.

Самоактуалізація і творчий потенціал майбутнього фахівця (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
196 2056
Скачать документ

Реферат на тему:

Самоактуалізація і творчий потенціал майбутнього фахівця

Світ, у якому ми живемо, стає складним і суперечливим. З одного боку,
зміна пріоритетів в соціальному розвитку. З іншого боку, криза
цінностей, що виникла в суспільстві, а подолання її припускає вихід за
рамки економічних міркувань у сферу моралі і культури. Ідея розвитку
потреби людини в самоактуалізації, етичним ідеалом якої є “повноцінно
функціонуюча людина”, що рухається до повного пізнання себе і свого
внутрішнього досвіду (К.Роджерс), що широко розробляється в світі і
одержала визнання в нашій країні, є не просто відображенням тенденцій
соціального розвитку суспільства, але і однією з передумов розв’язання
проблемної ситуації в освіті. Ця проблема пов’язана, зокрема, з
труднощами переходу від традиційного навчання, що являє собою порядок,
який проглядається і контролюється, з чітко заявленим результатом, до
гуманістичного, особово-орієнтованого навчання, що створює умови для
творчості.

Ця ідея була конкретизована в концепції самоактуалізації А.Маслоу
(потреба людини в самоактуалізації, що існує разом з іншими потребами і
знаходиться на вершині ієрархії її потреб, є природженою потребою
людини. Джерелом діяльності і поведінки є безперервне прагнення людини
до самоактуалізації, розвитку потреби в якій сприяють гуманістично
орієнтовані педагоги), в концепції повноцінно функціонуючої людини
К.Роджерса (природжене прагнення людини до актуалізації, як основного
мотиву її діяльності і поведінки є прагнення реалізувати свої здібності
з метою збереження життя, що робить її сильнішою, більш різносторонньою
і такою, що задовольняє її. Самоактуалізація веде до розвитку
“повноцінно функціонуючої людини”, яка рухається, до повного знання себе
і свого внутрішнього досвіду), у вченні В.Франкла про сенс життя
(потреба в самоактуалізації – це не кінцеве призначення людини, це не
самоціль). “Повне розкриття всього людського в людині”, здатність людини
“стати самою собою” і створювати згодом гідне життя, повне сенсу, як
відзначають А.Маслоу [4, с.69] і К.Роджерс [5, с.244], неможливо без
творчості.

Більш того, А.Маслоу підкреслює, що концепції креативності і концепція
особи, що самоактуалізується стають все ближчими і ближчими одна до
одної, і одного разу може так трапитися, що вони зіллються в одному
явищі [4, с.69]. Відвертість людини світу, її віра в свої здібності
формувати нові відносини з оточуючими породжують продукти творчості і
творче життя [5, с.244]. Осмислимо проблему взаємозв’язку
самоактуалізації і творчості людини. Творча людина, з точки зору
А.Маслоу, в хвилини натхнення забуває про минуле і майбутнє і живе
тільки сьогоденням. Ідея про творчість і самоактуалізацію людини, що
творить людське в людині, була специфічним чином реалізована
К.Роджерсом.

Подальший розвиток проблема творчості в контексті концепції
самоактуалізації одержала в роботах К.Роджерса. Не розкриваючи в повному
об’ємі ідеї К.Роджерса про творчість, спинимося на таких, які
“вписуються” в наше дослідження. Відзначимо при цьому, що проблема
творчості досліджується К.Роджерсом як у рамках його концепції
самоактуалізації, його уявлення про повноцінно функціонуючу людину, що
прагне стати сама собою, так і в руслі гуманістичної психології. Важливо
підкреслити, що К.Роджерс не розмежовує “погану” і “хорошу” творчість.
Мета життя людини, як пише Е.Фромм, є “розкриття її сил і можливостей
відповідно до закону її природи” [7, с.33].

Осмислимо проблему взаємозв’язку самоактуалізації і творчості людини.
Відправним моментом для її аналізу є положення А.Маслоу про те, що
творчість є провідна характеристика самоактуалізованої людини, а також
стає метою і способом його існування.

“Навчання через творчість, – пише А.Маслоу, – може бути надзвичайно
корисним не стільки для підготовки людей до творчих професій або до
створення творів мистецтва, скільки для створення хорошої людини” [4,
с.69]. Дане положення А.Маслоу надзвичайно актуальне для нашої освіти,
оскільки труднощі, які вона долає сьогодні, зумовлені як переходом від
традиційного навчання до гуманістично орієнтованого, так і пошуком
способів і засобів їх оптимального поєднання при провідній ролі
гуманістичної освіти, одним із завдань якої, як підкреслює А.Маслоу, є
виховання кращої людини або, кажучи психологічною мовою, розвиток
здатності студентів до самоактуалізації [4, с.192].

Навчальний процес у ВНЗ створює можливості для формування
самоактуалізації особи студентів, які, ставши у свою чергу вчителями,
матимуть змогу формувати аналогічну потребу в учнів. Лише факт
самоактуалізації учня є умовою самоактуалізації вчителя.

Майбутній фахівець-музикант, реалізовуючи себе в музично-виконавській
діяльності, у вербальній або невербальній дії, проявляє свої здібності,
своє “Я”, яке пред’являється іншим, сприймається іншими в особливому
просторовому полі. Особливістю самоактуалізації, наприклад,
студентів-музикантів у такому полі є те, що їх “Я” наче “згортається” в
бутті. Це “згортання” у момент виконання певних дій і є цілісне “Я”, яке
сприймається іншими, оцінюється, можливо, стає і зразком. Опосередкована
взаємодія здійснюється в просторі “між”, яке (“між”) пов’язує
майбутнього вчителя і студента, майбутнього вчителя і людей, з якими він
взаємодіє.

У цьому, на наш погляд, і виявляється соціальна значущість творчості,
внутрішніми умовами якої, за К.Роджерсом, є: 1) відвертість досвіду,
який протилежний захисту структури свого “Я”; 2) внутрішній локус
оцінювання, який знаходиться усередині індивіда; 3) здатність до
незвичайних поєднань елементів, що проявляється в спонтанній грі з
формами, відтінками [5, с.415-416].

Разом з внутрішніми умовами творчості К.Роджерс виділяє також і умови,
що сприяють творчості. При цьому він групує ці умови: 1. Психологічна
безпека (визнання безумовної цінності індивіда; відсутність зовнішньої
оцінки; розуміння, співпереживання). 2. Психологічна свобода
(представлення індивідові повної свободи сценічного виразу думок,
відчуттів, станів), яка, незважаючи на те, що виражається за допомогою
символів, означає відповідальність [5, с.419-422] перед самим собою,
перед людьми. Отже, аналіз ідей К.Роджерса про творчість показує, що
творчість студента, в якій вирішальне значення мають його особисті
якості, творить цілісну його особу.

Аналіз наукової літератури і досліджень, тематично пов’язаних з нашим,
показує, що до цих пір мало дослідженим залишається питання, яким чином
розвиток у студентів потреби в самоактуалізації сприяє їх творчості в
самостійній роботі. Вирішення даної проблеми вимагає звернутися до
наукової літератури, в якій висвітлюються питання творчого потенціалу
індивіда. Аналіз визначень поняття „творчий потенціал” показує, що
науковці в основному трактують його як якість, властивість особи. Навіть
якщо взяти до уваги те, як це поняття визначається Т.Браже і
Ю.Кулюткіним [6, с.13], то і в цьому разі гнучкість, оригінальність
мислення є, на думку Ю.Кулюткіна, особовими якостями.

Учені, відзначаючи, що творчий потенціал особи є інтегральною цілісністю
природних і соціальних сил людини, що забезпечує її суб’єктивну потребу
в творчій самореалізації і саморозвитку, уточнюють, що
змістовно-структурний план творчого потенціалу відображає комплекс
здібностей інтелекту, комплекс властивостей креативності і комплекс
особових проявів (емоційних, свідомих і несвідомих, вольових,
поведінкових), але не зводиться до них. Увага акцентується на тому, що
вірогідність прояву його залежить від особистого прагнення
(цілеспрямованості) людини повною мірою реалізувати свої можливості; від
міри її внутрішньої свободи; від сформованості соціального відчуття
(дієвість, творчість) [3, с.27]. Ми вважаємо, що творчий потенціал особи
правомірно розглядати як необхідну передумову діяльності творчого
характеру, тобто самостійної.

Ми поділяємо думку вітчизняних дослідників (Л.Сохинь, В.Тихонович і
ін.), які дають такі сутнісні характеристики творчого потенціалу: 1.
Багаторівневий зміст: широкий рівень: дана потенційна освіта
розглядається як загальна властивість психічних сил, що розвиваються;
проміжний рівень: за основу береться максимально можливий рівень
розвитку даної властивості, детермінований, з одного боку,
анатомо-фізіологічними, психічними характеристиками людини, з іншого
боку – конкретним станом розвитку суспільства, прийнятою в ньому нормою
творчої самореалізації і самоздійснення, трансльованою, зокрема, через
систему освіти; вузький рівень: на перший план виступає рівень розвитку
потенційної освіти, що аналізується, характерного для статистичної
більшості проявів даної соціально-історичної ситуації.

2. Діалогічність. Реалізація творчого потенціалу є діалог потенційного і
актуального в особі з навколишнім світом та іншими людьми, людини з
собою. Діалог (визначення Г.Кучинської) – це суб’єкт-суб’єктна взаємодія
різних смислових позицій. Він складає вирішальний інтелектуальний центр
саморегуляції особи, забезпечуючи формування і розвиток індивідуальної й
авторської позиції особи.

3. Соціальність. Разом з природою (зміна з віком психофізичних
показників людини) і індивідуально-особовою динамікою (збагачення
когнітивної сфери, мотиваційно-потребової сфери, розвиток свідомості і
т.п.) процес розвитку творчого потенціалу особи має соціально-історичну
динаміку (зміни, продиктовані розвитком суспільства, зокрема, наявністю
“соціального попиту” на творче самоздійснення). Такі потенції
перетворюються на щось реальне лише настільки, наскільки виявляється
здатність по-різному сприймати і засвоювати соціальний досвід. По
відношенню до індивіда суспільство може виконувати різні функції:
сприяти розкриттю і розвитку потенційних сил людини, її внутрішніх
спонук, надаючи їм спотворену форму.

4. Системність. Творчий потенціал має системний характер, через що він
володіє всіма атрибутами, властивими цілеспрямованим системам, які
самоорганізовуються та саморозвиваються, (стійкість, потреба в розвитку
і самореалізації), і має власну внутрішню логіку розвитку, що не
зводиться до логіки суми її підсистем (елементів) і логіки розвитку
кожної підсистеми окремо.

Для нашого дослідження доцільним є розгляд структури творчого потенціалу
фахівця як сукупності: 1) власне-потенційної складової (здібності); 2)
мотиваційної складової (потреби, мотиви, ціннісні орієнтації); 3)
когнітивної складової (набуті в результаті освіти, творчої діяльності
знання, вміння).

Отже, творчий потенціал включає не тільки природні ресурси і резерви
особи, але і ті утворення, які сформовані в індивіда у процесі освіти.
При цьому безперервне накопичення нових знань, умінь, способів
орієнтації в світі приводить до появи нових здібностей. Переживання про
свої збільшені можливості, що виникають при цьому у особи, є рушійною
силою особливої активності і самостійності людини, направленої на
випробування власних потенцій [1, с.56].

Проблема творчості вчителя підійшла до того поворотного пункту свого
розвитку, коли повинно йтися про створення спеціальної програми навчання
творчості та самостійності, спеціальних методик, за допомогою яких можна
було б прищепити студентам навички творчої праці, смак до творчості,
винахідництва і раціоналізації.

Одним із перших, хто порушив питання про творчий характер педагогічної
діяльності, був Л.Виготський, який сформував два положення. Суть першого
положення полягає в тому, що тільки той, хто грає творчу роль в житті,
може претендувати на творчість у педагогіці. Виходячи з цього положення,
функцію вчителя може здійснювати лише суб’єкт, максимально занурений в
життя як її активний і самостійний перетворювач.

Друге положення співвідноситься з метою педагогічного процесу, що
переслідує не просте культивування природних даних, але створення
“надприродно-надприродного” людського життя. Іншими словами, виражена
тут у тезовій формі культурно-історична теорія походження вищих
психічних функцій прямо зумовлювала і спосіб організації такого
“надприродного” життя суб’єкта і учення, а саме: формування діяльних
здібностей людського індивіда як фундаментальної умови розгортання
закладених у ній можливостей [2, с.46-47]. У нинішніх умовах гуманізації
освіти завдання активізації творчого потенціалу та самостійності особи
вчителя постає на перший план.

Для теорії розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця одним із
значущих є методологічний принцип діяльності. Освітня діяльність – це
форма прояву активності і самостійності особи, соціальної мобільності,
породжуваних потребами і направлених на пізнання і перетворення
життєдіяльності. В освітній діяльності вчитель освоює наочний світ,
осягає діалектику його розвитку “успадковує досвід минулого”;
“добудовує” цей наочний світ, переробляє природу, збагачує суспільне
життя; знаходить себе; виступає як суб’єкт, активний і самостійний носій
соціальної суті, творець, “діяч”.

Отже, осмислення думок А.Маслоу, К.Роджерса і вітчизняних учених про
самоактуалізацію і творчість дає нам підставу стверджувати, що прагнення
студента реалізувати себе, проявити свої можливості, які обумовлюють
реалізацію його потреби в самоактуалізації, сприяє і його творчості, і
розвитку його самостійності. Реалізація творчого потенціалу є діалогом
потенційного і актуального в особі з навколишнім світом і іншими людьми,
людини з собою.

Творчий потенціал має системний характер, через що він володіє всіма
атрибутами, властивими цілеспрямованим системам (стійкість, потреба в
розвитку і самореалізації), що самоорганізовуються, що саморозвиваються
і мають власну внутрішню логіку розвитку, яка не зводиться до логіки
суми її підсистем (елементів) і логіки розвитку кожної підсистеми
окремо.

Отже, творчий потенціал включає не тільки природні ресурси і резерви
особи, але і ті утворення, які сформовані в індивіда у процесі освіти.
Формування в студентів потреби в самоактуалізації дозволяє змінювати в
них оцінку власних можливостей, розвивати упереджене ставлення до людини
і до світу, сприяє переходу потенційного в актуальне, становленню
“відповідально-великодушного”, “доброзичливого” типу міжособових
відносин, завдяки чому зникає неузгодженість між реальним Я й ідеальним
Я.

ЛІТЕРАТУРА

1. Архангельский С.Н. Учебный процесс в высшей школе, его
закономерности, основы и методы: Учеб.-метод. пособие /
С.Н.Архангельский. – М.: Высшая школа, 1980. – 368с.

2. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6 т. – М.: Педагогика, 1983. –
Т.3. – 576с.

3. Интеграция науки и практики в развитии творческого потенциала
личности учителя и ученика // Материалы республиканской конференции. –
Оренбург, 1993. – 198с.

4. Маслоу А.Х. Дальние пределы человеческой психики. – Спб.: Евразия,
1997. – 192с.

5. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М.:
Прогресс, 1994. – 523с.

6. Рындак В.Г. Непрерывное образование и развитие творческого потенциала
учителя (теория взаимодействия). – М.: Педагогический вестник, 1997. –
154с.

7. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: Республика, 1993. – 216с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020