов для виготовлення вітчизняної продукції на рівні кращих
світових зразків. По-друге, розвиток інноваційної діяльності має бути
органічно пов’язаним з ресурсозбереженням і приводити до суттєвого
зменшення витрат матеріалів на одиницю продукції. По-третє, виходячи з
сучасних умов, інноваційний розвиток, повинен мати соціальну
спрямованість, де саме людина, якість та безпека її життя матимуть
забезпечити пріоритети інноваційного розвитку. Таким чином, головною
метою інноваційного процесу в Україні є підвищення соціально-економічної
ефективності виробничої сфери на базі системного удосконалення всіх
елементів та матеріалізації наукових знань і підвищення соціального
забезпечення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України “Про внесення змін до закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 24.12.2002 р. №349-ІV // Баланс. — 2003. — №6.
— С. 38-42.

2. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний
досвід: Монографія. — К.: Вікторія, 2004. — С. 104-131.

3. Ілляшенко С.М. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія. Суми.,
ВТД “Університетська книга”, 2004. — 518-527с.

4. Кузьмін О.Є., Князь С.В., ін. Інвестиційна та інноваційна діяльність:
Монографія. — Львів: ЛБІ НБУ, 2003. — 233 с.

5. Статистичний щорічник України за 2004 рр. / За ред. Осауленка О.Г. —
К.: Техніка, 2004. — С. 348-355.

6. Стародубська М. Ефективність соціальних проектів потрібно виміряти //
Новий маркетинг. — 2006. — №8. — С. 36-42.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *