.

Загальні методи виховання (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
553 1826
Скачать документ

Контрольна робота

Загальні методи виховання

План

Поняття методу та прийому виховання.

Характеристика основних груп методів виховання.

Методи формування суспільної поведінки.

Методи стимулювання діяльності та поведінки.

Поняття методу та прийому виховання

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється
за допомогою методів виховання.

Методи виховання — способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і
вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань,
навичок і звичок поведінки.

Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування
методу використовують педагогічні прийоми.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний для
ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби
виховання.

Засоби виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати на
особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової
інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах
виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з них —
правовому, економічному чи фізичному).

Класифікація методів виховання випливає з логіки ці-

лісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації
всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою,
стимулювання самодіяльності та самоосвіти. Щодо функціональної
залежності розрізняють такі групи методів виховання: методи формування
свідомості; методи формування суспільної поведінки; методи стимулювання
діяльності та поведінки; методи контролю й аналізу рівня вихованості.

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним
елементом цієї системи і у взаємозв’язку з іншими забезпечує
ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному
взаємозв’язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний
виховний засіб слід розглядати як частину виховної системи. Методи
виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у
яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Вибір методу та ефективне його використання залежать від:

— вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у
виховній роботі з молодшими учнями віддають перевагу привчанню і
вправам, перед переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати
у виховній роботі зі старшокласниками;

— рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог
використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у
згуртованому — можна вдатися до таких методів, як громадська думка,
прийом паралельної дії;

— індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати
не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і
фронтальних виховних заходів. Підібраний метод виховання повинен
передбачати індивідуальні корективи;

— поєднання методів формування свідомості та поведінки. Підбираючи
методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й
методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання
єдності свідомості та поведінки;

— ефективності методів виховання, яке забезпечується за умови, що
вчитель спирається у їх використанні на психологію школяра. Учень реагує
на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від
педагога вміння «вловити» реакцію вихованця і відповідно скоригувати
його сприймання.

Характеристика основних груп методів виховання

Методи формування свідомості

Ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на
свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і
переконань. До неї належать: а) словесні методи (роз’яснення, бесіда,
лекція, диспут); б) метод прикладу, їх ще називають методами
переконування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до
свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди
й переконання, негативні прояви поведінки.

Роз’яснення. За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів,
прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективне
під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм.
Такі роз’яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод
роз’яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди,
лекції, диспуту.

Бесіда (фронтальна або індивідуальна) — поширений метод виховання. Щоб
фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен:
обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, формулювати
запитання таким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати
розмову в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій,
вчинків, явищ суспільного життя і формувати у них на цій основі
ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних
обов’язків..

Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за
заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб
психічний стан учня спонукав його до відвертості. В індивідуальній
бесіді учень має не лише усвідомлювати зміст моральних сентенцій, які
доводять до його свідомості, а й переживати його. З цією метою
використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повинен
відчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення
правил поведінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення
про покарання. Спершу з’ясовують причини і мотиви порушення, відтак
визначають міру педагогічного впливу.

Молоді педагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчуваня
вчинків учнів. Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її
починають з аргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку,
дії, явища і на цьому тлі показують недостойність скоєного учнем вчинку.

Лекція відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною,
ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти
на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції передусім залежить
від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну
підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до
слухачів.

Лекції читають головним чином у старших класах, зрідка — в середніх.
Готуючись до них, важливо продумати побудову, переконливість доказів і
аргументів, власну оцінку подій, фактів, явищ, прийоми зосередження
уваги учнів. Лекція може мати епізодичний характер, належати до певного
тематичного циклу або кінолекторію. Епізодична лекція дає уявлення про
одне питання чи проблему і повинна бути позначена науковістю, повнотою,
точністю викладу, доступністю термінології, насиченістю новою
інформацією, емоційністю тощо.

Цикл лекцій — низка лекцій, присвячених одній проблемі. Його обсяг
залежить від характеру проблеми, складу слухачів, конкретних умов і
можливостей. Важливим є наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення
найістотніших і найактуальніших для учнів моментів. Приміром,
старшокласникам можна запропонувати цикл лекцій з трудового
законодавства, до якого можуть увійти такі теми: «Конституція України
про право громадян на працю», «Трудові права і обов’язки працюючої
молоді», «Особливості трудової діяльності неповнолітніх», «Пільги
працівникам, які навчаються без відриву від виробництва» та ін.

Певний інтерес в учнів викликають кінолектори — на моральну, правову,
антиалкогольну., естетичну та іншу тематику, їх ефективність зумовлена
тим, що пізнавальне значення лекції зростає, коли вона доповнена фактами
конкретної діяльності, відображеної в науково-популярному чи художньому
фільмі.

Диспут — ефективний у вихованні передусім старшокласників. Як метод
формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін
думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Під час
диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи
помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура,
темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати,
узагальнювати, робити висновки. Тематику диспутів підбирають з таким
розрахунком, щоб спонукати учнів до роздумів про мету життя, справжнє
щастя, обов’язок людини перед суспільством.

Методи формування суспільної поведінки

Друга група методів виховання передбачає організацію діяльності та
формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать: педагогічна
вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення
виховуючих ситуацій.

Педагогічна вимога — це педагогічний вплив на свідомість вихованця з
метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його
негативних дій і вчинків. А. Макаренко вважав, що без щирої,
переконливої, гарячої й рішучої вимоги не можна починати виховання
колективу.

Вимога впливає не лише на свідомість учнів, а й активізує їхні вольові
якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в
позитивному напрямі, сприяючи виробленню позитивних навичок і звичок
поведінки. Вимога до учнів повинна бути доцільною, зрозумілою і
посильною. Висувають вимогу, коли свідомість учня підготовлена до її
сприйняття. З цією метою йому роз’яснюють сутність вимоги, переконують в
необхідності її виконання, в користі від її виконання. Крім того,
домагаються позитивної реакції колективу на поставлену вимогу, щоб бути
впевненим, що він підтримає педагога, вплине на учня, коли той з певних
причин відмовиться виконувати вимогу.

На початку роботи педагога з дитячим колективом, коли вихованці ще до
нього не звикли і стимульована вимогою діяльність невідома їм,
найефективнішою є пряма вимога. Вона має бути чітко сформульована і
висловлена спокійним, упевненим тоном, який не викликає заперечень
(наприклад: «Петренко і Василенко сьогодні прибирають клас»). Характерні
ознаки цієї форми вимоги — позитивність (ідеться про те, що повинні
робити учні, а не про те, чого не слід робити) та інструктивність
(розкриваються не лише мета діяльності, а й спосіб її виконання).

З розвитком учнівського колективу, стосунків дітей і педагога, а також з
появою у вихованців негативного чи позитивного ставлення до
організованої педагогом діяльності використовують різні форми
опосередкованої вимоги.

Громадська думка — за своєю сутністю цей метод є колективною вимогою.
Адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою
провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а
вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника.
Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку. Під
час обговорення обов’язково визначають шляхи подолання недоліків. За
допомогою громадської думки учня легше переконати в хибності його
поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. Учень
бачить, як реагують однокласники на поради педагога і членів колективу,
пересвідчується, що його погляди ніхто не підтримує, і починає
прислухатися до порад вихователя.

Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати
певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності
школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує
постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає
вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного
дотримання встановлених вимог. А. Макаренко вважав, що шкільний режим
виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічне
доцільний, загальний і визначений.

Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні.

Доручення як метод виховання також передбачає вправляння учня в
позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське
самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання,
виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод,
враховують індивідуальні особливості учнів. Доручення підбирають з таким
розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних
вихованцеві якостей. Наприклад, неорганізованим учням корисно доручити
провести захід, у підготовці до якого треба виявити самостійність,
ініціативу, зібраність. Отримавши доручення, учень повинен усвідомити
його важливість і значення для колективу й для себе. Доручення має бути
посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у власних
силах, непосильне — підриває віру в свої можливості. Педагог повинен не
лише дати доручення, а й навчити учня виконувати його, допомогти йому
довести справу до кінця.

Створення виховуючих ситуацій — важливий чинник формування суспільної
поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення педагогом умов,
необхідних для здійснення запланованого, продумування ним своїх дій і
поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів,
зумовлених новою педагогічною ситуацією, які стають підґрунтям нових
думок, мотивів поведінки і подолання недоліків.

Методи стимулювання діяльності та поведінки

Третя група методів виконує функції регулювання, коригування і
стимулювання поведінки й діяльності вихованців. До неї належать
змагання, заохочення і покарання.

Змагання ґрунтується на природній схильності дітей до здорового
суперництва і самоутвердження в колективі. Його виховна сила виявляється
лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського
колективу.

Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання
вихованців до повторення. Його мета — спрямування поведінки учня в
потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах і, отже,
посилення прагнення до позитивних вчинків, певних успіхів. У школі
застосовують такі види заохочення: подяка директора (за наказом),
вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження грамотою,
цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.

Покарання — несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх
припинення або недопущення в майбутньому.

Покарання сприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі потяги і
звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку.
Як і заохочення, його слід використовувати тільки як виховний засіб.

Методи контролю та аналізу ефективності виховання

До четвертої групи методів виховання відносять педагогічне
спостереження, бесіду, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів
суспільне корисної роботи, виконання

доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. У практичній
діяльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивчення
окремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовними
програмами.

За час навчання учень може побувати в різних класах та школах, однак
процес його вивчення повинен тривати всюди. Кожний новий вихователь перш
ніж почати вивчення і виховання нового учня, має встановити, що вже було
зроблено до нього, щоб продовжити розпочате.

Використана література

Коротов В.М. “Педагогіка”.

Натаизов Є.Ш. “Прийоми педагогіки”.

Підласий І.П. “Педагогіка”

Стельмахович М.Г. “Педагогіка”.

Фібула М.М. “Педагогіка” посібник.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020