Реферат на тему:
Сурдопедагогіка. Психологічні особливості формування мовлення глухих і
слабочуючих дітей
План
Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху
Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху
Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при
порушеннях слуху
Особливості мовлення слабочуючих дітей
Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху
Серед факторів, які впливають на розвиток мовлення дитини, що страждає
порушенням слуху, як найбільш важливі можна виділити наступні:
а) ступінь зниження слуху — чим гірше дитина чує, тим гірше говорить;
б) час виникнення порушення слуху — чим раніше воно виникло, тим більш
важким є розлад мовлення;
в) умови розвитку дитини після виникнення ураження слуху: чим раніше
розпочинаються спеціальні заходи для збереження і виховання нормального
мовлення, тим кращі результати;
г) загальний фізичний і психічний розвиток слабочуючої дитини — дитина
фізично міцна, психічно повноцінна, активна, буде володіти більш
розвиненим мовленням, ніж фізично ослаблена, пасивна, і тим більше,
психічно неповноцінна.
Спілкування глухих дітей дошкільного віку з оточуючими дорослими
(найчастіше батьками) відбувається за допомогою предметних дій,
природних жестів, міміки та інших немовленнєвих засобів з голосовими
реакціями, невіднесеним лепетом. Кількість засобів немовленнєвого
навчання з віком у глухих дошкільників розширюється: стає більше
природних жестів, деякі з них діти вигадують самі або навчаються у
дорослих. Розвиваються різноманітні погляди, спостережливість, увага до
міміки дорослих.
У ранньому віці відмінності у мовленні глухих та дітей з важкою
туговухістю не виражені, більш помітні вони стають після чотирьох років.
Слабочуючі діти відрізняються від глухих тим, що у них навіть без
спеціального навчання збільшується кількість слів, хоч і не схожих на
слова, якими користуються діти, які чують.
Зв’язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау )
Вік, коли наступила глухота Порушення мовлення
1,5-2 роки Діти втрачають зачатки мовлення за 2-3 місяці і стають
німими.
2 – 4-5 років Мовлення зберігається протягом від декількох місяців до
року, але потім розпадається; до школи залишається трохи ледь зрозумілих
слів.
5-6 років У рідких випадках діти втрачають мовлення зовсім.
7-11 років Мовлення не втрачається, але голос здобуває неприродний
характер, порушується інтонація, словесний наголос, темп мовлення стає
швидким. Словник виявляється обмеженим (не вистачає слів, що виражають
абстрактні поняття; вживаються головним чином прості слова).
12-17 Мовлення зберігається цілком, але втрачається його благозвучність
і виразність.
Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху
Розвиток мовленнєвої діяльності дітей з вадами слуху включає:
Продуктивні види мовлення – усне
письмове
дактильне
жестове
Рецептивні види мовлення – зорове сприйняття
глобальне читання
сприйняття дактильної та жестової мови
читання з губ
слухо-зорове сприйняття
слухове сприйняття (з апаратурою)
Глобальне читання – зорове сприйняття слів глухими, починається з
нерозчленованого сприймання та впізнавання табличок, спочатку за
кольором, фактурою, потім – за першою літерою і т.д. Співвідношення
табличок з різними предметами та діями дає поняття про їх сигнальні
функції. Згодом діти навчаються виділяти букви.
Дактильна мова – це своєрідна кінетична форма словесного мовлення, в
якій букви позначаються дактилемами. Є важливим допоміжним засобом
засвоєння словесної мови.
Жестова мова – компенсаторний засіб, який дозволяє глухому спілкуватися
з оточуючими. Виникає на основі експресивно-мімічних і предметно-дійових
засобів спілкування.
Жестова мова многослівна (стирать тряпкой, стирать резинкой – різні
слова), многозначна (одним жестом позначається предмет і відповідна
дія).
Існують два різновиди жестової мови: національна (розмовна) – має
специфічний порядок слів, прийменники та сполучники відсутні; калькуюча
– жести є еквівалентами слів, їх порядок – як у звичайному реченні.
Жестове мовлення може супроводжуватись дактилюванням (наприклад,
префікси та закінчення слів, власні назви, слова, для яких немає
жестів).
Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при
порушеннях слуху
Особливості механізму вимови при порушеннях слуху
Контроль за власною вимовою відбувається на полісенсорній основі з
урахуванням рівня залишкового слуху та можливості компенсації дефекту за
рахунок технічних засобів. Більш детально процес навчання дітей з
вираженими вадами слуху усного мовлення буде розглядатись в темі
«Формування усного мовлення у глухих і слабочуючих дітей».
Особливості механізму сприйняття усного мовлення при порушенні слуху.
Специфічним способом сприйняття усного мовлення є читання з губ. При
цьому акустичний код замінюється оптичним, який є неповним і недостатньо
диференційованим. За таких умов значно зростає роль зустрічної
активності: прогнозування очікуваного висловлення, відображеного
промовляння слів, переробки інформації, що надходить.
Якщо глуха людина повністю оволоділа усним мовленням, то механізм
читання з губ включає:
зорове сприйняття мовленнєвих рухів, яке спирається на оживлення в
пам’яті відповідних зорових образів;
відображене повторення цих рухів з оживленням у пам’яті відповідних
кінестетичних образів;
прогнозування і переробки інформації, що надходить (з урахуванням
мовленнєвого та немовленнєвого контексту).
Якщо слух втрачено після повного засвоєння мови, то протягом певного
часу (інколи тривалого) механізм читання з губ доповнюється збудженням
слухових образів слів.
\
^
jlou1/4
3/4
^
^
lu3/4
???????¤?¤?$???????3? ще не сформована, то розпізнання слів і фраз з губ
обмежене і нерозчленоване. Оральний малюнок слова (як і слуховий,
слухо-зоровий або тактильно-вібраційний образ), фактично не
відрізняється від інших подразників першої сигнальної системи.
Фактори, які визначають успішність сприйняття усного мовлення глухою
(слабочуючою) людиною:
1. Обумовлені зовнішніми обставинами:
– освітлення і ракурс голови людини, що говорить, відстань до неї,
особливості будови і рухів артикуляційних органів, темп мовлення,
виразність міміки та жестів;
– акустичні характеристики мовлення, якість звукопідсилюючої апаратури;
– зміст інформації, що передається, лексика, граматичні конструкції;
– зв’язок інформації з ситуацією, в якій вона передається, з темою
попередньої розмови.
2. Обумовлені власними індивідуальними особливостями:
– стан слухової та зорової функцій;
– ступінь розвитку мовлення, включаючи запас слів, володіння граматичним
ладом, навичками звуковимови;
– наявність достатнього життєвого досвіду, кругозору;
– тренованість в сприйнятті усного мовлення.
У слабочуючого з розвиненим мовленням вихідним компонентом механізму
сприйняття усного мовлення є слухове сприймання доступних фонетичних
елементів мовлення.
Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням
тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна
апаратура.
Особливості мовлення слабочуючих дітей
Обмежене розуміння мовлення – один з найбільш помітних і масивних
симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями:
запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і
неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш
грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з
помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).
У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що
звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш
чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.
Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:
а) змішання дзвінких і глухих приголосних;
б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково
утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання
свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;
в) недоліки пом’якшення;
г) пізніше формування африкатів,
д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них..
Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і
невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.
Більшість із зазначених недоліків відповідає особливостям мовлення
нормальної дитини періоду мовленнєвого розвитку; інші недоліки
характеризуються неправильними навичками, зумовленими недостатніми і
перекрученими сприйняттями, що надходять до слухового аналізатору. До
останнього відносяться: глухий і слабко модульований голос, змішання
дзвінких і глухих при явищах одзвінчення глухих приголосних, труднощі
виробки правильних свистячих приголосних.
Формування навичок активного використання розмовного мовлення у
слабочуючих дітей пов’язано з цілим рядом утруднень, що включає:
1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування
(жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного
мовлення;
2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:
а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив»
замість «говорив»);
б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);
в) в з’єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);
г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);
д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні
словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти »);
ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.
Внаслідок цього діти :
а) пред’являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних
формулюваннях по декілька разів;
б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;
в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і
що поза сумнівом цікавлять співбесідників.
Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:
а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що
виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання
фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей
педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);
б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень,
думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і
в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;
в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;
г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.
Література:
Фомічова Л.І. Сурдопедагогіка. Хрестоматія. – К.: НПУ імені
М.П.Драгоманова, 2003. – 1, 2 тт.
Богданова Т.Г. Сурдопсихология. – М.: Академия, 2002.
Головчиц Л.А. Дошкольная сурдопедагогика. – М.: ВЛАДОС, 2001.
Речицкая Е.Г., Пархалина Е.В. Готовность слабослышащих детей школьного
возраста к обучению в школе. – М.: ВЛАДОС, 2000.
Сборник учебно-методических материалов по сурдопедагогической работе со
взрослыми неслышащими в Украинском обществе глухих. – К., 1988.
Итоги деятельности Украинского общества глухих по слуховой, трудовой и
социальной реабилитации неслышащих за период с 1980 по 1988 годы. – К.,
1988.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter