Робота з підлітково-юнацькими неформальними групами у соціально-педагогічній діяльності (реферат)

Реферат на тему:

Робота з підлітково-юнацькими неформальними групами у
соціально-педагогічній діяльності

ПЛАН

1. Теоретичні основи соціально-педагогічної превентивної роботи з
неформальними групами неповнолітніх.

2. Психолого-педагогічний огляд осіб-членів неформальних об’єднань.

3. Зміст і специфіка соціально-педагогічної роботи з неформальними
групами неповнолітніх.

1. Теоретичні основи соціально-педагогічної превентивної роботи з
неформальними групами неповнолітніх.

Суспільно-політичні процеси в Україні, розбудова незалежної держави
вимагають творчого використання форм і методів роботи, що перевірені
часом, і оновлення їх актуальним змістом відповідно до мети і завдань
виховання підростаючого покоління сьогодні. У державних документах,
зокрема, в Державній національній доктрині “Освіта”, Законах України
“Про освіту” від 23 травня 1991 року і “Про професійно-технічну освіту”
від 10 лютого 1998 року накреслено орієнтири діяльності педагогічних
колективів професійно-технічних закладів з неповнолітніми.

Акцентуація на необхідності посилення соціально-педагогічної виховної
роботи з неповнолітніми-членами груп неформального характеру обумовлена:

— по-перше, тим, що неповнолітні, середній вік яких становить 15 – 17
років, посідають межу між двома віковими категоріями і це ускладнює
процес їх соціалізації, тобто, розмежування підліткового і юнацького
віку можна вважати умовним;

— по-друге, що перед ними постають проблеми адаптаційного періоду, їхнє
навчання у закладах тільки розпочалося, до них ставляться подібного
ступеня складності вимоги у навчально-виховному процесі – організація їх
виховання потребує індивідуального підходу з урахування
соціально-педагогічних факторів впливу;

— по-третє, за останні десятиріччя майже вдвоє зросла злочинність серед
неповнолітніх і особливо групова.

Одними з причин низького рівня впливу на неформальні об’єднання
неповнолітніх є недостатнє науково-методичне забезпечення та недоліки
соціально-педагогічної діяльності. Для роботи з неформальними
об’єднаннями необхідною є актуалізація діяльності соціального педагога,
яка має свою специфіку і особливості.

Дослідження соціальної психології і педагогіки дуже важливі для
розуміння соціально-педагогічних особливостей й обрання шляхів, способів
і методів роботи з неформальними групами неповнолітніх. Тому особливої
уваги потребує дослідження теоретичних основ щодо виникнення, розвитку і
функціонування неформальних об’єднань неповнолітніх.

Л.Є. Володимиров вважає, що при з’ясуванні причин утворення груп з
психологічної точки зору необхідно встановити “комунікабельність
особистості, його ставлення до близьких. Необхідно з’ясувати, які в
ньому превалюючі почуття, установки, що характеризують його як члена
людського співіснування. Кожна людина належить до певного народу,
професії, сім’ї, гуртка. У сім’ї потрібно шукати ту атмосферу, в якій
зародився моральний тип людини, основну причину того чи іншого
морального відбитку, який у кожному необхідно побачити. Але далі йде
коло знайомих. У цьому колі уже готується подальший шлях молодої людини.
Важко перебільшити значення для життя окремої людини цього кола, в якому
вона живе. Воно частково являє собою результати психологічного відбору
особи, тобто, недоліки людини у моральному відношенні у цьому колі
отримують посилення і освячення. Крім того, тут діє страшна сила
переконання і самопереконання, які створюють із цього кола справжнє
джерело психічного впливу, тому що здійснюється постійний психічний
взаємообмін”.

На думку А.Я Герда, психологічною основою об’єднання неповнолітніх у
стихійні й організовані групи лежить природній потяг дітей одне до
одного. Ця єдність досягається солідарністю підлітків, юнаків для
досягнення якої-небудь мети, єдністю правил, що визначають норми
поведінки. Вчений вважав, що кожна така група має свій характер, виділяє
із свого середовища своєрідні особистості та має свою маленьку історію.
Цементуючими якостями таких груп, на його думку, є внутрішнє переконання
(свідомість) і ”дух”, тобто суспільна думка. У таких осередках
неповнолітні надають одне одному допомогу, підтримку, почувають себе у
більшій небезпеці, їм легше переносити різні негаразди”.

Велику увагу вивченню об’єднань неповнолітніх приділяв С.Т.Шацький. На
його думку, ці групи “хороші тим, що вони вільні, рухомі, знаходяться у
близькій дотичності з життям і різноманітні. Він рахував, що їх
позитивна роль полягає у задоволенні потреби у вибірковому спілкуванні,
в активності й самоутвердженні, завдяки чому неповнолітні володіють
практичністю і добре орієнтуються у складних умовах оточуючого життя.

Приєднання до неформальних груп – нормальний вибір підлітків. Вихідні
мотиви, які приводять його до неформальної групи, оцінюються вченими як
природні для даного віку. Так, І.П.Башкатов вважає, що “не деформовані
природні потреби підлітків у модному одязі, сексуальному задоволенні,
престижних предметах, вживанні спиртного, наркотичних речовин і т.д., а
соціальні потреби в спілкуванні, самоутвердженні, престижу, стремління
покращити своє життя штовхають їх на взаємодію одного з одним. І такими
іншими людьми виступають не батьки, не педагоги і навіть “не нормальні
ровесники”, а стихійно об’єднані неформальні групи”.

А.В.Толстих вказує на суттєву обставину, яка детермінує входження
неповнолітнього у неформальну групу і відмічає: “Недостатній
інтелектуальний і культурний рівень, який заважає зосередитись,
заглибитись у знання, книги, фантазії; поганий приклад для наслідування
дорослих; комунікативний голод і анонімність міського спілкування й
співжиття, і найважливіше – відсутність свободи вибору, альтернативи
приєднання до неформальної спільноти визначає шлях неповнолітнього. А
також він зауважує: тотальність обмеження його свободи полягає в тому,
що тікаючи від тиску сім’ї й навчально-виховного закладу, він попадає у
залежність від неформальних стосунків.

Досліджуючи неформальні об’єднання молоді, Д.В.Ольшанський наводить їх
класифікацію :- “музичні” (металісти, брейкери, бітломани, роллінги);-
“в спорті й довкола нього” (фанати, рокери, секції різних видів
боротьби);- “правоохоронці” (любера, “афганці”, “фураги”, “стригуни”);-
екстремальні угрупування (вуличні, дофеністи, мажори);- “філософські”
(хіппі, юні марксисти, молоді ленінці, демократичні соціалісти і т.д.);-
“політичні” (пацифісти, ностальгісти, панки, чорносотенці “Пам’яті”);-
на екологічному й екокультурному ґрунті.

У виховній роботі з неповнолітніми, на думку М.Аванесова, слід
ураховувати, що думка таких груп має на нього набагато більший вплив,
ніж думка педагога. Тому, якщо індивід знаходить соціальне визнання поза
навчально-виробничими стосунками, здійснювати на нього цілеспрямований
виховний вплив стає важко, іноді навіть неможливо.

Оцінюючи роль формального колективу у вихованні особистості, Фіцула М.М.
наголошує, що у навчально-виховних закладах, де порівняло слабкі
учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного
спрямування і дослідженнями доведено, що більшість педагогічно
занедбаних неповнолітніх (70%) належить до таких груп. Він акцентує на
необхідності актуалізації його згуртування й пропонує такі засоби:
формування традицій та громадської думки, організація колективної
діяльності, учнівського самоврядування, продуманого дозвілля,
згуртованість у діях педагогів. Вчений вказує: “Одна з важливих умов
запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп – комплектування
класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей
педагогічно занедбаних неповнолітніх з таким розрахунком, щоб до одного
класу чи гуртка не потрапило їх декілька”.

До технологій групового впливу можна віднести такі, в основі яких лежать
різні способи організації внутрішньогрупової сумісної діяльності (робота
в малих групах). Технології колективного впливу засновані на
внутрішньогруповій і міжгруповій сумісній діяльності, яку характеризує
дясягнення спільного результату діяльності, що включає вклад кожного
учасника (ділові ігри, дискусії).

Досліджуючи питання запобігання негативних проявів у середовищі
неповнолітніх, дійшли висновку, що переважно групова злочинність
виростає на ґрунті неконтрольованості цих груп, а саме тих, які
позбавлені позитивного впливу сім’ї, школи, колективу. Нерідко таких
осіб об’єднує в групи однакова неблагополучна сімейна обстановка і
труднощі в навчанні.

Такі способи переорієнтації груп неповнолітніх пропонує А.Тарас: через
лідера групи, через прикріпленого до неї наставника, через позитивний
формальний колектив.

Дещо іншу методику передбачає Г.Менберг: ізоляція неповнолітнього від
групи, її поділ, профілактична робота з усією групою для виправлення
всіх її членів. Він підкреслює, що для об’єднань негативного спрямування
характерним є те, що члени її потребують психічно-емоційного контакту,
співпереживання порівняно з групами нормального спрямування, які
потребують інформації та спільної діяльності.

Цимбалюк І.М. зазначає: “Специфіка педагогічної соціальної перцепції
полягає у тому, що педагог прагне зрозуміти учня в процесі його
особистісного становлення. Учень постійно змінюється і тому в процесі
його пізнання виникають протиріччя між попередньою думкою педагога і
новими фактами його поведінки й діяльності. Пізнання цього протиріччя й
відчуття сумніву дають йому змогу не зупинятися на здобутих знаннях” .

2. Психолого-педагогічний огляд осіб-членів неформальних об’єднань.

Розмежування підліткового і юнацького віку можна вважати умовним.

Підлітковий вік – етап від 10-11 до 15 років, що відповідає початку
переходу від дитинства до юності. Цей період у житті людини відноситься
до числа критичних, що пов’язано з кардинальними змінами у сферах:

а) свідомості;

б) діяльності;

в) системи взаємовідносин індивіда.

Насамперед, підлітковий вік характеризується швидким ростом, формуванням
організму в процесі статевого дозрівання, що відображається на
психофізіологічних особливостях особи. Основу формування нових
психологічних і особистісних якостей неповнолітнього цього віку складає
спілкування у рамках практичних видів діяльності й дозвілля.

Для підлітків характерним є активне бажання “ввійти” у світ дорослих та
орієнтація поведінки на його норми й цінності, розвиток самооцінки і
самосвідомості, інтересу до себе як особистості, своїх можливостей та
здібностей. При відсутності умов для індивідуалізації і позитивної
реалізації своїх нових можливостей самоутвердження підлітка може
приймати викривлені форми і призводити до відхилень у поведінці.

Важливим механізмом впливу підліткової групи на індивіда є імітація –
прагнення відтворювати (копіювати) форми поведінки ровесників чи
дорослих, починаючи від манери говорити, одягатися і до ставлення щодо
алкоголізму, наркотиків, тютюну, протилежної статі. Світомо чи несвідомо
підлітки шукають приклад для наслідування. Тривожним є факт, коли ним
стає особа з негативною спрямованістю поведінки, неправильними
суспільними установками.

Підлітки дуже бояться бути відкинутими референтною групою. Для їхнього
віку характерним є високий рівень конформізму, тобто готовності до
прийняття групових норм, зміни поведінки чи переконань у відповідності з
позицією групи. При цьому слід урахувати, що захисні механізми стосовно
впливу й маніпуляції у підлітків не достатньо сформовані, що пов’язане з
нестабільністю психіки, власних переконань.

Розрізняють два види впливу групи на індивіда: — нормативне –
підпорядкування впливу групи, з яким пов’язане визнання, повага; —
інформаційне – підпорядкування впливу групи унаслідок прийняття суджень
інших людей про реальність.

Є.В.Сидоренко виділяє наступні форми впливу:

— переконання – висловлення або обговорення аргументів у користь певного
рішення або позиції з метою формування або зміни ставлення індивіда до
даного рішення або позиції; свідомий неаргументований вплив на людину
або групу людей, що має своєю метою зміни їх стану, ставлення до
чого-небудь і створення передумов до певних дій;

— зараження – передача свого стану або відношення іншій людині чи групі
людей, які яким-небудь чином переймають цей стан;

— маніпуляція – провокування підлітка до прийняття рішень або виконання
дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх власних цілей;

— примус (тиск) – схильність людини до виконання певних дій за допомогою
санкцій або погрози їх примінення.

Юнацький вік – період з 15 до 18 років. У цей час продовжується
формування життєвої позиції, ціннісних установок, світогляду. Важливим
аспектом юнацького віку є намагання самоутвердитись, а також зусилля
самого неповнолітнього, спрямовані на самовдосконалення. З огляду на це,
потрібно ретельно слідкувати, щоб ці форми не набули викривленого
характеру. Оскільки заради цього неповнолітні можуть йти на порушення
моральних і правових норм, бути втягнути у діяльність неформальних
об’єднань асоціального спрямування.

Слід також зазначити, що неполінолітні цього віку – це особи, які
пройшли професійний відбір, тобто через систему засобів, що забезпечують
оцінку придатності до оволодіння спеціальністю, до досягнення
необхідного рівня майстерності та успішного виконання професійних
обов’язків. Професійна орієнтація виступає як суб’єктивна схильність до
вибору якої-небудь професії, як комплекс психологічних здібностей і
задатків.

Учень професійно-технічного навчального закладу — це випускник основної
або старшої загальноосвітньої школи, зарахований до
професійно-технічного навчального закладу на навчання за програмами
професійно-технічної освіти.

Дослідження вчених показують, що у результаті помилкових професійних
уявлень багато неповнолітніх переглядають свій вибір професії, що
призводить до їх відтоку із професійно-технічного закладу уже на першому
курсі. Нерідко бувають випадки, коли вони не визначаються у своєму
ставленні майже до того моменту, поки не утвердяться у професійній
спрямованості особистості. Це включає у себе потреби, установки,
ціннісні орієнтації, мотиви.

Неформальна група – це індивіди, які взаємодіють один з одним на основі
неформальних зв’язків. Як правило, таке об’єднання – відносно невелика
кількість індивідів, пов’язаних спільними контактами, цілями і
завданнями. Як правило, в такій групі є лідер, довкола якого об’єднані
інші члени. На відміну від формальної групи – реальної або умовної
спільноти, що має юридично фіксований статус, — неформальне об’єднання
не має правового підтвердження.

Під терміном “неформальна група” позначають відразу кілька об’єктів,
соціальна природа яких є різною.

По-перше, це угрупування переважно підліткові, всередині яких
організаційні відносини виражені або дуже слабо, або, навпаки, дуже
сильно зі загрозою використання фізичної сили. Самоціллю подібних
неформальних спільностей у більшості є спілкування, а головним
внутрішнім принципом – групова солідарність. Такі неформальні групи
служать засобом самовизначення, завдяки чому неповнолітній знаходить
своє місце у відношенні “я-ми-вони”.

По-друге, до неформалів на сьогодні відносяться учасники різних
самодіяльних об’єднань. Серед них – екологічні групи, історико-культурні
об’єднання і політичні клуби.

По-третє, до неформальних організацій, колективів часто відносять тих,
хто включений у масові національні та суспільні рухи.

У нашому дослідженні поняття “неформальна група” вживається у контексті
малої групи, хоча б одним з членів якої виступає вихованець учнівської
групи центру професійно-технічної освіти, в тому числі й в межах
формального колективу.

Неформальні групи можуть бути організовані як у рамках формальних, так і
поза ними. Перші є у рамках певних організацій, другі – існують
незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової
близькості (сусіди), спільності інтересів, психофізіологічних
характеристик, особистої симпатії. Контакти в таких групах є глибші й
ширші, більш значущі для індивідів. Саме такі групи справляють суттєвий
вплив на соціалізацію особистості.

У дослідженні, проведеному під керівництвом Н.Ю Синягіної, на питання
про причини, які могли би привести підлітка у групу, були відповіді: на
першому місті одинокість – 27% і нерозуміння батьків – 24%. Сюди можна
віднести і конфлікти між батьками, на які указали 20% опитуваних.
Респонденти виділяють риси характеру, які подобаються їм у підлітках
неформальних груп: уміння відстояти за себе (54%), сміливість (40%),
незалежність (53%)[15, 15].

Загалом, причинами створення неформальних об’єднань є:

— реакція на недоліки роботи з молоддю;

— як наслідок виокремлення елементів соціальної структури;

— прагнення проявити самостійність;

— бажання задовольнити потреби та інтереси;

— необхідність у спілкуванні;

— як прояв молодіжної свідомості й розвитку.

Серед особливостей неформальних груп неповнолітніх, слід виділити
наступні.

1. Вікова потреба підлітків і юнаків у відособленні, автономізації, що
має прояв у прагненні до самостійності, незалежності, пошуку можливості
самореалізації, які є основними причинами виникнення різноманітних
неформальних об’єднань.

2. У групі підліток отримує захист у різних його проявах:
психологічному, фізичному, моральному, матеріальному. Відчуття
захищеності, набуте в групі, підвищує самооцінку підлітка, впевненість у
собі.

3. Членство у групі забезпечує доступ до інформації, яку підліток не
отримує в сім’ї чи школі.

4. Наявність емоційно насиченого спілкування та задоволення, що
приходить від групової діяльності.

5. Підлітків притягує чесність, відвертість і щирість відносин у групі
ровесників.

6. Однією з причин входження підлітка у неформальну групу є такий мотив
як спосіб подолання внутрішнього конфлікту особистості, мікросоціумі та
насамперед у сім’ї. Тобто, відсутність уваги й розуміння з боку дорослих
посилює вплив формальних і неформальних колективів.

7. Важливою є така характерна риса неформальних груп як “гедонізм” –
прагнення до отримання максильно сильних приємних відчуттів.
Гедоністичний риск визначається як особливий прийом психологічного
впливу на сферу потреб, при якому їх актуалізація досягається шляхом
створення небезпечних, загрозливих їх задоволенню ситуацій.

8. Прагнення підлітків компенсувати недоліки спілкування, що закладені в
традиційних структурах навчальних закладів.

У процесі становлення і розвитку неформальної підліткової групи
виникають і закріплюються певні групові норми, які тією чи іншою мірою
повинні розділяти всі учасники. Груповими нормами виступають певні
правила, вироблені нею, які прийняті більшістю і регулюють
взаємовідносини як між членами групи, так і її діяльність у соціумі.
Групові норми і правила відносяться до стилю спілкування, визначають
межі дозволеного і забороненого, ступінь відкритості (відсутність чи
наявність таємниць від групи), способи підпорядкування.

З метою об’єднання групи використовуються наступні методи: взаємна
позитивна підтримка, розмова лідера з окремими членами групи,
організація і заохочення сумісної діяльності, спільні ігри й дозвілля,
шантаж ініціатора вийти з групи, тиск, погрози й образи.

Виділяють наступні різновидності неформальної самодіяльності:

1. Агресивна самодіяльність. Базується на найбільш примітивних уявленнях
про ієрархію цінностей, заснованих на культі сили. Простота
(примітивізм), наглядність самоутвердження в даній формі придають
особливу популярність у середовищі підлітків і осіб молодого віку з
мінімальним рівнем інтелектуального і культурного розвитку. Психологія
групи базується на протиставленні «ми – вони».

2. Епатажна самодіяльність. В її основі лежить виклик нормам, які
склалися, канонам, правилам, думкам щодо одягу, зачіски. Для
неповнолітніх зовнішній епатаж – часто найбільш доступна (за рівнем
розвитку, психологічному складу, соціальним можливостям) форма
самоутвердження, а також засіб знайти адекватне середовище спілкування.

3. Альтернативна самодіяльність. Характеризується виробленням
альтернативних суспільним загально прийнятним, офіційним правилам і
нормам поведінки, форм проведення дозвілля, способу життя.

4. Соціальна і політична самодіяльність. Націлена на вирішення
конкретних соціальним проблем.

Атрибутами підліткових неформальних об’єднань виділяють:А.
Стратифікація. Б. Жаргон. В. Прізвиська.

Просоціальні групи неповнолітніх – різновидність соціальних груп, які
розвиваються у процесі суспільно корисної діяльності. Позитивні групові
норми і цінності в такі групи приносяться із макро- і мікросередовища,
формуються і укріплюються в процесі соціально значимої навчальної,
трудової чи дозвільневої діяльності. Просоціальні групи у своєму
розвитку проходять шлях колективоутворення, інтегративною якістю чого є
колективність. У таких групах створюються всі умови для персоналізації
особистості.

Життя і діяльність просоціальних груп регулюється не тільки нормами
суспільної моралі, але й нормами права у процесі виховно-профілактичного
і корекційно-реабілітаційного впливу на них із боку адміністрації
навчального закладу, педагогічного колективу, а також самодіяльних
організацій самих неповнолітніх.

Асоціальні групи підлітків – малі неформальні об’єднання, які, як
правило, виникають спонтанно і розвиваються у процесі асоціальної
діяльності. В такому об’єднанні панують антисуспільні установки,
погляди, традиції, норми поведінки. Члени таких груп ведуть сумісний
асоціально-кримінальний спосіб життя і здійснюють різноманітні
правопорушення. Сумісна неправомірна діяльність характеризується в таких
групах соціальним відчуженням і антагонізмом. При відповідному рівню
розвитку й організованості члени такої групи можуть здійснювати злочини
і тоді вони перетворюються у криміногенні або злочинні, що
характеризуються більшою замкнутістю, круговою порукою, злочинною
діяльністю, вираженим протиставленням себе іншим об’єднанням на основі
своїх асоціальних інтересів. Міжособистісні відносини в криміногенних
групах опосередковуються асоціальними або антигромадськими цінностями і
ведуть до деперсоналізації особистості.

Слід зауважити, що поняття “асоціальна група” розглядається у більш
вузькому аспекті, ніж “криміногенна група”. Оскільки криміногенна група
завжди є асоціальною. У той час як асоціальна не завжди є криміногенною,
але вона може стати такою. Башкатовим М.П. проаналізовано умови
створення неформальних підліткових об’єднань асоціальної спрямованості.

1. Наявність різноманітних деформацій у діяльності, відносинах і
спілкуванні соціально позитивних груп, які формують ті чи інші негативні
якості у неповнолітніх. Сюди відносяться деформації у сімейних
відносинах, недоліки у навчально-виховній роботі закладу.

2. Порушення нормальної взаємодії неповнолітніх із соціальним
середовищем, а також поява перших відхилень у діяльності та поведінці
підлітків, відсутність у них сформованих моральних поглядів і
переконань.

3. Перенесення суспільно-організаційної і комунікативної активності
неповнолітніх у сферу вільного спілкування, яке носить пошуковий
характер, у зв’язку з чим спостерігається збільшення у них неформальної,
стихійно виникаючої, неорганізованої асоціальної діяльності та відносин.

4. Поступове відчуження підлітків від первинних соціально корисних груп,
що тягне за собою порушення соціалізації особистості.

5. Поява у межах соціально корисних груп первих ознак асоціальної групи,
що має вираження в аморальних поглядах, нормах і цінностях, які
протирічать з установками соціальної організації.

6. Наявність за межами соціально корисних груп відоособлених
неповнолітніх, схильних до антисуспільної поведінки, і груп асоціальної
спрямованості. Сюди відносяться особи і групи без визначеного роду
занять, що бродяжать, ведуть аморальний, антигромадський спосіб життя,
зловживають спиртними напоями, схильні до наркоманії і токсикоманії, не
бажають вчитися і працювати, порушують дисципліну й громадський порядок.

7. Існує цілий ряд соціально-психологічних факторів, які притягують
неповнолітніх у асоціальні групи. Серед найбільш поширених такі: свобода
і необмеженість діяльності — 97%, наявність вільного часу — 96%,
відсутність нагляду й контролю з боку дорослих — 73%, прагнення до
довірливого інтимно-особистісного спілкування – 65%,

3. Зміст і специфіка соціально-педагогічної роботи з неформальними
групами неповнолітніх.

У роботі з неформальними підлітковими та юнацькими групами особливу
увагу слід приділити найбільш актуальним проблемам сьогодення молодої
людини віком 15-18 років.

1. Попередження жорстокості та агресії.

2. Профілактика вчинення правопорушень, злочинів.

3. Запобігання вживанню алкогольних напоїв, токсичних і наркотичних
речовин, тютюнопалінню.

4. Профілактика проведення азартних ігор, лихослів’я.

5. Превенція переслідувань окремих неповнолітніх.

6. Подолання аморальної поведінки.

Існує два основних напрями роботи з попередження й подолання
асоціального спрямування неформальних груп неповнолітніх:

1) опора на індивідуальну й групову роботу з попередження асоціальних
проявів (індивідуальні консультації, групові тренінги);

2) корекцію й втручання в педагогічний процес (індивідуалізація навчання
й виховання, корекція виховних впливів і оптимізація взаємодії керівника
групи, педагогів з учнем).

Соціально-педагогічна робота первинної профілактики у нашому дослідженні
насамперед стосувалась просоціальних неформальних груп неповнолітніх. Це
можна представити у вигляді блоків.

1. Соціально-педагогічний захист.

Соціальний захист включає право на забезпечення у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з
незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках,
передбачених законом (ст.46 Конституції України).

Можна виділи три складові індивідуальної роботи педагога з
неповнолітніми, спрямованої на забезпечення їх соціально-правового
захисту:

— соціально-правова допомога;

— соціально-психологічна підтримка;

— педагогічний вплив.

2. Посилення виховної роботи з формальними колективами.

Виховний колектив, який створюється у професійно-технічному навчальному
закладі й центрах професійно-технічної освіти зокрема, повинен
підготувати молоду людину до активної участі в житті трудового
колективу. Разом з тим, неповнолітні такого типу закладів повинні не
тільки готуватися до майбутньої трудової діяльності, але повинні уже
зараз жити повноцінним життям. Тобто, підготовка до майбутнього
трудового життя починається й здійснюється через активну діяльність
сьогодні.

3. Діагностика рівня сформованості та розвитку неформальних об’єднань
неповнолітніх.

Діагностика підліткових і юнацьких груп має на меті визначення
спрямованості групи, її складу, структури взаємостосунків, установок і
орієнтації. До кількісних показників, що діагностуються, відносять:
віковий і чисельний склад групи; соціальний і статевий склад; тривалість
її існування, частоту і тривалість зустрічей членів; місця зустрічей;
рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за
групову діяльність.

До якісних показників, що діагностуються, відносять: підготовленість до
спільної діяльності, яка виражається в її ефективності і
результативності; характер, цілі, мотиви і спрямованість діяльності;
рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності,
групової прийнятності; внутрішньогрупова структура; типи спілкування і
відносин; групові інтереси, потреби і способи їх задоволення, норми і
цінності. Кінцевою метою діагнозу є визначення способів дії на групу.
Процедура діагностики в даному випадку може здійснюватися і психологом
за клопотанням соціального педагога.

У діяльності педагога використовується паспортизація неформальних груп
неповнолітніх. Паспорт заповнюється в результаті аналізу бесід з її
членами, зіставлення інформації, одержаної від різних неповнолітніх.
Проводиться як взаємодоповнення, так і виключення помилкової інформації.
І тільки у крайньому випадку можливе застосування методу “включеного
спостереження”, які припускають, що дослідник по віку і характеру
поведінки особливо не виділяється серед членів неформальної групи.

4. Надання й організація альтернативи проведення дозвілля.

Проблема зайнятості у вільний від навчання чи праці час є надзвичайно
актуальною. Тому дуже важливим є організація проведення вільного часу
неповнолітніх спільними зусиллями педагогів закладу та іншими
структурами органів державної виконавчої влади та місцевого
самоврядування.

5. Безпосередня профілактична робота з неформальними групами
неповнолітніх просоціального спрямування.

Загальний рівень такої діяльності передбачає профілактичну роботу з
усіма особами віком до 18 років. Соціальний педагог обов’язково повинен
знати типологію об’єднань, ознаки приналежності неповнолітнього до тієї
чи іншої групи, головні напрями самореалізації та можливі прояви
асоціальної чи кримінальної поведінки, що дає можливість ефективної
профілактичної роботи.

Соціально-педагогічна діяльність з групами може реалізовуватися за
декількома напрямами:

1) використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою вирішення
завдань педагогізації соціального середовища, створення опосередкованих
умов розвитку, реабілітації чи корекції особистості; надання
просоціальним групам соціальної допомоги;

2) сумісна діяльність з психологом, батьками, педагогами для
профілактики входження неповнолітніх у групи асоціального спрямування,
переорієнтації неправильних установок.

ІІ. Заходи вторинної профілактики з метою подолання поведінкових
відхилень у діяльності асоціальних неформальних груп неповнолітніх
поділено:

— соціально-педагогічна робота з неформальними групами неповнолітніх,
створених у межах центру професійно-технічної освіти;

— соціально-педагогічна робота з неформальними групами неповнолітніх,
які створені й функціонують поза межами професійно-технічного закладу.

1. Профілактична робота з неповнолітнім-членом неформальної групи
асоціального спрямування.

2. Робота з батьками неповнолітніх.

3. Подолання конфліктів, дезадаптації неповнолітніх у межах формальних
колективів.

4. Безпосередня соціально-педагогічна робота з неформальним об’єднанням
неповнолітніх асоціального спрямування.

Соціально-педагогічним впливом на спрямованість і діяльність
неформальної групи є:

— через поведінку лідера;

— введення в групу осіб, які мають просоціальну спрямованість;

— через переорієнтацію діяльності неформальної групи асоціального
спрямування.

Соціально-педагогічну роботу з неформальними об’єднаннями слід
здійснювати за певними етапами.

1. Ознайомлення з групою, її лідером і членами.

2. Вибір основних показників і критеріїв роботи за результатами
здійснення соціального діагнозу.

3. Здійснення безпосередньої профілактичної роботи з неформальною групою
та її членами.

4. Корекція відхилень від соціальних норм поведінки.

5. Аналіз результативності соціально-педагогічної роботи з неформальним
об’єднанням неповнолітніх.

Первинна профілактика у соціально-педагогічній роботі з неформальними
групами неповнолітніх мала масовий характер і дію. Загальною метою було
запобігання, попередження негативних проявів у середовищі неповнолітніх,
усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неправомірних, асоціальних
і аморальних дій підлітками і юнаками, об’єднання неповнолітніх задля
вчинення асоціальних дій.

Соціально-педагогічна робота з неформальними групами неповнолітніх,
створеними і діючими у межах закладу на базі формальних колективів, має
свої відмінності щодо тих об’єднань, які функціонують поза його межами.

1. Так, насамперед слід урахувати, що ступінь вивчення й діагностування
таких груп можливе за умови детального, глибокого, всебічного й
комплексного підходу в роботі соціального педагога.

2. Заходи первинної, вторинної, третинної профілактики щодо груп
неформального характеру, які функціонують поза межами закладу,
здійснюються на рівні органів державної виконавчої влади й місцевого
самоврядування із залученням органів у справах неповнолітніх, освіти,
культури, спорту, соціальних служб.

3. Здійснення ефективної соціально-педагогічної роботи з неформальними
групами неповнолітніх, які функціонують поза межами закладу, можливе
тільки за умови налагодження тісної взаємодії та співпраці з
працівниками, задіяними до профілактичної роботи у регіоні, населеному
пункті.

Література:

Косарецкая С.В. О неформальных обьеденения молодежи /С.В.Косарецкая,
Н.Ю.Синагина.-М.: Гуманитар.изд.центр ВЛАДОС,2004.-159с.

Максимова Н.Ю. Психологічна профілактика вживання підлітками алкоголю та
наркотиків. – К., 1997. – 201 с.

Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві/Теорія і
методика соціальної роботи. — М., 1994.

Ольшанский Д.В. Неформалы: Групповой портрет в интерьере.-
М.:Педагогика, 1990.- 192 с.

Соціальна робота з дітьми та молоддю: проблеми, пошуки, перспективи// За
заг.редакцією Пінчук І.М., Толстоухової С.В.-К.: УДЦССМ, 2000р. Випуск
1.-276 с.

Технологии социальной работы с детьми и подростками: Сб. статей/ Под
ред. В.Н.Каласьева.-СПб:Изд-воС.-Петерб.ун-та, 2001.- 264с. (Проблемы
социальной работы; Вып.1).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *