У Шевченковій світлиці (сценарій)

У Шевченковій світлиці

Тематичний сценарій

 

Святково прибраний клас і портрет Тараса Шевченка, рушники, виставка
його творів, ілюстрацій. Біля портрету — слова; що є епіграфом свята:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої».

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку,
ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та
свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.
Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,
великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А
коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини
світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся, мій хлопчику.

Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім’ї
селянина-кріпака народився Тарас Шевченко.

Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь
за вигоном.

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За най

меншу провину карав він своїх учнів різками.

Учень: Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде», — ти сказала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало

на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень: Там матір добрую мою

Ще молодую ~ у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть
батька приголомшила малого Тараса.

Учень: Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20
років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені
тринадцятий минало».

(Інсценізація вірша »Мені тринадцятий минало»).

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру.
Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще
за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас:. Еге ж, малярем.

Оксана: / розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не
ледащо. Я буду таки малярем. Оксана: Авжеж, будеш!

?

- V ? O

итливим та розумним хлопчиком.

Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина — читає і малює.
Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати
у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра.
Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає
козачком.

Учні:

1. Хоче малювати, 2. Нишком він малює

Прагне він до знань, Статуї в саду,

Та за це багато Вночі пише вірші

Зазнає знущань. Про людську біду.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем
Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто
змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили
його з неволі.

(Діти розглядають альбом і картини Т. Шевченка).

Учень: Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?  

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Ведуча: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за
халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

0 думи мої! о славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

(Учні співають пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати»,
«Думи мої, думи мої»).

Учень: І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета,
який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися
серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в
Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Звучить фрагмент пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»).

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета,
художника, борця за волю народу і завжди пам’ятатимуть його заповіти.

Учениця: Я, маленька українка,

Вісім років маю.

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він — дитя з-під стріхи,

Він — в подертій свиті,

Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

(Дорослі і діти виконують «Заповіт»).

Він — дитя з-під стріхи,

Він — в подертій свиті,

Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

(Дорослі і діти виконують «Заповіт»).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *