Увага та її роль в організації навчальної діяльності молодших школярів (курсова)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Увага та її роль в організації навчальної діяльності молодших школярів.

План.

Увага. Її властивості. Особливості уваги молодших школярів.

Увага та її місце в навчально-пізнавальній діяльності молодших школярів.

Висновок.

Література.

Вступ.

Жоден психологічний процес не може проходити цілеспрямовано й
продуктивно якщо людина не зосередить своєї уваги на тому, що вона
сприймає чи що вона робить. Ми можемо дивитись на будь-який предмет і не
помічати його або ж бачити його дуже погано. Заглиблення у свої думки,
людина не чує розмов, що ведуться поруч із нею, хоча звуки голосів
долинають до її слухового апарата. Ми можемо не відчувати болю, якщо
наша увага спрямована на щось інше. Навпаки глибоко зосередившись на
якомусь предметі чи діяльності, людина не підмічає всі деталі цього
предмета і діє дуже продуктивно. А фіксуючи свою увагу на відчуттях, ми
посилюємо свою чутливість.

Що таке увага:

Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості на якомусь
предметі, явищі чи діяльності.

Під спрямованістю розуміють вибір об’єкта, а зосередженість на чомусь
означає відвернення від усього, що не має відношення до цього об’єкта.

Увага зумовлює успішне орієнтування суб’єкта в навколишньому світі й
забезпечує більш повне і чітке відображення його у психіці людини.
Велике значення уваги й у навчальній роботі. Її успіх величезною мірою
залежиться від того, на скільки вчителю вдається оволодіти увагою учнів.
Якщо увага спрямована на навчальний матеріал, то останній більш успішно
сприймається, засвоюється; крім того, уважна робота на уроці забезпечує
і дисципліну у класі.

За уважного ставлення до якогось предмета він перебуває в центрі нашої
свідомості, все інше сприймається в це момент слабко,
нечітко(опиняється, образно кажучи “на периферії” того, що
сприймається). При цьому спрямованість нашої уваги може змінюватися.
Уявімо таке становище. Учень читає книгу, його увага зосереджена на її
змісті. Але він чує і звуки радіо, що лунають у кімнаті. Окремі фрази
доходять до його свідомості. Ось по радіо почали передавати репортаж про
футбольний матч і увага хлопчика переключилась на передачу ,а очі
продовжують механічно плавати по рядках книги. Так учень прочитає кілька
сторінок, але до його свідомості не дійде смисл надрукованого там.

Увага звичайно виражена в міміці, а також у позі, рухах. Уважного
слухача легко відрізнити від неуважного. Та іноді учень робить вигляд,
що слухає вчителя ,а насправді його думки далеко від того, що
відбувається в класі.

Увага – не самостійний психічний процес, бо не може виявлятися поза
іншими процесами, ми уважно чи неуважно дивимося, слухаємо (тобто
сприймаємо), думаємо (тобто мислимо) або щось робимо. Таким чином увага
– лише сторона, або властивість, різних психічних процесів.

У зв’язку з тим, що людина під час неспання зайнята якою-небудь
діяльністю (щось робить чи про щось думає), то й увага її завжди буває
на чомусь зосереджена. Якщо учень неуважний до змісту уроку, це означає
що його увага спрямована на щось інше.

В корі великих півкуль мозку проходять два процеси: збудження й
гальмування. Коли людина уважна до чогось, це означає що в неї у корі
мозку виник осередок збудження. Решта ж ділянок мозку в цей час
перебуває в стані гальмування. Це відбувається за законом індукції
нервових процесів. Тому людина зосереджена на чомусь одному, нічого
іншого в цей момент може не помічати. За словами І.П. Павлова, на
ділянках великих півкуль з оптимальною збудливістю легко утворюються
нові умовні зв’язки.

Велике значення для прояви уваги має так званий орієнтовний рефлекс. Він
являє собою природжену реакцію організму на будь-яку зміну навколишнього
середовища. Цей рефлекс є в людини й у тварин. У кімнаті почувся муркіт,
кошеня здригнулося, насторожилося і втупило очі в бік звуку. На уроці
учні з інтересом слухають розповідь педагога. Та ось двері в класі
злегка прочинилися; незважаючи на захопленість оповіданням, всі школярі
й сам учитель мимоволі повернули голови у бік дверей. Цей рефлекс І.П.
Павлов образно назвав рефлексом “що таке?”.

Якщо пояснення учителя цікаве за змістом, включає елементи наочності,
учні без жодних зусиль, уважно слухають розповідь педагога і зосереджено
спостерігають за тим, що він показує. Це – вияв так званої мимовільної
уваги.

Велике значення для появи мимовільної уваги має внутрішній стан людини.
Зголодніла людина відчує запах їжі, що долітає з кухні, тоді як ситий не
зверне на це уваги.

Інший характер має так звана довільна увага. Вона виникає тому, що в
людини з’являється мета, намір що-небудь сприймати чи робити. Цей вид
уваги називають навмисним. Учень розв’язує задачу, йому важко
зосередитись, то він примушує себе це зробити, вникає в умову, міркує.

Окремі психологи виділяють ще й третій вид уваги, яке виникає після
певних вольових зусиль, але коли людина немовби “входить” у роботу,
починає легко зосереджуватись на ній. Таку увагу психолог М.П. Добринін
назвав післядовільною (або вторинною), бо проходить на зміну звичайній,
довільній увазі. Післядовільна увага має велике значення, в навчальній
роботі, на початку якої у школяра нерідко буває довільна увага. Відтак
робота захоплює його, і він перестає відволікатися, починає працювати
зосереджено.

Інколи людина настільки заглиблюється у роботу чи спостереження, що не
помічає нічого іншого. Ця властивість уваги, яка полягає у виділенні
чогось, на що спрямована увага, називається зосередженістю (або
концентрацією).

Важлива властивість уваги – її стійкість, велика опірність
відволіканням, завдяки чому людина може довго зосереджуватись на якомусь
предметі чи дії.

У процесі діяльності людина часто змушена переключати свою увагу з
одного об’єкта на інший, з однієї дії на іншу. Свідоме переміщування
уваги на новий об’єкт називається її переключенням. Успіх переключення
залежить від особливостей попередньої й нової діяльності та від
особистих якостей людини. Якщо попередня робота виконувалась з
інтересом, а наступна діяльність його не викликає, то переключення буде
важким. Якщо, навпаки, людина охоче береться за нову справу, то й увага
її переключається легко.

Учителі нерідко скаржаться на неуважність учнів. Вона полягає в тому, що
діти погано зосереджуються на роботі. при неуважності свідомість людини
не має певної спрямованості, а переходить з одного предмета на інший,
тобто розпорошується.

Розрізняють два види неуважності. Перша вид – результат загальної
нестійкості уваги. Ним відзначаються діти молодшого віку. Він може бути
й в дорослих в результаті слабкості нервової системи чи великої
перевтоми, недосипання тощо. Такий вид неуважності з’являється також,
коли бракує звички працювати зосереджено.

Другий вид неуважності має зовсім інший характер. Він виникає тому, що
людина зосереджена на чомусь одному й через те не помічає нічого іншого.
Такою неуважністю відзначаються люди, захоплені своєю справою.

Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи
трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового
знання. З цього приводу К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні
ворота до свідомості, “єдині двері нашої душі” через які входять до нас
усі свідомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. А.П.Ф.
Кантерєв зробив таке порівняння: “Навчання неуважного – все одно, що
наповнювати водою бочку без дна”. Уважність – запорука успіхів у
розв’язанні проблем життя і діяльності. Взаємні зв’язки наочної
діяльності суб’єкта і об’єкта свідомості й предмета визначають механізми
виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. При цьому
увага виявляється у двохсторонню силу відносин суб’єкта й об’єкта. Так,
чим більша активність свідомої діяльності суб’єкта, тим частіше виступає
об’єкт; чим виразніше у свідомості виступає об’єкт, тим інтенсивнішою є
сама свідомість, що виявляється в увазі. Розчленування концепція певною
мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому
плані є універсальною.

Увага. ЇЇ властивість та значення для організації навчальної діяльності
молодших школярів.

1. Увага. Її властивість та значення для організації навчальної
діяльності молодших школярів.

Увага – зосередженість, спрямованість свідомості людини у деякий момент
часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, явищі,
події, образі, думці. Увага посідає особливе місце серед психічних явищ.
Виступаючи невід’ємною частиною пізнання, почуття та волі, вона не
зводиться до жодної з цих трьох серед психічного. Увага – динамічна
сторона свідомості, яка характеризує ступінь її спрямованості на об’єкт
і зосередження на ньому з метою забезпечення свого адекватного
відображення протягом часу ,необхідного для виконання певного акту
діяльності або спілкування. Проявляється вона у вибірковому відображенні
об’єктів відповідно до потреб суб’єкта й завдання його діяльності,
спілкування чи роздумів. Особливу роль відіграє увага у навчальній
роботі школярів. Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні
предмети та явища на всіх етапах його навчальної діяльності. Часто
нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання
самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над
заучуванням текстів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється
не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабкою кмітливістю
або поганою пам’яттю, а не достатньою уважністю. Уважність містить три
компоненти: а) сталість уваги як тривалість безперервного психічного
процесу, необхідного для завершення даного завдання, дії; б) уміння
довільно переключати увагу з одного об’єкта на інший; в) сталість, яка
визначається опором щодо відволікаючого впливу сторонніх подразників.

Системоутворюючим компонентом у структурі уважності є сталість уваги.
Згідно з дослідженнями вітчизняних учених [5], саме стала увага –
найголовніша умова, що відрізняє добре встигаючих учнів від їх
малопродуктивних однокласників. Увагу розглядають і як функцію
внутрішнього контролю за відповідністю розумових дій програм їх
виконання. Розвиток такого контролю покращує результативність будь-якої
діяльності і її планомірне формування, корекція дає змогу перебороти
деякі дефекти уваги.

Увага в молодшому шкільному віці стає довільною але ще досить довго,
особливо в початкових класах сильною залишається мимовільна увага дітей.
Обсяг і стійкість, переключення і концентрація довільної уваги до IV
класу школи в дітей стають маже такими важливими, як і в дорослої
людини. Що стосується переключення, то в цьому віці навіть вище, ніж у
середньому у дорослих це пов’язано з молодістю організму і рухливістю
процесів у центральній нервовій системі дитини. Молодші школярі можуть
переходити від одного виду діяльності до іншого без особливих зусиль.
Однак і тут увага дитини зберігає ще деякі ознаки “дитячості”.

Увага відрізняє коло властивостей, що мають індивідуальний характерний
рівень концентрації, стійкості, переключення, обсягу, стійкості.

Концентрація – ступінь зосередженості індивіда на певному об’єкті. Як і
інші, ця властивість уваги характеризує зв’язок індивіда з певним
об’єктом і водночас засвідчує ступінь його інтенсивності. Як правило,
індивід зосереджується на якомусь одному об’єкті, його увага ніби
поглинається ним тим більше, чим більше значення він для нього має. Щоб
утримати цей об’єкт в колі своєї уваги, індивід іноді докладає вольових
зусиль. Проте така концентрація може мати й післядовільний характер.
Однак концентрація уваги має природні обмеження, і вони залежать від
властивостей нервової системи індивіда. При набувані, носій сильної
нервової системи здатний до більш тривалої концентрації уваги, ніж носій
слабкої.

Стійкість – властивість, яка визначається часом, упродовж якого об’єкт є
предметом діяльності – і внутрішньої, і зовнішньої. Загалом стійкість
залежить від ступеня складності об’єкта, змісту відповідних йому дій, їх
числу для індивіда, а також властивостей його нервової системи. Чим
складніша задача і чим більше зусиль докладатиме індивід розв’язуючи її,
тим більшою буде стійкість його уваги. Чим більше його захоплює процес
розв’язування, тим тривалішим й інтенсивнішим буде його зосередження. За
певних умов навіть у дітей 10-11 років увага може бути стійкою протягом
40 хв.

Переключення – властивість уваги, яка виявляється при довільному
переході індивіда від однієї дії до іншої. Воно може бути легким чи
важким, повним та неповним. Подекуди буває нелегко перейти від одних дій
до інших, особливо, якщо новий об’єкт не приваблює. Неповне переключення
має місце тоді, коли індивід перебуває від впливом попередньої
діяльності. Ця властивість уваги також залежить від характеру об’єкта,
виконуваних дій, їх смислу та індивідуально-психологічних особливостей
індивіда. При цьому здатність до переключення є характеристикою
гнучкості уваги, що істотно відрізняє одну людину від іншої. Наприклад,
одна людина може легко перейти до іншого виду діяльності, тоді як для
другої це буде нелегким завданням. Якість переключення також знижується
при переході від нескладних дій до складніших, від значущої діяльності
до нецікавої. Що цікавою була попередня діяльність, то важче
зосереджуватись на наступній.

Переключення може мати б. мимовільний характер. У цьому разі воно
набуває вигляду відокремлення уваги, що спричиняється тими самими
подразниками, які привертають до себе мимовільну увагу. Прикладом
відволікання є так звана неуважність. Проте з іншого боку, неуважністю
буде такий ступінь концентрації уваги, за якого істотно звужується поле
свідомості. Це власне, два види неуважності: перший може стати причиною
зниження продуктивності діяльності, тоді як другий, навпаки –
підвищення. Тому неуважність молодшого школяра пояснюється по іншому,
ніж горезвісна неуважність ученого.

Обсяг – властивість уваги, що визначається кількістю об’єктів, на них
одночасно зосереджується індивід. Досліджуваному протягом короткого часу
(від 10 до 100 мс.) демонстрували певну кількість об’єктів. У такий
обсяг уваги дитини 2-3 об’єкти і майже не відрізняється від обсягу
короткочасної пам’яті.

Отже, обсяг уваги залежить від організації матеріалу на якому
зосереджується індивід, а також від його здатності відтворювати такий
матеріал у формі образу. В школярів ця властивість формується в міру
становлення навчальної діяльності, а в дорослих – оволодіння професією.

Розподіл – властивість уваги, з якою пов’язана можливість одночасного
виконання індивідом дій з різнорідними об’єктами. Завдяки цій
властивості індивід може займатися відразу кількома справами. Це
залежить від характеру, ступеня складності дій і, особливо, рівня
оволодіння ними. Що складніша дія, то важче розподіляти увагу, що більше
автоматизований операційний склад однієї з них – то легше. У процесі
реальної діяльності властивість уваги виконують різні функції і
перебувають між собою в різних відношеннях. Так, стійкість і
концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, останній може
змінитися розподілом, який, у свою чергу, залежатиме від обсягу.
Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока
концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що
характерно, наприклад, для нервовості зосереджених на якійсь проблемі
людей.

У зв’язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна
говорити про типи уваги. Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою,
концентрованою або флуктуюваною (від лат. fluctuatio – хвилювання,
безперервний рух), з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи широким
обсягом, з ефективним чи неефективним розподілом.

Рівень розвитку і властивості уваги істотно позначаються на успішності
діяльності, наприклад навчальної. Про те, це не означає, що вчитель,
викладач повинен лише привернути увагу учня до певного матеріалу. Їхня
навчальна д-сть має бути побудована таким чином, щоб увага “йшла” за
навчальними діями. Я обслуговувала процес їх виконання. Для цього
навчальний матеріал доцільно надавати у вигляді задач, розв’язування
яких передбачає і організацію уваги, і перехід довільної форми в
післядовільну.

Увага та її властивості є особливим значенням для організації навчальної
діяльності молодших школярів. Адже, щоб зрозуміти суть предмету, який ми
розглядаємо, нам необхідно звернути на нього неабияку увагу.

Увага першокласника ще багато в чому зберігає риси характерні для
дошкільників. Обсяг уваги вузький, першокласники не здатні одночасно
розглядати картину і слухати розповіді учителя про життя і діяльність її
автора – художника. Сприймаючи складний для них зміст (записані
арифметичні вирази), діти швидко виконують знайомі дії, але відразу
забувають, якими числами доти оперували, в результаті яких дій дістали
правильну відповідь, бо кожний момент зосереджуються лише на якомусь
одному змісті своєї діяльності. Учні І-ІІ класів не вміють ще
спрямовувати свою увагу на головне істотне в оповіданні, картині або
реченні. Якщо, наприклад, у задачі мова йде про жовті і червоні троянди,
на які прилетіли метелики, діти легко “сповзають” з оперування числами
на обговорення кольору метеликів, їх видів, починають пригадувати, де і
коли вони їх ловили. Увага до деталей оповідання (події) – внаслідок
характерної для маленьких дітей зайнятості і ситуативності сприймання
складних для них явищ, невміння аналізувати, виділяти головне і бачити
істотні зв’язки в цілому, що сприймається. Невміння відокремити істотне
від другорядного змінюється, якщо вчитель неодноразово підкреслює і
таким чином спеціально виділяє певний елемент цілого. Стаючи
акцентованим компонентом комплексного подразника, що сприймається, такий
елемент привертає до себе увагу учнів. Так, під час вивчення літери “ь”
діти починають “чути” м’який приголосний звук скрізь. Вони пишуть
“синья” (замість “синя”), “вьзяв”, “рьяма”. Оперуючи числами під час
розв’язання арифметичних прикладів, учні почавши розв’язувати задачі,
насамперед звертають увагу на числа. Діти прагнуть відразу виконувати з
ними різні математичні дії: додавати, віднімати, не замислюючись над
тим, для чого їм це потрібно.

Підвищена емоційна збудливість, яка має місце в учнів 1-4 класів, також
заважає їм розібратися у виконуваній ними роботі або в розповіді
вчителя. Надзвичайно акцентованими компонентами цілою, що привертають її
увагу, стають шари, окремі персонажі які не відіграють основної ролі в
оповіданні або картині окремі дії персонажів, такі як ударив, помчав,
сховався, часом навіть певні риси зовнішнього обличчя: зачіска героїні,
біла стрічка, на якій висіла шабля. З цієї причини діти частіше і краще
запам’ятовують приклад, що його повідомила вчителька на уроці, ніж
правило для закріплення якого вона використала приклад.

Ці риси серед уваги молодших школярів, пов’язані з віковими
особливостями вищої нервової діяльності, посилюються в зв’язку з
недостатньою їх підготовленістю до навчальної праці.

Вузький обсяг уваги, невміння розподіляти їх протягом довгого часу між
різними людьми: дивитися на дошку, слухати відповіді товариша, вказівки
вчителя та ще й стежити за своєю роботою в зошиті, деякі вчителі
розглядають звичайно як неуважність, неприпустиму в школі. Справді, в
навчальній роботі треба вміти застосовувати це. Дуже в багатьох дітей
які тільки-но вступили до школи, замічення, що утворилась надто слабка.
Вона утворюється дуже нелегко і легко гасне. На зміну одній, що швидко
зникає, з’являється інша. Увага дитини ковзає з одного предмета на
інший, ніде не затримуючись довго; її відвертає будь-який, навіть
незначний вплив із зовні, бо сила її концентрації поки що дуже мала.

Першокласники, іноді й другокласники, часто неуважні. Причини
неуважності різні. Їх треба знати, щоб успішно виховувати увагу дітей.

Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж
для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою
віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого
зосередження молодших школярів: адже 6-8 річні діти можуть довго слухати
цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід
експериментального навчання в молодших класах, а також спеціальні
дослідження показують, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто
концентрованої і стійкої уваги протягом усього 45-хвилинного уроку. Але
для цього треба додержуватись певних умов організації навчальної
діяльності дітей.

Увага людини передає її спрямованість на щось і є умовою вибіркового
відображення людиною певного об’єкта з безлічі об’єктів, що діють на
нервову систему людини в кожний окремий момент.

Виникаючи на основі безумовного (орієнтувального) рефлексу, увага дитини
вже на другому уроці життя набуває умовно-рефлекторного характеру. У
тривалості зосередження (стійкості) уваги дедалі більшу роль починають
відігравати спрямованість особистості, її інтереси, мислення і мова.

Оскільки фізіологічною основою уваги є вогнище оптимального збудження
(домінанта), що виникає в корі головного мозку і лише за умови
гальмування всіх інших ділянок кори, маленькі діти не здатні до
тривалого зосередження, стійкості і розподілу уваги.

Увагу малечі привертає яскравий, потужний подразник. Це мимовільна
увага. Пізнавальне ставлення до навколишнього світу, що формується в
дошкільника, перебудовує й увагу дитини. Вона стає мимовільно
(вторинною), тобто спирається на інтерес. Після того, як дитина
навчиться говорити і виконувати правли, зважати на вимоги дорослих, в
неї формується довільна (вольова) увага і водночас зростають можливості
розподіляти її, переключати увагу, тобто керувати нею.

Розвиток довільної уваги в молодших школярів здійснюється успішно, якщо
створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони
привчаються керуватись самостійно поставленою метою. Розвиток довільно
уваги у дітей іде від керування цілями, які ставлять дорослі, до
реалізації цілей, які ставлять учні, від постійного контролю дій учня
вчителем до контролю дитиною своїх однокласників, а потім і до самого
контролю.

З віком учнів початкових класів зростає обсяг і стійкість їх уваги.
Стійкість і продуктивність уваги в учнів третіх класів зростає у
порівнянні з першокласниками на 33%, а діапазон індивідуальних
відмінностей має тенденцію з віком учнів звужуватись, відповідно обсяг
уваги зростає на 45%, а діапазон індивідуальних відмінностей з віком
дітей має тенденцію також до звуження.

Нестійкість уваги є однією з причин невеличання в школі. Причиною
нестійкості уваги в молодшого школяра буває недостатня його розумова
активність, зумовлена як недосконалими методами навчання, так і рівнем
його готовності до учбової діяльності, непередбаченими труднощами в
навчанні, станом здоров’я.

Увага молодших школярів тісно пов’язана із значимістю для них
навчального матеріалу. Усвідомлення учнями необхідності, важливості його
засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага
залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними.
Діти з захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для
них.

Концентрація уваги виявляється в тому, що увага поглинається одним
об’єктом. Показником її інтенсивності є стійкість до перешкод,
неможливість відволікання уваги від предмета діяльності сторонніми
подразниками. Скажімо, захопившись якою-небудь справою ми не бачимо, й
не чуємо, що навколо нас відбувається (негативна індукція).

Стійкість уваги посилюється, коли зміст діяльності викликає
зацікавленість, коли ми щось робимо з об’єктом уваги, постійно виявляємо
в ньому нові особливості. Помірні труднощі молодшого школяра, які
долаються у процесі роботи, посилюють стійкість уваги школяра.

Властивістю, протилежної стійкості є відволікання уваги об’єктами, що не
стосуються діяльності. Боротьба з відволіканням уваги молодшого школяра,
вимагає тренувань у виконанні завдань у не зовсім сприятливих умовах.

Зі стійкістю пов’язане також явище, що має назву коливання уваги. Воно
виявляється в тому, що зосереджуваність та стійкість уваги періодично
стають більш або менш інтенсивними. Спостереження свідчать, що коливання
уваги молодших школярів через 15-20 хв здебільшого приводять до
мимовільного відволікання її від об’єкта.

Переключаючи увагу, молодший школяр свідомо переходить з одного об’єкта
на інший, від одного завдання до іншого, ставлячи перед собою мету
зайнятися чимось новим або перепочити. Здатність переключати увагу
важлива тоді, коли треба швидко реагувати на зміни середовища.
Переключення уваги викликається змінами в навколишньому середовищі.
Здатність до переключення уваги виражається в процесі практичної
діяльності. Потрібно виробити звичку переключати уваги в певних умовах.
У школі слід так організовувати процес навчання, щоб діти з самого
початку одержали завдання, яке б вимагало переключення їх уваги на
учіння. Треба слідкувати, щоб вони цілком переключалися на новий предмет
діяльності, повністю виконували його вимоги до діяльності. Дотримання
розумного режиму переключення уваги в процесі навчання має важливе
значення для гігієни розумової праці, виступає необхідною умовою
раціонального режиму праці й підтримки оптимального рівня працездатності
молодших школярів на уроках.

Розподіляти увагу в межах одного аналізатора майже неможливо: слухати
уважно дві промови, слухати й читати. Якщо одна з діяльностей вимагає
великої концентрації уваги, то розподіл стає неможливим, бо зосередження
свідомості на певних об’єктах неминуче пов’язане зі звуженням його поля.

Різні життєві ситуації вимагають різних видів уваги. Водночас кожна з
таких ситуацій може реалізуватися за допомогою різних видів уваги. Це
стосується насамперед розподілу й переключення уваги, але не завжди
можна точно визначити, завдяки чому досягнуто мети. Молодий учитель з
рухливою нервовою системою, який немає відповідного досвіду й умінь
,частіше користується переключенням уваги, а досвідчений учитель
переважно розподіляє увагу. У певних випадках один вид може переходити в
інший, даючи змогу досягти мети більш раціональними способами.

Обсяг уваги визначається тією кількістю об’єктів ,яку можна охопити
увагою в обмежений відрізок часу. Тренування, розвиток навичок читання
молодшого школяра дають можливість сприймати більший обсяг слів, хоча
при цьому можливе збільшення помилок. Обсяг уваги пов’язаний із
властивістю її концентрації й перебуває в зворотній пропорційній
залежності з нею. Якщо максимальна концентрація уваги характеризує
ступінь звуження свідомості, то обсяг характеризує ступінь його
розширення.

Особливий інтерес викликає розсіяність уваги, яка полягає в
перестрибуванні від одного зовнішнього об’єкта до іншого. Увага
молодшого школяра за мінімальної вольової регуляції підпорядковується
зовнішнім обставинам. Та не треба плутати з “професорською розсіяністю”,
причиною якої виступає глибока концентрація уваги на одному об’єкті свої
намірів, що є необхідною умовою зосередження особистості.

Для більш обґрунтованого й точного вивчення уваги в психології
використовують ряд методик, які дають змогу виявити окремі властивості й
дати їм якісну та кількісну оцінку. Це може бути психологічний
експеримент із використанням тестових методик, що значно підвищує
надійність психодіагностики.

Звичайно, психологічний контроль не обмежується регуляцією процесу
поетапного формування розумових дій, він виконує також функцію
управління становленням самої уваги в процесі навчальної й трудової
діяльності, виробленням таких її властивостей, як концентрація,
розподіл, переключення та стійкість. При цьому необхідно створити такі
умови, які б сприяли формуванню уваги молодшого школяра, а саме 1)
привчати учнів працювати в різних умовах, тренуючи довільну увагу; 2)
захоплювати цікавою і важкою працею, формуючи післядовільну увагу; 3)
розвивати стійкість уваги вправами переключення уваги з об’єкта а об’єкт
за маршрутами і виділення найбільш важливих з них. Треба привчати дітей
за жодних обставин не робити щось недбало.

Особливості уваги молодших школярів.

Особливості уваги дітей молодшого шкільного віку залежить від розвитку
їхньої нервової системи. Процеси збудження і гальмування в корі великих
півкуль у молодших школярів змінюються порівняно швидко. Цим пояснюється
те, що діти дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на
кожний подразник. Тому новий осередок збудження, що виник в корі мозку
змушує дитину відволікатись від того, на чому вона була зосереджена.
Виходить деяка нестійкість уваги, мимовільне переключення її з одного
предмета на інший. Цьому сприяє дуже розвинутий орієнтувальний рефлекс.
Завдяки дитячій вразливості увагу молодшого школяра привертають
насамперед яскравий, образний, наочний навчальний матеріал, жвавий і
емоційний виклад.

Одна із загальних особливостей уваги молодшого школяра – це здатність
легше зосереджуватися на предметах зовнішнього світу, ніж на власних
думках і уявленнях. Так .в одній школі першокласникам запропонували
помічати членів своєї сім’ї і сусідів по квартирі. Діти спробували
виконати завдання в класі, а потім відмовилися і сказали :”краще ми це
зробимо дома, коли всі зберуться”. Цей факт свідчить про те, що
здатність зосереджуватись на своїх думках і уявленнях (так звана
внутрішня увага) в цьому віці ще слабко розвинена.

В перші місяці навчання в школі дитина однаково уважна до різних видів
робіт, її більше цікавить її не зміст навчального матеріалу, а процес
навчання.

Але поступово їх увага стає більш зосереджена на заняттях з певних
навчальних предметів або про виконанні тих ж самих видів навчальної
роботи. Це залежить від розвитку диференційованих інтересів учня.

Таким сином, хоч у дітей велику роль відіграє мимовільна увага, але вже
в дошкільному віці в них починає розвиватися довільна увага. Вона є
результат виховання, спілкування дітей з дорослими, спільної діяльності
з ними.

Нерідко дітям буває важко підтримувати довільну увагу не лише тому, що
вони не звикли до вольових зусиль й у них ще не має вміння працювати
терпляче, не поспішати. Це особливо відчувається коли діти мають
зрозуміти суть задачі. Навчальне завдання як на уроці, так і вдома, не
можна виконати, якщо на них не зосередитися. Поступово учень звикає
працювати уважно, у нього розвивається післядовільна увага.

1.Зосередженість, концентрація уваги в учня може бути інтенсивною,
особливо під час виконання цікавої роботи. І ці моменти він не помічає
того, що відбувається навколо. Але стійкість уваги не досить розвинена.
Інколи незначний факт або малопомітний для інших предмет відволікає
увагу дітей. Буває, що навчальний матеріал породжує у дітей непотрібні
асоціації, і це причиною відвернення уваги.

Учителю, яки проводить заняття з першокласниками, особливо важливо
стежити за тим, щоб який-небудь предмет або факт негативно не вплинув на
спрямування думки учня, не відвертав їх від роботи.

Обсяг уваги значною мірою залежить від набутого досвіду людини. У
молодшого школяра досвіду небагато. Тому діти майже не спроможні тримати
в полі зору кілька об’єктів. Так, першокласник знає, що переходити
вулицю можна лише на зелене світло світлофора і обов’язково треба
дивитися, чи не їде машина. Проте дитина не завжди виконує це, тому що
обсяг її уваги малий. Навіть пізніше, коли вона переходить до наступного
класу, дитина може захопитись грою в м’яча і побігти за ним на середину
вулиці, не звертаючи уваги на транспорт, що рухається.

В навчальні роботі молодшому школяреві важко, додавати числа, перевіряти
здобутий загальний результат, наприклад 4+3+2. додавши 2 до 7 учень уже
не помічає, з яких чисел вийшло 7, бо він не в змозі фіксувати увагу на
всіх трьох числах. Те саме буває і при розв’язанні задач на дві дії.
Повторити умову задачі учень може, але тримати в полі зору обидві дії
для нього спочатку дуже важко.

Обмеженість уваги, особлива помітна в семирічних дітей, починає швидко
зникати в школі, коли орієнтування розширюється.

3. Вміння розподіляти увагу в школярів І класу розвинене ще не досить.
Якщо учень знаходить відповідь відповідь на запитання задачі, то він уже
не в змозі стежити за своєю поведінкою, підстрибує, піднімає високо
руку, забуваючи, що цього не можна робити. Так само учневі важко
правильно сидіти під час письма: адже при цьому треба бути уважним і до
процесу написання слів, ідо змісту своєї роботи, і до того, як лежить
зошит, як він тримає руку, яка в нього поза, чи не лягає він грудьми на
парту. Тому вчителю доводиться витрачати немало сил і часу, щоб
перевчити школяра правильно сидіти під час письма.

Іноді невміння уже розподіляти свою увагу педагог помилково оцінює як
неуважності і недисциплінованість школяра. Так, коли учень, якого
викликали продовжувати читати оповідання, не знаходить місця, на якому
зупинився товариш, що перед ним читав, вчитель думає, що дитина
займалася чимось стороннім. Насправді школяреві важко читати про себе і
стежити за читанням товариша. Для цього треба певною мірою розподіляти
увагу.

Проте не можна сказати, що молодші школярі взагалі неспроможні
розподіляти увагу. Завдяки навчальні роботі в класі і вдома швидко
розвиваються ця якість, і діти звикають працювати, стежити за собою,
слухати вчителя і бачити, що пише товариш на дошці.

Про переключення уваги з одного предмета на інший можна сказати те саме.
На початку уроку першокласники після дзвінка на урок не відразу можуть
зосередитися на заняттях, і вчителю доводиться їх заспокоювати,
настроювати на роботу. Зміна занять теж пов’язана з деякою втратою часу.
Але потім (вже в І класі) діти звикають швидше переключати свою увагу з
відпочинку під час перерви на роботу або з одного виду занять на інший.

Для молодшого школяра характерна неуважність. Вона пов’язана із
загальною нестійкістю уваги. Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються
неуважністю, яка найчастіше залежить від особливостей дитячого
сприйняття; хиби сприйняття – це неточність у розпізнаванні схожих
предметів, в наслідок чого діти можуть припускатися помилок під час
читання, плутаючи літери або склади. Так, замість слова “перестав” вини
читають “пристав”, замість “Маша” читають “мама”, крім того діти часто
“вгадують”, що написано замість того, щоб уважно вдивлятися в літери
слова. Часто це призводить до помилок.

Нерідко неуважність учня зумовлюється втомою. У цьому разі дитині треба
відпочити, відволіктися. Однією з причин неуважності молодшого школяра є
такий його стан, коли він ніби перебуває “в полоні” якоїсь упередженої
думки. Це буває тому, що дитині бракує життєвого досвіду і потрібних
знань. Так, один школяр списуючи текст написав фразу “Волга течет в
степ”, тоді як у книзі було надруковано: “Волга течет вспять”. Хлопчика
примусили кілька раз звірити написане ним з книжкою, але він ніяк не
знаходив помилок, бо слово “вспять” йому було незнайоме, а тому він не
зміг прочитати його правильно.

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває
характерних особливостей. Її основні компоненти: дії і операції, за
допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми
спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його
контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань,
вмінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово
в міру того як школярі навчаються їх здійснювати, виробляють перші
навички вміння вчитися.

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове,
яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою.
Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може
порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим
учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити
свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки.

Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в
молодших школярів можуть спричинити до лінощів і слабовілля. Довільна
увага спостерігається, особливо в учнів ІІ-IV класів, тоді, коли
безпосередній інтерес не захоплює дітей. Якщо для дошкільника потрібні
сильні емоційні фактори, щоб зосередитися на навчальній діяльності, то
для старших достатньо буває інколи тільки усвідомлення вважливості
завдання. З цього, звичайно, не можна робити висновки про те, що не слід
турбуватися про емоційні фактори під час організації діяльності учнів
цього віку. Слід зважати і на загальну нестійкість, легке відволікання
їх уваги, яка спостерігається тим більше, чим менше цікавий об’єкт, на
якому концентрується увага.

Вузький обсяг уваги, невміння розподіляти її протягом довгого часу між
різними людьми: дивитись на дошку, слухати відповіді товариша, вказівки
вчителя та ще й стежити за свою роботою в зошиті, деякі вчителі
розглядають звичайно як неуважність, неприпустиму в школі. Справді ,у
навчальній роботі треба вміти зосереджуватися. Адже в багатьох дітей,
які тільки-но вступили до школи, домінанта, що утворилася надто слабка.
Вона утворюється дуже нелегко і легко гасне. На зміну одній, що швидко
зникає, з’являється інша. Увага дитини ковзає з одного предмета ні
інший, ніде не затримуючись довго; її відвертає будь-який, навіть
незначний вплив із зовні, бо сила її концентрації поки що дуже мала.

Першокласники, іноді й другокласники, часто неуважні. Причини
неуважності різні. Їх треба знайти, щоб успішно виховувати увагу дітей.

1) Неуважність нерідко є наслідком перевтоми дитини. Якщо вона пізно
лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями:
дозволяють дивитися вечірні телевізійні вечірні телевізійні передачі,
часто водять в гості, нервова система дитини перезбуджується. Школяр
погано і мало спить, у клас приходить у сонливому стані. Сон – це
охоронне гальмування. Воно заважає утворення домінанти.

2) Неуважність може бути наслідком порушення правильного дихання, а отже
й постачання мозку киснем. Аденоїди (поліпи), що утворюються в
носоглотці, розростаючись, заважать дихати. Дитина дихає ротом, і це
згубно позначається на її працездатності. Якщо видалити аденоїди, то
зникає постійна сонливість дитини, а з нею й її неуважність.

3) Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей – їх недостатня
розумова активність. Якщо учень пасивно слухає товаришів або тривалі
пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає, він легко
відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли
в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв’язувати якісь задачі,
якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з
навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи
палички і складаючи візерунки, конструюючи модель, малюючи ілюстрації до
прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних
відмінках, знаходячи спільні і різні ознаки в трикутниках різного виду,
дитина думає. Її розумова активність, підтримувана практичними діями є
основою стійкої уваги.

Якщо учень зайнятий одноманітною виконавською роботою, а на запитання
вчителя має вже готові відповіді, увага його неминуче буде легко
відвертатися. Увагу підтримує мислення. Коли на уроці немає матеріалу
для мислення дитини, для активного мислення, вчитель, не доб’ється її
стійкої уваги, скільки б разів він не звертався до дітей із закликом
бути уважними.

4) Неуважність може бути наслідком неправильного виховання дітей. Коли
занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок і іграшок,
рано і часто водять її на виставки, в музеї і театри, вона звикає до
постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги
вдуматись в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає
до легкого, поверхневого ознайомлення з навколишнім світом. Її увага
стає ковзною. У таких випадках педагог борючись з неуважністю дітей
повинен вміти показати їм вже знайомий предмет, явище природи з нового
для них боку. Треба трохи “відкрити” дитині ті якості предмета, його
особливості і зв’язки, яких вона раніше не бачила.

5) Неуважність це й негнучка увага, відсутність вміння переключатися,
тобто в разі потреби навмисно переносити увагу з одного предмета на
інший. Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні 2-4
класів не вад разу можуть потім включитися в навчальну роботу. Вони
здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому змісті.
Подібне часто спостерігають у дітей з інертним, флегматичним типом
темпераменту. На несподівано поставлене запитання, такий учень не
відповідає відразу, хоча й знає матеріал. Потрібна пауза, щоб він
переключив свою увагу на новий зміст.

Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж
для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою
віковою особливістю, яку визначає безумовну неможливість тривалого
зосередження молодших школярів: 6-8-річнідіти можуть довго слухати
цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід
експериментального навчання в молодших класах, показують, що навіть діти
1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом
усього 45-хвилинного уроку. Але для цього треба додержуватись певних
умов організації навчальної діяльності дітей: 1) Добрий темп уроку; 2)
чіткість і стислість пояснень; 3) максимальна опора на активну
мислительську діяльність дітей; 4) бережливе ставлення вчителя до уваги
дітей; 5) різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному
завданню і темі уроку; 6) залучення до навчальної роботи всіх учнів під
час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ; 7)
як додаткові можна використовувати для першокласників і деякі спеціальні
вправи та дидактичні ігри на спостережливість: “Що змінилося?”. Щоб
активізувати увагу учнів, слід цікаво викладати навчальний матеріал, але
й потрібна наполеглива розумова активність учнів. Необхідні різноманітні
види і форми роботи, чітка організація уроку, але не менш потрібне
спрямування навчальної діяльності, формування інтересу ,волі та
відповідальності самого учня. Існує точка зору, що увага є ідеальна,
скорочена і автоматизована дія контролю, а це створює можливість і
необхідність цілеспрямованого її формування, як функції психологічного
контролю. Як і кожна згорнута автоматизована дія, дія контролю має
формуватися поетапно: 1) зовнішня предметна дія – перевірка правильності
написання слів на основі картки в якій записано порядок перевірки
тексту; 2) зовнішньомовний – операції виконуються вголос; 3)
внутрішньомовний, коли учень виконує дії пошепки; 4) переведення дії в
розумовий план – дія відбувається в плані внутрішньої мови. Якщо учень
робить багато помилок, то повертається до попереднього етапу, доки не
засвоїть дії контролю до автоматизму. Важливим критерієм сформованості
дії контролю є її зближення з основною дією і навіть деякі випередження,
що становлять одну з умов безпомилкового виконання роботи.

Дослідження психологів показали, що вікові особливості молодшого школяра
не завжди потребують великих спрощень навчального матеріалу, тому в
школах майже повністю ліквідовано пропедевтику (підготовку) навчання.
Тепер систематичні наукові обґрунтовані курси навчальних предметів
вивчають починаючи з молодших класів.

2. Увага та її місце в навчальному процесі.

Основний вид діяльності дитини після 7 років – навчання в школі. Ця
діяльність істотно впливає на всі психічні процеси. Змінюється й увага,
бо до неї в зв’язку з навчальною діяльністю ставлять нові високі вимоги.
Не випадково непідготовленість старших дошкільників до роботи в класі
насамперед виявляєтьсь в їх невмінні зосередитися на змісті уроку, на
вимогах учителя і на власних ідеях, що й спричинює нерідко серйозні
зауваження педагога.

Проте якості уваги, потрібні для успішної роботи в класі і дома, лише
частково можна розвинути й підготувати в дитячому садку в навчальній
діяльності маленького школяра.

Аналіз зосередженості дітей одного класу під час різних занять протягом
трьох днів показало такі причини відвернень уваги:

– індивідуальні голосні зауваження вчителя під час колективної роботи
класу 15 раз порушували зосередженість дітей;

– відвернення уваги сусідами – 40 раз;

– пауза у роботі вчителя (бо не все готове) – 15 раз;

– учень не бачить зразка, не зрозумів завдання, перепитує, спізнюється –
14 раз;

– закінчив роботу раніше за інших – 9 раз.

У 1964-1966 рр. кафедра гігієни дітей і підлітків Ленінградського
інституту санітарії і гігієни (А.П. Родіна) вивчало стомлюваність дітей
1-2 експериментальних класів, що працювали з більшим навантаженням, ніж
звичайні класи. Дослідження показало, що коли на уроках додержують дію
правильної організації уваги, навіть складні завдання, при виконанні
яких діти повинні виявити певне розумове напруження, не тільки не
стомлюють школярів більше, ніж робота в звичайних класах, а й навіть в
окремих випадках підвищують їх працездатність. Це положення підтверджує
думку, висловлену ще К.Д. Ушинським, про те, що діти стомлюються не від
праці, а від неробства.

Для мобілізації уваги потрібно активізувати повчальну працю дітей.
Треба, щоб вони більше думали, і все, що їм під силу ,виконували
самостійно. Є багато прийомів активізації навчальної праці молодших
школярів. Навіть, здавалося б, дрібниці можуть відігравати велику роль.
Так, наприклад, здебільшого недоцільно називати спочатку прізвище учня,
а потім ставити йому запитання. У цей момент увага більшості учнів може
бути спрямована на щось інше, а не на обдумування відповіді, бо
запитання звернене вже не до них. Щоб усі діти зосередили свою увагу на
цьому запитанні, спочатку треба його поставити всьому класу, а потім вже
викликати того учня, який на дошці пише речення або робить обчислення. У
цей час окремі діти, як правило, слабкі учні, пасивні. Вони чекають,
поки щось з’явиться на дошці, щоб переписати його собі в зошит.
Внаслідок цього увага і розумова активність цих школярів мінімальні.

Інакше буде, коли учень якого викликають, записує продиктоване речення
або розв’язує задачу на зворотному боці дошки, що повертається. Тоді
кожен учень деякий час змушений працювати самостійно. Потім написане на
дошці показують класу і колективно перевіряють те, що зроблено на дошці
і написано в зошитах учнів.

Урізноманітнювати працю на уроці можна не лише змінюючи види занять.
Треба, щоб викладення матеріалу було не монотонним і одноманітним ,а
жвавим, динамічним. Відомо, що бесіда, під час якої учні не тільки
слухають, а й відповідають на запитання вчителя, більше активізує їхню
працю, краще привертає увагу, ніж лекція чи оповідання. Але і в
початкових класах учителю іноді доводиться певний час розповідати або
пояснювати. У таких випадках важливо, щоб мова вчителя не була довгим
монологом. Добре, коли вчитель ставить запитання, на які сам дає
відповідь. Тоді його мова нагадує жваву бесіду, діалог. Така форма
викладання легше привертає увагу молодшого школяра.

Невеликий відпочинок (2-3 хвилини), фізкультхвилинка на уроці позитивно
впливають на відновлення уваги учня.

Увагу малят привертає яскравий, потужний подразник. Це мимовільна увага.
Пізнавальне ставлення до навколишнього світу, що формується у
дошкільника, перебудовує й увагу дитини. Вона стає мимовільно
(вторинною), тобто опирається на інтерес. Після того як дитина навчиться
говорити і опановувати правила, зважати на вимоги дорослих, в неї
формується довільна (вольова) увага і водночас зростають можливості
розподіляти й переключати увагу, тобто керувати нею.

Увагу, що виникає в активній діяльності дитини, не тільки зумовлює, а й
підтримує раціонально організована її діяльність, і насамперед
активно-розумова праця. Організована вчителем навчальна діяльність
дітей, що ґрунтується на різних формах її мислительної активності,
формує особливу рису особистості – уважність.

Провести тестові дослідження (декілька) на стійкість, переключення,
концентрацію … уваги. Визначити і порівняти результати.

Для більш обґрунтованого й точного вивчення уваги в психології
використовують ряд методик (бланкових і апаратурних), які дають змогу
виявити окремі властивості й дати їм якісну та кількісну оцінку. Це може
бути психологічний експеримент із використанням тестових методик, що
значно підвищує надійність психодіагностики.

1). Методика “Переплутані лінії” дає можливість визначити ступінь
стійкості та концентрації уваги в умовах напруженої діяльності. Методика
передбачає роботу піддослідного з бланком зображень 25 переплутаних
ліній (мал.1) із завданням простежити зоровим контролем хід кожної
лінії, й поставити на кінцевій точці цієї лінії той самий номер що
стоїть на її початку. За допомогою плаката може проводитися колективний
експеримент. На виконання завдання дається 7 хвилин. Потрібно
безпомилково відзначити 15-18 ліній. Можна фіксувати витрати часу на
виконання всього завдання і дія кожного етапу, враховуючи помилки, що
відкриває можливість аналізу й оцінки властивостей уваги кожної
особистості, впливу тренування і втомлюваності, залежності від
об’єктивних і суб’єктивних умов діяльності.

( У 2-Б класі Коломийської школи І-ІІІ ступенів № 4 був проведений
психологічний експеримент із тестової методики “Переплутані лінії”.

Участь брали 8 учнів з класу, 5-ть з них слабкі учні. У ході
експерименту було виявлено, що 4-ри перших сильніших учнів виконали
завдання успішно. А за 4-ри наступних учасників, можна сказати: “У них
була виявлена дуже низька концентрації, тобто вони із завданням не
справились”.

Але не опускаючи рук, я все ж таки вирішила спробувати ще раз провести
тестове дослідження, але вже через місяць, тобто з 2 березня 2006 року.
І як на диво, усі 8-м учнів, як сильніші так і слабші справились із
завданням успішно. Тільки слабші учні виконували завдання помаліше і
вони використали більше часу ніж було заплановано.

2). Методика коректурної проби дає змогу визначити стійкість уваги в
умовах, близьких до роботи коректора, які вимагають її розподілу й
переключення. Для проведення дослідів потрібні спеціальні бланки (мал..
2) з літерами (40 рядків по 40 літер у кожному). Необхідно придивлятись
рядки зліва направо немов читаючи, і закреслюючи букву “и”, та
підкреслювати “к”. Через кожну хвилину за командою “Риска” позначається
рискою місце до якого вдалося дійти за хвилину. Результати правильних і
неправильних дій фіксуються в таблиці. Співвідношення цих показників і є
підставою для оцінки продуктивності та стійкості уваги. На основі
аналізу помилок судять про концентрацію уваги.

На початку семестру у 2-Б класі ,6 лютого 2006 року був проведений
психологічний експеримент із тестової методики “Коректурна проба”.

Участь брало 8 учнів (4 дівчинки, та 4 хлопчики). У ході експерименту
було виявлено, що із завданням успішно справилися більшість дівчаток, а
ніж хлопчиків. Хоч вони і були з категорії сильніших учнів.

Не сумніваюсь, що і в хлопчиків також є достатня стійкість уваги. Я в
кінці місяця 28 лютого провела цей самий психологічний експеримент. І як
не диво, дівчатка і хлопчики, тобто ці самі 8 учасників справилися із
завданням успішно.

Аналізуючи два дослідження на стійкість уваги дійшла висновку, що у
більшості хлопчиків менша стійкість уваги ніж у дівчат. Це
характеризується тим, що хлопчики більше часу перебувають у рухливому
стані, а більшість дівчат у цей момент просто граються ляльками чи
відпочивають.

3. Методика складання чисел з переключенням застосовується для вивчення
та переключення уваги. Крім того, методика дає змогу визначити рівень
розумової працездатності і вольових зусиль, тренованість навичок і
розвиток утомлюваності. Експеримент полягає в тому, що піддослідний має
з можливою швидкістю виконувати послідовно дві прості розумові дії, що
чергуються (складання двох однозначних чисел і підготовку двох нових для
наступного складання), а це, у свою чергу, забезпечує функціонування
наступних розумових операцій у безперервному режимі. Процедура виконання
завдань полягає в тому, що дані два числа записуються у вигляді дробу.
Складають число чисельника і знаменника, відкидають число десятків, а
число, що залишилось, залишають у наступний дробовий вираз. Друге число
переноситься в наступний дробовий вираз. Друге число переноситься в
наступний вираз без змін. Методика передбачає виконання завдань у два
способи.

І. – спосіб – сума чисел чисельника і знаменника попереднього виразу
записується в чисельнику наступного, а число чисельника – переноситься у
число знаменника.

ІІ – спосіб – сума чисел чисельника і знаменника попереднього виразу
записується в знаменнику наступного, а число знаменника – переноситься у
число чисельника.

(ІІ спосіб)

Після практичного засвоєння правил виконання завдань обома способами
(вправи фіксуються), проводиться основний експеримент 10 хвилин
почергового кожним способом по 1 хв. Потім підраховується кількість
правильно виконаних дій, допущених помилок, та визначається характер
останніх. Ураховуються напруженість і теми роботи, впевненість і
втомлюваність суб’єкта, вставлення його до виконання завдань і труднощів
у роботі.

Експеримент “Складання чисел”, я провела 1 лютого та 13 березня 2006
року. Діти, а це 2-Б весь клас виконували завдання сумлінно як на
початку лютого, так і всередині березня. Одним із недоліків в
експерименті була нестійкість та низька концентрація уваги слабших
учнів.

Запропонувати педагогічні дії, завдання на удосконалення та розвиток
уваги. Прийоми вдосконалення та розвиток уваги молодшого школяра.

Увага в дітей з’являється досить рано. Мимовільна увага виникає в перші
тижні життя. Це безумовно-рефлекторна увага, що викликається
подразниками, безпосередньо пов’язаними із задоволенням органічних
потреб.

Подальший розвиток уваги у дітей відбувається в шкільний період.

Навчальна робота школярів висуває нові вимоги, потребує уваги, незалежно
від того, приваблює їх предмет чи ні (мал. 3). Навчання збагачує досвід
дитини, розвиває якості особистості, що дають змогу переходити до
досконалої внутрішньої організації й регуляції своєї діяльності,
виробляти вміння свідомо спрямовувати уважність до людей, що є важливою
рисою особистості. В процесі шкільного навчання роль уваги змінюється
залежно від ступеня новизни і складності матеріалу. Добре засвоєний
матеріал не вимагає напруження уваги. Зосередженість свідомості потрібна
там, де виникають труднощі, а чим вони більші, тим більше напруження
уваги необхідне.

Щоб активізувати увагу учнів, слід цікаво викладати навчальний матеріал,
але потрібна й наполеглива розумова активність учнів. Необхідно
різноманітні види і форми роботи, чітка організація уроку, але і не менш
потрібне спрямування навчальної діяльності, формування інтересу, воля та
відповідальність самого учня. Існує точка зору (П.Я. Гальперін), що
увага є ідеальна, скорочені й автоматизована для контролю, а це створює
можливість і необхідність цілеспрямованого її формування як функції
психологічного контролю. Як і кожна згорнута автоматизована розумова
дія, для контролю має формуватися поетапно :1) зовнішня предметна дія –
перевірка правильності написання слів на основі картки, в які записано
порядок перевірки тексту; 2) зовнішньомовний – операції виконуються
вголос; 3) внутрішньомовний, коли учень виконує дії пошепки; 4)
переведення дії в розумовий план – дія відбувається в плані внутрішньої
мови. Якщо учень робить багато помилок, то повертається до попереднього
етапу, доки не засвоїть дії контролю до автоматизму. Важливим критерієм
сформованості дії контролю є її зближення з основною дією і навіть деякі
випередження, що становлять одну з умов безпомилкового виконання роботи.

Висновок:

Головною особливістю розвитку уваги молодшого шкільного віку є посилення
їх пізнавальної діяльності під впливом шкільного навчання. Діяльність
молодшого школяра перших днів підпорядковане чіткому режиму, загальному
ритму життя школи, новим для нього вимогам поведінки. За несприятливих
умов до школи звички в поведінці дитини втрачають свою силу, а навіть
створюються повільно, і вона залишається на якийсь час безпорадною. Це
виявляється у деякій розгубленості першокласника, іноді замкнутості чи
підвищеній збудливості.

Вчитель повинен з перших уроків навчання наполегливо вчити дітей умінню
працювати в колективі, спілкуватися один з одним і з учителем,
оволодівати навичками користування навчальним приладдям, уважно слухати
пояснення на уроках. Усе це дуже важливо для формування позитивного
ставлення дитини до навчання.

У перші дні занять у школі першокласники помітно стомлюються, але рівень
стомлювання на різних уроках і в різних учителів не однакова.
Здебільшого це залежить від якості навчально-виховної роботи вчителя,
вміння правильно організовувати увагу молодших школярів.

Фактором, що організовує і активізує увагу учнів молодших класів, є
велика сприйнятливість їх до впливу вчителя. Слово вчителя – для них
закон, усе, чого вимагає вчитель, вони виконують звичайно з великою
старанністю, хоч часто ще й не так, як треба.

Література:

Ф.М. Гоноболін, – Психологія 1975 р. Київ.

М.П. Заседенець – Вікові особливості розвитку та виховання, 1973 р. –
Київ.

С.Д. Максименко – Загальна психологія – Київ –2001 р.

Ю.Л. Трофімова Психологія – Київ “Либідь” – 2000 р.

Загальна вікова педагогічна психологія. Київ “Вища школа” – 1990 р.

Вікова та педагогічна психологія. Київ “Просвіта” 2001 р.

Активність

Властивості уваги

Спрямованість

Широта

Обсяг

Переключення

Концентрація

Стійкість

Висока

Низька

Стійка

Нестійка

Утруднене

Легке

Розподіл

Внутрішня

Зовнішня

Мимовільна

Довільна

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *