Відлуння Афганських гір (сценарій)

Сценарій тематичного вечора

Присвяченого 20-й річниці виведення радянських військ з
Афганістану «Відлуння Афганських гір»

Ведуча (1):

Доброго дня, шановні ветерани!

Ведучий (2):

Доброго дня, дорогі гості!

1.

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок
втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато
матерів і батьків не дочекалися своїх синів, і не сказали вони «Мамо, я
живий…».

2.

Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 20
років, які пройшли, об’єднали колишніх бійців – інтернаціоналістів в
одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає
загальним почуттям.

1.

Афганська війна… брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими?
Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець,
материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя
безжалісна арифметика…

2.

Наша сьогоднішня зустріч — данина пам’яті всім, хто причетний до
героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше,
чим Велика Вітчизняна.

1.

В нашому районі проживає __________ воїнів-інтернаціоналістів. В цю
урочисту хвилину я маю честь запросити їх до нашого залу. Шановні
присутні, зустрінемо ж врочисто тих, хто мужньо і з гідністю виконував
інтернаціональний обов’язок і дружніми оплесками віддамо шану їх
героїзму, бойовій витримці та відвазі.

(Афганці йдуть до залу. Звучить фонова музика)

2.

Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелимо їх тернистий шлях.

1.

СЛОВО ________________________________________

Читець: Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

Чи ж там він є?!!

Стоять, відводять очі в бік солдати

І шепотить сержантик ледве чуть:

Не велено… Не можна відкривати…

Не велено…

Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ…

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі —

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.

2.

СЛОВО _______________________________________

Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила
близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72
чоловіки залишились у полоні або пропали безвісти. В числі тих хто не
повернувся з афганської війни є імена наших земляків. Це:

1)

2)

3)

2.

Послухай – і серцем почуєш в цей час, —

Як гомін струмка, як пташине ячання.

Здаля голоси долітають до нас

Ця мить – не прощання.

А вічне стрічання

Із тими кого вже не стрінемо ми,

Коли наступає хвилина мовчання

І пам’яті нашій клекочуть громи.

1.

На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши
в безсмертя, схилимо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

(Звучить метроном хвилини мовчання)

2.

Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати.
Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена.

1.

Потім ця війна прорвалася віршами й піснями, трагічними, світлими й
мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, насамперед, щирістю й
проникливістю. Сьогодні ми їх почуємо.

2.

Нехай поетів родить не війна,

Нехай черпають фарби тільки з миру.

Кохання, барви квітів і весна

Натхненням напувають їхню ліру!

КОНЦЕРТНА ПРОГРАМА

І.

ІІ.

ІІІ.

КОДА

1.

Бої кінчаються, а історія вічна. Пішла в історію й афганська війна. Але
в пам’яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров’ю
солдатів і слізьми матерів.

Покоління обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові й моральні
уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної й трагічної афганської
війни.

2.

На цій ноті наш тематичний вечір закінчується. За кілька хвилин
відбудеться покладання квітів до пам’ятного знаку на честь загиблих
воїнів-інтернаціоналістів.

Право покласти квіти до обеліску нашим землякам воїнам-афганцям
надається: __________________________________________________
__________________________________________________ 

1.

Ми запрошуємо всіх присутніх приєднатися і віддати шану героям. А ми
говоримо вам до побачення!

2.

На все добре!

(На фоні музики афганці-інтернаціоналісти несуть квіти на покладання)

«АФГАНІСТАН». Вірш.

Афганістан…

j l ? ¬ h

j

< >

P l ¤ ¬ b

j

6

>

???????¤?¤?$???????u?Ти в наших думках, як птиця в польоті.

Ти в наших серцях, затихлих в скорботі.

Пролита там кров. Даремно! Безвинно!

А час так летить — стрілою, невпинно.

Афганістан…

Там дивна краса, що була нам, як диво.

Нависле те небо, що зверху давило

Зірками близькими. Пустеля і спека.

І завжди постійна страшна небезпека.

Афганістан…

Згадаймо ті дні, коли разом з світанком

Вставали ми всі і мчались на танках,

Або «БеТееРом», вперед на ті гори

Де ворог засів, що бив по колонах.

Афганістан…

Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.

Шануймо батьків наших рідних. Пониклих

В журбі за синочком, що смерть там знайшов…

Геройски загинув! У вічність пішов!…

РІДНА МОЯ, МАМО.

Мамо. Рідна моя, мамо.

Я вже далеко від оселі.

В чужій країні, за «Салангом»,

Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,

Коли поїхав я «за річку».

З тих пір ти посивіла враз…

Не засипаєш кожну нічку…

Щоб повернувся я додому —

Ти Бога молиш… Щохвилини…

Я повернуся, мамо! І побачу

Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.

Промовлю тихо: «Я з тобою.

Ніхто нас не розлучить більш

Несправедливою «війною».

Бог допоміг нам! Та молитва,

Яка злітала з вуст твоїх,

Бар*єром стала перед смертю!

Сина залишила в живих!

«КАНДАГАР».

Кандагар…

Така страшна, немилосердна спека…

Повсюди нас чекала небезпека…

Знову обстріл «душманами» колони…

Знову підрив, з відлунням у скелясті гори…

Кандагар…

Твої скалічені підривами дороги…

Розвалені будинки… Мовчазні пороги

Осель, в яких життя ледь тліє…

Кожен жилець яких про тишу тільки мріє…

Кандагар…

Та «Чорна площа», що смертю знаменита,

Що кров*ю нашою немов з небес полита!

І ті «дували», за якими смерть ховалась…

Життя солдатське не одне там обірвалось!

Кандагар…

Дорога з «площі», аж до «ГеСееМа»,

Її проскочити — то вже тяжка проблема!

З гранатометів там по нас впритул стріляють!

Вантаж «двохсотий» злісно поповняють…

Кандагар…

Чорна хмара з пустелі повзе, як оптичний обман!

Знову ворог пісками веде в Кандагар караван!

«Елеватор», «Даман» і район «Панджваї»…

Смерть нещадну знайшли там друзі мої…

Кандагар… Кандагар… Кандагар…

Примітка:

1.»Кандагар» — провінційний (обласний) центр, в якому постійно йшли
бойові дії.

2.»Душмани » — афганські партизани.

3.»Чорна площа», «площа» — площа в центрі Кандагару, на якій душмани
постійно обстрілювали наші підрозділи.

4.»Дувал» — глиняний паркан кругом афганської садиби.

4.»ГеСееМ», «Елеватор» — застави наших бойових підпрозділів, які
забезпечували проведення наших колон з вантажем (бойовим або речовим).

5.»Даман, Панджваї» — районні центри провінціїї Кандагар.

«ОФІЦЕРИ»(вірш).

Сміливо хто Вас в бій водив?

Хто з Вами поділяв тривогу,

Вогнем і тілом прикривав,

Та поспішав на допомогу?

Хто Вас в атаку піднімав,

Під посвист куль і вій снарядів?

Хто хлопцям очі закривав,

Загиблим від руки «душманів»?

Хто заміняв Вам батька й матір

Серед пісків і голих скель?

Хто совість там свою не втратив?

Загиблих хто віз до осель?

Хто враз посивів за два роки?

Хто, як і Ви, залишав сім*ї?

Кого привозили надвечір,

Під мамин стогін, на подвір*ї?…

Простим героям — ЧЕСТЬ І ШАНА,

Хто там на Ваші долі вплинув,

Хто там зберіг життя нам з Вами!

Тим ВІЧНА СЛАВА — хто загинув!

Примітка:

1.»Душман» — афганський партизан».

«ПАМ*ЯТЬ» (До 15-річчя виводу віськ з Афганістану). Вірш.

П*ятнадцять років… Багато чи мало?

Кожна сім*я веде власний свій лік

З тої пори, коли перші «двухсоті»

З «Півдня» летіли… Несучи крик

Рідної мами, що сина чекала

З війська, додому, в сім*ю до батьків.

Але чому ж тії чорнії хмари небо закрили?

Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ,

Котрий і зараз у нашому серці болем щемить…

І сльози гіркі- не висихають… ЗГАДАЙМО ТІ ДНІ!!!

Примітка:

1.»Двухсоті» — вантаж з тілами наших загиблих воїнів.

2.»Південь» — мається на увазі Афганістан.

_________________

«СПОГАДИ». Вірш.

Пройшли роки. Вже посивіли скроні.

Все рідше згадуються дні,

Коли вставав ти по тривозі…

Час промайнув — неначе в сні.

Нові проблеми, більш болючі

Оточують щоденно нас.

Житла нема… І як дивитись в очі

Дружині, дітям?… Як на ноги встать?…

Не раз звертався ти по допомогу.

А відповідь, здебільш, була одна:

«Не я вас посилав у ту країну».

А ти ж не винен, що була війна.

Не винен в тому, що осколок клятий

Засів у тілі. І пекуча біль нагадує,

Що ти здоров*я втратив.

А спомин, як на рану сіль!

Я вірю в тебе! Вірю в твою силу!

Кому ще вірити? Не тій біді,

Що покалічила так хлопця молодого

На непотрібній і страшній війні…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *