Ярмарок (сценарій)

Сценарій шкільного свята

Ярмарок

 

 

Звучить пісня «Як ішли літа наші на ярмарок». На авансцену виходять
шестеро-учнів.     

1-й учень. Життя наших предків було нелегким і водночас романтичним.
Багато випало на їх руки й долю роботи — тяжкої, одноманітної. Але сірі
будні скрашувалися святами, що неодмінно приносили пісню і жарт, хороший
настрій і надії.

2-й учень. А часом робота і свято перепліталися/ Праця поєднувалася з
обрядовістю, ставала святковою, загадковою, святою. Тому й здається нам
життя наших предків скоріше романтичним, ніж важким, бо час — майстер
стирати погане, а лишати неповторне і вічне.

3-й учень. Так і ярмарок. Кілька разів на рік селянин мав побувати там,
адже це був один із засобів його існування. На ярмарку можна було
продати результати своєї праці, придбати необхідний реманент, побутові
речі, худобу.

4-й учень. Саме на ярмарку могли оцінити і вашу майстерність, саме тут
люди вчилися спілкуватися, торгувати, економити, саме тут дізнавалися
про новини, знайомилися, пізнавали географію та ази бізнесу.

5-й учень. До нашого часу дійшло чимало приказок і прислів’їв, у яких
згадується ярмарок: гарно як собаці в ярмарці, загубився як теля на
ярмарку, повезли як козу на ярмарок, скривився як циган на ярмарці,
водить омима як злодій по ярмарку.

6-й учень. Ярмарок дав Україні багатющий фольклор та цікаві традиції,
які оспівали Гоголь і Квітка-Основ’яненко, Остап Вишня і Стельмах. І
досі слово «ярмарок» асоціюється з дотепами, запальним танком і цікавими
бувальщинами.

Учні залишають сцену. На зміну їм по черзі виходять школярі, вбрані в
національні строї відповідно до своїх ролей.

Хлопчик. Ярмарку в селі чекають і старі і малі… Дітвора готується до
нього за півроку. Діставши від хрещеного батька за кутю на Святвечір чи
від пана за посівання на Новий рік одну-дві копійки, хлопчик обережно
загортав свій скарб у ганчірочку, потайки закопував у садку чи під
призьбою і нетерпляче ждав ярмаркового дня. Його мрією були ласощі,
глиняний півник чи сопілочка.

Парубок. Парубки, заробивши в багатія кілька карбованців, мріють купити
собі чоботи, гарну чумарку, з шкіряним козирком картуза, а для коханої
дівчини—пряників, цукерок, стрічку або намисто.

Дядько. Дядьки мріють про те, аби вигідніше продати воликів, коненят,
порося чи бичка, розрахуватися з податками. Та й просто на день-два від
сім’ї відірватися, з кумом душу відвести.

Дівчина. А дівчата дуже бажають купити ситцю, черевички та хустку, а
найбільше — прикрас (стрічок, намиста на шию, квіточок на віночок).
Маленькі дівчатка прагнуть таких уборів без будь-якої мети, а старші —
щоб комусь сподобатися. ‘

Жінка, Молодиці чекають на ярмарок, щоб продати півня чи курку, порося,
масло чи полотно, а собі купити ситцю на спідницю або парчі на очіпок,
щоб більше подобатися чоловікам.

Хлопчик. Але досить мріяти. Ось-ось ці мрії збудуться. І наша сім’я, і
дядько Іван з тіткою, і хрещений батько з родиною — усі ідуть…        

Усі (разом). На ярмарок!                  

Відкривається завіса. На сцені хлопчик,      

Хлопчик. На ярмарок! Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок
сонце, стьобнуло проміння по луках, по степах, по садках, по
левадах.        

І видно: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози
потяглися. І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і
возенята. З кучами, з сіном, з соломою… І дорога вже не дорога, а
строката величезна гадюка, жива і покручена, що за отой лісок не
поспішаючи полізла. І де її голова, і де хвіст — невідомо, бо за лісок
аж вона потяглася, а хвіст аж он за тим пагорбом, десь там іззаду.

Пливе річка селянських возів. На ярмарок… І їдуть,'» і їдуть, і їдуть,
і їдуть…

Хлопчик і -дівчинка інсценізують пісню «Ой куди1 їдеш, Явтуше…»

Хлопчик (вбігаючи). Приїхали!

На сцені з’являються діти, чути галас, шум. У руках дітей речі для
продажу. Діти імітують торгівлю. Учні, які виголошують свої
мінімонологи. виходять на авансцену.

1-й учень. От молодиці і кричать Явдосі:-«Вибирай ‘місце для щасливої
продажі», Явдоха й узяла з чужої коробки паляницю, стала на схід сонця,
тричі перехрестилась та й покотила паляницю навпаки сонця. Де паляниця
впала, там сама з своїм товаром стала, а молодиць розсадила, де якій по
черзі припало.

2-й учень. І де тільки того люду береться в отій рухливій каші, де все
розбухає, гуде, сміється, торгується, марнословить, озивається іржанням
коней, ревінням волів, дзвоном заліза, горщиків, криками людей!

3-й учень. І чого тільки немає тепер на ярмарку? І кажуть, що є кожухи
нижче, п’ят, щоб за собою промітати сніг, і коротенькі, обшиті смушком
кожушки для дівчат, і свитки, і чоботи різних фасонів, і постоли, які
сміються усіма зморшками, і шапки, як стіжки, і рукавиці, і циганські
сережки з червоного золота… І все це саморобне, зі своїм мудруванням і
хитруванням. Адже ярмарок — це місце, де можна похизуватися своєю
майстерністю;                          .

4-й учень.  Над дорогою різнокольоровими пагорбами підіймаються горшки,
миски, полумиски, глечики, ринки, макітри, і жінки руками вибирають із
них передзвін. За однією з куп цього добра стоїть продавець. Скільки
статечності на його обличчі, скільки усвідомлення того, який-то товар
лежить перед ним! На низькі поклони він ледве киває головою, на всякі
підлещування він хіба що двома словами відповість.

На сцені сидить дідок, перебирає горшки. Підходить молодиця.

Молодиця. Дідусю, за 2 копійки занести?

    Дід. За три копійки!

Молодиця. Дідусю, та він же худенький! Дід. Бери кріпкенький! Молодиця.
Віддайте за дві! Д і д. Буде і за три. Та йому настояща ціна п’ятак, а я
уже по-божому оддаю за три.

5-й учень. У тому ж ряду, але тільки трохи вглиб, поставлено безліч
скринь усіляких розмірів. Тут торгуються ті, хто має дорослих дочок.
Купуючи скриню, звертають увагу на те, щоб вона була розмальована
яскравими фарбами, щоб була окута широкими смугами заліза, мала замок з
гучним дзвоном! щоб під нею були коліщата для пересування з місця на
місце.                              

Усе-усе можна купити на ярмарку. Усе-все продати… Навіть… чоловіка.

Виконується інсценізована пісня «Ой там, на точку, на базарі…»

 6-й учень. А ось посеред ярмарку лунають різні голоси жебраків-сліпців
та їх хлопчаків. Сліпці надсаджують свої голоси, виводячи духовні пісні
про страшний суд, про праведного Лазаря. Свій спів супроводжують грою.

Входить сліпий, якого супроводжує поводир. Вони ходять між людьми.

Сліпий, Дайте, ломимо йдучи, слово чуючи. Дайте нам, Христа ради! Дайте,
божої та праведної душі християни. Дайте нам, душа спасенная, єдиная
душечка милосердная!                  

7-й учень. І православні люди, які проходять біля сліпців. Зворушуються
до сліз і одразу ж кидають працею зароблені гроші. Навіть сліпці
заробляють гроші чесною працею. Бо все на ярмарку чесно. І всі-всі
чесні.

Входить солдат, виконуючи дії, про які говорить наступний оповідач.

8-й учень. Аж ось де взявся салдат. Ходить він по базару, визира, визира
— і вже один рушничок у молодички з купи і вчистив і в кишеню запакував,
стягнув у перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шість стоїть,
відібрав з воза і вінок цибулі і зараз за півціни й продав. Далі
прийшов, де груші продають, бачить, що при возах самі хлопці, та й ті
роти пороззявляли. Він таки й положив руку на мішок — ніхто не баче;
потягнув його до себе — ніхто не баче. То він і чкурнув, куди йому
треба. Ну хитрий же й москаль! Чим би навтікача, а він іде собі
любенько, мішок з грушами несе та й мугиче собі під ніс пісеньку.

Один із хлопців доганяє солдата.

Хлопець. Нащо ти груші взяв?

Солдат. Нешта то ваші груші?

Хлопець. Наші!

Солдат. Ах ви, безмозглії! А зачем ви мені тогда не сказалі, как я з
воза мішок узяв? Ви зіваєте па старанам, а я вот как умарился да
амуніцию патьор. Вот, виш, мундір за пачкал! Давай сюда деньгі на
вичистку! Я казьонний мундир патьор!

Хлопець (тікаючи). Цур тобі, батечку, зділай милость, озьми собі і груші
з мішком, тільки цур тобі, відчепись і пусти.

Солдат йде з мішком, наспівуючи пісню. До нього підходить циганка.

Циганка. Позолоти, служивий, ручку, я тобі долю скажу.

Солдат. Нешта скажеш?

Циганка (бере за руку). Та на руці написано, що генералом будеш. А
генеральська дочка тобі жоною стане. Закрий очі, я пошепчу, щоб грошики
до тебе прилипли. (Щось шепче, витягує у солдата з кишені гаманець,
втікає поміж людей).

Солдат. От стара відьма! Таки приліпли мої грошики…

9-й учень. А тим часом ярмарок іде далі.-Сонце піднімається
високо-високо. Настав день. Чуються діалоги.

1. — Годі, тату, торгувати!

— Чому ж, синку? . і     — Та вже нема чим здачу давати!

2. — Почім ця тканина?

— Дуже дешево: поцілунок за метр.

— Дайте мені три метри… Бабусю, йдіть розрахуйтеся!

3. — Скільки коштують яйця?

• Карбованець за штуку. А биті—півкарбованця. ; — То розбийте мені два
десятка!

10-й учень. Як увійдеш у волячо-коров’ячо-овечу половину, так саме чуєш,
як трагічно-безнадійно ревуть воли та пищать свині на ярмарку. Чи то
вони підтримують загальний ярмарковий галас, чи не хотять переходити до
другого хазяїна? Чи, може, ще що?

Тут нема простих коней. Тут не кінь, а Лев, Орел, Вітер. Тут нема
простих кобил, а тут: Птиця! Буря! Скеля! Одна в світі!

4. Продавець. А ти подивись на воли! Карасі — не воли! Канахветки! Бери
за що хочеш, лізь під них. Дитини не займе, а ти .«двісті»!

— Двісті береш? (Лясь).

— 280. (Лясь).

— Молись Богу, 2201 (Лясь).

— Менш як 75 не буде. (Лясь).

— Беру!

11-й учень. І ось уже купець, одержавши від покупця гроші, неодмінно
кидає йому в полу срібного золотого, інакше воли не підуть новому
господарю до рук!

А які тільки пригоди не бувають на ярмарку! • Хлопець (читає гумореску
М. Хижка).

Це було позаторік

Та на нашім ринку —

Хтів купити чоловік

Кабанця чи свинку.

Ламав голову Павло

(Нелегке це діло) —

Нешкідливе щоб було,

І щоб добре їло.

І нарешті підібрав:

О! Які хороші! Гаманець мерщій дістав, Став платити гроші.

— Аз якого ви села? — Спитав молодиці. Та йому відповіла:

— Яз села Мельни ці.

— Забирайте їх назад! — Буркнув незабаром,— Я мельницьких поросят Не
візьму й задаром. Тітка ближче підійшла:

— То ж назвіть причину!

—А я з вашого села Маю вже… дружину.

12-й учень. Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той
товариство склика, той на жінку гука; жіноцтво щебече, усі разом
розказують і ні одна не слуха. Діти, погубивши матерів, пищать, там
скавучить собака, там придушили порося, вишить на .весь базар, а свиня,
хрюкаючи, пробивається межи народом. Усюди гомонять, стукотять,
кричать… А.там, чути, скрипка грає. Це мужик продав сіль, розшитавсь,
грошики вчистив та й найняв музику і водиться з нею на ярмарці.

Діти грають на скрипках і сопілках веселу мелодію.

а когось оком кинути.

14-й учень. Ось ходять по ярмарку дівчата. Вони все піджидали, щоб
порідшало народу на ярмарку, а то, як у тісноті, так думали, що їх не
так розглядають. Ось тягнеться низка їх, та усе на підбор: одна від
другої краща. Порозряджувані так, що Господи! А за ділом же вони й
вийшли? А як же! Витрішків купувати, та щоб чи не пожартувать парубкам з
ними. Вже звісна дівчача натура!

15-й учень. Аж ось крик, галас, тупотня, регіт, пісні. То наступає
парубоцтво: шевчики, кравчики,

ковалі, гончарі. Іще зразу, зранку, хто продавав свій товар, а хто,
покупивши чого кому треба, тепер понадівали нові свитки, ідуть лавою, з
боку на бік перевалюються. Ото вони, заздрівши дівчат, потягнулися за
ними…

Хлопці та дівчата, стоячи групами, виконують пісню «Ой продала дівчина
курку».

16-й учень. А цій дівчині пощастило, їй батько знайшов жениха.

Батько. Ну, жінко! А я знайшов жениха дочці!

Мати. От за раз до того, щоб женихів шукати. Дурень ти, дурень! Де ж
ти-таки бачив, де ж таки ти чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за
женихами? Ти б краще подумав, як пшеницю з рук збути!

Батько. Е, подивилась би ти, що там за парубок! Одна свитка більше
коштує, ніж твоя спідниця і червоні чоботи! А як сивуху поважно дує!
Чорт мене візьми разом з тобою, якщо я бачив на віку, щоб парубок
витягував півкварти і не поморщився…

16-й учень. Але залишимо їх розбиратися, бо вже надійшов .час реклами.

Хлопці, переодягнені в дівчат, з гумором рекламують продукти харчування.
Наприклад: «Користуйтеся натуральними продуктами, купленими на нашому
ярмарку, і від вас не відведуть очей!».

17-й учень. Уже сонячне проміння навкоси трохи. ‘ Притихає навкруги…
Попід возами, попід гарбами сидять купки, підобідують…

Трохи далі стоїть весела корчма з відчиненими дверима, її з усіх боків
обліпили, як бджоли, діти, дядьки та парубки. Чутно, як під звуки бубна
та скрипочки хтось завзято одчебучуе такого гопака, від якого дрижить
підлога, шибки, стіни корчми. І вже звуки вириваються на вулицю, а ноги
самі просяться до танцю. Чим далі, тим сміливіше починає якась дівчина.
Нарешті ліва рука її опустилась і вперлася в бік, і вона пішла
танцювати, побрязкуючи підківками.

18-й учень. Козак; загледівши дівчину, гордо виступив наперед і пустився
вприсядку, забувши про все на світі.

І раптом волею-неволею все стало єдиним і перейшло до злагоди. Люди, на
лицях яких, здавалось, вік не було усмішки, притопували ногами і водили
плечима. Все понеслося, все танцювало… Закаблуками, закаблуками… По
злиднях, по гіркій долі…

Учні виконують гопак.

19-й учень. Але все на світі має свій кінець. Закінчується і ярмарок.
Тече річка селянських возів додому. А там вже чекають своїх рідних, які
повернуться, напевно, з подарунками. І звучить у кожній хаті радісний
сміх або крик невдоволення. Бо ж по-всякому повертаються з ярмарку…

Звучить пісня «Як поїхав мій миленький на базар…» Потім учні виконують
сценки.

1. — Купив, чоловіче, те, що казала?

— Ні.

— А гроші де?

— Нема.

— А де ж ти їх дів?!

— А от де: за чоботи просили чотири, а я давав три — це сім; карбованця
туди — карбованця сюди — це дев’ять, а одного з кумом проїли — от і всі
десять. /де п’яний дід з ополоником. Його зустрічає баба.

2.—Діду, корову продав?

— Продав.

— А гроші ж де?

— Воно, бач, стара… Та ж ополоник купив.

3. — Куме, що ти купив?

— Козу.                                 

— Скільки дав?                       

— Сім кіп.

— Де ж вона?

— Та продав!

— За скільки?

— За п’ять кіп.

— Нащо ж так багато втратився?

—    Дарма, аби свіжа копійка.

4. — От дурні мої куми. Вони тільки волів продали, а в їх зразу гроші й
витягли.

— А в тебе? — Е, ти думаєш, що й я дурний. Я їх попомучив.

У кумів, зранку гроші витягли, а в мене аж увечері. «Не на такого
напали!

Усі учасники свята виходять на сцену і співають попурі на мотив народних
пісень.                 

*   *   *

Ой що ж то за шум учинився?

То із ярмарку народ воротився.

 

Той воли собі купив та спідничку,

Тепер добре і дружині й чоловічку.

 

А на ярмарку Так добре торгувалось,

Що у декого чобіт вже не зосталось.

 

Та не плач, моя миленька, не журися,

А на нашого сусіда подивися:

 

Він вина віз продати цілу бочку,

А продав і чоботята, і сорочку.

*   *   *

 

 

 

 

*  *  *

Цвіте терен, цвіте терен,

Та й лист опадає,

Хто на ярмарок не їздив,

Той горя не знає.

 

*  *  *

Ти казала: «На базарі Буду

я з тобою в парі».

Я прийшов —тебе нема,

Підманула, підвела.

 

*  *  *

Копив, копив копійчину

Неділеньку — дві…

А потратив на дівчину

Нічого собі.

 

*  *  *

Ой жаль-жаль.

Мені стало,

Що було — пропало,

Що було пропало,

Більше не буде

 

 

 

        *  *  *

Доле моя, доле,

Що мені діяти…

Бо я тільки вмію,

їсти й торгувати.

 

           *  *  *

Якби мені не тиночки

Та не перелази,

То ходив би я на ринок

В тиждень по три рази…

 

            *   *   *

Хоч багато в вас роботи,

Треба пам’ятати;

Кожен мусить щосуботи

На ринку бувати.

 

*  *  *

Розпрягайте, хлопці,

коні Та й лягайте спочивать.

Швидко прийде неділенька

Будем знову торгувать.

Пісні про громадянську та другу світову війни, про видатних людей тих
часів, про важливі події в житті народу також стали вже історичними. Цю
пісню, яку ми вам заспіваємо, любили партизани у Велику Вітчизняну
війну.

Виконуються 2 куплети пісні «Розпрягайте, хлопці, коней».

Найдавніші серед народних пісень — обрядові — виникли, ще в первісному
суспільстві. Наші предки не вміли пояснити різні явища навколишнього
світу, а тому вважали, що дощ, грім, вітер, сонце та інші сили природи є
живими істотами (богами), від яких нібито залежали. життя і добробут
людей.

Щоб задобрити цих богів, люди виконували різні дії — обряди, які
супроводжувалися піснями, танцями, іграми. Пісні, що виконуються під час
обрядів, називаються обрядовими. Більшість обрядів та обрядових пісень
пов’язана з пралюдей на землі.

Виконується пісня “Вийшли в поле косар”

Вчитель. Пісні запрошують до роботи – (Діти виконують з рухами пісню
“Грицю, Грицю, до роботи”). Пісні з нами жартують («Сіяв мужик просо”),з
нами танцюють. («Коломийки»), грають («Дрібушечки»), мирять нас («Мир
миром»).

Пісня наша, пісня —

це душа народу

Пісня українська, рідна, чарівна.

Вона з нами поруч в праці,

на заводі,

На ланах широких,

за станком вона.

Пісня — чарівниця, гарна,

мов зірниця,

Мелодійна, ніжна, серцю дорога.

Веселить, танцює, мирить

і жартує,

В іграх та забавах — всюди є вона.

Пісня тут, у класі,

Ось вона на святі

Переливом лагідним

з нами промовля,

А буває, журить, сумує і тужить,

Крає ваше серце, душу оживля.

Цю пісню співала моя бабуся, а потім співала моя мама.

Я думала: «Чому вони співають таку сумну пісню, та ще й сльозу,
відвернувшись, витирають?»

Минули роки. І я зрозуміла, що, крім веселих пісень, є й сумні, які теж
допомагають людям у житті. Ось ця пісня: “Летіла зозуля” (виконує
вчитель).

Та годі журитися, у нас же свято, будемо веселитися. Уже веселими
дзвонами-передзвонами наближається свято — Великдень.

Навесні, коли природа пробуджується від зимового сну, і земля починає
одягатися у барвисте вбрання, люди святкують одне з найбільших
найвеличніших християнських свят — День воскресіння Ісуса Христа
-Великдень. Передує Великодню 7 тижнів Великого церковного посту, під
час якого суворо дотримуються заборон не лише на вживання скоромних
страв, а й щодо різних розваг. Великдень не має сталого числа, але
обов’язково припадає на неділю.

Останній тиждень перед Великоднем називають білим, чистим або вербним.
Протягом тижня прибирають у хатах, печуть паски і розмальовують писанки.

На Великдень, у неділю вранці після церковної служби, люди вітаються
одне з одним такими словами: «Христос воскрес!» А відповідають на це:
«Воістину воскрес!» У цей день усі радіють воскресінню Ісуса Христа —
Божого Сина, який за вироком людського суду був розп’ятий на хресті за
те, що навчав людей жити по правді, совісті, любові до усього живого.

Наш відомий український поет-байкар Леонід Іванович Глібов написав про
Великдень чудового вірша. Запам’ятайте його:

Христос воскрес!

Христос воскрес! Радійте, діти,

Біжіть у поле, у садок.

Збирайте зіллячко і квіти,

Кладіть на Божий хрест вінок!

Нехай бринять і пахнуть квіти,

Нехай почує Божий рай,

Як на землі радіють діти

І звеселяють рідний край.

На вас погляне Божа Мати,

Радіючи з святих небес.

Збирайтесь, діти, нум співати:

«Христос воскрес!

Христос воскрес!»

Виконується   народна   пісня «Христос воскрес!».

Христос воскрес

Христос воскрес,

Христос воскрес.

Радість з неба сяє ясна,

Завітала Пасха красна.

Радуйтеся, люди, нині

Бог дав щастя всій родині.

Бог дав радість нам з небес —

Христос воскрес,

Христос воскрес

Христос воскрес.

Христос воскрес

Мир Христос нам всім приносить,

Мир нам небо все голосить.

Мир той Божий всі вітаймо,

Ласку Божу прославляймо.

Чудо Боже всіх чудес —

Христос воскрес,

Христос воскрес.

О пісне! Від народу кров і плоть

Ти узяла, щоб лиш йому служити.

Тебе ніхто не може побороть,

Бо вільний дух твій правдою повитий.

Мій отчий дім, не перебудь в мені

Пристанищем дитинства тимчасовим.

Даруй мені легенди і пісні,

І мамине до болю рідне слово.

Та як же нам жити на рідній землі,

Щоб люди довіку щасливі були,

Щоб пісня народна в повазі була,

Від роду до роду між нами жила.

Старайтеся завжди прожити лиш так,

Щоб потім про вас пам’ятали,

Про ваше прекрасне і чесне життя

Народні пісні розказали.

Єдності дай, Боже, нам усім,

Нас не лишай на шляху своїм,

Єдність зішли українцям-братам,

Дай зазвучати народним пісням

Всі виконують пісню “Не цурайся пісні”.

Бігла стежка в далеч і губилась,

А мені у безтурботні дні

Назавжди, навіки полюбились

Ніжні і замріяні пісні.

Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Україна в рідній мові 

І в пісні прекрасній,

Україна в рідній школі,

Майбутності ясній.

Народна пісня — голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

Виконується пісня “І в Вас і в нас хай буде гаразд”.

Вчитель. Шановні гості, дорогі діти!

Oсь і закінчилось наше свято, але не закінчується зустріч з піснею. Вона
залишиться з вами, як вірний товариш.

Любіть свою Батьківщину, її чарівну мову та дзвінкоголосу українську
пісню, продовжуйте традиції і обряди нашого народу, зберігайте і
поповнюйте творчу спадщину України.

У сценарії використано вірші В.Симоненка, І.Драча, М.Бакая,
М.Сингаївського, М.Рильського, В.Сосюри, а також автора.

 

Використана література:

 

1. Перлини української народної пісні. Пісенник. Видання друге. – К.;
Музична Україна, 1991.

2. Календарик-дошколярик. — К.: Веселка, 1994.

3. Читанка. 4(3) клас.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *