.

Визначення сутності художньо-естетичного досвіду майбутнього вчителя хореографії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
150 3244
Скачать документ

Реферат на тему:

Визначення сутності художньо-естетичного досвіду майбутнього вчителя
хореографії

Реформування національної системи освіти неможливе без відтворення і
трансляції культури у всій різноманітності вітчизняних та світових
зразків. Залучення до здобутків різних видів мистецтв, надбань народної
творчості забезпечує естетичний розвиток особистості, високу мистецьку
освіченість підростаючого покоління, формує його художні почуття, смаки
та погляди.

Практика свідчить, що до цього часу зберігаються диспропорції у
професійній та загальнокультурній підготовці студентів у вищих
педагогічних навчальних закладах, недостатнє використання
естетико-виховного потенціалу хореографічного мистецтва в розвитку
особистості майбутнього вчителя. Зміст та організаційно-методичне
забезпечення навчального процесу орієнтовані передусім на технологічні
аспекти хореографії, що не дозволяє розкрити цілісне поле смислів
хореографічної культури. Тому в сучасних наукових дослідженнях
акцентується художньо-естетичний досвід як таке особистісне утворення,
сформованість якого забезпечує інтегральність хореографічного
професіоналізму, педагогічних умінь та загальнокультурної
компетентності.

Художньо-естетичний досвід забезпечує можливість постійного духовного
самовдосконалення особистості, формування її інтелектуального та
культурного потенціалу як найвищої цінності нації. Художньо-естетичний
досвід має особливе значення в розвитку особистості, оскільки від його
сформованості значною мірою залежить формування у громадян повноти
соціального світогляду, ціннісних орієнтацій, ефективність залучення до
активної художньо-творчої діяльності, загалом розвиток художніх
традицій, відродження національної культури.

Тому мета нашої статті полягає в узагальненні теоретичних підходів щодо
розкриття сутності естетичного досвіду та визначенні специфіки
художньо-естетичного досвіду майбутнього вчителя хореографії. Аналіз
категорії “художньо-естетичний досвід” ми здійснювали в контексті
загальнофілософського, психологічного та педагогічного розуміння поняття
досвіду.

Сутність філософського підходу до тлумачення категорії “досвід” полягає
в наступному: 1) досвід розуміється як спосіб реалізації діяльнісної
сутності людини у предметному світі культури (А.Лой, В.Александров);
2) досвід є відображенням у людській свідомості об’єктивного світу у
процесі чуттєвого сприймання на основі практичної зміни людиною довкілля
(Аристотель, Дж.Берклі, Д.Юм, Д.Дідро, П.Гольбах, П.Фейєрбах); 3) досвід
особистості є взаємодією чуттєвого та раціонального, емпіричного та
інтелектуального, інтуїтивного та теоретичного (Р.Декарт, Б.Спіноза,
І.Кант, О.Аверін, М.Вахтомін, В.Павлов, В.Панов); 4) формування досвіду
особистості пов’язане з розвитком її індивідуальних якостей, набуттям
знань і вдосконаленням умінь та навичок, які можуть вироблятися тільки у
процесі соціально значущої діяльності (Ф.Бекон, Гоббс, Д.Локк, Дж.Дьюї,
В.Джемс).

Психологічний аналіз досвіду полягає у виявленні особливостей і джерел
суб’єктивного досвіду, визначенні його місця у структурі особистості.
Різні психологічні парадигми дозволили розробити варіативні підходи до
дефінітивної характеристики досвіду. Так, послідовники асоціонізму та
біхевіоризму обумовлюють досвід зовнішніми впливами, перш за все,
процесом навчання. Натомість пропонована гештальтпсихологією концепція
цілісності досвіду особистості приводить до визнання єдино можливим
шляхом формування останнього процес індивідуальної спонтанної взаємодії
з оточенням. У межах французької історичної психології сформувалась
теорія становлення досвіду у процесі активної творчої діяльності
особистості, спрямованої на засвоєння продуктивних надбань попередніх
поколінь.

Сучасна психологія розглядає досвід як компонент структури особистості
(Л.Воробйова, К.Платонов) [1, с. 5-13; 7]. Концепція діяльнісної
сутності людини – одна з основних у психології (П.Гальперін, В.Давидов,
Л.Занков, О.Леонтьєв, С.Рубинштейн та ін.). У її контексті кожна
психічна якість особистості тісно пов’язана з тими чи іншими видами
психічної діяльності, яка, в свою чергу, визначається конкретними
впливами зовнішнього світу.

К.Платонов у своїй концепції динамічної функціональної структури
особистості виділяє досвід як одну з підструктур (поряд із
спрямованістю, особливостями психічних процесів та біопсихічними
процесами), що об’єднує знання, вміння й навички та характеризує
індивідуальну культуру особистості [7]. Автор стверджує, що у досвіді
людини проявляється динаміка форм відображення (від короткочасних
психічних процесів до стійких якостей особистості), а також динаміка
рівнів розвитку способів діяльності. На його думку, на досвід упливають
нижчі підструктури (пам’ять, емоції, сприйняття, почуття, вольові
процеси). У свою чергу, досвід упливає на вищу підструктуру –
спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації.

Оскільки уявлення людини про себе суттєво визначають її дії, поведінку
та досвід, у цьому аспекті важливості для нашого дослідження набуває
теорія самоактуалізації особистості (А.Маслоу, К.Роджерс, Дж.Келлі).

Самоактуалізація визначається як повне використання і реалізація
здібностей, таланту, потенціалу особистості (А.Маслоу).
Самоактуалізовані особистості реалізують усе, на що вони здатні: це
люди, що розвиваються адекватно їх можливостям.

К.Роджерс у контексті теорії повно функціонуючої особистості обґрунтовує
потребу відповідності між повідомленим, відчутим і наявним для досвіду.
Першою якістю людини, на його думку, є відкритість досвіду, що дає
можливість переструктуровувати власні реакції відповідно до нових
можливостей досвіду.

Оскільки навчання трактується і філософією, і психологією як шлях
формування досвіду, виправданою є певна увага педагогічної науки до
зазначеної проблеми. Нею виявлена залежність ефективності процесу
засвоєння соціального досвіду людства від педагогічного впливу.
Відповідно зміст освіти розглядається як соціокультурний досвід у
єдності знань, способів творчої, пошукової діяльності (умінь і навичок)
та емоційно-ціннісного ставлення до світу [5].

Педагогічною наукою стверджується, що досвід не тотожний знанню, він не
може бути зведений до сукупності уявлень про діяльність та її предмет.
Досвід містить, окрім об’єктивного змісту, також інтерсуб’єктивний. Він
здатний зберегти сприймання предмета або явища як переживання
діяльності, “чуття зовнішнього як внутрішнє самопочуття” [3]. У досвіді
відбиваються не лише самі явища, а їх значення для життєдіяльності
суб’єкта [2]. Це вможливлюється завдяки тому, що досвід акумулює не
просто чуттєві дані, але й схеми діяльності, суб’єктивні діяльні стани,
за якими минуле може бути актуалізованим у теперішньому.

Таким чином, у контексті психолого-педагогічного підходу досвід
розглядається як одна з основних підструктур особистості, що формується
під упливом індивідуальних здібностей і соціальних факторів у процесі
діяльності з об’єктами довкілля.

Залежно від того, який вид діяльності є провідним у формуванні досвіду,
дослідники виокремлюють чуттєвий, практичний і теоретичний досвід
людини. Одним із проявів чуттєвого досвіду є естетичний.

Поняття естетичного досвіду досліджується наукою в контексті категорії
естетичного як відображення почуттєвого ставлення людини до дійсності.
“Естетичне – це метакатегорія естетики, яка визначає те загальне, що
характерне прекрасному, потворному, величному, комічному, трагічному,
низькому та іншим естетичним характеристикам життя та мистецтва” [9, с.
38].

Феноменологічний аспект естетичного досвіду ґрунтовно досліджував
французький естетик М.Дюфрен. У своїй праці “Феноменологія естетичного
досвіду” він пов’язував естетичне, що існує у природі й у мистецьких
творах, з естетичним досвідом особистості. М.Дюфрен розумів досвід як
“початок усіх шляхів, якими проходить людство”. Він був переконаний, що
тільки естетичний досвід робить людину дійсно особистістю, гармонізуючи
в людині всі суперечливі інтенції та примиряючи її із зовнішнім світом,
виявляючи сутнісні основи буття, глибинні пізнавальні та моральні
відносини.

Естетичний досвід, що знаходив своє вираження у зародкових формах
давнього мистецтва, прикрасах тіла, предметів побуту, зброї, у культових
обрядах, танцях, ритмічній організації праці, отримував інтуїтивну
оцінку на основі слабо розвинутого почуття задоволення. Лише в античній
культурі починалося осмислення окремих компонентів естетичного досвіду.

Античні мислителі (Аристотель, Гомер, Піфагор, Сократ, Платон)
сформулювали основні проблеми сутності естетичного досвіду. Як тільки в
особистості сформувалась здатність бачити, відчувати й усвідомлювати
прекрасне в мистецтві та дійсності, “…як тільки відбулось межування
“краси взагалі” та окремих довершених предметів, то тим самим уже
зароджується власне естетичний досвід” [6]. Вони вважали, що естетичний
досвід тісно пов’язаний із естетичною діяльністю. Представники античної
філософії надавали великого значення мистецтву як фактору формування
естетичного досвіду.

Закладені ще античними мислителями підходи до розуміння естетичного
досвіду розвинені сучасною філософією. Дж.Дьюї визначав естетичний
досвід як результат взаємодії живої істоти з прекрасним у дійсності. Він
підкреслював, що естетичний досвід виникає тільки тоді, коли природні
ритми руху: від дисгармонії до гармонії – сприймаються людською
свідомістю. Дж.Дьюї стверджував, що реально естетичний досвід можливий
тільки в мистецтві, а поза його сферою він є звичайним досвідом, що
набуває естетичної якості.

Точку зору Дж.Дьюї поділяє Г.Брауді, упевнений, що в естетичному досвіді
ми сприймаємо об’єкти, щоб усвідомити їх чуттєві властивості, а не з
метою розширити наші знання про них або отримати від них практичну
користь. Естетичний досвід може супроводжувати практичний, моральний,
релігійний, інтелектуальний, проте в жодному разі не повинен
ототожнюватися з ними.

Послідовник Дж.Дьюї М.Біедслі виокремлював естетичний досвід на підставі
прояву таких якостей ментальної активності суб’єкта, як цілісність,
інтенсивність і складність; цей досвід пов’язаний з почуттям насолоди
завдяки спрямованості уваги суб’єкта на форму і властивості об’єкта,
реально присутнього або уявного.

Найбільш повне дослідження сутності та особливостей естетичного досвіду
особистості здійснено у працях І.Зязюна. Автор визначає естетичний
досвід особистості як специфічний почуттєвий досвід, який допомагає
виявити, зрозуміти й оцінити естетичну своєрідність різних видів
людської діяльності. Як основні структурні компоненти естетичного
досвіду І.Зязюн називає емоції, смаки, почуття, погляди, “які
обов’язково обумовлюють дії людини на предмет, здатний задовольнити
людську потребу” [2, с. 75]. Його позицію розвиває К.Островський, який
включає до складу естетичного досвіду світогляд, естетичні смаки, вікові
особливості, деякі риси психологічного складу суб’єкта.

°

Так, дослідники І.Гриценко, В.Соколова визначають естетичний досвід як
явище, що має соціально-історичну, культурологічну й особистісну
зумовленість. Вони характеризують сутність естетичного досвіду як
результат культуротворчого процесу та підкреслюють, що естетичний досвід
формується під упливом культури, тобто того середовища, в якому він може
повноцінно існувати, розвиватись і творити.

Естетичний досвід як результат естетичної діяльності визначає Г.Карась,
стверджуючи, що у процесі естетичної діяльності відбувається формування
різних інтересів – пізнавальних, творчих, дослідницьких, нових потреб
естетичного і соціального плану. Естетична потреба, на думку автора,
стає засобом передачі та формування людського досвіду. Вона виникає у
процесі спілкування творця і реципієнта. Отже, мистецтво виступає
важливим засобом формування естетичного досвіду особистості.

Т.Скорик розглядає естетичний досвід як сукупність набутих у естетичній
діяльності знань, умінь та навичок, що стали внутрішньою сутністю
особистості у процесі естетичного виховання та навчання та зумовили її
естетичні почуття, погляди, інтереси, смаки, ідеали. Автор дотримується
думки, що естетичний досвід одночасно впливає і на розум, і на почуття,
сприяючи збагаченню естетичної культури людини.

Аналіз сучасного доробку з проблеми естетичного досвіду дозволяє
стверджувати, що існує тенденція дослідження естетичного досвіду у
відокремленості в основному одного з його складників: естетичні потреби
(О.Дорожкіної, І.Назаренко); естетичні оцінки (В.Бутенко, Л.Коваль,
О.Рудницька); естетичні інтереси (О.Дем’янчук, Л.Єтніс, Л.Косяк);
естетичні смаки (Н.Калашник, О.Коробко, О.Маленицька); естетичні ідеали
(Г.Падалка); естетичне сприйняття (Н.Аніщенко, К.Бабенко, І.Філатова,
І.Цой, О.Чернова, І.Ярита); естетичні цінності (В.Волкова, В.Кузнєцова,
О.Софіщенко); естетичні почуття (Т.Зайцева).

Уперше порушила проблему цілісного культурологічного підходу до
формування естетичного досвіду О.Щолокова, яка показала, що естетичний
досвід є системою зв’язків, що існують лише процесуально в людській
діяльності. Його структурні компоненти не можуть бути всебічно
досліджені, а тим більш сформовані відокремлено один від одного, якщо
вони є елементами цілого. Неможливо формувати естетичні смаки, оцінки,
ідеали тощо незалежно від перебудови та трансформації відповідним чином
усіх інших елементів системи. Саме ця прийнятна для нашого дослідження
позиція дозволяє нам визначити художньо-естетичний досвід як сукупність
художньо-естетичних знань, умінь та навичок, набутих у художній
діяльності, що стали внутрішньою сутністю особистості у процесі
естетичного виховання та навчання.

Аналіз філософських і психолого-педагогічних досліджень виявляє спільну
позицію науковців щодо того, що саме мистецтво концентрує
соціокультурний досвід поколінь до форм, доступних для особистого
залучення до нього, робить цей досвід безпосереднім надбанням окремої
людини [3, с. 240]. Мистецтво пропонує художньо організований,
відібраний, осмислений, соціокультурний досвід, що дозволяє особистості
виробити індивідуальні ціннісні орієнтації стосовно типологічних
життєвих обставин. Мистецтво покликане не тільки відображати об’єктивну
реальність, але й формувати специфічний художньо-естетичний досвід
людини.

Відповідно, категорія художньо-естетичного досвіду розглядається в
контексті взаємодії естетичного і художнього. Співвідношення понять
“естетичне” і “художнє” як проблема естетики глибоко висвітлюється у
роботах Ю.Борєва, Г.Єрмаша, М.Кагана та ін. Категорія “художнє” виникає
внаслідок розвитку мистецтва і є його сферою, як поняття воно входить до
більш широкого поняття “естетичне”. Художнє є найвищою формою
естетичного ставлення людини до навколишнього середовища, до дійсності.
С.Раппопорт визнає факт естетичного впливу мистецтва на особистість,
проте вважає, що художній досвід лише деякою мірою перетинається з
естетичним, але не зводиться до нього [8, с. 96]. І.Біцадзе відзначає,
що художній досвід на основі художнього переживання є вищою і водночас
особливою формою порівняно з естетичним.

У своєму трактуванні співвідношення естетичного і художнього ми виходили
з положення О.Лосєва про те, що “…естетичне є безпосереднім вираженням
будь-яких явищ дійсності, художнє ж являє собою специфічно здійснене
людиною втілення естетичного в тому або іншому специфічному матеріалі”
[6, с. 577]. Художність є вираженням предметності, створеної руками
людини як розгорнутого багатства людських сутнісних сил. Художня
предметність переживається індивідом, здобуваючи для нього особистісне
значення. Так, на стику зовнішнього (художнього) і внутрішнього
(переживання) народжується феномен художньо-естетичного.

На відміну від естетичного досвіду, що формується під упливом безлічі
різноманітних суб’єктивних і об’єктивних факторів і не є наслідком
одного тільки естетичного виховання, художній досвід ґрунтується на
здобутому вмінні спілкуватися зі світом художніх цінностей. Через
навчання мистецтва людина освоює історичні типи художньо-естетичної
чуттєвості, тобто розкриває для себе й відтворює в собі почуттєву
еволюцію, тим самим здобуваючи універсальне почуттєве ставлення до
світу, що реалізується у будь-якій його діяльності [4].

Отже, художній досвід і естетичний досвід єдині у своїй
субстанціональній основі – людській діяльності. Естетичний досвід ширше
художнього, тому що є результатом будь-якої людської діяльності, у тому
числі й нехудожньої. Художній досвід – це особливий вид естетичного
досвіду, результат художньої діяльності особистості. Однак незважаючи на
якісну своєрідність, художня діяльність не перестає бути естетичною, і
досвід, що формується в результаті такої діяльності, може бути
визначений як художньо-естетичний.

Діалектичний взаємозв’язок естетичного й художнього у феномені
художньо-естетичного досвіду у педагогічному аспекті обумовлює
необхідність єдності художнього та естетичного виховання особистості.
Мистецтву належить особлива, нічим не замінна роль в естетичному
вихованні. Спілкування з мистецтвом не тільки підвищує художній
потенціал особистості, але й мобілізує її духовні ресурси, сприяє
виробленню естетичного смаку. Під упливом художніх образів у процесі
художньої діяльності такі властивості особистості, як сприйняття,
пам’ять, а почуття, уява, увага знаходять необхідні умови свого
збагачення. Оволодіння вміннями й навичками художньої діяльності
розвиває творчі можливості особистості, здатність емоційно-образного
пізнання життя, сприяє залученню її до всього розмаїття художньої
культури як до опредмечених форм художньо-естетичного досвіду.

Як стверджує М.Каган [4, с. 20], художня розвиненість людини не гарантує
повною мірою її естетичної розвиненості. Художні враження і потреба в
мистецтві багато в чому визначаються естетичною культурою та емоційною
сприйнятливістю особистості. Звідси випливає необхідність естетичної
спрямованості художнього матеріалу, зіставлення його з оцінними
орієнтирами, пошук особистісно значущого. Без естетичного впливу вплив
мистецтва на людину залишається малоефективним, тому художнє виховання
має безпосередньо переплітатися з естетичним. Лише в тому разі виникає
ефект цілісного художнього спілкування, коли мистецтво стає цінністю.

Художньо-естетичний досвід водночас є результатом художньо-естетичної
діяльності особистості, її спілкування з художніми цінностями,
відображення у її свідомості змісту та форми художніх явищ. На думку
І.Зязюна [2], художньо-естетичний досвід формується внаслідок засвоєння
досвіду суспільства, закріплюється у вигляді стійких ціннісних
орієнтацій і є специфічною програмою соціальної поведінки. Відповідно до
концепції динамічної функціональної структури особистості К.Платонова
[7] художньо-естетичний досвід можна розглядати як підструктуру
особистості, яка охоплює художньо-естетичні знання, вміння й навички, що
стають складниками особистості на основі навчання. Але, хочемо
зазначити, що художньо-естетичний досвід містить у собі не лише
художньо-естетичні знання й уміння, у ньому знаходить відображення
емоційно-ціннісне значення художніх явищ для особистості.

Художньо-естетичний досвід як основа культури особистості розглядався
Т.Завадською. У її інтерпретації музично-естетичний досвід фіксує
результативні моменти музичної діяльності і виступає підсумком цієї
діяльності, що виявляється в сукупності якостей і здібностей
особистості. Автор зазначає, що формування музично-естетичного досвіду
відбувається в ході здійснення музичної діяльності, тому цей процес
характеризується як духовно-практичне відображення сутності особистості,
як результат втілення й основа розвитку її сутнісних сил.

На думку О.Шевнюк, художньо-естетичний досвід – це “інтегроване
особистісне утворення, яке є результатом художньо-естетичної діяльності
та змістовою стороною якого виступає естетичне ставлення до мистецтва”
[9]. У майбутнього вчителя хореографії такою діяльністю є залучення
учнів до хореографічного мистецтва.

Хореографія завжди була одним з найбільш дієвих засобів формування
естетичного ставлення до дійсності. Синтетичний характер хореографічного
мистецтва, що виявляється у поєднанні музики, руху, художнього
оформлення (костюм, декорації), дозволяє їй займати особливе місце в
системі культури, різнобічно та цілісно впливати на особистість.

Отже, художньо-естетичний досвід майбутнього вчителя хореографії
формується у процесі художньо-естетичної діяльності, в ситуації
“спілкування” з хореографічними творами. Результатом його формування
мають стати художньо-естетичні знання, хореографічні вміння та ціннісне
ставлення до хореографічного мистецтва та хореографічної діяльності.

На основі аналізу філософських, культурологічних, психолого-педагогічних
джерел визначено специфіку художньо-естетичного досвіду особистості як
інтегрованого утворення, що є результатом художньо-естетичної
діяльності. Визначення сутності художньо-естетичного досвіду особистості
дозволить використати потенціал хореографічного мистецтва у формуванні
художньо-естетичного досвіду студентів-хореографів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Воробьева Л.И., Снегирева Т.В. Психологический опыт личности: к
обоснованию подхода // Вопросы психологии. – 1990. – №2. – С. 5-13.

2. Зязюн І.А. Естетичний досвід особи. Формування і сфери вияву. – К.:
Вища школа, 1976. – 172 с.

3. Иванов В.П. Человеческая деятельность, познание, искусство. – К.:
Наукова думка, 1977. – 251 с.

4. Каган М.С. Эстетическое и художественное воспитание в развитом
социалистическом обществе. – Л.: Знание, 1984. – 32 с.

5. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М.: Педагогика,
1981. – 186 с.

6. Лосев А.Ф. Эстетика // Философская энциклопедия. – Т.5. – С. 577.

7. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 225
с.

8. Раппопорт С.Х. Особенности художественного сознания // Духовная жизнь
общества и структура общественного сознания. – М., 1988. – С. 98-109.

9. Шевнюк О.Л. Формування художньо-естетичного досвіду майбутнього
вчителя: Дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – К., 1995. – 202 с.

10. Эстетика / Под редакцией Ю.Борева. – М., 1981. – 399 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020