Зима Інна Віталіївна. Слово вчителя як інструмент впливу на душу вихованця. 

Золотоніська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6

Золотоніської міської ради Черкаської області

Істина школи у щирості стосунків з дітьми

Слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця

Матеріали до Інтернет семінару

підготувала Зима Інна Віталіївна,

вчитель початкових класів І категорії

Продовжуючи себе у своїх вихованцях, ми творимо не
тільки людину. Ми творимо самий час. Дух часу, взаємини між людьми – все
це залежить від того, які ми з вами, від того, яка школа, що їй народ
ввіряє своє майбутнє…

Василь Сухомлинський

У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено
всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності
суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей,
виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до
свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального,
творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль у цьому процесі
належить школі, адже школа повинна формувати особистість відповідно до
вимог сьогодення і створити умови для розвитку здібностей школяра. Проте
ця мета не може бути реалізована без розв’язання цілої низки проблем.
Першою, важливою умовою пробудження в дітей активності є атмосфера, що
панує в школі, бо без успіхів не народиться ні інтерес, ні почуття
власної гідності, самоповаги. Не може бути творчою праця, що приносить
поразки без перемоги, не може бути цікавим те, що завдає постійних
прикрощів, змушує страждати. На створення творчої, доброзичливої
атмосфери і спрямована робота школи.

Пробудити в учневі потенціальні сили, викликавши перше
схвильоване почуття радості від успіхів – важливий крок на шляху
становлення дитини як особистості.

Сучасна школа має досягти особливого психологічного клімату,
в умовах якого дитина почувалася б комфортно. Важлива складова успіху –
щире відчуття радості життя. «Де безрадісні почуття, — писав
В.Сухомлинський, — там і пригнічений розум, скута душа».

Запалити почуття радості зможуть вчителі, які пристрасно
закохані в свою працю, що вміють запалити вогник такої самої любові у
своїх вихованців. Потрібно любити дітей такими як вони є. Доброта і
любов до дітей мають бути не тільки внутрішнім станом душі, а й головним
мотивом, стимул педагогічної діяльності. Вчитель повинен розуміти дітей
– це значить стати на їхню позицію, цінити їхні відчуття, сприймати їхні
турботи і справи як серйозні і зважати на них. До цих турбот і справ
ставитися з повагою, зацікавлено. Тоді поділена дитяча радість
подвоюється, а поділене горе зменшується вдвічі; дитина розкривається,
більше розповідає про себе, та й, відчувши позитивне ставлення до себе з
боку вчителя, стає здатною просуватися у вирішені своєї проблеми.

Ще під час підготовки дитини до школи ми намагаємося якомога
більше пізнати про кожного майбутнього учня, дати йому можливість
самоствердитися. З цією метою проводимо гру «Давайте познайомимося», де
діти розповідають про те що їм цікаво: про дні народження, про батьків,
братів, сестер, про домашніх тварин, улюблені ігри, інтереси, хобі. Таку
ж мету переслідує гра «Подобається – не подобається», пізніше – хвилинки
розвитку мовлення на уроках з мови та читання: «Цікава книга», «Гарна
людина», «Про мого товариша», «Про важливу подію».

Самоствердження дитини в класному колективі сприяє проведення
«Розповіді про хобі», під час якої учень розповідає класу про свої
захоплення, демонструє набуті вміння, часом сам навчає інших виготовляти
саморобки.

Кожна дитина малює і дарує вчителеві свій портрет у сонячному
промінні, а на промінчиках пише, які риси характеру цінує у собі. Інший
варіант – подібні записи як комплімент біля портрета товариша роблять
однокласники. Якщо ж у когось з дітей поганий день, «невдаха» проходить
живим коридором, а кожен з дітей намагається сказати йому щось добре,
тепле або смішне, щоб його підбадьорити.

Коли діти трохи подорослішають, вони пишуть невеличкі твори
«Який я зараз» або «Яким я хочу стати » і що для цього треба робити, що
поступово переводить розмову з площини визначення в площину
самовдосконалення.

?

.На час вступу до школи дитина володіє достатньою інформацією про
навколишній світ і, як правило, почувається досить пристосовано до
нього. В якому б середовищі не ріс малюк, він з оптимізмом дивиться в
майбутнє і приходить до школи сповнений бажанням вчитися. Чому
дошкільник відчуває смак до успіху і відзначається оптимізмом? Бо він
самостійно, спираючись на свій розум, справляється з важливими для нього
проблемними ситуаціями; бо життя його не позбавлене задоволень, що
відповідають його вікові. І тому, якщо дитину позбавити очікування
завтрашньої радості, якщо її позбавити віри в себе, не варто сподіватися
на її світле майбутнє.

Для педагогів ця істина аксіома. І все-таки, якщо «навчити»
може лежати в площині ремесла, то «подарувати радість» лежить у площині
мистецтва.

Ось приклад, коли діти біжать у школу. У перший день учневі
сказали: «Які ми раді, що ти будеш учитися в нашій школі!». Учитель
сказав, що він гарний. Директор похвалив батьків за зовнішній вигляд
дитини в її присутності. Його називають «дорогий». Коли вчитель
зауважує, він говорить «вибач, але здається, ти шумиш».

Слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця. Скільки
в слові материнської лагідності, доброти й щирості, мудрості земної. Що
зробити аби дитина, напоєна диво-соками цього євшан-зілля, стала доброю,
сильною, сміливою?

Тільки добро, радість роблять людину великою, якою б не була
вона маленькою. Учень, як таємнича квітка, що розкриває свої пелюстки з
появою перших промінчиків сонця. А вчитель і є те сонце, яке має
випромінювати ніжність, тепло, ласку. Він має бути дуже обережним, щоб
не поранити словом тендітне дитяче серце. Народилися ми, учителі, під
особливою зіркою Терпіння, Благородства, Любові. І скільки ця зірка
випромінює світла, стільки й цвіту розквітає в дитячих душах.

«Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом
радості, бадьорості… – писав В.О.Сухомлинський. – Радість як джерело
оптимістичної впевненості дитини у своїх силах є умовою того багатства
дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого неможливий духовний
розвиток, розкриття природних нахилів, здібностей, обдарувань».

Радість – це позитивні почуття. Переживання як позитивних, так
і негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному
житті дитини. Особливо велике значення вони мають у малої дитини, яка,
більше відчуває ніж розуміє.

Кожен урок педагог має обміркувати до найменших дрібниць.
Навіть ті перші слова вчителя, якими почнеться подорож у країну нових
знахідок і відкриттів, можуть одразу створити в класі атмосферу
доброзичливості та взаєморозуміння. От, приміром, є в класі дівчинка,
яка дуже часто плаче. То забула вдома зошит, то неправильно виконала
домашнє завдання. Як осушити дитячі сльози? Перше, про що можна запитати
Іринку, прийшовши на урок: «Яка сьогодні погода в класі? Дощик чи
сонечко? Сонечко, сонечко!» — кричать діти і поглядають на Іринку.
Дівчинка посміхається, посміхаються й учні в класі.

Як відомо, емоції та розумова діяльність людини
взаємопов’язані. А отже, найголовніше – учитель повинен зважати на
внутрішній стан дитини. Тому важливим є проведення під час уроку
емоційних хвилинок, які створюють особливе емоційне тло заняття, його
інтригований початок. Без емоційно-стимулюючого впливу слова не можна
створити на уроці сприятливий психологічний клімат, викликати
інтелектуальні почуття подиву, захоплення, сумніву, очікування нового.

У Плутарха читаємо: «Розум дитини – не посудина, яку слід
заповнити, а смолоскип, який треба запалити» . Не через насичення
дитячої свідомості великою кількістю інформації досягається справжня
мета навчання і виховання, а лише задоволення внутрішнього прагнення
учня вирости до рівня Особистості, відчути невимовну радість пізнання і
творчості.

Звичайно, не можливо охопити всього того, з чого будує
вчитель свою роботу. Кожен день учителя – новий крок оволодіння
секретами їх Величності – Добра, Краси, Радості.

Використана література:

В. Адаменко. Школа успіху // Завуч. – 2007. — №4 – с.6.

А. Семез. В.О. Сухомлинський про роль учителя у вихованні моральних
цінностей учнів//Початкова шк. – 2003. — №9. – с.19.

Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину//Вибрані твори: У 5-ти т.
– Т. 2 – К., 1976.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *