Законопростір сучасного виховного процесу (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Законопростір сучасного виховного процесу

 

Морально-духовна вихованість підростаючої особистості нині виступає
пріоритетною метою всієї освітньої системи. Всі соціальні заклади,
причетні до процесу виховання у широкому розумінні цього слова, мають
орієнтуватися на поетапно-часову специфіку морально-духовного зростання
людини. У цьому зв’язку виокремимо чотири фундаментальні його рівні.

1. Базовий (субстанційний) рівень розкриває першопричину морально-
духовного зростання, якою виступає емоційне переживання як спонукальна
клітинка морально-духовної свідомості та самосвідомості. Якраз первинні
позитивні переживання породжують процес пристрасного відображення
особистістю як зовнішнього, так і свого внутрішнього світу;

2.Структурний  рівень визначає єдність емоцій і різного роду
предметності (змістовності). На цьому рівні можливий зв’язок емоційних
переживань з гуманістичними цінностями суспільства і перетворення
їх у результаті цього у власні морально-духовні надбання особистості;

3. Темпоральний рівень утверджує лінійність та циклічність морально-
духовного розвитку особистості. Оскільки показником даного розвитку
виступає вчинок, то якраз йому має бути властиве лінійне розгортання
і циклічне функціонування, тобто закріплення в різноманітних
міжособистісних ситуаціях;

4. Особистіший рівень розкриває прогресивні зміни морально- духовних
актів за допомогою включення рефлексії (мислення, спрямованого
на мотивацію вчинку) та волі суб’єкта. На цьому рівні особистість діє
вільно і морально відповідально.

Несуперечливий перехід підростаючої особистості від нижчого до вищого
рівня морально-духовного розвитку вимагає організації науково
обґрунтованого виховного процесу.

Однак традиційна педагогічна наука (а отже і навчально-виховна практика)
розвивались і утверджувались на однобоко усвідомленому постулаті:
«Знання — це сила». Часто-густо ця сила культивувала глибинні
Его-структури і пропагувала індивідуалістичні життєві програми людини.
Тож слід реалізувати постулат: «Знання — гуманістично орієнтована сила».
Нам потрібна педагогіка духовно значущої дії особистості, у якій
би фокусувалася і педагогіка навчання, і педагогіка виховання. І якщо
суспільство покладає таку дію у свій фундамент, то така дія буде
і соціально значущою.

Педагогіка духовно значущої дії має ґрунтуватися на відповідних законах.

1. Закон випереджального морально-духовного розвитку відносно розвитку
інтелектуального. Тільки його дотримання сприятиме гармонізації цих двох
психічних сфер суб’єкта. При цьому свій розум людина не зможе
використовувати антигуманно, на шкоду іншому.

2. Закон, згідно з яким провідною мотивацією учіння мають бути вершинні
смислоціннісні орієнтири (кінцеві життєві цілі), а не лише пізнавальні
інтереси.

3. Закон розвитку вищих емоційних переживань (моральних, естетичних,
інтелектуальних) як перепона нижчим, біологічним. У зв’язку з цим
педагог мусить ставити спеціальне завдання як забезпечити підтримку
вищих емоційних переживань вихованця.

4. Закон оволодіння науковими знаннями у контексті людської культури.

5. Закон пріоритетності піклування людини про оточуючий матеріальний
і соціальний світ як альтернатива використання цього світу у власних
цілях. Слід відмовитися у вихованні від конфліктної ідеології,
пов’язаної з людино-довкіллевим протистоянням, і утверджувати резонансні
відносини.

6. Закон   — від ідентифікації вихованця із значущим дорослим
до ототожнення з ним, втілення в нього. Суб’єкт мусить стати тимчасово
особистістю педагога чи іншої людини.

7. Закон занурення в емоційні стани, за якого вихованець вправляється
у переживаннях різноманітних почуттів — і позитивних, і негативних.
Педагог має сам володіти знаннями про специфіку перебігу певного почуття
і вчити цьому вихованця. А це можливе лише за умови, згідно з якою для
того, щоб пізнати емоційний стан, його потрібно пережити. Адже незрячому
неможливо пояснити сутності кольору, а тому, хто не пережив, наприклад,
любові — неможливо пояснити її трепет і чарівність. Особистість повинна
вміти вербально оформити те чи інше емоційне переживання.

Наведені закони більшою чи меншою мірою концентруються
у навчально-виховних принципах, гуманізуючи і демократизуючи цей процес.
Доцільно, на наш погляд, вичленити основні принципи, яким має
відповідати сучасне виховання як залучення особистості до вироблених
людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого
природного потенціалу та розвитку творчого ставлення до життя.

Принцип національної спрямованості. Передбачає формування

самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу,
шанобливе

ставлення до його культури; повага, толерантність до культури усіх
народів,

які населяють Україну.

Принцип культуровідповідності. Вихованець і педагог спільними зусиллями
перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства
на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури
слугує джерелом особистісного розвитку індивіда, умовою привласнення ним
загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється
як культурологічний процес, спрямований на формування базису культури
особистості.

Принцип гуманізації виховного процесу. Вихователь центрує свою увагу
на особистості як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні
особливості й можливості, не форсує її розвитку, вправляє
у самостійності, задовольняє фундаментальні потреби індивіда
(у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї);
виробляє оптимістичну гіпотезу її розвитку в майбутньому; стимулює
розвиток в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки,
діяльності, життєвих виборів.

Принцип цілісності означає, що виховання організовується як цілісний
педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та різнобічний
розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу;
передбачає наступність в реалізації напрямів та етапів виховної роботи
на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності дітей,
учнівської та студентської молоді; здійснюється в різних соціальних
інституціях, у навчальній та позанавчальній діяльності.

Акмеологічний принцип. Вихователь орієнтує виховний процес на найвищі
морально-духовні досягнення вихованця; створює умови для оптимальної
самореалізації особистості, розвитку її індивідуальних можливостей
і здібностей; напрями виховної роботи конкретизуються у відповідних
результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських
і національних цінностях; стратегія життя передбачає постійний рух
до здійснення все нових, соціально значущих задумів, вміння
мобілізуватися на долання труднощів, прогнозування наслідків своїх
вчинків; здатність до свідомого прийняття рішень.

Принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Учасники виховного процесу
виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть
до уваги точку зору один одного, визначають право на її відмінність від
власної, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів,
не ставиться до вихованця як до пасивного об’єкту своїх впливів;
рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок
та цінностей; виявляє емпатію, вдається до конструктивних
та продуктивних виховних дій; виявляє творчість та педагогічну
рефлексію.

Принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психічного
розвитку проявляються у кожного індивіда своєрідно і неповторно. Педагог
культивує у зростаючої особистості почуття самовартісності, впевненості
у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх
здібностей; надає їй право почуватися індивідуальністю; спрямовує
зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб,
емоційної сприйнятливості, довільної поведінки, базових якостей
особистості.

Принцип превентивності. Виховні впливи держави, усіх виховних
інститутів, враховуючи інтереси особистості та суспільства,
спрямовуються на профілактику негативних проявів поведінки молоді,
на допомогу та її захист, вироблення імунітету до негативних впливів
соціального оточення. При цьому має забезпечуватися система заходів
економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного,
інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних
соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних
проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та набуття навичок
безпечних статевих стосунків.

Принцип технологізації. Виховний процес передбачає послідовні
науково-обґрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії
вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи
виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку
особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким
чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує
позитивний кінцевий результат.

Принципи виховання набувають реальної дієвості, коли вони виступають
стратегічною основою тої чи іншого виховного методу. Останній має
доцільно синтезувати, окрім даних принципів, й закономірності тактичного
рівня, тобто вимоги до побудови науково обґрунтованої виховної дії
як компоненту методу виховання. До цих вимог віднесемо такі:

ВИМОГА 1. Усвідомленість дій вихователя.

У виховному процесі має панувати розумна, наукова доцільність. Будь- яка
невмотивована (необгрунтована) виховна дія має характер випадковості,
відбувається під впливом почуттів і тому, звичайно, психологічно груба.
Важливо, щоб і вихованець ясно розумів доцільність дій вихователя. Всі
його дії мусять пропонуватися у такій формі, щоб могли бути повністю
і чітко виправданими у власній свідомості індивіда. У вихованця має
сформуватися розуміння того, що він виконує вимогу вихователя перш
за все з переконання в її необхідності, а не тільки через повагу
до нього.

ВИМОГА 2. Дозованість моральних приписів.

Багаточисельність моральних приписів, які вихователь ставить перед
вихованцем, не сприяє оволодінню ними. Індивіду психологічно важко
здійснювати внутрішню діяльність з об’єктами, набір яких перевищує
можливості її оперативної пам’яті, уваги, операційних резервів мислення.
Тому доцільніше ставити перед вихованцем таку кількість моральних
приписів, яку можна вважати абсолютно необхідною. Педагогічне правило
у цьому зв’язку має бути таким: створюйте лише небагато вимог, але
слідкуйте, щоб вони виконувалися. Після оволодіння і закріплення тієї
чи іншої вимоги в моральній поведінці вихованця можна додавати нову
вимогу.

ВИМОГА 3. Використання вчинково спрямованої виховної дії.

Великими морально розвивальними можливостями володіє виховна дія,
змістом якої виступає вчинок суб’єкта. Педагог повинен постійно
організовувати спільну діяльність, спрямовану на зміст вчинку суб’єкта
як позитивного, так і негативного. У дискусії, що неодмінно виникає
з цього приводу, з’ясовуються всі можливі наслідки того чи іншого вчинку
вихованця і для нього, і для його найближчого оточення. Суттєвим
моментом при цьому є з’ясування внутрішніх причин індивіда, які
спонукали його до даного вчинку. Це вже є зверненням до свого
особистісного образу Я.

ВИМОГА 4. Врахування у виховній дії спадкової природи вихованця.

Суб’єкт є чистим листом паперу, на якому вихователь може зобразити все,
що він вважає за потрібне. Цілий ряд реакцій людини виявляються
вродженими. Ці вроджені задатки різні у різних індивідів. І якщо педагог
хоче досягти успіху у виховній роботі з особистістю, він мусить досить
чутливо прислуховуватися до її основних схильностей і, строго
враховувати їх, будувати систему виховних дій.

ВИМОГА 5. Культивування розвивально оптимістичної позиції вихованця.

Виховні дії педагога мають грунтуватися на психологічному законі, згідно
з яким переконувати вихованця у тому, що він легко може оволодіти
певними моральними якостями, значить змінювати у даному напрямі його
моральну систему. Тож педагогові слід з усією силою віри у добрі витоки
природи вихованця, з непорушною впевненістю у прояві милосердя і кращих
його здібностей, які здолають негативні схильності,
обґрунтувати вихованцям, що вони можуть і спроможні робити добро
і що вони, напевно, робитимуть його, що вони спроможні на дружбу
і справедливість. Тож дати суб’єкту віру в свої сили, в добро —
це перше, що мусить зробити вихователь.

ВИМОГА 6. Запобігання міжсуб’єктних ситуацій особистісної подвійності.

Особистісна подвійність — це внутрішній стан «здаватися і бути». Він
виникає тоді, коли людина починає здаватися не тією, якою вона насправді
є. Найелементарнішим проявом особистісної подвійності є дії удавання.

Виховні дії педагога з огляду на це мають буди відображенням його
високоморальної особистісної сутності, де немає місця дводушності
та лукавству. Він повинен демонструвати вихованцеві повну і безумовну
правдивість. Суб’єкт мусить знати, що його не обманюють і що він сам
може не говорити неправду, що він може з певною відвертістю розповідати
вихователеві все, що його хвилює, все, що з ним трапилось, навіть
поганого.

ВИМОГА 7. Визнання особистості вихованця і недоторканості його
особистості.

Виховна дія педагога в рамках цієї вимоги передбачає, по-перше, повагу
до людської природи. Річ у тім, що усвідомлення своєї особистості
виникає у суб’єкта досить рано. Це усвідомлення вимагає задоволення, яке
полягає у можливості виходити із своїх прагнень, а не служити сліпим
засобом для якихось чужих цілей. По-друге, вимагає такого ставлення
до особистості, яке ідеалізує в ній справжню людину.

З образом людини неодмінно пов’язане визнання її особистості
та її недоторканості. За такої виховної позиції виключаються образи
і пригнічення вихованця. Виховна дія визнання особистості не сумісна
з намаганням впливати на вихованця, орієнтуючись на своє задоволення
і зручність. Виховна дія, що орієнтується на особистісну гідність
вихованця, повністю розрахована на його моральний розвиток.

Розкритий нами виховний законопростір (закони, принципи, вимоги) має
гуманістично соціалізувати особистість у певному віковому періоді
її розвитку, допомогти їй у виборі суспільно значущої позиції
і повноцінній самореалізації.

 

Список використаної літератури

Алексеев В.А.  Развитие самосознания на рубеже подросткового
и юношеского возрастов. — М., 1985.

Блюмкин В.А.  Мир моральних ценностей. — М., 1982.

Гинзбург М.Г.  Психологическое содержание личностного самоопределения
//Вопросы психологии — 1994. — № 3. — С.43–52.

Кремень В.Г.  Філософія освіти XXI століття //Педагогіка і психологія. —
2003. — №1- С. 6–16.

Шаминов Р.М.  Личность й ее становление в процессе социализации. —
Саратов, 2000.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *