Реферат
на тему:
Словесні методи навчання і їхнє використання у навчальному процесі
початкової школи
Успіх навчання при даних методах залежать від уміння учня розуміти
зміст матеріалу в словесному викладі.
Словесні методи навчання жадають від учителя логічної послідовності і
доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й
емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови. До словесних
методів навчання відносяться насамперед такі види усного викладу знань
учителем, як розповідь, бесіда, шкільна лекція. В перші роки роботи
радянської школи до словесних методів навчання відносилися негативно,
необґрунтовано розцінюючи їх як пережиток минулого. Надалі, починаючи з
30-х років, словесні методи, навпаки, стали переоцінюватися, навчання
здобувало словесний, вербальний характер, унаслідок чого спостерігався
відомий відрив навчання від життя.
Сучасна дидактика надає великого значення словесним методом навчання,
одночасно відрізняючи неприпустимість їхньої ізоляції від інших методів
і гіперболізації їхнього значення. Слово мудрого і шановного наставника,
що відповідає найважливішим педагогічним вимогам, не тільки відіграє
роль справжнього світоча знань для учнів, але і робить на них
незгладимий емоційний вплив, має величезне значення, що виховує, є
важливим засобом формування наукового світогляду, поводження, позитивних
якостей особистості всебічно розвитої людини.
Різні види словесного викладу матеріалу вчителем повинні
задовольняти наступним основним педагогічним вимогам:
1. Науковості й ідейності спрямованості, що полягають у строго
науковому підході до добору матеріалу й оцінці його ідейно-політичної
значимості.
2. Логічній послідовності і доказовості, що забезпечує
систематичний характер знань, їхня усвідомленість.
3. Ясності, чіткості і дохідливості, що сприяють міцному засвоєнню
знань, створенню необхідної основи для правильних узагальнень і
висновків.
4. Образності, емоційності і правильності мови вчителя, що
полегшують процес сприйняття й осмислювання досліджуваного матеріалу, що
викликають інтерес і залучають увагу учнів, що діють не тільки на розум,
але і на їхні почуття.
5. Обліку вікових особливостей учнів, що передбачає поступове
ускладнення усного викладу матеріалу вчителем на послідовних етапах
навчання і посилення абстрактного мислення учнів.
При усіх видах усного викладу знань варто прагнути до сполучення
їх з іншими методами (застосовуючи в ході викладу демонстрації,
ілюстрації, вправи і т.п.) і забезпеченню максимальної активності учнів
(шляхом попереднього ознайомлення їх з темою, короткого розкриття мети і
плану викладу, постановки в ході викладу, проблемного характеру викладу,
постановки в ході викладу питань, що змушують працювати думка учнів).
Має велике значення темп і тон викладу матеріалу вчителем. Занадто
швидкий темп утрудняє сприйняття і розуміння почутого, при дуже
уповільненому темпі губиться інтерес і увага учнів; зайво голосне і
занадто тихий, монотонний виклад також не дають гарних результатів.
Бувають дуже доречні веселий жарт, гостре слово, улучне порівняння.
До словесних методів навчання відносяться розповідь, лекція, бесіда.
Це монологічний виклад навчального матеріалу, застосовуваний для
послідовного піднесення знань. Цей метод широко використовується в
початкових класах при викладі описового матеріалу, у якому переважають
факти, образи, події, представлення, поняття. Ведуча функція даного
методу – навчальна. Супутні функції – розвиваюча, що виховує,
спонукальна і контрольно – коррекционная.
По цілям виділяється кілька видів розповіді:
Оповідання-вступ, оповідання-оповідання, оповідання-висновок.
Призначення першого- підготувати учнів до вивчення нового матеріалу,
другий служить для викладу наміченого змісту, а третій – укладає
відрізок навчання.
Ефективність даного методу залежить головним чином від уміння вчителя
розповідати, а також від того, наскільки слова і вираження,
використовувані педагогом, зрозумілі для учнів і відповідають їх рівню
розвитку. Тому зміст розповіді повинен спиратися на наявний в учнів
досвід, одночасно розширюючи його і збагачуючи новими елементами.
Розповідь служить для побудови, що учиться зразком, зв’язної, логічної,
переконливої мови, учить грамотно виражати свої думки. Готуючись до
розповіді на уроці, учитель намічає план, підбирає необхідний матеріал,
а також методичні прийоми, що сприяють максимальному досягненню мети в
наявних умовах. Під час розповіді виділяється і підкреслюється головне.
Розповідь повинна бути коротким (10 хв.), пластичним, протікати на
тривалому емоційному тлі.
У процесі підготовки і проведення розповіді досвідчені вчителі керуються
такими дидактичними вимогами:
– усіляко враховувати особливості дітей молодшого шкільного віку. У них
слабко розвите довільна увага, цілеспрямований аналіз сприйманих фактів,
подій. Вони швидко відволікаються, стомлюються не можуть тривалий час
слухати розповідь учителя;
– чітко визначати тему, задачі розповіді, залучити інтерес, увага дітей
до теми. Саме ,,увага є ті двері, через яку проходить усе, що тільки
входить у душу людини з зовнішнього світу(;
– передбачати ознайомлення з новим матеріалом на початку уроку, коли
діти ще бадьорі, не утомилися;
– забезпечувати науковість, вірогідність матеріалу, що викладається;
– зосереджувати увагу на вихованні суспільно-суспільно-значимих,
стрижневих якостей особистості дитини, оцінювати події, учинки, факти,
висловлювати власна думка, виражати свої почуття, відносини;
– знайомити дітей із планом змісту розповіді, викладати матеріал у
строгій системі, логічно;
– виділяти ведучі положення, ідеї, соціально значимі представлення,
концентрувати на них увага дітей;
– підбирати яскраві, типові факти, цікаві і переконливі приклади,
необхідні для узагальнення, спиратися на конкретні представлення дітей;
– викладати матеріал доступно для учнів, емоційно, виразно, у цікавій
формі;
– викладати в уповільненому темпі важку частину навчального матеріалу,
коли потрібно сформулювати висновок, визначення, правило: уникати
вживання слів типу: ,,як сказати(, ,,значить( , ,,це саме( і т.п.
– активізувати увага дітей шляхом включення евристичних прийомів,
постановки і рішення проблемних питань;
– викладу сполучити з читанням уривків, фрагментів текстів з чи
підручника навчального посібника;
– забезпечувати запис дітьми правил, визначень, дат, фактів, найбільш
важливих положень;
– виклад супроводжувати ілюстраціями, демонстраціями, тсо;
– повторювати найбільш значимі, важливі положення, висновки.
Як один зі словесних методів навчання навчальна лекція припускає
усний виклад навчального матеріалу, що відрізняється більшою ємністю,
чим розповідь, більшою складністю логічних побудов,
концентрированностью розумових образів, доказів і узагальнень. Лекція,
як правило, займає весь чи урок заняття, у той час як розповідь займає
лише його частину.
У лекції використовуються прийоми усного викладу інформації:
підтримка уваги протягом тривалого часу, активізація мислення слухачів;
прийоми, що забезпечують логічне запам’ятовування: переконання,
аргументація, докази, класифікація, систематизація, узагальнення й ін.
Читаються лекції в основному в старших класах середньої школи. Для
ефективного проведення лекції треба чітко продумати її план, прагнути
викладати матеріал логічно струнко і послідовно, дотримуючи всіх пунктів
плану, роблячи резюме і висновки після кожного з них, не забуваючи про
значеннєві зв’язки при переході до наступного розділу. Не менш важливо
забезпечити приступність, ясність викладу, пояснювати терміни, підбирати
приклади й ілюстрації, використовувати різноманітні засоби наочності.
Бесіда – дуже розповсюджений спосіб навчання, якому можна
застосовувати на будь-якому етапі уроку з різними навчальними цілями:
при перевірці домашніх і самостійних робіт, поясненні нового матеріалу,
закріпленні і повторенні підведенні підсумків навчального заняття, при
відповідях на питання учнів. Бесіду проводять у тих випадках, коли є
підстави для бесіди, тобто учні мають деякі зведення і знання про
досліджуваний матеріал. Бесіда дозволяє зв’язати навчальний матеріал з
особистим досвідом дитини. У процесі бесіди учні відтворюють необхідні
знання і зв’язують їх з навчальним матеріалом, що повідомляється.
Учитель має гарний зворотний зв’язок. З питань і відповідей учня він
бачить, що дитина розуміє і чого не розуміє. Тому в ході бесіди він може
вносити корективи, змінювати глибину й обсяг матеріалу, давати додаткові
зведення. Бесіду проводять у будь-яких класах, однак переважне значення
вона має в початковому навчанні. Первісні наукові знання ґрунтуються на
представленнях дитини, на його особистому досвіді. Вона найбільш зручна,
щоб відтворити і сформувати у свідомості молодшого школяра
представлення, що є основою для засвоєння нового матеріалу на уроці в
початкових класах починається з бесіди, що ставить своєю метою зв’язок
нового з вивченим матеріалом, з тим, що відомо дітям.
У навчанні використовується в основному бесіда двох типів:
катехизическая й евристична. У початковому навчанні катехизическая
бесіда використовується переважно при перевірці й оцінці знань учнів,
закріпленні, а також при аналізі прочитаних текстів.
Евристична бесіда як правило, приводиться з метою повідомлення нових
знань. Питання і передбачувані відповіді коштують таким чином, що вони
підводять думку учня до нових положень, висновкам. В учнів виникає
суб’єктивне враження, що вони самі роблять відкриття. В даний час цей
вид бесіди широко використовується в проблемному навчанні.
Успіх бесіди залежить від умілої постановки серії питань і знання
передбачуваних відповідей учнів. Питання вчителя повинні бути чітко
поставлені, без зайвих, що пояснюють слів. Не слід повторювати питання в
різних формулюваннях. Змінювати формулювання питання потрібно виходячи з
відповідей учнів, якщо виявляється, що діти недостатньо розуміють зміст
чи питання недостатньо активні. Не рекомендується давати навідні, що
підказують, що пояснюють питання для одержання швидких відповідей.
Подібний характер питань можна використовувати в навчанні з метою
організації визначеного шляху в міркуваннях учня. Питання повинні
передбачати визначену логічну форму думки: перехід від загального до
частки, від одиничних і конкретних фактів до загальних положень,
порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування й інші операції
мислення.
Учнів потрібно привчати до повних відповідей, особливо в початкових
класах. Формулювання під керівництвом учителя чітких, зрозумілих по
змісту і формі викладу відповідей є одним з важливих засобів розвитку
логічного мислення учнів. У початкових класах важливо навчити дитини у
відповіді викладати весь зміст думки. Задача вчителя при будь-якій формі
відповіді полягає в тому, щоб одержати інформацію від учнів на задане
питання і зрозуміти, чи правильно він мислить. Відповідь учня може не
збігатися цілком зі змістом його думки. Іноді учень неглибоко розуміє
навчальний матеріал і не може сформувати відповідь, в інших випадках не
вміє правильно словесно сформулювати відповідь, хоча навчальний матеріал
розуміє. І звичайно, бувають випадки, коли учень, особливо молодший
школяр, мало задумується про сутність досліджуваних понять і положень, а
намагається угадати, який потрібний відповідь на задане питання.
Перевага бесіди як методу навчання в тім, що в кожній відповіді вчитель
одержує інформацію про знання учня. Додатковими питаннями уточнює хід
думки учня і тим самим одержує гарні можливості керування пізнавальною
діяльністю учнів.
Робота над підручником.
Поряд з усним викладом знань учителем значне місце в процесі навчання
займають методи самостійної роботи учнів по сприйняттю й осмисленню
нового навчального матеріалу. Дидактичне значення самостійної навчальної
роботи обумовлюється тим, що в її основі лежить активна пізнавальна
діяльність кожного школяра по оволодінню знаннями. К.Д.Ушинский вважав,
наприклад, що тільки самостійна робота учня створює умови для глибокого
оволодіння знаннями. П.Ф.Каптерев затверджував, що кожен новий крок в
удосконаленні школи був застосуванням початків самоосвіти до шкільного
утворення юнацтва.
Сутність методу роботи над підручником і навчальною літературою полягає
в тому, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожн учнем
шляхом вдумливого читання досліджуваного матеріалу по підручнику й
осмислення фактів, що містяться в ньому, прикладів і теоретичних
узагальнень, що випливають з них,(правил, висновків, законів і т.д.),
при цьому одночасно з засвоєнням знань учні здобувають уміння працювати
з книгою. Дане визначення дає досить чітке представлення про характер
цього методу і підкреслює в ньому дві важливі взаємозалежні сторони:
самостійне оволодіння учнями досліджуваним матеріалом і формування
уміння працювати над навчальною літературою.
Подібний підхід до роботи з підручником поступово проникав у
дидактику і приватні методики. Наприклад, у посібнику ,,Педагогіка( за
редакцією И. А. Каирова зачіпалася лише деякі форми використання
підручника на уроці. У ньому, зокрема, говорилося, що якщо ,,матеріал у
підручнику є особливо важким для розуміння, учитель розбирає з учнями
план даного параграфа(, ,,проводиться робота над окремими, важко
засвоюваними місцями тексту( . От, власне, і усі форми застосування
підручника на уроці, як вони трактувалися в педагогіці. Дидактична
ефективність роботи учнів над підручником по самостійному засвоєнню
нових знань у вирішальній мері залежить від правильної її організації.
Проводячи заняття, учитель зобов’язаний у кожнім конкретному випадку
визначати, як доцільніше застосувати підручник на уроці, щоб він
стимулював розумову тривалість хлопців і не вів до зубріння і
формального запам’ятовування досліджуваного матеріалу. У цьому зв’язку
необхідно торкнутися деяких обще дидактичних вимог до організації роботи
над підручником у процесі визначених занять.
Істотне значення насамперед має правильний вибір матеріалу (теми) для
самостійного вивчення школярами на уроці. Усякій роботі з підручником і
навчальною літературою повинна передувати докладна вступна бесіда
вчителя. У процесі занять учителю потрібно спостерігати за самостійною
роботою учнів, запитувати окремих з них , як вони розуміють досліджувані
питання. Якщо деякі учні будуть випробувати утруднення, учителю
необхідно робити їм допомога.
Робота з підручником ні в якому разі не повинна займати весь урок. Її
потрібно сполучити з іншими формами і методами навчання. Так. Після
роботи з підручником обов’язково потрібно перевіряти якості засвоєння
вивченого матеріалу, проводити практичні вправи, зв’язані з виробленням
умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів. Серйозна увага
потрібно звертати на вироблення в школярів уміння самостійно осмислювати
і засвоювати новий матеріал по підручнику. Важливе значення в цьому
відношенні має дотримання наступності. Б.П.Есипов відзначав, що в
молодших класах така робота починається із самостійного читання
невеликих художніх розповідей, а потім і науково-популярних статей з
наступним їхнім чи переказом відповідями на питання вчителя. Подібні
прийоми повинні застосовуватися перший час і при переході учнів у
середні класи. Потім варто домагатися, щоб школярі при роботі з
підручником могли самостійно виділяти основні питання, складати питання,
складати план прочитаного у виді питань і тез, вміли аргументувати
найбільш важливі положення, робити виписки, користатися при читанні
словником, аналізувати поміщені в книзі ілюстрації і т.д.
Успіх словесних методів навчання використовуваний у навчальному процесі
початкової школи залежить від уміння вчителя правильно побудувати
словесне пояснення і від уміння учня розуміти зміст матеріалу в
словесному викладі. Не можна допустити ізоляції словесного методу
навчання від інших методів і гіперболізації їхнього значення. Даний
метод є стрижневим, у навчальному процесі, на ньому будуються всі інші
методи.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Абилов К.С. Развитие трудолюбия у младших школьников. Автореферат
диссертации на соискание ученой степени кандидат педагогических наук.
Баку, 1965.
2. Айтпаева А.К. Казахские народные игры как средство воспитания младших
школьников. Диссертация на соискание ученой степени кандидата
педагогических наук. А.,1997.169 с.
3. Алексюк А. Н. Проблема методов обучения в общеобразовательной школе.
М.,1979.
4. Анохина Т.А. Учебник как средство систематизаций знаний учащихся.
Автореферат, М.,1985.
5. Армаганян Л.Х. Главное звено трудового воспитания в школе. Начальная
школа. №5,1986, с.37-39
6. Ахияров К.Ш. Трудовое воспитание в сельской общеобразовательной школе
на современном этапе. Автореферат диссертации на соискание ученой
степени доктора педагогических наук. М., 1974.
7. Бабаев М.А. Роль беседы в активизации учащихся в начальных классах в
процессе обучения. Баку, 1972.
8. Бабанский Ю.К. Педагогика. М., 1988.
9. Байзакова Е.М. Развитие методов обучения в истории начальной школы
Казахстана. Автореферат. А., 1995.
Баранова С.П., Сластенина В.А. Педагогика. М., 1986.
Бокарев Л.Ю. Трудовое обучение и воспитание младших
школьников в практике учителей. Начальная школа. № 5, 1983. с.47. 12.
Болдырев Н.И. Педагогика. М.,1968.
Брызгалова С.И. Функции и место проблемного изложения и эвристической
беседы в обучении старшеклассников. Автореферат. М., 1976
Верзилин Н.М. Об определении и классификации методов обучения. Советская
педагогика. № 8, 1957.
Галагузова М.А. Активизация творческой познавательной деятельности
учащихся на уроках труда. Начальная школа. № 7, 1987.
Гальперин П.Я. Методы обучения и умственное развитие ребенка. М.,
Издательство МГУ, 1985.
Голант Е.Я. Методы обучения в советской школе. М., 1957.
Гурасова А.М. Вопросы методики трудового обучения в начальных классах.
М., 1967.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
