ВЗАЄМОДІЯ ШКОЛИ, УЧНІВ ТА БАТЬКІВ У ПАТРІОТИЧНО СПРЯМОВАНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Соць Ірина Іванівна,
учитель історії Онопріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Тальнівської райради Черкаської області
На сучасному етапі українського державотворення надзвичайно актуальною є
проблема виховання у молодого покоління патріотичних почуттів, активної
громадянської позиції, сприяння усвідомленню учнями свого громадянського
обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей.
Патріотизм є нагальною потребою держави, якій необхідні національно
свідомі громадяни, здатні забезпечити країні гідне місце в
цивілізованому світі, особистості, які своєю діяльністю, любов’ю до
Батьківщини прагнуть створити суспільство, зацікавлене в тому, щоб
саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості
здійснювалися на моральній основі та визнанні пріоритету прав людини.
В Національній доктрині розвитку освіти (затверджена Указом Президента),
програмі патріотичного виховання дітей та школярів, концепції
національно-патріотичного виховання молоді, затвердженої спільним
наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту,
Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України,
Міністерства культури і туризму України, на нових засадах визначається
стратегія цілеспрямованого й ефективного процесу розвитку учня як
суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота своєї держави,
висвітлюються сучасні теоретичні засади патріотичного виховання.
Розроблена модель процесу формування та розвитку патріотичних почуттів
молодого покоління з урахуванням територіальних, соціальних, історичних
та національних особливостей регіону, що активізує самовиховну
діяльність учнів як громадян-патріотів України [1, 2]
Розглядаючи механізми реалізації виховного ідеалу, «треба так
перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним
об’єктом, щоб вони брали активну участь у ньому під керівництвом
педагогів. Школа мусить стати для них маленькою Батьківщиною, яку вони
люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами
розбудовують». [2]
В.Сухомлинський вважав, що школа повинна виховувати в учнів прагнення до
беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної
діяльності. Він зазначав, що одним з головних виховних завдань школи є
підготовка учнів до повсякденної праці для суспільства як до
патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, організована
педагогами з даною метою, представляє рушійну силу виховання
підростаючого покоління. [3]
Патріотизм – це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його
благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної,
правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її
незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею.
Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота
України, готового самовіддано розбудовувати та забезпечувати її
національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано
відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру
і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно
самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій
української національної культури. [4]
Відомо, що патріотизм завжди має конкретно-історичну форму вияву
причетності окремого індивіда до відповідної спільноти людей. Так, у
первіснообщинному суспільстві основою патріотизму були родоплемінні
зв’язки, кровна спорідненість індивіда і роду. З виникненням приватної
власності, держави формувалося ставлення до держави як національного
витвору. Процес творення державності найчастіше збігався із завершенням
переростання народностей у націю. Оскільки подальший розвиток нації
триває у межах держави, то патріотизм уже стає національною гордістю і
громадянською рисою. [5]
Проголошення України незалежною, самостійною державою викликало нові
зміни у питаннях формування патріотизму. Інтереси національні та
державні збігаються, а нація може реалізувати свої патріотичні почуття
лише в суверенній, національній державі, яка буде сильною за умови
зміцнення патріотичних почуттів кожного громадянина.
Формування свідомого громадянина, патріота, тобто людини з
притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і
способом мислення, в якому поєднуються високі моральні чесноти,
громадянська зрілість, професійна компетентність, почуття обов’язку і
відповідальності перед своєю Батьківщиною – це і є сьогодні метою
громадянського виховання. Вихователь повинен чітко уявляти процес
формування і становлення особистості, який має декілька етапів, що
накладають на дитячу свідомість помітний відбиток. [6, 7]
Перший етап, який є основою патріотизму, починається з раннього періоду
життя в сім’ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з народної
пісні. У цьому віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як
члена сім’ї, родини, дитячого колективу; як учня, жителя міста чи села;
виховувати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, природи, рідного
слова, традицій. У сучасній школі поширюються такі форми роботи: ранок,
свято, зустріч, конкурс, виставка. При проведенні їх використовуються
форми українських народних казок, приказок, легенд, переказів, ігор,
розваг. Ці форми є засобом вираження на строю,ідей, вони не лише
відображають почуття, а і значною мірою облагороджують їх. У молодшому
шкільному віці проводиться цикл виховних заходів: «Мій родовід», «Що
означає моє ім’я», «Національні символи України», «Правила поведінки в
школі, вдома, на вулиці». Синівські почуття любові до рідного народу
споконвіку виховували в дітей символи-обереги: калина, верба, рушник,
лелека. Матеріали про них зібрані в кімнаті народознавства.
На молодший підлітковий вік припадає самоусвідомлення особистості,
виховання осмисленого, рефлексивного патріотизму, який поєднує любов до
свого народу з почуттям поваги до інших, своїх і чужих прав та свобод.
Цьому сприяють проведення заходів, на яких діти продовжуватимуть
вивчення свого родоводу, готують сімейні альбоми. Вивчення українського
побуту, історії свого села відображаються у «Літописі села» чи в усному
журналі. Також проводяться такі форми роботи як фестивалі народної
творчості, зустрічі із заслуженими жителями села. Учні досліджують
творчість народних майстрів. Підлітки отримують уявлення про єдність
зовнішньої і внутрішньої культури, беруть участь в етичних бесідах,
зустрічах, читацьких конференціях.
У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до
Батьківщини є відповідальність та дієвість. Старшокласники не тільки
ідентифікують себе з українським народом, але прагнуть жити в Україні,
пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як
суверенної, демократичної, правової і соціальної держави; поважати
Конституцію України та її закони; володіти рідною та державною мовою;
визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію,
справедливість. Учням цього віку властивий потяг до
інтелектуально-розважальної ігрової діяльності, тому слід
використовувати цю їх властивість і спрямувати пізнавальні інтереси у
необхідному напрямку – проведення рольових ігор, екскурсій, експедицій,
конкурсів, читацьких конференцій, КВК, усних журналів, вечорів,
українських вечорниць, дебатів, фестивалів, турнірів. [8]
Зусилля педагогічного колективу Онопріївської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів Тальнівської райдержадміністрації зосереджені на
формуванні національної самосвідомості у підростаючого покоління через
створену народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, актуалізацію
національних цінностей, що втілює в собі прагнення до державності та
соборності, патріотизм, почуття національної гідності, пошану до
державних та національних символів, любов до рідної культури, мови,
національних свят і традицій.
Педагогічний колектив нашої школи продовжує започатковане у
сім’ї патріотичне виховання. Тому у школі створено програму
громадянського виховання «Особистість. Громадянин. Патріот». Основні
напрямки виховання сплановано згідно з Концепцією виховання дітей та
молоді у національній системі виховання та Концепцією громадянського
виховання, Програмою «Діти України» і має три розділи:
І – «Моя любов – тобі, Вітчизно» (1 – 4 класи)
ІІ – «Без калини нема України, без народу – країни нема» (5 – 9 класи)
ІІІ – «Ми – твоє майбутнє, Україно» (10 – 11 класи)
Метою шкільної програми громадянського виховання є наступне:
? забезпечити реалізацію концепції громадянського виховання особистості
в умовах розвитку української державності;
? закласти основи для формування громадянськості як інтегративної риси
особистості;
? розвивати у дітей прагнення бути свідомим громадянином України;
? розвивати почуття патріотизму, гордості за свою Батьківщину;
? виховувати любов до рідного краю;
? виховувати особистість з почуттям національної гідності;
? виховувати повагу до Конституції України, державних символів, свідоме
ставлення до обов’язків людини і громадянина;
? формувати переконання особистої відповідальності кожного громадянина
за долю своєї держави та власного народу, свою долю;
? формувати особисті риси громадян Української держави.
Вихованню патріотичних почуттів, любові до рідної землі, збагаченню
духовного світу дитини допомагає використання краєзнавчого матеріалу.
Щорічно у жовтні до дня визволення України і в березні до дня визволення
Тальнівщини від фашистських загарбників проводяться зустрічі із
ветеранами Великої Вітчизняної війни, обговорення книг на патріотичну
тематику, Уроки мужності і Години пам’яті. Учні 5-7 класів обговорили
книгу А.Поліщука «Клятви не зрадив», про юного партизана – героя із
Тального Віталія Проценка, який загинув смертю хоробрих під селом
Гусаковим. Учні 9 класу розповіли молодшим учням про наших земляків
Героїв Радянського Союзу К.П. Заклепу, І.Ш. Двохбабного, Д.Г. Діденка,
Я.Г. Заверталюка, О.А. Захарчука, В.М. Крота, Ф.П. Палія, К.Я. Франчука,
О.К. Шляхтича, П.Х. Юрченка.
4
???????????
ни Пам’яті – це емоційний вплив на учнів, вони вселяють гордість за
подвиг старшого покоління, іде незриме душевне єднання учнів з людьми
старшого віку, з ровесниками військової пори, це сприяє духовному
зростанню молоді. Військово-патріотичне виховання проводиться на уроках
історії, уроках Мужності разом із ветеранами фронту й тилу, годинах
Пам’яті де введено перекличку поколінь і присягу Пам’яті, це духовне
єднання двох поколінь.
До 65-річчя Великої Перемоги у школі було проведено акцію «Дорогами
Подвигу Доблесті і Слави». ЇЇ учасниками були учні і вчителі, вони
здійснили туристичні походи по місцях партизанської слави. У рамках
свята відбулася науково-теоретична конференція «Наш край у роки Великої
Вітчизняної війни», літературно-музична композиція «Нас пісня вела до
Перемоги», усний журнал «Рядки обпалені війною», присвячений творчості
поета і журналіста Федора Мицика, який загинув на фронті восени 1941
року. Учням старших класів було запропоновано написати твір-роздум «Що
для мене Велика Вітчизняна війна?». Найбільше вразили висновки, до яких
прийшли учні. Ось декілька цитат із їхніх робіт: «Минуло вже 65 років,
як закінчилася війна, але люди не забули великий подвиг радянського
народу. Звичайно, моє покоління не уявляє всього кошмару і величі тих
подій, але я відчуваю біль і скорботу людей, які брали участь у тій
війні. Я ніби бачу перед собою міста, що перетворилися на руїни, мертві
тіла на узбіччях доріг, спалені будинки і заграви пожеж…» (Олена, 11
клас). «Скорбота велика! Немає слів і немає сліз, якими можна оплакати
загиблих. Живі! Пам’ятайте про тих, хто дав нам можливість жити і радіти
тому, що світить сонце, діти йдуть до школи, будуються нові міста! І
поки ми будемо пам’ятати про них, вони будуть жити в наших серцях…»
(Вікторія, 10 клас). Епілогом до цього можна поставити слова іншої
учениці, які по суті, відображають результат нашої діяльності: «… я
зрозуміла, в якій великій країні я живу! Наскільки великий подвиг мого
народу, який звільнив від фашизму весь світ! Я пишаюся своєю
багатостраждальною і героїчною Батьківщиною» (Валентина, 11 клас).
Великий виховний момент має така педагогічна практика як шефство учнів
школи над ветеранами війни, вдовами та пристарілими. Волонтери та їхні
родини охоче відгукуються на прохання цих заслужених людей про допомогу.
Ніколи не зітреться з нашої пам’яті Чорнобильська трагедія. Вона ввійде
в історію, в усі хроніки людства як незагойна рана на тілі України. В ці
сумні квітневі дні, до 25-річниці Чорнобильської трагедії у школі
проводяться уроки пам’яті, уроки-спогади, на яких діти розповідають про
тих, хто допомагав у скрутну хвилину, хто загинув, прикриваючи собою
чорну безодню 4-го реактора. Запрошуємо на ці уроки учасників ліквідації
аварії, що проживають у нашому селі, піклуємося про благоустрій
території біля пам’ятного знака чорнобильцям. У бібліотеці організовані
книжкові виставки, які розповідають про мужність, героїзм, патріотизм
тих, хто рятував рідну землю від страшної радіації.
Вже стало традицією щорічно до дня виводу радянських військ із
Афганістану проводити вечори пам’яті, уроки мужності, присвячені воїнам
– афганцям, зустрічі із Заїченком Анатолієм Івановичем, який єдиний, що
залишився жити в селі.
Літературно-історичний вечір-реквієм «Народе мій, до тебе я ще верну…»,
присвячений життєвому і творчому подвигу митців, репресованих у 20-ті
роки. Він передбачає самостійне опрацювання учнями літератури
«розстріляного Відродження». Повернути імена загиблих у пантеон нашої
національної культури, припасти до джерел їхньої творчості, пам’ятати
минуле заради майбутнього – наш священний обов’язок.
Осмислення своєї ролі на тлі культури неможливе без живого інтересу до
літературної та історичної спадщини рідного краю. Важлива роль у цьому
процесі належить вивченню літературного краєзнавства, бо саме література
рідного краю прилучає дітей до духовних скарбниць свого народу.
Ознайомлення і дослідження творчості видатних земляків починається із 5
класу на уроках української літератури. Діти знайомляться із дитинством
письменника-перекладача С.П. Ковганюка, який народився і виріс у селі
Онопріївка, за його автобіографічною повістю-хронікою «На довгій ниві».
У старших класах учні уже досліджують історію села за цією повістю і
життя всієї країни до 80-х років, а також знайомляться із талановитими
перекладами С. Ковганюка творів Г. Сенкевича, О. Толстого, М. Шолохова,
І. Тургенєва, Р. Джованьйолі та інших письменників. Цікаві літературні
подорожі по ранній поезії і прозових творах сучасної письменниці, внучки
С. Ковганюка, Галини Паламарчук проводять діти під керівництвом учителя
літератури. Степан Петрович і Галина Олександрівна хоч і стали міськими
жителями, але весь час відчували нерозривний зв’язок із тією землею, що
дала їм життя. Наше село й понині дає творчу наснагу Галині Паламарчук,
про що вона зізналася під час зустрічі із учнями Онопріївської школи.
У позакласній роботі з літератури проводяться дослідження творчості і
читацькі конференції по творах поета і журналіста, що загинув у 1941
році, Федора Мицика, «Літопису Самовидця» Романа Ракушки –
Романовського, сучасного письменника Андрія Поліщука, що проживає в
Тальному, творчому доробку дослідника і редактора «Кобзаря» Василя
Доманицького. Багатолітній досвід популяризації літератури рідного краю
показав ефективність у вихованні національної свідомості підростаючого
покоління.
Провідним етапом у патріотичному становленні юних громадян України є
виховання правових переконань та ідеалів. Під час проведення тижня
правової освіти, який традиційно проходить у квітні –місяці, важлива
роль відводиться просвітницькій діяльності, яка забезпечує учнів
знаннями з правознавства і спонукає їх до вироблення громадянської
позиції. Старшокласники беруть активну участь у диспутах «Що означає
бути патріотом України», «Громадянином бути зобов’язаний», в
інтелектуальному турнірі правознавців, у брейн-рингу «Юні знавці права»,
для учнів молодших та середніх класів проводяться свята «Я і мої права»,
«Що для мене закон», різноманітні конкурси, вікторини, ігри на правову
тематику. Правовиховна робота не обходить стороною таку проблему як
негативні явища у молодіжному середовищі. З метою профілактики
правопорушень, паління, алкоголізму, венеричних захворювань, СНІДу
навчальним закладом розроблені заходи, які здійснюються педагогами за
участю працівників правоохоронних органів, представників служби у
справах сім’ї та молоді, медпрацівників. адміністрація школи при
взаємодії із сільською радою виявляє і ставить на облік сім’ї
соціального ризику, допомагає дітям пільгових категорій.
Людина як особистість, формується не тільки школою, колективом, засобами
масової інформації. Значну роль у цьому процесі відіграє виховний
потенціал сім’ї, адже саме в сім’ї діти одержують перші уроки
громадянськості і патріотизму. Моральні риси, які панують в сім’ї,
відображаються на поведінці дитини в школі, і на житті в майбутньому.
Виходячи з цього основний акцент у вихованні учнів робиться на якомога
більшому залученні родини до шкільних справ. Для цього запроваджуються
нові форми виховання дітей, зокрема, родинні свята. Метою цих свят є:
? відродження національних свят та обрядів;
? пропаганда кращих духовних надбань українського народу;
? виховання любові до родини, рідної землі;
? формування демократичного світогляду, самосвідомості та національної
гідності громадян України.
Вибір професії для старшокласника є досить складною проблемою. незначний
життєвий досвід і недостатні знання про свої психофізіологічні параметри
та особисті якості створюють значні труднощі для професійного
самовизначення старшокласників. Важлива роль тут належить не тільки
педагогам, а й батькам. З молодшого віку батьки привчають дітей до думки
про те, що робота – це не тільки спосіб заробити на життя, а й
покликання, обов’язок, соціальна позиція. Тому уже в підлітковому віці
починається спільна робота школи і сім’ї по формуванню професійних
інтересів учнів. Через впровадження у систему роботи школи родинних
свят, батьківських конференцій,зустрічей із цікавими людьми, класних
годин, позакласних заходів, екскурсій, що проводять батьки, виховної
програми «Я – громадянин України» забезпечується формування свідомого
фахівця, громадянина, патріота своєї країни.
Результативність патріотичного виховання великою мірою залежить від
того, наскільки ті чи інші форми й методи виховної діяльності стимулюють
розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва,
молоді.
Наслідком патріотичного виховання має бути сформованість почуття
патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу,
поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України,
усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале
володіння українською мовою.
Література:
1. Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена
спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту,
Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України,
Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 №
3754/981/538/49.
2. Національна доктрина розвитку освіти. Затверджена Указом Президента
України від 17 квітня 2002 року № 34/2002.
3. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: В 5 т. – К.,
1976. – Т. 2. – С. 554.
4. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого
покоління як чинник забезпечення національних інтересів України:
аналітико-інформаційні матеріали. – К.: Державний довідник проблем сім’ї
та молоді, 2003. – 191 с.
5. Скрипиць М. Ростимо патріотів України // Освіта. – 1999. – № 40. –
С.6.
6.Кремень В. Веління часу: плекати національну гордість у молоді
//Педагогічна газета. – 1998. – № 7.
7. Робоча група з питань патріотичного виховання молоді при апараті РНБО
ініціює розробку загальнодержавної концепції патріотичного виховання
молодих людей[Електрон. ресурс] // Рада національної безпеки і оборони
України [веб-сайт] – Режим доступу:
http://www.rainbow.gov.ua/news/450.html
8. Державний стандарт базової і середньої освіти. [Електрон. ресурс]
//Міністерство освіти і науки України[веб-сайт] – Режим доступу:
//www.mon.gov. ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
