.

Сурдопедагогіка. Психологічні особливості формування мовлення глухих і слабочуючих дітей (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
307 4355
Скачать документ

Реферат на тему:

Сурдопедагогіка. Психологічні особливості формування мовлення глухих і
слабочуючих дітей

План

Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху

Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху

Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при
порушеннях слуху

Особливості мовлення слабочуючих дітей

Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху

Серед факторів, які впливають на розвиток мовлення дитини, що страждає
порушенням слуху, як найбільш важливі можна виділити наступні:

а) ступінь зниження слуху — чим гірше дитина чує, тим гірше говорить;

б) час виникнення порушення слуху — чим раніше воно виникло, тим більш
важким є розлад мовлення;

в) умови розвитку дитини після виникнення ураження слуху: чим раніше
розпочинаються спеціальні заходи для збереження і виховання нормального
мовлення, тим кращі результати;

г) загальний фізичний і психічний розвиток слабочуючої дитини — дитина
фізично міцна, психічно повноцінна, активна, буде володіти більш
розвиненим мовленням, ніж фізично ослаблена, пасивна, і тим більше,
психічно неповноцінна.

Спілкування глухих дітей дошкільного віку з оточуючими дорослими
(найчастіше батьками) відбувається за допомогою предметних дій,
природних жестів, міміки та інших немовленнєвих засобів з голосовими
реакціями, невіднесеним лепетом. Кількість засобів немовленнєвого
навчання з віком у глухих дошкільників розширюється: стає більше
природних жестів, деякі з них діти вигадують самі або навчаються у
дорослих. Розвиваються різноманітні погляди, спостережливість, увага до
міміки дорослих.

 У ранньому віці відмінності у мовленні глухих та дітей з важкою
туговухістю не виражені, більш помітні вони стають після чотирьох років.

Слабочуючі діти відрізняються від глухих тим, що у них навіть без
спеціального навчання збільшується кількість слів, хоч і не схожих на
слова, якими користуються діти, які чують.

 

Зв’язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау )

 

Вік, коли наступила глухота Порушення мовлення

1,5-2 роки Діти втрачають зачатки мовлення за 2-3 місяці і стають
німими.

2 – 4-5 років Мовлення зберігається протягом від декількох місяців до
року, але потім розпадається; до школи залишається трохи ледь зрозумілих
слів.

5-6 років У рідких випадках діти втрачають мовлення зовсім.

7-11 років Мовлення не втрачається, але голос здобуває неприродний
характер, порушується інтонація, словесний наголос, темп мовлення стає
швидким. Словник виявляється обмеженим (не вистачає слів, що виражають
абстрактні поняття; вживаються головним чином прості слова).

12-17 Мовлення зберігається цілком, але втрачається його благозвучність
і виразність.

 

Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху

Розвиток мовленнєвої діяльності дітей з вадами слуху включає:

Продуктивні види мовлення – усне

письмове

дактильне

жестове

Рецептивні види мовлення – зорове сприйняття

глобальне читання

сприйняття дактильної та жестової мови

читання з губ

слухо-зорове сприйняття

слухове сприйняття (з апаратурою)

Глобальне читання – зорове сприйняття слів глухими, починається з
нерозчленованого сприймання та впізнавання табличок, спочатку за
кольором, фактурою, потім – за першою літерою і т.д. Співвідношення
табличок з різними предметами та діями дає поняття про їх сигнальні
функції. Згодом діти навчаються виділяти букви.

Дактильна мова – це своєрідна кінетична форма словесного мовлення, в
якій букви позначаються дактилемами. Є важливим допоміжним засобом
засвоєння словесної мови.

Жестова мова – компенсаторний засіб, який дозволяє глухому спілкуватися
з оточуючими. Виникає на основі експресивно-мімічних і предметно-дійових
засобів спілкування.

Жестова мова многослівна (стирать тряпкой, стирать резинкой – різні
слова), многозначна (одним жестом позначається предмет і відповідна
дія).

Існують два різновиди жестової мови: національна (розмовна) – має
специфічний порядок слів, прийменники та сполучники відсутні; калькуюча
– жести є еквівалентами слів, їх порядок – як у звичайному реченні.

Жестове мовлення може супроводжуватись дактилюванням (наприклад,
префікси та закінчення слів, власні назви, слова, для яких немає
жестів).

 

Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при
порушеннях слуху

Особливості механізму вимови при порушеннях слуху

Контроль за власною вимовою відбувається на полісенсорній основі з
урахуванням рівня залишкового слуху та можливості компенсації дефекту за
рахунок технічних засобів. Більш детально процес навчання дітей з
вираженими вадами слуху усного мовлення буде розглядатись в темі
«Формування усного мовлення у глухих і слабочуючих дітей».

Особливості механізму сприйняття усного мовлення при порушенні слуху.

Специфічним способом сприйняття усного мовлення є читання з губ. При
цьому акустичний код замінюється оптичним, який є неповним і недостатньо
диференційованим. За таких умов значно зростає роль зустрічної
активності: прогнозування очікуваного висловлення, відображеного
промовляння слів, переробки інформації, що надходить.

Якщо глуха людина повністю оволоділа усним мовленням, то механізм
читання з губ включає:

зорове сприйняття мовленнєвих рухів, яке спирається на оживлення в
пам’яті відповідних зорових образів;

відображене повторення цих рухів з оживленням у пам’яті відповідних
кінестетичних образів;

прогнозування і переробки інформації, що надходить (з урахуванням
мовленнєвого та немовленнєвого контексту).

Якщо слух втрачено після повного засвоєння мови, то протягом певного
часу (інколи тривалого) механізм читання з губ доповнюється збудженням
слухових образів слів.

\

^

jlou1/4

3/4

^

^

lu3/4

???????¤?¤?$???????3? ще не сформована, то розпізнання слів і фраз з губ
обмежене і нерозчленоване. Оральний малюнок слова (як і слуховий,
слухо-зоровий або тактильно-вібраційний образ), фактично не
відрізняється від інших подразників першої сигнальної системи.

Фактори, які визначають успішність сприйняття усного мовлення глухою
(слабочуючою) людиною:

1. Обумовлені зовнішніми обставинами:

– освітлення і ракурс голови людини, що говорить, відстань до неї,
особливості будови і рухів артикуляційних органів, темп мовлення,
виразність міміки та жестів;

– акустичні характеристики мовлення, якість звукопідсилюючої апаратури;

– зміст інформації, що передається, лексика, граматичні конструкції;

– зв’язок інформації з ситуацією, в якій вона передається, з темою
попередньої розмови.

2. Обумовлені власними індивідуальними особливостями:

– стан слухової та зорової функцій;

– ступінь розвитку мовлення, включаючи запас слів, володіння граматичним
ладом, навичками звуковимови;

– наявність достатнього життєвого досвіду, кругозору;

– тренованість в сприйнятті усного мовлення.

У слабочуючого з розвиненим мовленням вихідним компонентом механізму
сприйняття усного мовлення є слухове сприймання доступних фонетичних
елементів мовлення.

Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням
тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна
апаратура.

 

Особливості мовлення слабочуючих дітей

Обмежене розуміння мовлення – один з найбільш помітних і масивних
симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями:
запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і
неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш
грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з
помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).

У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що
звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш
чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.

Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:

а) змішання дзвінких і глухих приголосних;

б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково
утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання
свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;

в) недоліки пом’якшення;

г) пізніше формування африкатів,

д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них..

Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і
невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.

Більшість із зазначених недоліків відповідає особливостям мовлення
нормальної дитини періоду мовленнєвого розвитку; інші недоліки
характеризуються неправильними навичками, зумовленими недостатніми і
перекрученими сприйняттями, що надходять до слухового аналізатору. До
останнього відносяться: глухий і слабко модульований голос, змішання
дзвінких і глухих при явищах одзвінчення глухих приголосних, труднощі
виробки правильних свистячих приголосних.

Формування навичок активного використання розмовного мовлення у
слабочуючих дітей пов’язано з цілим рядом утруднень, що включає:

1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування
(жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного
мовлення;

2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:

 а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив»
замість «говорив»);

 б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);

 в) в з’єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);

 г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);

 д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні
словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти »);

 ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.

Внаслідок цього діти :

 а) пред’являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних
формулюваннях по декілька разів;

 б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;

 в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і
що поза сумнівом цікавлять співбесідників.

Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:

 а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що
виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання
фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей
педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);

 б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень,
думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і
в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;

в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;

г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.

Література:

Фомічова Л.І. Сурдопедагогіка. Хрестоматія. – К.: НПУ імені
М.П.Драгоманова, 2003. – 1, 2 тт.

Богданова Т.Г. Сурдопсихология. – М.: Академия, 2002.

Головчиц Л.А. Дошкольная сурдопедагогика. – М.: ВЛАДОС, 2001.

Речицкая Е.Г., Пархалина Е.В. Готовность слабослышащих детей школьного
возраста к обучению в школе. – М.: ВЛАДОС, 2000.

Сборник учебно-методических материалов по сурдопедагогической работе со
взрослыми неслышащими в Украинском обществе глухих. – К., 1988.

Итоги деятельности Украинского общества глухих по слуховой, трудовой и
социальной реабилитации неслышащих за период с 1980 по 1988 годы. – К.,
1988.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020