Розвиток логічного та творчого мислення (реферат)

Розвиток логічного та творчого мислення

 

Ми чомусь звикли до давно відомих і логічно завершених кінців казок.
Дійсно, все логічно закінчено в казках: ріпку витягнули, колобка лиса
з’їла, Червона Шапочка і бабуся залишилися живими і неушкодженими,
Попелюшка і принц одружилися, семеро козенят залишилися жити-поживати з
мамою-козою. Здавалося, що тут можна придумувати і вигадувати. Дж.
Родарі вважає, що не тільки можна, але й корисно, і пропонує метод «А що
потім?».

Спочатку поміркуємо: ріпку витягнули, як її ділили ? хто їм заважав при
цьому, хто більше всього потрудився для цього; колобка з’їла лиса ? а
може бути, колобок в животі у лисиці став за допомогою чарівних слів
велетнем і почав заважати лисиці; що зробили рятувальники Червоної
Шапочки і бабусі з лиходієм вовком; а як живуть Попелюшка і принц,
одружившись, ? може, їм знову заважає мачуха з її дочками; а коза і
семеро козенят побудували собі неприступну фортецю, неприступну навіть
для вовка. Як бачите, варіанти є, вони будуть своєрідними і у дітей,
залежно від їх рівня сприйнятливості і аналізу казки, від рівня творчої
уяви, яка інтенсивно розвивається у цій першій казково-творчій
діяльності.

Не менш корисним буде такий метод роботи, як «Сумісне рішення
проблемного запитання до казки». Ставити й вирішувати такі запитання
потрібно до добре знайомих, улюблених казок. Важливо дуже добре
продумати питання, яке спонукало б дітей винаходити, допомагати
улюбленим героям виходити з складної ситуації, придумувати на ходу
декілька версій і вибирати оптимальну, відповідну, зручну. Повернемося
до казки «Кіт у чоботях». Добре б до цієї казки поставити наступне
запитання: «А якби людоїд не захотів або не зміг перетворитися на
мишку?» Якщо ми не допоможемо котові в цьому, він запізниться допомогти
своєму господареві (адже до замку під’їжджає карета короля). Як інакше
можна позбавитися від людоїда? Або ще приклад казки «Гуси-лебеді»: ви
можете запитати «А якби ні піч, ні яблунька не почали допомагати
дівчинці ? що їй робити, щоб врятуватися самій і врятувати братика?»
Можливо, вона сама що-небудь придумає або ми їй підкажемо? (стати
невидимками, велетнями…).

Нас самих постійно оточують суперечності в речах, явищах, вчинках.
Звичайно, насичені суперечностями й казки. Навчити вирішувати
суперечності ? це означає навчити дітей думати й придумувати, тобто
оригінально творити. Скажіть, хіба не суперечливе те, що принцеса всю
ніч лежить на горошині? Потрібно вирішити цю суперечність, а значить,
винайти щось таке, що допоможе принцесі позбавитися від горошини і
спокійно заснути, як усі принцеси на світі. Ламається при цьому весь
звичний зміст казки. Адже горошина потрібна для того, щоб дізнатися, чи
справжня це принцеса? Але ж діти знають цю казку, бачили не один раз по
телевізору. Набагато важливіше створити маленьке добро, набагато
важливіше навчитися придумувати. І діти придумують перетворити,
наприклад, горошину в шматочок льоду, а лід, як відомо, під теплими
перинами розтане або… Та хіба мало є способів допомогти принцесі.

Близьким до цього методу є наступний: «Зміна ситуації в знайомих
казках». Ми розповідаємо дітям у котрий раз знайому казку і домовляємося
щось у ній змінити. Спочатку ми щось в ній міняємо самі, причому зовсім
небагато чого, але таке, яке спонукає дитину придумувати. Так, ми
говоримо: «А давай зробимо так, що коли Попелюшка тікала від принца, у
неї загубилася не туфелька, а щось інше. І по цьому чомусь іншому принц
також знайшов її». Що ж втратила Попелюшка, і як її знайшов принц?
Шляхом міркувань, шляхом проб і помилок ми разом рухаємося до можливих
відповідей: це може бути кільце, поясочок від плаття або яка-небудь
деталь від наряду Попелюшки. Поступово діти вчаться самі міняти ситуації
в казках. Дуже важливо навчити хлоп’ят говорити по-різному (стисло або ж
довго, деталізовано). На жаль, і хлоп’ята шкільного віку не завжди
вміють відповісти на питання типу «Розкажи стисло, про що книга,
кінофільм?» Вони нерідко починають хаотично, з неістотними подробицями
відповідати на запитання. Дійсно, висловлювати думки вголос стисло,
лаконічно, яскраво, сюжетом складно. Існує дуже влучна приказка в
зв’язку з цим: «Стислість ? сестра таланту». Розказувати стисло — це
треба вміти. І казки учать не тільки оригінально мислити, але й красиво
говорити.

Казка тим і хороша, що вона всесторонньо впливає на дитину. І ці
можливості ми просто зобов’язані використовувати.

Перебріхування казки. Дж. Родарі пропонує всім дорослим ще один дуже
цікавий і увлекательный метод — перебріхування казки. Звичайно, казка
повинна бути знайома дітям і улюблена ними. Як приклад талановитий
казкар приводить перебріхування казки

аєте ви свою розповідь. «Ні, немає, не Жовта, а Червона», — поспішає вас
поправити дитина. «Да-да, я забула, звичайно, Червона… Так от,
відправилася Червона Шапочка в гості до тітки». — «Ні, не до тітки, а до
бабусі! Ти знову все переплутав(а)», ? зауважує ваш слухач. Йому,
звичайно, дуже хочеться, щоб улюблена казка була розказана як раніше. У
той же самий час вони охоче приймають правила цієї гри. На жаль, дорослі
зачасто виправляють своїх (і не тільки своїх) дітей. Тут ми даємо дитині
можливість побачити, що є області життя, де вона орієнтується краще за
дорослих! І малюки просять маму ще раз розповісти смішну, веселу
неправильну казку. Перебріхування казки зазвичай дуже веселить дітей.
Крім того, умови такого підходу до відомих казок ставлять дитину в
активну позицію, примушують зосереджуватися, виправляти помилки
дорослих. Потрібно тільки розумно перебрехати казку, змінюючи істотне в
героях, діях. Ще чого один приклад перебріхування казки
«Колобок».«…Котиться, котиться колобок, а назустріч йому тигр…»
Важливо під час демонстрації цього методу бути по можливості актором ?
здивуватися своїй забудькуватості за допомогою тону, міміки, жестів, а
також захопитися винахідливістю і гарною пам’яттю своїх дітей.

І знову ми пропонуємо дітям ілюстрації: це можуть бути картинки,
іграшки. Тепер можна взяти за основу 2 об’єкти, що складно поєднуються.
Так, можна показати дітям 2 картинки (кішка і сумка) і запропонувати
скласти казку. Звичайно ж, легко скласти казку про собаку і лисицю, про
собаку і кішку, собаку і мишку. Але ми спеціально створюємо обстановку
підвищеної складності. Саме напружуючись, думаючи, винаходжуючи щось
нове, розвивається ваше дитя.

Хіба не звикають діти до того, що колобок — добрий, лисиця — хитра, вовк
— злий, Попелюшка — працелюбна, скромна, і така ж Крошечка-хаврошечка, а
також падчерка з «Дванадцяти місяців» С. Маршака. Звичні, улюблені
образи, багато разів бачені дітьми, формують уже з дитинства стереотипи.
І як корисно і потрібно буває їх ламати. Для цього пропонується ще один
метод «Казка, але по-новому». Казка береться за основу стара, але
малюкам пропонується наділити головних героїв протилежними якостями. І
ось як. «Семеро козенят стають злими і капризними, тікають в ліс, а
добрий вовк допомагає козі». «Падчерка стає ледачою і капризною, а
мачуха дбайливою і працелюбною». «Лисиця перероджується в слухняну і
скромну, а зайчик стає хитрим і злим…» Ми вже трішки торкнулися
розмови про з’єднання декількох казок в одну з орієнтацією на наочність.
Але якщо казки знайомі, можна обійтися і без ілюстрацій. Ми пропонуємо
дітям зробити так, щоб Баба-Яга зустріла в лісі колобка і вони разом
відправилися в гості до лисиці в лубову хатинку. Варіантів і переплетень
може бути множина. Хороша для розвитку фантазії «Казка-калька». Це такі
умови, при яких головні герої залишаються, але потрапляють в абсолютно
інші обставини. Обставини можуть бути чисто фантастичними, неймовірними
(лисиця і заєць замість своїх крижаних і лубових хатинок мешкають на
літаючих тарілках, що літають), а можуть бути близькими до життя дітей
(лисиця, заєць і півень за допомогою чарівної палички опинилися в одній
клітці міського зоопарку або на 9 поверсі в ліфті багатоповерхового
будинку). Дж. Родарі учив складати казкові історії, відштовхуючись від
одного слова. Розповідач (дорослий або дитина) придумує сам перше слово
і починає складати. Цим першим словом може бути слово «Привіт» (сказала
лисиця зайцеві…), або популярне слово «жили-були» (на світі
старий…), або слово загадкове «одного разу» (усе в лісі
переплуталося)… Звичайно, ми з вами розуміємо, що дітям складніше
придумувати фантастичні історії. І для цього даємо варіанти можливих
таких небилиць, але з відкритим кінцем:

Трапилися чортику на дорозі 3 подорожні. Пообіцяв він відпустити того,
хто зуміє придумати завдання, непосильне навіть межу. Перший подорожній
сказав: «Зроби дерево золотим». Біс зробив. Другий подорожній сказав:
«Поверни річку назад». Біс і це зробив. А третій подорожній сказав…

Або ще приклад:

Світило яскраве сонце. Андрій вискочив з під’їзду і побачив підозрілу,
дивну людину. Від неї йшло тепло…

А потім можна переходити до складання історій про фантастичні країни.
Безперечно, ми такі країни спочатку самі придумуємо і допомагаємо
хлоп’ятам дати назву: «Тілі-тілі-тряндія», «Небувандія» і так далі.
Пропонуємо розповісти про ці країни по такому приблизно плану: Хто живе
в цій країні? На чому їздять? Що їдять? З ким і як ми доберемося? Що там
робитимемо, з ким і як грати? Що привеземо з цієї країни? і так далі.

Ви вже відмітили, що ми прагнемо привчити дітей бути активними в казках,
ламати їх звичний зміст. І це повинно відбуватися не тільки для розвитку
мови, творчого мислення, але і для розвитку відчуттів. Адже так часто
кінець казок учить відповідати злом на зло або бути байдужим. Давайте
сміливіше проводити експерименти в казках.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *