Інтернет – семінар
з проблеми «Формування етичної культури молодшого шкільного школяра у
навчально-виховному процесі»
Тема: Формування етичної культури в сім’ї
Прізвище, ім’я , по батькові Василевська Галина Миколаївна
Місце роботи Уманська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 6
Посада Вчитель початкових класів
Адреса м. Умань вул.. Л.Іскри, 49
Телефон 8 (4744) 35836
Реформа школи передбачає широкий комплекс загальнодержавних заходів,
покликаних піднести роботу школи на новий якісний рівень, і визначає
перспективи її розвитку. Осторонь цього процесу не можуть залишатися
батьки, сім’я. І не тільки тому, що єдність вимог сім’ї і школи –
незмінна умова виховання, а головним чином тому, що в кожній сім’ї і
школі спільна мета – виховання гармонійно розвиненої особистості.
Саме слово «культура» походить від латиського cultura і означає
«обробка», «вдосконалення». Тому «культура суспільства», «культурне
надбання людства», «культура духовна і матеріальна»- це все те , що
«оброблено» людською працею, це сукупність матеріальних і духовних
цінностей, створених людством. Люди створювали нові знаряддя праці,
вдосконалювали техніку, будівництво, засоби зв’язку , тобто все те , з
чого складається культура матеріальна .Разом з цим розвивалися наука і
освіта, мистецтво і література, мораль і право – отже, складалася
духовна культура людства.
«Культура охоплює все – від умивання обличчя до високої людської думки»
М.І. Калінін.
Кожна нова культура історично зв’язана з минулим, вбирає в себе з цього
минулого все те, що є необхідним у корисним для нового суспільства, або
являє собою неминущу загальнолюдську цінність.
Людина високої загальної культури постійно прагне до знань, вона
цікавиться літературою, мистецтвом, новими досягненнями науки. Таку
людину не задовольняє наявність, скажімо, атестата про закінчення
середньої школи, або диплома про вищу освіту. Потяг до знань, до
духовного збагачення стає внутрішньою потребою культурної людини. Такою
потребою для неї стає і праця – фізична і розумова.
Зрозуміло, що загальна культура людини тісно пов’язана з культурою
поведінки. Це поняття включає в себе елементи зовнішньої культури –
етикет, правила поведінки в громадських місцях, культуру взаємин,
естетичні смаки, культуру мови, особисту гігієну і навіть естетичні
якості міміки і пантоміміки (вираз обличчя і рухи тіла). До культури
поведінки відносять також культуру праці, вміння людини як найдоцільніше
організувати робоче місце і робочий час.
Отже у вихованості людини виявляється її духовне, морально-естетичне і
ідейно-політичне обличчя, те, наскільки глибоко і органічно вона
засвоїла культурні надбання людства й зробила власними надбаннями.
Культурна, вихована людина завжди в людей викликає почуття задоволення,
з нею приємно спілкуватися в побуті і праці, вона не дозволить собі
образити іншого, не допустить нетактовності. Вона чемна, ввічлива, щира,
доброзичлива і звичайно, ніколи не байдужа до чужої біди. Така людина,
систематично працюючи над собою, багато знає, і цим своїм духовним
багатством охоче ділиться з людьми, активна в громадсько-політичному
житті.
Всебічно вихована людина завжди бажана в колективі, товаристві. Плоди її
праці , життя, поведінки корисні, потрібні Батьківщині.
Протягом всього життя людина вступає в численні контакти на вулиці, на
роботі, у школі, театрі та інших громадських місцях. Різні бувають люди.
Одні – ввічливі, готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу, а інші –
безтактні, неуважні. Часом трапляється, що людина боляче образить
незнайомого супутника та ще й дивується: «А що ж я погане сказав ?»
Дивується, бо просто не знає елементарних норм етики й загальних правил
культурної поведінки.
Культури поведінки потрібно вчити. Перші шкільні роки найсприятливіші
для її формування. Початок шкільного навчання це серйозне випробування
для дітей та їх батьків.
Таким чином, культуру взаємин батьків і дітей ми розглядаємо як
найважливішу підсистему міжособистісних взаємин, інтегративне
морально-психологічне утворення, що характеризується гуманістичною
спрямованістю – чуйністю, щирістю, взаєморозумінням і взаємодопомогою
батьків і дітей.Із залученням до систематичного навчання, входженням до
шкільного й класного колективів ускладнюються взаємини дитини з іншими
людьми
Дослідження засвідчують, що молодші школярі цілком готові до розуміння
моральності, але сприймають її здебільшого на вербальному рівні.
Теоретичні знання про моральні норми в них досить обмежені й зазвичай
засвоюються у вигляді конкретних правил поведінки і спілкування.
Водночас у молодшому шкільному віці закладено можливості переходу від
доморального рівня свідомості до конвенціонального. Це створює
сприятливі умови для виховання у дитини культури взаємин з батьками,
формування її особистісного потенціалу, що забезпечує природний перехід
до наступних вікових етапів. Опановуючи культуру взаємин у сім’ї,
молодший школяр розширює досвід культури взаємин з однолітками, старшими
дітьми, вчителями, у нього формуються вміння і навички культури
міжособистісних взаємин з представниками різних соціальних груп.
0
2
4
6
.
0
6
пізнання, самовиховання, саморегуляції культури взаємин). Усі компоненти
органічно взаємопов’язані і взаємовпливають один на одного, утворюючи
блоки знань, умінь і навичок культури сімейних взаємин батьків і дітей
молодшого шкільного віку.
Теоретичне обґрунтування структури досліджуваного явища вимагало
з’ясування наявності виокремлених показників у батьківсько-дитячих
взаєминах. З огляду на особливості молодшого шкільного віку, діагностика
сформованості у дітей рівня культури взаємин з іншими людьми
ґрунтувалася на виявленні таких рис особистості: бажання чинити добро
(надати допомогу, підтримати, поділитися чи поступитися чимось), прояв
чуйності, уважності (до однолітків, молодших і старших, рідних);
співпереживання, співчуття іншим людям, насамперед батькам та іншим
родичам; довіра і розуміння у взаємовідносинах з батьками; чесність та
щирість як мотивація вчинків та поведінки. Не менш важливим було
простежити механізм формування означених моральних якостей, дослідити,
за яких умов вони виникають, як цілеспрямовано керувати цим процесом.
Робота з молодшими школярами, яка охоплює навчально-виховний процес та
позаурочні виховні заняття, складається з трьох взаємопов’язаних
компонентів: сприймання інформації, її інтерпретація, а відтак активна
творчо-пізнавальна та морально-творча діяльність у спілкуванні,
поведінці та міжособистісних взаєминах.
З метою посилення теоретичного компонента культури
міжособистісних взаємин до змісту чинного курсу “Я і Україна” внесено
родинознавчу тематику – розроблено вісім занять для 1-го і 2-го та сім
занять для 3-го і 4-го класів. Для утілення у позакласній виховній
роботі інших компонентів використовувався комплекс різноманітних
методів, форм, прийомів виховної роботи, адаптованих до вікових
особливостей дітей молодшого шкільного віку і спрямованих на виховання у
них культури взаємин з батьками. Найбільш ефективними виявилися заняття
з проведення сюжетно-рольових ігор, виконання завдань з самостійного
складання казок, інсценізації батьківсько-дитячих діалогів, вирішення
виховних ситуацій.
Для розвитку у дітей моральних почуттів, формування сімейних моральних
цінностей, виховання культури взаємин з батьками розроблено посібник
для домашнього читання “Родинне джерело”, до якого ввійшли кращі зразки
літературної творчості про родину, сучасну українську сім’ю.
У батьків і дітей з високим рівнем сформованості культури
міжособистісних взаємин уявлення про моральні сімейні цінності
поєднуються з усвідомленням їх прояву в батьківсько-дитячих взаєминах та
підкріплюються практикою сімейного виховання.
Батьки і діти з середнім рівнем сформованості культури
міжособистісних взаємин розуміють значення моральних сімейних цінностей
та усвідомлюють їх роль у батьківсько-дитячих взаєминах. Однак взаємини
батьків і дітей не завжди відповідають моральним нормам культури
спілкування і культури поведінки, педагогічний вплив батьків на дітей у
вихованні культури міжособистісних взаємин не має системного характеру,
молодші школярі інколи діють всупереч моральним поглядам, піддаючись дії
асоціального середовища.
Групу низького рівня культури міжособистісних взаємин
складають батьки з низькою педагогічною культурою, байдужі до виховання
дітей і підвищення особистісної культури, з нечіткими чи спотвореними
уявленнями про культуру батьківсько-дитячих взаємин та її виховання в
сім’ї.
Культура взаємин дитини з батьками виховується у процесі міжособистісних
взаємин; активної взаємодії суб’єкта і середовища, в якому він існує,
коли зміна й розвиток однієї якості зумовлює зміну та розвиток іншої, а
потім і всієї системи загалом. З огляду на те, що характер
суб’єкт-суб’єктної взаємодії залежить від психолого-педагогічних знань,
умінь та навичок батьків у системі сімейного виховання, ми розуміємо
культуру взаємин батьків і дітей як рівень міжособистісних взаємин, в
основі яких лежать морально-етичні цінності і норми життєдіяльності
сучасної української сім’ї, доброзичливе, чуйне і щире ставлення батьків
і дітей одне до одного. Зовнішньо вона проявляється як взаєморозуміння,
взаємодопомога і взаємоповага, головними засобами вираження яких є
культура сімейного спілкування, культура поведінки і культура мовлення.
Практика виховання щораз переконує, що успішні діти виростають у тих
сім’ях, де батьки процентів на 70 бачать позитивні якості дитини і
процентів на 30 – поведінку як таку, що потребує корекції. Придивившись,
до сина чи доньки батьки можуть побачити багато їх сильних сторін.
Визначивши, які саме, батьки спираються на них, запам’ятовують гарні
вчинки дітей, розповідають про них своїм знайомим.
Виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку –
cкладний процес, зумовлений як ієрархічною структурою мотиваційної сфери
культури міжособистісних взаємин, так і всебічним впливом об’єктивних і
суб’єктивних факторів. Культура особистості батька, матері і дитини,
культура сімейного духовного середовища, сімейних традицій перебувають у
діалектичному взаємозв’язку і визначають особливості процесу виховання
культури взаємин батьків і дітей. З’ясування суті цих компонентів,
урахування кожного з них як рушійної сили виховання культури
батьківсько-дитячих взаємин – запорука успішного педагогічного
керівництва цим вихованням.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
