Теоретичні аспекти адаптації студентів І курсу до навчання у ВНЗ (реферат)

Реферат на тему:

Теоретичні аспекти адаптації студентів І курсу до навчання у ВНЗ

Педагогічні аспекти адаптації студентів розглядаються в працях С.Гури,
В.Сорочинської, В.Штифурак та ін. Та все ж аналіз педагогічної
літератури засвідчує недостатність уваги науковців саме до проблеми
розробки педагогічних моделей адаптації, визначення її основних
чинників.

Важливим напрямом в цьому контексті є дослідження теоретичного і
практичного досвіду роботи інституту кураторів. Проблема діяльності
куратора академічної групи не є новою. В сучасній педагогічній
літературі їй приділяється належна увага. Але питання роботи кураторів
академічних груп по адаптації першокурсників в умовах ВНЗ в сучасній
педагогіці вивчені ще недостатньо.

Сучасні вимоги до навчально-виховного процесу, набуття куратором статусу
головного фігуранта в реалізації програм виховної роботи [1] потребують
посилення педагогічних досліджень у цій сфері з метою розробки
ефективних практичних методик по адаптації студентів.

Термін “адаптація” використовується в різних галузях наукового знання,
однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так,
одні автори розглядають адаптацію як процес, результат “пристосування”,
а інші як “взаємодію” людини з людиною (певним колективом, групою), або
як “взаємодію” людини і середовища.

На нашу думку, процес адаптації передбачає, перш за все, активність
самого суб’єкта діяльності, яка вимагає осмислення своїх дій і вчинків,
пошуку власних шляхів рішень відповідно конкретним умовам
життєдіяльності, аналіз характерних особливостей і результатів взаємодії
(в даному випадку першокурсника) з новими людьми і обставинами.
Адаптація містить у собі складні, багатогранні взаємини людини з
довкіллям.

Останнім часом поняття взаємодії все частіше зустрічається у визначеннях
адаптації. Саме поняття “взаємодія” припускає деяку рівноправність
суб’єктів і об’єктів, їх взаємозв’язок, взаємний вплив, взаємну дію.
Природно, що у контексті біологічної адаптації, за умови високої
залежності індивіда від малорухомого середовища, термін “пристосування”
більш точно відбиває суть процесу. Оскільки зростає інтерес дослідників
до соціально-психологічної адаптації, то і поняття “взаємодія” стає
більш актуальним. Як правило, опис процесу адаптації як взаємодії щільно
пов’язаний з визнанням активної ролі особистості в процесі адаптації.
Поняття взаємодії найбільше точно відбиває особливості процесу
соціально-психологічної адаптації.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної
зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини опанувати
сукупність соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і
відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі
якості особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість,
самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується
інтерес до моральних проблем – сенс буття, життєві цілі, спосіб життя,
любов, вірність тощо. Однак, у 17-19 років, коли відбуваються пошуки
власного духовного простору, коли загострюється потреба смисложиттєвого
самовизначення, взаємодія з „іншим”, „новим” може породжувати конфлікти,
протистояння, викликати неадекватні реакції та оцінки.

Маємо констатувати, що адаптація студентів-першокурсників в умовах
нового середовища, в умовах нової системи освіти у вищих навчальних
закладах не завжди проходить успішно.

Дослідження процесу адаптації першокурсників в умовах ВНЗ дозволяють
виділити наступні головні труднощі:

переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого
життя;

невизначеність мотивації вибору професії;

недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідності
приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності,
що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та
батьків;

нові умови діяльності студента у ВНЗ – це якісно інша система
співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає
необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході до
гуртожитку;

відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об’єктивно
неминучі, інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою
підготовкою, вадами виховання в родині і школі.

Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується
система включення його в нові види діяльності і нове коло спілкування,
дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес
адаптації психологічно комфортним.

В результаті вивчення психологічної та педагогічної літератури з проблем
вищої школи, дослідження практичних аспектів адаптації першокурсників у
Вінницькому національному технічному університеті розроблена теоретична
модель адаптації студентів в умовах вищих навчальних закладів.

Вона базується на поглядах психологів, які визнають наявність зовнішньої
і внутрішньої видів адаптації, синтез яких і визначає поняття “загальної
адаптації”. Зовнішня адаптація передбачає професійну і соціальну
адаптації, внутрішня – біологічну і психологічну адаптації.

Багатовимірну систему зовнішньої і внутрішньої адаптації ми можемо
визначити як “соціально-психологічна адаптація”, складовими якої є:

професійна адаптація: профорієнтаційна адаптація; адаптація до
навчального процесу (дидактична адаптація);

соціальна адаптація: пристосування індивіда до групи, всього
студентського колективу; прийняття нормативно-правових вимог перебування
у ВНЗ; осмислене прийняття норм моралі та культури; адаптація до умов
проживання у гуртожитку

біологічна адаптація: адаптація організму до нових умов (кліматичних,
побутових, санітарних), режиму праці, сну, фізичних та нервових
навантажень; режим і якість харчування;

психологічна адаптація: стан психологічного задоволення (незадоволення),
комфорту (дискомфорту), відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії
(дисгармонії) від успішності (неуспішності) професійної, соціальної та
біологічної адаптацій; вміння здійснювати психологічну саморегуляцію
поведінки і діяльності.

На процес адаптації впливають відповідні фактори, які є сукупністю умов
чи обставин, що і визначають рівень, темпи, а також стійкість і
результат адаптації. Знання і аналіз цих факторів є неодмінною умовою і
передумовою керування адаптаційними процесами.

Нами визначені, як внутрішні, так і зовнішні фактори
соціально-психологічної адаптації студентів до умов ВНЗ:

Фактори професійної адаптації:

ставлення студентів до обраної професії і бажання працювати в певній
галузі знань; прагнення поглибити знання про особливості професії, стати
фахівцем в обраній спеціальності;

рівень підготовки абітурієнта до навчання у вищому навчальному закладі:
відповідність обсягу і рівню знань, умінь і навичок абітурієнтів вимогам
освітнього процесу; потреба абітурієнта в навчальній діяльності;

усвідомлення необхідності засвоєння визначеного обсягу знань для
одержання професійної освіти;

стійкий інтерес до предметів спеціального і загального циклу;

E

I

I

?&???R? набуття навичок самостійності в навчальній і науковій праці;

потреба самоосвіти;

уміння застосовувати знання на практиці;

структура та організація навчального процесу;

професійна та педагогічна компетентність викладачів навчального закладу;

наявність інституту кураторства;

педагогічний і психологічний моніторинг ходу навчального процесу;

індивідуальний підхід до студента, незалежно від показників успішності;

задоволеність міжособистісними відносинами у студентській групі та ін.

Фактори соціальної адаптації:

рівень розвитку духовності індивіда;

рівень соціальної і моральної зрілості;

рівень психологічної культури;

рівень культури поведінки;

рівень правової культури;

рівень мовленнєвої культури;

індивідуально-особистісні особливості розвитку психічних процесів;

бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;

комунікативні властивості індивіда;

вироблення особистісного стилю поведінки, здатність до її кореляції;

реалізація у навчальному закладі принципів педагогіки співробітництва та
ін.

Фактори біологічної адаптації:

загальний стан здоров’я і тип організації нервової діяльності;

санітарно-гігієнічні умови навчання;

організація побуту, харчування, відпочинку студентів.

Фактори психологічної адаптації.

Визначення і аналіз факторів психологічної адаптації ускладнено тим, що
психологічна адаптація, з одного боку є умовою різних адаптаційних
процесів, а з іншого – вона є їх кінцевим результатом, як певний
психологічний стан задоволення (незадоволення), комфорту, гармонії.

Тому факторами психологічної адаптації є:

успішність (неуспішність) професійної, соціальної та біологічної
адаптацій (професійне самовизначення, соціальний статус, сформованість
соціально-значимих здібностей, якостей, становище в колективі,
задоволення (незадоволення) особистим статусом, можливість прояву
індивідуальності та ін.);

характерологічні особливості і якості особистості;

вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності;

наявність служби психологічної підтримки;

розробка і впровадження соціально-психологічних засобів формування й
корекції адаптованості студентів перших курсів вищих навчальних
закладів.

Запропонована класифікація дозволяє розглядати адаптацію студентів як
комплексний, динамічний процес, обумовлений взаємодією
профорієнтаційних, соціальних, біологічних і психологічних факторів.

На основі теоретичної моделі адаптації студентів першого курсу в умовах
ВНЗ у ВНТУ розроблена і реалізується система практичних заходів по
адаптації студентів.

Важливим аспектом системи адаптації студентів в умовах навчального
закладу є визначення критеріїв адаптації. Теоретичні і практичні пошуки
засвідчують складність даної проблеми і потребують подальших наукових
досліджень.

Нами визначені як внутрішні, так і зовнішні критерії процесу та
результату соціально-психологічної адаптації:

Внутрішні критерії:

Визначальним внутрішнім критерієм адаптації студента в умовах ВНЗ і
узагальненим критерієм адаптації загалом, є стан задоволення процесом і
результатом професійної, соціальної та біологічної адаптації. Причому,
даний стан не є результатом пристосування до об’єкту адаптації, а
результатом взаємодії людини з відповідним середовищем. Взаємодія
передбачає процес взаємовпливу, що приводить до зміни як людських
якостей так і самого об’єкту. Взаємодія щільно пов’язана з визнанням
активної ролі особистості в процесі адаптації та з підвищенням статусу
свідомої перетворюючої поведінки. Тому, важливим є розвиток у людини
відповідних властивостей, які б, з одного боку, були чинниками впливу на
об’єкт (середовище) адаптації, а з іншого, виступали внутрішніми
детермінантами і складовими стану задоволення процесом і результатом
адаптації. До них ми можемо віднести такі:

висока мотивація розвитку духовності, соціальної, професійної
компетентності та самоактуалізації загалом;

адекватність самооцінки;

почуття власної гідності;

розвиток внутрішньої свободи;

здатність відстоювати свої переконання;

здатність будувати конструктивні взаємини;

здатність керувати своїм емоційним станом;

розвинуті комунікативні здібності;

розвинені механізми саморефлексії;

усвідомлення потреби самоосвіти;

конструктивне ставлення до критики інших;

відкритість;

мотивована критика власного сценарію і стратегій поведінки;

повага до людини;

бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;

стан здоров’я людини та ін.

Зовнішні критерії:

виконання студентами правил і вимог навчального процесу;

пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального
процесу;

навички самостійності в навчальній і науковій сферах; реалізація завдань
самоосвіти;

уміння застосовувати знання на практиці;

актуалізація в життєдіяльності особистості високого рівня соціальної і
моральної зрілості, психологічної культури, правової культури,
мовленнєвої культури, культури поведінки, рівня розвитку духовності
особистості загалом;

участь у суспільному житті навчального закладу;

міжособистісні взаємини студента у студентському середовищі (групі);

безконфліктна поведінка;

комунікативна компетентність;

вироблення власного стилю поведінки та ін.

Комплексне знання сукупності факторів соціально-психологічної адаптації,
орієнтацію на певні критерії, що характеризують результативність
процесів адаптації, можуть стати методичним підґрунтям для роботи
куратора, який не тільки здійснює моніторинг, але і контролює процеси
адаптації першокурсників. На основі запропонованого структурного аналізу
будуються як загальна адаптаційна модель для всієї групи, так і
індивідуальні моделі з урахуванням особистісних характеристик і потреб
кожного студента.

Висновки

Проведене дослідження показує, що адаптація студентів в умовах вищого
навчального закладу є складним, багатоаспектним, синтетичним, динамічним
процесом. Це вимагає синергетичного підходу до дослідження проблеми,
поєднання зусиль філософії, психології, педагогіки, фізіології та інших
наук. Особливо важливим є питання розробки і реалізації
психолого-педагогічних моделей роботи кураторів по адаптації
першокурсників в умовах вищого навчального закладу.

Усвідомлюючи багатогранність проблеми ми зосередили увагу тільки на
деяких аспектах досліджуваної проблеми і зробили спробу концептуально
визначити можливу психолого-педагогічну модель адаптації в контексті
роботи кураторів.

Література

Вища освіти України – Європейський вимір: стан, проблеми, перспективи //
Матеріали до підсумкової колегії МОН. – „Освіта України”, №21-22, 19
березня 2008 р. – С. 19.

Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //
Інформ. зб. Міносвіти України. – 1996. – № 13. – С. 2 – 15.

Теорія і практика духовно-морального виховання дітей та молоді /
Постанова Загальних зборів Академії педагогічних наук України від 7
грудня 2005 року.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *