Типологія інноваційних шкіл
Розвертаючи власну логіку розуміння інноваційних процесів у сфері освіти
та відповідно уводячи конкретне визначення інноваційної школи, кожна
науково-дослідна група виявляється в складній ситуації під час роботи з
об’ємним і дуже різнорідним “об’єктом дослідження”
Перша типологія найбільш повно представлена в публікації А. Г. Каспржака
“Нові й інноваційні школи: проблеми сьогоднішнього дня, перспективи
розвитку” в колективній монографії “Інноваційний рух у російському
шкільному утворенні”. Ця типологія є емпіричною, тому що створена на
підставі зовнішніх відмінностей між інноваційними та традиційними
школами. Навіть саме визначення про інноваційну школу вводиться А. Г.
Каспржаком лише як про школу, яка відрізняється від традиційної. Усі
нетрадиційні школи він умовно розділяє на такі типи.
Школи, що одержали статус ліцею, гімназії, комплексу тощо або
претендують на це, пропагандують гуманістичний шлях розвитку.
Установи, що займаються пошуком шляхів інтеграції з педагогічними
школами Заходу (частіше з тими, котрі на Заході вже є традиційними –
Монтессорі, Френе, Штейнер тощо).
Школи, що освоюють педагогічні системи Эльконіна-Давидова, Занкова та
інші (поки що, в основному, початкові).
Навчальні заклади, що обрали езотеричний шлях розвитку, об’єктивно
знаходяться поза принципом світської освіти і тому шукають своє місце в
неіснуючому просторі між приватною та державною школами.
Прагматичні школи, що за рахунок добору та надходжень до бюджетного
фінансування зберегли кращі традиції радянської школи і, додавши до них
відповідний рівень обслуговування, якісне викладання іноземних мов,
забезпечують очікуваний батьками учнів результат (серед цих шкіл багато
мають статус гімназії або ліцею, але це не призводить до змін ані в
педагогічних технологіях, ані тим більше у філософії школи).
Експериментальні школи педагогічних, технічних, гуманітарних, інших
університетів і академій.
h
h
gd
вище типології, на думку А. Г. Каспржака, можливо охарактеризувати
видову розмаїтість інноваційних шкіл.
На відміну від нього Е. Д. Днепров пропонує типологізувати інноваційні
школи не за зовнішніми характеристиками, а за “рівнем і характером
випереджального розвитку”.
Серед різних інноваційних шкіл, націлених на відновлення, творчість,
саморозвиток, автор виділяє три основних групи, границі між якими умовні
й розмиті.
Авангардні, пілотні школи, школи-лабораторії – безперечні лідери зі
стійкою та системною інноваційною діяльністю. У цих школах, як правило,
ведуться постійні дослідження та розробка принципово нових підходів у
області змісту освіти.
Експериментальні та дослідно-експериментальні школи – у тій чи іншій
мірі сконструювали або сприйняли та відпрацьовують різні нові моделі
(проекти, системи) освітньої діяльності або провідну експериментальну
діяльність у одному із запропонованих напрямків.
Пошукові школи – з виразною інноваційною інтенцією, внутрішнім
прагненням до відновлення, знаходженню власної позиції та пошуком шляхів
реалізації особистості. Саме ця, третя група інноваційних шкіл, “шкіл
думки, що прокинулася”, являє собою ту граничну якість, що не тільки
пов’язує інноваційну школу з традиційною, масовою, але і змінює характер
самої масової школи.
Наша мета – виявити механізми становлення інноваційної школи.
У зв’язку з цим жодна із запропонованих вище типологій не
представляється нам ефективною, тому що всі вони задають статичну
типологічну картину. Нам же необхідна типологія, що враховує динаміку
самого інноваційного процесу.
Перед нами постала реальна проблема розробки варіантів власної
(авторської) типології інноваційних шкіл, що містила б у собі визначені
динамічні характеристики.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
