Тема. У боротьбі за рідний край
Матеріал уроку. Анатолій Гай «Жайворони над полем».
Мета. Збагатити знання учнів про мужність народу в роки Великої
Вітчизняної війни, участь у ній дітей; формувати навичку виразного та
правильного читання, вчити переказувати твір із творчим завданням;
виховувати повагу до захисників Вітчизни.
Хід уроку
І. Підготовка до сприймання нового матеріалу.
(Звучить музика Александрова «Священная война»)
– Діти. Про яку священну війну співалось у пісні?
– Що вам відомо про неї?
— Відтоді минуло понад шістдесят п’ять років. Але недільний червневий
день 1941 року і досі у всіх подробицях пам’ятають люди старшого
покоління. Про це пам’ятає історія. Саме у цей день на нашу мирну країну
напала фашистська Німеччина. У страшній війні 1941-1945 років Україна
втратила кожного шостого жителя — 27 мільйонів життів. Тільки на
території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч
сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами!
1418 днів та ночей йшли воїни вогняними дорогами війни: на фронті —
солдати, а в тилу — партизани.
За Батьківщину у боях вмирали
однаково — дорослі і малі. (М. Познанська)
— Кожен день — як рік, кожен рік — як століття. Всі витримали і
перемогли. Перемогли тому, що вели війну вітчизняну і справедливу.
Перемогли тому, що відстояли свою Батьківщину, право на щастя, на життя.
— Які фільми про події Великої Вітчизняної війни ви бачили? («А зори
здесь тихие», «Семнадцать мгновений весны», «В бой идут одни старики»)
Які пісні ви знаєте, присвячені Великій Вітчизняній війні? Які книги
читали про героїв війни?
II. Повідомлення теми та мети уроку.
— Поряд з дорослими відважно боролися й діти. У пам’яті фронтовиків
збереглися теплі спогади про вихованців полків, маленьких солдатів.
Болем
і світлим смутком наповнені ці спогади.
Анатолій Гай не знав війни, названої Великою Вітчизняною. Але на ній
залишилися його близькі й далекі родичі, його односельці – бійці чорних
рот. Чудом уцілівши, пройшла через гітлерівські концтабори його мати.
Зовсім підлітком на тій війні одержав свою першу державну нагороду
батько письменника, а війна у свою чергу забрала у нього та в чотирьох
менших братів і сестрички батька, відібрала здоров’я, молодим поклала в
домовину.
Письменнику ж довелося побачити іншу – афганську війну, де також воювали
і гинули з обох боків майже діти. Тому, звертаючись до військової
тематики, автор кожним рядком закликає: Люди, знищить війну!
—Сьогодні ми прочитаємо один із таких творів Анатолія Гая.
III. Опрацювання оповідання А. Гая « Жайворони над полем».
1. Словникова робота.
а) Гра “Встав букви”.
— Замість крапок вставте букви так, щоб вони були закінченням або
початком усіх слів.
радившись
гвардійськ чали
солдатськ (…) ий по (…) див
гаряч
хідна
сміхався
б) Читання колонок слів і пояснення значення окремих слів.
фронтовики
схвально
постояльці
назирці солдатський
неквапом сержантські
сьорбали партизанський
Читання колонок слів з різною швидкістю: І колонка повільно, II —
швидше, III — скоромовкою. А потім — у зворотному порядку.
– Прочитайте слова 2 стовпчика, від яких слів вони утворилися?
– Знайдіть і прочитайте слова, які відповідають на питання Як?
в) Пояснення значення слів.
Назирці – 1. Слідом, услід за ким-, чим-небудь, не відстаючи. // Не
спускаючи очей з когось, чогось. 2. Потай, непомітно для інших;
крадькома.
Неквапом – доберіть синоніми (повільно, не поспішаючи).
Фронтовики – той, хто перебував чи був на фронті в діючій армії.
Постоялець – солдат або офіцер, що стоїть постоєм де-небудь, у когось.
2. Первинне ознайомлення із твором.
Учні вголос “ланцюжком” читають оповідання.
— Коли відбувалися описані події? Хто головний герой оповідання?
— Яка пора року описана в оповіданні?
3. Повторне читання оповідання (мовчки).
— Читаючи, зверніть увагу, які почуття переживав хлопчик в описаних
подіях.
4. Відтворення і аналіз змісту твору.
— Знайдіть і прочитайте діалог сивовусого солдата і Миколки.
— Про що можуть розказати шрами?
— Як Ви розумієте вислів « по шрамах географію вивчати можна»?
— Знайдіть і прочитайте розповідь про поранення.
— Поясніть значення вислову «курям на сміх».
— Якими мінами були «начинені» поля і переліски?
— Як діти під час війни допомагали фронту? Знайдіть підтвердження у
тексті.
— Яка мрія була у Миколки?
— Знайдіть і прочитайте про мрію молодого мінера. Чому він про таке
мріяв?
— Знайдіть і прочитайте в тексті опис.
— Які слова тексту можуть «оживити» ілюстрацію?
— Прочитайте в особах розмову Миколки і сержанта. Які почуття переживав
хлопчик під час розмови?
5. Складання характеристики Миколки
– Яким ви уявляєте хлопчика, коли він підійшов до солдатів?
– Які риси характеру проявив Миколка?
5. Вправи на розвиток швидкості читання.
а) Знайти у тексті порівняння і дописати (робота в парах).
Протитанкові міни, схожі … ( на великі сковороди).
Мости великі та прекрасні, … (як мереживо).
— Доберіть до цих висловів близькі за значенням.
б) Гра “Прочитайте речення про…”
• те, де поселилися солдати;
• щасливе життя;
• те, як Миколка з мамою садили картоплю.
г) Гра «Закінчи речення
Солдати дістали … .
Солдати задумливо дивилися … .
Раненько підвестися … .
Чотири фігурки … .
д) Гра “Найшвидший шукач”.
— Хто швидше знайде і прочитає речення з такими висловами:
“схвально окинув поглядом”,
“в бур’янових заростях”,
“на військове замовлення”,
“гіркі краплі”,
“задзвеніли у високості”.
6. Переказування оповідання від імені Миколки.
7. Доповніть діалог (з пам’яті)
8. Робота в зошитах
1 гр. – скласти план твору
2 гр. – скласти розповідь про Миколку
IV. Підсумок уроку.
– Про яку сторінку історії ви дізналися на уроці?
— Проминуло вже більш як півстоліття, як закінчилася війна.
— Скажіть, чому через роки ми повинні пам’ятати про тих, хто відвоював
мир на нашій землі?
— Щоб зберегти мир, треба пам’ятати про війну, про людей, які воювали,
вшановувати пам’ять загиблих.
Без миру немає дитинства, немає майбутнього. За щастя дітей, за мирне
небо, за цвіт землі борються чесні люди планети. Всім нам потрібні пісні
й квіти, щоб на нашій землі жили прекрасні діти, щоб до густих садів і
білих хат завжди поверталися лелеки, адже з їх появою у людей
з’являються спокій і радість.
V. Домашнє завдання
Скласти твір-міркування за темою «Це потрібно не мертвим, це потрібно
живим!»
Читати, переказувати оповідання.
ЖАЙВОРОНИ НАД ПОЛЕМ
Старенька півторатонка, заскрипівши гальмами, зупинилася біля сільради.
З кузова неквапом злізли три немолоді бійці і сіли під тином у затінку,
а їхній командир-сержант пішов у сільраду.
Миколка підійшов ближче і з цікавістю почав розглядати новоприбулих,
зрідка позиркуючи то на двері сільради, то на старенький, бувалий у
бувальцях автомобіль.
Незабаром молодий сержант і голова сільради вийшли на ґанок.
— Ви вже, хлопці, постарайтесь, — звернувся Володимир Михайлович до
приїжджих. — Нам ті міни ось де сидять, — поплескав себе долонею по
лисому тім’ю. — Яка землиця перестоює! Та й діти скрізь нишпорять — так
і жди біди.
Солдати дістали з кузова два дерев’яні ящики, довгі палиці з невеликими
обручами на кінці, кілька тонких і довгих металевих щупів.
Голова сільради помітив Миколу і поманив пальцем.
— Мати дома? Піди скажи, щоб нікуди не йшла. Я зараз гостей приведу.
f
I
и. Вони швидко обладнали собі житло в другій половині хати, а потім
узялися наводити лад у господарстві. На вигорілих гімнастерках дзвеніли,
поблискуючи, бойові нагороди.
Хлопець весь час крутився поряд — страшенно хотілося хоч у чомусь
допомогти.
—Батько де? — поцікавився сивовусий солдат.
—Воює,— охоче відповів Миколка.— Тут партизанив, а ми з мамою в Уфі
були.
—Ну, тепер батько твій скоро повернеться. Чув, уже в Берліні бої йдуть.
Ще трішечки — і витягнемо Гітлеряку на людський суд.
Незабаром на підводі приїхав голова колгоспу дядько Влас.
— Добридень, фронтовики! — привітався неголосно, і йому врізнобій,
але з повагою відповіли.
Дядько оглянув житло, схвально окинув поглядом оновлене подвір’я.
— Правильно, мужики. Влаштовуйтесь капітально, бо роботи у нас
надовго вистачить.
Він сів на призьбу, і бійці теж повсідалися поруч.
— На яких фронтах воювали?
— Краще спитай, на яких не воювали, — відповів найстарший солдат. — По
одних шрамах географію вивчати можна. Під Одесою в сорок першому — перше
поранення, у Сталінграді — кульове навиліт. Під Мінськом — ще одне
осколочне і контузія. А у Кракові снайпер вгатив дев’ять грамів під
праву лопатку. Тепер ось у тил на розміновування відправили. Наш комбат
на прощання жартома сказав: «їдь, батьку, бо за фронтом тобі уже не
угнатися».
— А я ще рік тому відвоювався, — потряс порожнім рукавом гімнастерки
дядько Влас — Відколи село звільнили, головую. З нічого після гітлеряк
починали, а зараз уже стаємо потроху на ноги. Колгоспна череда з
евакуації повернулася, трактора маємо. От тільки міни прокляті життя не
дають. Землиці у колгоспі чимало, а обробляємо — курям на сміх.
Дядько помовчав, а потім неквапливо продовжив:
— Бої тут у нас ішли важкі. На цих рубежах після
Корсунь-Шевченківської битви фрици сподівалися закріпитися. Правда,
нічого у них не вийшло, але наші поля і переліски вони так поначиняли
всякою гидотою, що й не підступитися. І протитанкові тобі, і
протипіхотні, і з «сюрпризами» всілякими. Так що доведеться потрудитися.
Війна закінчується, треба думати про завтрашній день.
Потім дядько Влас разом із сержантом поїхали за село, щоб визначити, які
поля в першу чергу треба звільнити під оранку.
Наступного дня мінери почали роботу. Миколка поривався йти з ними, але
сержант суворо відмовив.
— Не забавки там. Краще он матері допомагай город копати.
Проте Миколка все ж пішов назирці, тримаючись на чималій відстані. Він
побачив, як одразу за селом чотири фігурки розтягнулися ланцюжком по
зарослому бур’яном полю і, поводячи перед собою міношукачами, повільно
рушили углиб поля. Час від часу бійці присідали в бур’янових заростях,
але невдовзі підводилися і йшли далі.
Хлопчина постояв-постояв на межі та й пішов додому, а коли через кілька
годин знову прибіг до мінерів, ті були уже в іншому кінці поля. На
узбіччі, біля дороги, виднілася купа зелених, густо мічених іржею
протитанкових мін, схожих на великі сковороди. Неподалік, так само
акуратно, лежали дерев’яні ящики і ребристі металеві качани
протипіхотних мін.
Увечері, коли мінери відпочивали, Миколка знову підсів до них.
— Ну візьміть мене з собою! Я буду вже розряджені міни до дороги
зносити. Вони ж ніскілечки не страшні. А вам легше буде.
Сержант нахмурився:
— Знову ти за своє? Зрозумій: не можна! Миколка ображено надув
губи.
— Думаєте, я маленький? Та ми в Уфі з хлопцями в шкільній майстерні
ящики на військове замовлення виготовляли,— не втримався від похвальби.
— Ну, маленьким тебе ніхто не вважає,— усміхнувся сержант. — І все ж не
здумай піти на поле. Його після розмінування потрібно ще спеціальним
котком прокотить. Є такі штучки, які дуже важко виявити. Міношукач їх не
чує, а щупом кожен сантиметр величезного поля не проткнеш.
Червона заграва повільно згасала на заході. Солдати задумливо дивилися у
далину, де за сотні кілометрів звідси ще гриміли останні бої нестерпно
довгої і тяжкої війни.
Немолодий мінер ніби прочитав спільні думки, бо задумливо мовив:
— Скоро там стихне, а нам ще воювать та воювать… Стомлені за день
солдати пішли в хату, і на ґанку в густіючих сутінках зосталися тільки
Миколка і сержант. Звідкись долинали дзвін відра біля криниці, далекий
жіночий голос, що скликав дітей до хати, чулися ще несміливі співи
весняних птахів.
Миколка відчував обличчям і руками теплий подих вітерцю, і денна втома
повільно виходила з тіла. Лише натруджені долоні пекли вогнем.
— Яке щасливе життя попереду,— раптом обізвався сержант і
схвильовано повернув до хлопця зовсім ще юне обличчя. — А як красиво
повинні прожити його після всього, що довелося вистраждати! Розумієш,
Миколко! Прожити не тільки за себе, а й за тих, хто не повернеться з
цієї війни…
Він ледь схилив голову і поглянув на принишклого хлопчину.
— Ти ким хочеш бути?
Миколка хвильку мовчав, а потім обхопив руками коліна і мрійливо мовив:
— Хочу мости будувати. Великі і такі прекрасні, як мереживо.
— Ну що ж, мости — це добре,— погодився сержант. — А я от
демобілізуюсь — і поїду до себе на Ярославщину, в рідне село. Там у нас
земля не така багата, як у вас на Україні, але, може, саме тому ще
дорожча мені. її, як мале дитя, жаліть і леліяти треба.
Молодий мінер випростав затерплу ногу і знову заговорив, звертаючись чи
то до Миколки, чи до самого себе:
— І хочеться мені повертатися додому пішки. Раненько підвестися і
з одним речовим мішком, не кваплячись, пройти по усіх лісах і степах, де
під кулями на животі проповз. Вклонитись могилам під обелісками, згадати
бойових друзів. Іти, не остерігаючись, що наскочу на міну. І щоб тиша
була навколо, і жайворонки над полями дзвеніли…
Він змовк, потім рішуче підвівся.
— Ну, час на бокову. Завтра візьмемося за поле біля Солов’їного
урочища, а там стільки всього…
Наступного дня Миколка з матір’ю садив картоплю. Навколо, на сусідніх
садибах, теж працювали люди. Поки не почалися польові роботи у колгоспі,
всі квапилися впоратися з городами, і тому на паруючі смужки
свіжозораної землі висипали старі й малі.
Мати заганяла в пухкий ґрунт лопату, загортаючи вийнятою землею ямку
попереднього рядка, а Миколка вкидав у неглибоку воронку розрізану
навпіл картоплину. Коли мати стомлювалася, вони мінялися місцями і
рухалися далі, залишаючи на сірому тлі підсохлої землі рівні лінії
темних плям.
Раптом на городи вибігла тітка Дарина, їхня сусідка через дві хати.
— Людоньки! — скільки стало голосу, закричала вона.— Рідні ж ви
мої, дорогі, війна скінчилася!
Люди на мить заніміли, а потім, покидавши лопати, відра й корзини,
спотикаючись і падаючи, кинулися до неї. А тітка, сміючись і плачучи
одночасно, кричала:
— Чуєте: Перемога! Фашистська Німеччина розгромлена! Тільки-но Левітан
сказав…
Миколка стояв серед переповнених всепоглинаючим щастям односельчан і
голосно ридав. Великі гіркі краплі збігали по щоках до рота, і він
злизував їх з губ, щасливо усміхався. Раптом згадав: а мінери біля
Солов’їного урочища не знають!
Хлопець проскочив через двір і помчав до лісу.
Чотири фігурки з міношукачами і щупами в руках повільно рухалися полем,
а біля дороги, як і вчора, зеленими горбиками лежали знешкоджені міни.
Мить повагавшись, Микола ступив у минулорічний сухий бур’ян і кинувся до
мінерів.
— Війна закінчилася! Тільки-но передали по радіо! — кричав він,
підминаючи босими ногами сухі стебла.
Мінери зупинилися.
— Стій, чортеня, куди тебе несе? — тонким хлоп’ячим голосом
крикнув сержант і, кинувши міношукач, рвонув назустріч Миколці.
Нарешті до хлопця дійшло те, про що кричав мінер, і він зупинився. В ту
ж мить побачив, як під сержантом вихопилося вогненно-чорними язиками
полум’я. Відлуння вибуху прокотилося полем, застугоніло у Солов’їному
урочищі. Та за мить над степом знову задзвеніли у високості жайворонки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
