Структура ділової гри і її конструювання як комплексна технологія навчання (реферат)

Реферат на тему:

Структура ділової гри і її конструювання як комплексна технологія
навчання

Складність описання ділової гри як комплексної технології навчання
викликає необхідність її використання з точки зору системоутворюючих
елементів. Прагнення виявити основні елементи гри об’єднує роботи
більшості дослідників. Деякі автори, які описують структуру ділової гри,
в першу чергу виділяють в ній формальну і неформальну частину.
А.А.Голос, В.Б.Соколов представляє структуру ділової гри із чотирьох
елементів: мета гри, спосіб ступеня досягнення мети, формальні правила
гри, неформальні правила гри [1,с.63]. В.І.Крамаренко, розвиваючи цю
ідею, поділяє всі елементи гри на дві групи. До формальної частини гри
відносять:

Мету гри;

Спосіб оцінки ступеня досягнення мети;

Формальні правила гри;

Мету модельованих підсистем.

До неформальної частини гри автори відносять наступні елементи:

Учасників гри;

Неформальні правила гри;

Круг ділової гри [2, с.126].

Поділ моделі ділової гри на формальну і неформальну частини пов’язані з
складністю динамічної суті. Під формальною частиною більшість авторів
розуміють „статичну” незмінну основу ділової гри, куди відносять і опис
ситуації, в яку вступають гравці, і правила, які створюють основу для
розвитку „неформальної” частини. Неформальна частина моделі відмічає
динаміку гри, яка пов’язана з наявністю дій гравців, які (дії)
відмічають непередбачений і неформальний елемент гри.

Взаємодія формальної і неформальної частини імітаційної гри, як
взаємозв’язок моделі середовища і управляючої моделі, показана на (рис.
1).

Модель середовища

Забезпечуюча частина
Гравці

Рис.1. Модель управляючої
системи.

В рамках системного аналізу опис може характеризувати „будову” (статику)
або „функціонування” (динаміку) системи. Іншими словами, систему можна
описати як об’єкт або як процес. Ділова гра має достатньо складну
„будову” і в той же час розвивається в часі, що дозволяє описати і
динаміку, і статику. Ділова гра поєднує в собі властивості рольової гри
і аналіз конкретної ситуації, які представляються більш простими для
описання. Модель рольової гри буде представляти собою динаміку
взаємозв’язку в часі, включаючи в себе різні ролі, в той час як модель
аналізу конкретної ситуації буде представляти собою структуру ситуації,
яка описується. Спроба в одній схемі показати і „статичні”
характеристики гри (формальна частина), і її динамічну суть (неформальна
частина) виглядає недостатньо впевнено.

Не дивлячись на те, що використання для опису конкретних ділових ігор
блок-схеми, які описують розвиток дій, значно спрощують це описання
[3,с.10-13], подібне описання, на наш погляд, не відповідає розумінню
сутності гри і її аналізу.

Описання ділової гри, запропоноване А.Л.Ліфшицем, по суті представляє
собою динамічну модель руху інформаційного потоку в часі. Автор вважає
основою ділової гри „модель об’єкту, наприклад, виробництва або,
точніше, відображення такої моделі в сфері управління” [4,с.6]. Він
описує різні ігри наступним чином. Учасники гри відповідно до мети своїх
дій, керуючись правилами і конструкціями ведення гри, а також наявними в
їх користуванні даними ситуації, формують свої особисті моделі гри. Ці
моделі включають формальну і неформальну частини. Взаємопов’язана
сукупність особистих моделей гравців і моделі керівника створюють
загальну ігрову модель, яка також включає в себе формальну і неформальну
частини. В залежності від сценарію до учасників гри надходять вхідні
дані. Учасники оцінюють ситуацію і приймають рішення у відповідності до
своїх особистих ігрових моделей. Рішення вводяться в загальну ігрову
модель. Керівник оцінює рішення гравців, встановлює результати і
доводить їх до відома учасників.

Динаміка розвитку ділової гри представляє інтерес саме своєю
непередбаченою (неформальною) частиною, тому нам здається зайвим
формальний опис етапів, як от: інструктаж – дія гравців – реакція
системи – дія гравців і т.д. – оцінка результатів. Великий інтерес для
нас представляють структурні фактори, які впливають на суть ділової гри.
Більшість авторів намагались виділити ці основні перемінні. Так,
А.М.Смолкін відносить до основних елементів ділових ігор наступні: мету
гри, інструкції гравцям, сценарій, правила, систему оцінок і
стимулювання ігрової діяльності [5,с.4]. Очевидно, що автор показав не
стільки елементи ділової гри, скільки перелік необхідних документів для
її проведення, частина із яких дублює один одного.

Елементи ділової гри можна об`єднати в шість основних блоків:

цілеспрямованість (для чого проводиться гра);

об’єктивно-ситуаційний блок (що моделює);

ігровий блок (хто грає);

рольовий (як імітується діяльність в рамках одного ігрового етапу);

блок результатів (що досягається при завершенні);

теоретичний блок.

Системно-управлінський підхід до гри розвиває В.Я.Платов. Він вважає
основними в діловій грі наступні елементи: безпосередньо модель
соціально-економічної системи, об’єкт управління, управлінську систему і
елементи зворотнього зв’язку. Рішення гравців, яке впливає на об’єкт
управління, змінює його склад. Інформація про зміни складу об’єкта
управління через елементи зворотнього зв’язку надходять в управлінську
систему (ігровий комплекс), який утворений гравцями, що знаходяться у
відповідних взаємовідносинах один з одним. Гравці приймають рішення по
управлінню об’єктом на відповідному етапі, і процес повторюється.
[6,с.45].

Схема В.Я.Платова представляє собою взаємозв’язок складних систем, які в
свою чергу включають в себе більшість взаємозв’язаних елементів. Ми ж
виділяємо чітко визначені змінні, які характеризують стан системи
„ділової гри”. Зі сторони ділова гра виглядає просто як взаємодія людей
– гравців. Таким чином, ми зразу виділяємо важливий елемент ділової гри
– „ГРАВЦІ”. Зв’язок між гравцями як гранична ступінь свободи в системі
забезпечується „ПРАВИЛАМИ ГРИ”. Правила гри сприймаються нами в самому
широкому розумінні, до них відноситься все, що регулює діяльність людей
в грі.

Взаємозв’язок ГРАВЦІВ і ПРАВИЛ ГРИ представляє собою складне явище.
Умовність гри складається саме в тому, що той хто грає, добровільно
приймає її правила. Д.Б.Ельконін звертає увагу на той факт, що для дітей
старшого дошкільного віку „суттю гри являється дотримання правил гри”
[7, с.6]. Ми не впевнені, що дотримання правил гри являється її метою.
Думка справедлива лише для ігор з дуже жорсткими правилами у випадку,
коли гравцю недостатньо свободи. Поки що дотримання правил гри
залишається основною метою гри, гравці повинні зосередити на ньому свою
увагу зусиллям волі. Правила – це не тільки обмежуючий, але і творчий
фактор. Вони створюють нову реальність, в яку повинен потрапити той хто
грає. Феномен гри заключається в тому, що вона (точніше її правила)
створює умови для виникнення і вирішення проблемної ситуації, яка
з`являється як би самовільно, незалежно від гравців, майже як в житті.
Тому в самому загальному плані ділову гру потрібно розглядати як
систему, яка складається з гравців, правил гри, що моделюють реальність,
організатора, який створив правила, і спостерігача за їх дотриманням
(рис.2).

Рис. 2. Основні елементи ділової гри.

Особливістю правил гри є те, що вони характеризують не тільки
взаємозв’язок гравців у грі, скільки направляють ДІЇ гравців, в яких
відмічається її динамічна суть. Як зазначав Д.Б.Ельконін, який називав
основною одиницею гри „роль і органічно з нею пов’язані дії” [7,с.27].
Дійсно, ДІЯ являється першою вимогою любої серйозної гри, при цьому ми
розуміємо неможливість відмови від „ходу” і довільного виходу з гри. Що
ж визначають дії гравців у випадку, якщо правила гри не являються її
метою? Звернемося до А.Н.Леонтьєва, який займався вивченням діяльності
людини. „Поняття діяльності необхідно пов’язати з поняттям мотиву. Дією
можна назвати процес, який підпорядковується уяві про той результат,
який повинен бути досягнутий, тобто процес, який підкоряється свідомій
меті. Подібно тому, як поняття мотиву співвідноситься з поняттям
діяльності, поняття мети співвідноситься з поняттям дії” [8,с.102-103].
В правила гри безумовно включена „МЕТА ГРИ” – результат, якого повинні
досягати гравці в ході гри. Разом з тим, рахувати, що саме ця мета і
являється рухаючим елементом дій гравців, було б серйозним упущенням. Ми
сподіваємось, враховуючи наш досвід проведення ділових ігор, що систему
мотивації гравців неможливо довільно формувати. На неї можна тільки в
більшому або меншому ступені впливати шляхом побудови відповідної
експериментальної ігрової ситуації, підбору контингенту гравців і впливу
на них, як до початку ігрових дій, так і в період гри. Введення ігрової
мети для гравців не зменшує кількість мотивів до одиничного числового
показника, а може тільки трохи вплинути на мотивацію. Цей погляд
розділяють і інші автори. Ми пропонуємо на основі аналізу літератури
найбільш повну систему мотивів гравців:

бажання виконати поставлене перед гравцем завдання;

бажання бути признаним;

покращити шляхом участі в грі власні знання і тим самим підвищити
успішність;

бажання до незалежності і влади над іншими;

бажання підкорятися правилам і авторитету інших.

Схема взаємодії елементів гравець-дія (рис. 3).

Рис .Схема взаємодії елементів гравець-дія.

Неігрова мета, перш за все навчальна, як мотив дій гравців спонукає до
прояву зусиль для включення в гру. Значення ігрових мотивів залежить від
того, наскільки гравця зацікавила гра сама по собі. Ідеальний випадок
співвідношення ігрових і неігрових мотивів описаний А.О.Вербицьким.

Відношення ГРАВЦІВ до ПРАВИЛ ГРИ, які включають їх в умовну ситуацію,
може бути різним. Разом з тим непотрібно недооцінювати силу мотиву гри,
яка сама по собі рухає гравцями. Гравець здатен зануритися в ігрову
діяльність настільки глибоко, що стає неспроможним оцінювати вплив своїх
дій на реальне взаємовідношення. Важлива роль організатора гри
заключається, на наш погляд, в тому, щоб впливати на занурення гравців у
гру. Для моделювання економічної діяльності, в основі якої лежить
принцип матеріального стимулювання, необхідно введення аналогічного
жорсткого „матеріального” заохочення „хороших” рішень і покарання за
„погані”.

Ми виділяємо чотири типи людей в залежності від відношення до ігрової
діяльності:

перший тип віддає перевагу заняттям тільки реальною діяльністю,
умовність викликає у них протест, вони не бажають грати через
незалежність від характеру гри;

для другого типу ігровий момент закриває все серйозне, що притаманне
діловій грі, існує дуже чітка мотивація на виграш в будь-якій грі, в
якій приймається участь;

третій тип, який складає більшість, не відчуває незадоволення від занять
ігровою діяльністю, але не бачить реальні аналогії;

четвертий тип бачить аналогії між грою і реальністю. Це еталон учасника
ділової гри.

В залежності від відношення гравця до гри на нього буде в різній мірі
здійснювати вплив сформульована в правилах „МЕТА ГРИ”. Для другого типу
ігрова мета дуже важлива. Вона може знижувати дидактичну цінність гри.
Критика ділових ігор часто справедливо направлена на те, що гравці дуже
захоплюються „грою заради гри”. Регулювання впливу цього фактору
залежить від „ОЦІНКИ”. Спосіб оцінки, включаючись в мотиваційну систему
гравців, являється важливою змінною в системі ділової гри. Ми
розрізняємо відмінність між функціональною і ігровою метою учасників
гри. Функціональна рольова мета обумовлена специфікою моделюючих
функціональних обов’язків людей, діяльність яких імітується в грі. В
доповнення до функціональної рольової мети в ділову гру майстерно,
часто цілеспрямовано, вводять так звану ігрову рольову мету. В цьому
випадку потрібно уникати „бальних оцінок”. Мається на увазі ситуація,
коли мета гри, сформульована в кількісному вираженні, служить одиничним
критерієм оцінки. Тоді використання бальних оцінок породжує бажання
виграти любою ціною, якщо заздалегідь відомо, за що і яка кількість
балів додається або знімається. Широке використання фінансових
показників для оцінки діяльності гравців здається нам також дидактично
неправильним, так як грошові показники не завжди можуть розглядатися в
якості показників ступеня розуміння учасників і ефективності прийнятих
ними рішень. В цілому вважаємо, що для модельної ситуації, при оцінці
необхідно керуватися зовнішніми критеріями, що по суті, означає
оцінювати не тільки ДІЇ, але і ГРАВЦІВ. В силу того, що суб’єктивність
оцінки гравців неминуча, слід розробити деяку кількісну („бальну”)
оцінку рівня і якості знань, вмінь і таким чином спробувати обійти
суб’єктивізм. Враховуючи складність оцінки якості рішень в діловій грі,
де існує набір різних ролей, необхідно порівнюючи оцінити дії гравців у
відмінних один від одного ролях, що представляється більш складним
завданням в порівнянні із змагальною грою.

Іншими словами, ДІЇ гравців залежать від особистого характеру людини і
прийнятої гравцем ролі (тобто від елементів „ГРАВЕЦЬ” і „РОЛЬ”), тому
на основній схемі (рис.4) елемент ДІЇ наполовину належить ПРАВИЛАМ ГРИ,
а наполовину вільний і залежить тільки від ГРАВЦЯ. Співвідношення
елементів „ГРАВЕЦЬ” і „РОЛЬ” виявляє спільність гри і театрального
мистецтва. Сукупність ролей відображена в правилах гри, кожному гравцю
присвоюється роль, яка повинна означати ведення. Тим більше, що гравець
добровільно приймає роль і освоює правила — це не означає, що він
повністю з ними погоджується і тим більше не означає, що поведінку
гравців однозначно визначено роллю. Відомо, що кожний актор виконує одну
і ту ж роль по-своєму, і навіть один актор може грати по-різному в даній
конкретній ситуації, збільшуючи або зменшуючи прояв власної
індивідуальності. Так само з поєднанням знань, досвіду, інтуїції і
психологічних особливостей індивіда з його ігровою роллю виводяться
вихідні дії. Гравець, перш за все, обмежує сам себе, він як би задає для
самого себе доповнення до правил, і може робити це одночасно, також як
і відмінити деякі із попередніх обмежень.

Більшість авторів, які відмічають присутність в грі двоплановості, так
описують стан гравця: „Гравець повинен одночасно і пам’ятати, що він
учасник в умовній (не дійсній) ситуації, а не пам’ятати це. Майстерність
гри заключається саме в оволодінні навиком двопланової поведінки. Любе
випадіння із нього в одноплановий „серйозний” або одноплановий „умовний”
тип поведінки – розвалює її специфіку”. На основі нашого педагогічного
досвіду проведення ділових ігор і аналізу схем нами сконструйована схема
проведення професіональної ділової гри ( рис. 4).

Рис.4. Схема проведення професійної ділової гри.

Як вже зазначалось вище, в роботах багатьох авторів, які досліджують
ділові ігри, відсутня згадка про МЕТУ ПРОВЕДЕННЯ ГРИ. Замість мети в
більшості випадків виступає „модельований об’єкт”, який настільки
близько приближений до реального об’єкту управління і системи його
управління, що метою гри являється набуття досвіду управління цим
об’єктом. Разом з тим, навчальні ділові ігри, які розглядаються нами,
можуть і повинні мати відповідну ДИДАКТИЧНУ МЕТУ, яка являється основою,
визначає і використовує „практичну ситуацію” і правила гри. Велике
значення належить формальній меті гри, оскільки перш ніж відповісти на
запитання про те, як буде проходити гра, потрібно визначити, для чого
вона буде організована. Основним критерієм, який визначає необхідність
використання ділової гри в навчальному процесі, являється її здатність
забезпечити досягнення мети навчання з урахуванням його конкретних умов.

Ми вважаємо, що однією із основних проблем, пов’язаних з діловими
іграми, являється їх використання виключно для розваги або реклами без
повідомлення учасників про те, що дидактична цінність гри, яка не
являється більшою частиною чітко спланованої програми навчання, буде
нікчемна.

Навчальна гра може бути визначена наступним чином: модельована ситуація
і результати гри повинні бути пов’язані із зрозумілими цілями навчання,
які демонструють користь, що отримують гравці після закінчення гри. Нами
розроблені п’ять рекомендацій, як зробити гру навчальною:

гравець повинен бути здатний використовувати нові вміння і знання після
закінчення гри;

вчити гравців тому, що їм цікаво;

забезпечувати зв’язок між результатами гри і професійною діяльністю
гравця;

пояснювати тему, впливаючи на успіх модельованої ситуації;

мотивувати гравця.

ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ ГРИ забезпечують їй якість, яка називається
„реалістичність”, що являється одним із ключових факторів, які
визначають цінність ділової гри. Наш досвід проведення ділових ігор
говорить про важливість реалізму в діловій грі, так як він робить її
цікавою. (вона стає більш близькою і актуальною), ясною (реалізм
дозволяє гравцям відчувати, що вони повинні робити) і цінною в
навчальному плані (успіхи в грі стають корисними при реальній роботі в
організації). Ступінь наближеності гри до реальної ситуації, тобто
ступінь її реальності – важлива змінна, яка визначає сутність і
ефективність конкретної ділової гри.

Роль ділової гри в системі сучасних педагогічних технологій
визначається тим, що вона займає посередницьке становище між передачею
інформації в традиційній формі і практичною діяльністю на підприємстві
Вербицький А.О. підкреслює, що ділова гра представляє собою
„квазіпрофесійну” діяльність, яка знаходиться між академічною навчальною
діяльністю і навчально-професійною діяльністю [9,с.30]. Ми неодноразово
відмічали переваги активних методів навчання перед традиційною формою
навчання. Ділові ігри вирішують суперечності між абстрактним характером
навчальної діяльності і реальною предметною професійною діяльністю, між
глибинною мотивацією до професійної діяльності і слабким залученням у
традиційне навчання, між індивідуальним освоєнням знань і взаємозв’язком
з іншими людьми в професійній діяльності та ін. З іншого боку, ділова
гра має ряд переваг і перед практикою в реальному економічному
середовищі, де максимальна реалістичність навчання. Гра дозволяє
отримати загальне враження як в часі, так і в просторі, чого не можна
зробити протягом визначеного конкретного завдання в робочій ситуації,
крім того, існує можливість спробувати різні стратегії, які не приносять
шкоди реальній організації. Важливою особливістю ділової гри являється
також її стислість в часі. Взаємозв’язок елементів „ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ
ГРИ” і „МАСШТАБ ЧАСУ” посередньо демонструє ступінь реальності гри
(рис.4). Потрібно відмітити, що реалізм не завжди виграє, так як може
бути нудним. Драматизм гри сприяє посиленню втягування гравців і робить
її більш цікавою, як екстремальні характери і епізоди роблять цікавим
кінофільм. В той час, як імітаційна гра не повинна в точності копіювати
темп і діяльність в реальності. Як показує наш досвід, потрібно
„налаштувати” гру таким чином, щоб зміни траплялись значно частіше, ніж
це відбувається в реальному житті. Крім того, позитивна ігрова
діяльність повинна нести в собі позитивні емоції.

Більшість авторів зазначають, що вірно побудована імітаційна гра
відмічає тільки принципові риси економічної системи, іншими словами,
змінні, які впливають на основну динаміку бізнесу.

З іншого боку, ми можемо відмітити, що відсутність реальності сприяє
тому, що гравці грають тільки для розваги, тоді як мета використання гри
складається в навчанні, а не в приємному проведенні часу. Потрібно
уникати цих двох поширених помилок. В першому випадку ситуація дуже
спрощена, тоді складається враження, що всі запитання, які пов’язані з
економічними системами, навмисне ускладнюються, тоді як на практиці
прийняття рішень не представляється складним ділом, і студенти
намагаються знайти єдине правильне рішення. В другому випадку ситуація
настільки ускладнена, що складається враження про неможливість найти
більш або менш вірне рішення, що може викликати апатію і пасивність у
студентів.

Таким чином, МОДЕЛЬОВАНА СИТУАЦІЯ повинна співвідноситись з
ПРАКТИЧНИМИ ОСНОВАМИ ГРИ так, щоб гравці відчували чіткий зв’язок з
реальною діяльністю, і в той же час не втомлюватися від зайвої кількості
дрібниць і складності моделі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Голос А.А., Соколов В.Б. Деловые игры – метод исследования сложных

систем // Активные системы. М.: Институт проблем управления, 1973:
-112 с.

2. Методика преподавания экономических дисциплин. Уч. пособие.

Краманенко В.И. и др. Симферополь, 1999. – 222 с.

3. Комаров В.Ф., Ефимов В.Ф. и др. Активные методы обучения. М.: НТВ –

дизайн, 2001. – 88 с.

4. Лифшиц А.Л. Деловые игры в управлении. – Л.: Лениздат, 1989. – 172 с.

5. Смолкин А.М. Методы активного обучения. М.: Высшая школа, 1991. — 175
с.

6. Платов В.Я. Деловые игры: разработка, организация, проведение.

Учебник. М., 1991. – 192 с.

7. Эльконин Д.Б. Психология игры. М., 1999. – 359 с.

8. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат,
1975.

– 304 с.

9. Вербицкий А.А. Методические рекомендации по проведению деловых

игр. М., 1990. – 48 с.

гравець

організатор

правила

гри

гравець

гравець

гравець

гравець

гравець

мета навчання

організатор

мета гри

гравець

мотиви

неігрові ігрові

дія

теоретичні основи гри

Правила гри

мета навчання

практичні основи гри

модельована ситуація

мета гри

ролі

характер розвитку дій

масштаб часу

дії

оцінка

гравці

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *