Юхименко У.О. Аналіз готовності закладів освіти до впровадження інклюзивної освіти.

АНАЛІЗ ГОТОВНОСТІ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Юхименко У. О.,

практичний психолог навчально-методичного центру

практичної психології та соціальної роботи, м. Ватутіне

У процесі гуманізації та підвищення якісного рівня функціонування
освітнього простору країни актуальними стають питання, пов’язані з
особливостями запровадження інклюзивного навчання. Супровід дітей з
особливостями психофізіологічного розвитку вимагає створення спеціальних
умов всередині закладів освіти. Зараз ще не можна говорити про існування
інклюзивного навчання у нашій країні, проте ми можемо активно вивчати
досвід зарубіжних колег (виїжджати за кордон на стажування, проходити
спеціальні освітні програми), здійснювати відповідні дослідження у нашій
країні для підготовки науково — методичної бази впровадження
«інклюзивну, організовувати спеціалізовані заходи для педагогів,
спеціалістів соціально-психологічної служби (конференції, семінари,
тренінги тощо). Фактично, отримати достатню інформацію та пройти
спеціалізоване навчання можуть тільки координатори проектів,
експериментів, а також методисти інститутів післядипломної педагогічної
освіти.

Для педагогів — предметників, психологів і соціальних педагогів поки що
не організовано спеціалізованих освітніх програм, проектів. На
методичних об’єднаннях, семінарах і тренінгах для психологів і
соціальних педагогів міст/районів, звісно, зачіпають питання, пов’язані
з інклюзивним навчанням. Проте розгляд цих проблем – безсистемний і
часто поверховий.

Інклюзивна освіта передбачає надання дітям з особливостями розвитку
якісних освітніх послуг у «звичайному» шкільному середовищі, а не в
окремих спеціалізованих навчальних закладах. Це може бути корисно для
зазначеної категорії дітей перш за все тим, що процес соціалізації, і,
відповідно, дальшої соціальної адаптації минатиме швидше і набагато
успішніше в умовах «стандартного» загальноосвітнього закладу.

С. Сабельнікова пише: «…Діти з особливими потребами адаптуються до
загальноосвітніх закладів краще, ніж до спеціалізованих установ.
Особливо помітна різниця у набутті соціального досвіду». Водночас,
«звичайні» школярі при навчанні з дітьми, які мають особливості
розвитку, набувають деяких особистісних і соціально значущих
компетенцій: толерантності, терпимості, комунікативної гнучкості,
відповідальності за свої дії щодо інших.

Проте чи можливе введення такого навчання просто зараз? Наскільки готові
до цього наші школярі, їхні батьки, педагоги, а головне — самі діти з
особливостями розвитку? Запровадження інклюзивного навчання може
відбуватися за такими етапами:

вивчення закордонного досвіду;

стажування українських спеціалістів системи освіти і соціального захисту
населення;

визначення потенціалу і перспектив співпраці певних міністерств та
відомств в цьому напрямку;

формування нормативно-правової бази, яка регулювала б цю сферу розвитку
системи освіти;

визначення перспектив фінансування інклюзиву;

проведення регіональних досліджень із питань інклюзивної освіти;

навчання методистів спеціалізованих центрів, управлінь освіти,

інститутів післядипломної педагогічної освіти, інших соціальних
організацій і підприємств;

підготовка та організація спеціалізованих заходів для
педагогів-предметників, психологів і соціальних педагогів;

науково-методичний супровід роботи шкільних спеціалістів

координаторами цього напрямку.

У своїй професійній діяльності спеціалісти соціально-психологічної
служби (які супроводжують дітей з особливостями психофізичного розвитку)
керуються такими документами:

Указ Президента України „Про заходи щодо створення сприятливих

умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової, реабілітації

інвалідів» № 1845 від 12.05.2005;

Указ Президента України «Про не з окладні заходи щодо забезпечення
функціонування та розвитку освіти в Україні» X: 1013/2005 від 04.07.05;

розпорядження Кабінету Міністрів України «План додаткових заходів

щодо створення сприятливих умов життєдіяльності с:;б з обмеженими

фізичними можливостями» № 444-р від 03.11.05;

наказ Міністерства освіти і науки України «Про забезпечення прав
дітей-інвалідів та дітей, які потребують корекції фізичного та (або)
розумового розвитку» № 1041 від 27.11.07;

наказ Міністерства освіти і науки України «Про планування діяльності

та ведення документації соціальних педагогів по роботі з
дітьми-інвалідами

системи Міністерства освіти і науки України» № 864 від 28.12.06.

Якщо говорити про необхідність початку роботи в умовах «інклюзиву», то
для спеціалістів шкільної соціально-психологічної служби цілком
очевидними стають такі етапи організації супроводу дітей з особливостями
розвитку в умовах загальноосвітнього закладу:

проходження психологами, соціальними педагогами курсів спеціалізованого
навчання;

діагностика можливості введення дітей із психофізичними особливостями
розвитку у «звичайне» освітнє середовище (діагностика учнів школи, їхніх
батьків, педагогів);

проведення просвітницької роботи з батьками та учнями;

проведення спеціалізованих тренінгових програм для всіх учасників
навчально-виховного процесу;

¬

e

&

????????A?значення кількості дітей з особливостями психофізичного
розвитку, які претендують на навчання у певному закладі;

вивчення можливого розподілу дітей із психофізичними особливостями

у певні класні колективи;

попередня індивідуальна та групова робота з дітьми, які мають
особливості у розвитку, та їхніми батьками – вивчення документації
(медичні картки, особові справи тощо), співбесіди, тестування,
консультації і тренінги;

визначення необхідності заповнення ділової документації та особливостей
представлення звітних документів про якість проведеної роботи;

з’ясування основних складнощів у процесі запровадження такого

навчання, усунення їх та запобігання схожим ситуаціям надалі;

в складання індивідуальних програм для кожної дитини з особливостями
розвитку;

визначення перспектив включення таких дітей у суспільно корисну
діяльність;

вивчення можливості організації додаткового дистанційного навчання.

У процесі виконання професійних обов’язків шкільний психолог і
соціальний педагог ведуть облік проведеної роботи (з усіма учасниками
навчально-виховного процесу). У наказах Міністерства освіти і науки
України визначено форми і специфіку роботи спеціалістів
соціально-психологічних служб закладів освіти: графіки роботи, річні та
місячні плани, журнали щоденного обліку робочого часу; журнали обліку
корекційно-розвивальної роботи й аналізу уроків педагогів; журнали
реєстрації звернень учнів, педагогів, батьків; картки, протоколи,
висновки про проведену дів гностичну роботу, соціальні паспорти:
облікові картки; акти обстеження житлово-побутових умов; аналітичні і
статистичні звітності.

Наявність зазначеної ділової документації психологів, соціальних
педагогів загальноосвітніх закладів регламентована І чітко визначена,
проте поки що немає нормативно-правової бази, яка б окреслювала межі і
форми введення інклюзивної освіти, специфіку її функціонування загалом і
особливості її соціально-психологічного супроводу зокрема.

Єдиний наказ МОНУ, на який можуть спертися спеціалісти
соціально-психологічної служби, – «Про планування діяльності та ведення
документації соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи
Міністерства освіти .і науки України» № 864 від 28.12.06. Проте у ньому
не визначено відмінностей ведення документації для загальноосвітньої
школи і для школи, де планують ввести інклюзивне навчання. Таким чином,
психологи і соціальні педагоги загальноосвітніх закладів, які
супроводжують інклюзивне навчання, можуть вести облік своєї роботи в
цьому напрямку у тій же діловій документації, яку вели і доти
(наприклад, форма річного плану психолога і соціального педагога не
зміниться, проте в ньому треба буде вказати види та форми роботи
спеціалістів із супроводу інклюзивного навчання).

Очевидним є той факт, що методисти, інспектори управлінь освітою,
методичних центрів, центрів практичної психології і соціальної роботи
(та інших організацій) запропонують певні методичні рекомендації, що,
безумовно, допоможе спеціалістам загальноосвітніх, дошкільних закладів
краще зрозуміти специфіку інклюзивного навчання.

Попри виразно позитивну тенденцію надання такої допомоги, зазначені
рекомендації не можна порівнювати з наказами МОНУ, МОН АР Крим. Тому
введення інклюзивного навчання (на поточному етапі) може здійснюватися
лише частково, на рівні підтримки деяких всеукраїнських регіональних
програм, проектів.

Таким чином, очевидно позитивним можна зважати прагнення педагогічної
громади покращити якість освітніх послуг, удосконалювати власну
майстерність і надавати дітям з особливостями розвитку шанс навчатися у
загальноосвітньому просторі.

Проте, як і при будь якому нововведенні, певні складнощі неуникні. Для
інклюзивного навчання це:

брак фінансування;

відсутність достатнього рівня підтримки інклюзивних програм

міністерствами і відомствами країни:

низький рівень підготовки спеціалістів для роботи у цьому напрямку;

брак інформаційної підтримки і соціальної реклами;

особливості сприйняття усіма учасниками навчально-виховного процесу
можливості функціонувати в освітньому просторі незалежно від статусу
і/або інших факторів (наприклад, особливостей психофізичного розвитку);

відсутність масштабного моніторингового дослідження ставлення учасників
освітнього середовища до введення «інклюзиву»;

низький рівень взаємодії та взаємної допомоги певних закладів, на які,
зрештою, і покладуть введення «інклюзиву» (дошкільні – школа – Виш).

Попри означені складнощі на шляху надання рівного доступу до освітніх
ресурсів варто відзначити і позитивні тенденції:

соціальний інтерес до таких проблем;

значний міжнародний досвід введення інклюзивного навчання;

існування у нашій країні дієвих програм у цьому напрямку.

Література

Моісеєнко К. Соціально-психологічний супровід інклюзивної освіти //
Соціальний педагог. — листопад. — №11 (35). — 2009. — С. 62-64.

Сабельникова Н Соціально-педагогічні аспекти інклюзивного навчання //
Соціальний педагог. – березень. — №3 (15). — 2008. — С.. 42.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *