Соціальне виховання і допомога у первісному суспільстві (реферат)

Реферат на тему:

Соціальне виховання і допомога у первісному суспільстві

ПЛАН

1. Архаїчний період в історії соціальної роботи.

2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища.

3.Особливості соціального виховання на різних етапах первіснообщинного
ладу.

Література

1. Архаїчний період в історії соціальної роботи

Аналіз викопних решток людиноподібних мавп, що знаходились біля витоків
антропогенезу, дають підстави стверджувати, що предки людини існували
вже 2-3 млн. років тому назад. Вони являли собою істоту, яка лазила по
деревах, проте була здатна до випрямленого положення тіла, з об’ємом
мозку 450-500 см3. У ході жорсткої міжвидової боротьби за існування
єдиними перевагами предків людини були більший об’єм головного мозку та
соціальний (стадний) спосіб життя. Ці індивіди не змогли б вижити, якби
в колективах найбільш древніх гомінідів не була розвинута
взаємодопомога. Очевидно, потомки людини успадкували її з тваринного
світу, де взаємна підтримка широко розповсюджена. Мавпи не складають
виключення у цьому відношенні: павіани, наприклад, за певних умов
чекають відсталих тварин при пересуванні стада, шимпанзе після полювання
легко ділиться м’ясною здобиччю з іншими членами угрупування. Таким
чином, вже гоміноїдні предки людини були мирними істотами.

Отже, виникнення соціальних відносин не можна розглядати, як шори, які
накладались суспільством, що народжувалось, на смертельні за своїми
наслідками зіткнення між окремими індивідами. Їх функціональна роль
полягала в регуляції взаємин між членами колективу в процесі праці.

Згідно із сучасною періодизацією історії соціальної роботи епоха від
найдавніших часів, коли виникли опіка і взаємопідтримка на зорі людства
до утворення перших класових держав, де соціальна допомога набула
організованих форм, визначена архаїчною; у ній виділяють такі основні
види допомоги:

1) взаємодопомога між племенами;

2) філантропічна допомога зі сторони вождів і старійшин роду
співплеменникам, що знаходились нижче за встановленою у племені
ієрархією;

3) міжособистісна допомога.

На стадії родового суспільства уявлення про допомогу і взаємодопомогу
пов’язані з механізмами реципрокації (взаємний обмін дарами, послугами,
допомога у побутовій та господарській сфері) та редистрибуції
(передавання частини виробленого громадою надлишкового продукту у
розпорядження вождів на різні громадські потреби). Вже на цій стадії
проходить оформлення суб’єктів допомоги, ідеології, а також принципів,
що регулюють зв’язки обміну і підтримки між суб’єктами родового
простору.

Найважливішою особливістю архаїчного періоду в історії соціальної роботи
(від найдавніших часів до кінця Ш-П тис. до н.е.) є відсутність
будь-яких письмових джерел , які б дозволяли з абсолютною точністю
оцінювати реальний стан взаємної допомоги і благодійності.

2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища

На сучасному етапі існує декілька підходів щодо визначення поняття
соціального виховання. Доцільно навести найбільш поширені формулювання.

Соціальне виховання – це виховання людей всіх вікових груп і категорій в
організаціях, як створених для цієї мети, так і в тих, що займаються ним
поряд із своїми основними функціями (Андрєєва І.М.).

Соціальне виховання – це турбота суспільства про покоління майбутнього,
підтримка людини суспільством, колективом, іншою людиною, допомога
людині в засвоєнні і прийнятті моральних відносин, які склались в сім’ї,
суспільстві, прийнятті правових, економічних, громадянських і побутових
відношень (Василькова Ю.В., Василькова Т.А.).

Окремі автори вважають, що соціальному вихованню підлягають всі вікові
та соціальні категорії людей; інші — подібно до засновника терміну
“соціальна педагогіка” А.Дістервега, що соціальне виховання необхідне
для вразливих категорій: сиріт, безпритульних, малолітніх злочинців і
т.д. Враховуючи той факт, що результатом соціального виховання є
соціалізація як здатність людини взаємодіяти із соціальним світом
(Нікітін В.А.) варто погодитись із авторами першої концепції.

Проаналізувавши визначення різних науковців відносно суті соціального
виховання, можна зробити висновок, що першою формою виховання, що
зародилась у первісному суспільстві, було саме соціальне виховання.
Необхідно відзначити, що без вироблення навиків соціальної поведінки
людина розумна не вижила б як біологічний вид. Адже саме колективний
суспільний спосіб життя, з яким тісно пов’язані соціальне виховання,
взаємна підтримка, був одним із факторів антропогенезу.

Доцільно охарактеризувати підходи світової науки щодо походження
виховання. Представники біологізаторської теорії (Спенсер Г., Летурно
Ш.) вважають, що виховання успадковане людьми з тваринного світу. З
позицій психологічної теорії (П.Монро) в основі виховання лежить
несвідоме інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати дії старших.
Релігійна концепція (К.Шмідт) в основу кладе твердження, що Бог,
створивши людину, наділив її особливим даром – умінням виховувати.
Представники трудової теорії (Ф.Енгельс, Л.Морган) стверджують, що
поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві було
виробництво найпростіших знарядь праці. Завдяки праці біологічні
передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному
рівні.

Майже всі дослідники сходяться у тому, що виховання невіддільне від
людського суспільства і притаманне йому з самого початку його існування.

В останні роки поступово утверджується соціокультурний підхід виникнення
виховання (О.Х.Дубасенюк, І.Зверева, Л.Коваль, О.Сухом-линська та ін.),
згідно з яким виховання розглядається як результат накопичення досвіду
соціальної, виробничої, мистецької та професійної культур. А головним
його завданням є використання цього досвіду зростаючою особистістю з
тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

3. Особливості соціального виховання на різних етапах первіснообщинного
ладу

Соціальне виховання виникло у первісному суспільстві, яке є настільки
довготривалим, що у ньому доцільно виділити окремі стадії. Враховуючи
той факт, що виховання як суспільне явище значною мірою визначається
характером організації суспільства, за основу періодизації доцільніше
взяти саме суспільні відносини, в залежності від розвитку яких
виділяються такі періоди:

a) період первісного стада;

б) родовий лад (матріархат, патріархат);

с) період розкладу первісного ладу (військової демократії).

За первісного стада, коли тільки завершується процес біологічного
становлення людини, ніяких організованих форм виховання ще нема. Не
існує диференціації виховних впливів морального, трудового, тим більше
інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і
обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.

Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного
досвіду та перетворенням людських стад у сталі колективи родичів – роди,
племена. У людей з’являються релігійні уявлення.

Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша –
діти і підлітки; друга – дорослі, повноправні учасники життя і праці;
третя – люди похилого віку. Для багатьох первісних родів перехід у групу
дорослих супроводжувався спеціальними актами, які дістали назву
“ініціація”.

Вікова ініціація – перша в історії педагогіки інституалізована форма
виховання дітей. Вона являє собою систему випробувань та церемонію
посвятити підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить
тривала спеціальна підготовка.

Мета виховання у цей період полягала у передачі молодому поколінню
трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень,
традицій, звичаїв, обрядів.

Єдиною виховною інституцією виступала ціла община. Виховання було
суспільним, спільним і однаковим для всіх. Соціальна функція вихователя
поступово закріпилася за групою людей похилого віку, які були носіями і
хранителями колективного досвіду. Воно було природнім і вільним.
Здійснювалось шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової
діяльності.

На останніх етапах матріархату з’явилися перші в історії заклади для
життя і виховання підлітків – будинки молоді, у яких старші та немічні
готували дітей (окремо хлопчиків і дівчаток) до життя і праці.

До найперших в історії людства організованих форм виховання належать
дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, усна творчість, які
служили для набуття навичок соціальної поведінки.

Значна увага приділялась виконанню дітьми перших законів людського
співжиття: табу і толіону. Табу, з гавайської, означає не робити чогось
недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон
кривавої помсти.

Вершиною первіснообщинної культури стало виникнення піктографічного
письма.

Епоха розкладу первісного ладу характеризується становим і майновим
розшаруванням суспільства, виникненням моногамної сім’ї.

Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція і
набирає деяких організованих форм. Разом з первісним колективом ще одним
виховним інститутом поступово стає сім’я. На зміну єдиному, колективному
і рівному для всіх поступово приходить станово-сімейне виховання, яке
диференціюється для кожного стану згідно його ідеалів.

Поступово втрачаються безпосередні зв’язки між дитиною і суспільством.
Виховання все більше позбувається природовідповідного і ненасильницького
характеру.

Розширюються релігійні уявлення людей, зростають відомості з астрономії,
історії, медицини, ускладнюється досвід виконання сільськогосподарських
робіт.

Отже, в умовах первісного суспільства спостерігається процес виховання
як спеціальної соціальної діяльності, яка розширювалася з удосконаленням
виробничої діяльності, військово-фізичної підготовки, зростанням об’єму
знань та релігійних уявлень.

Література:

Алексеев В.П. Становление человечества. – М. : Политиздат, 1984. – 462с.

Горілий А.Г. Історія соціальної роботи в Україні (курс лекцій).–
Тернопіль: ТАНГ, 2001. – 68 с.

История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном
обществе до конца XX в.: Учебное пособие для педагогических учебных
заведений /Под ред. академика РАО А.И. Пискунова.–2-е изд. испр. и доп.–
М.: »Сфера», 2001. – 512с.

Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. –
Тернопіль, 1996. – 436с.

Кузьмин К.В., Сутырин Б.А. История социальной работы за рубежом и в
России (с древности до начала XХ века). – М.: Академический проект;
Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 480с.

Левківський М.В. Історія педагогіки: Навчальний посібник.– Житомир:
ЖДПУ, 2001. – 220с.

Мешко О.І., Янкович О.І., Мешко Г.М. Короткий виклад курсу “Історія
зарубіжої школи і педагоки». Тернопіль: ТДПУ, 1998 . – 82с.

Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы. – М.:
Издательство “Институт практической психологи”, Воронеж: НПО “МОДЭК» ,
1997. – 192с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *