Психолого-педагогічні особливості осіб з девіантною поведінкою (реферат)

Реферат на тему:

Психолого-педагогічні особливості осіб з девіантною поведінкою

ПЛАН

1. Важковиховуваність як передумова відхилень у поведінці неповнолітніх.

2. Психолого-педагогічна характеристика неповнолітніх правопорушників.

3. Класифікація і типологія правопорушників.

1. Важковиховуваність як передумова відхилень у поведінці
неповнолітніх.

“Практика заборон у вихованні дітей призводить до того, що дитина,
втрачаючи можливість хоч би якось контролювати ситуацію, володіти нею,
починає відчувати безпорадність, за своїми біохімічними зрушеннями
близьку до депресії. Зовні вона навіть надто активна, виглядає
бунтівником, робить усе наперекір, а насправді дитина внутрішньо млява,
апатична, її розум знаходиться у бездіяльності. Внутрішньо інертний,
такий підліток може стати діяльним лише після сильно діючих заходів.
Покарання стає неминучим, бо без нього він просто не в змозі взятися за
роботу. Звикається до сильних подразників, до безпричинних конфліктів,
бійок, спиртних напоїв, інших наркогенних речовин. Нездорова психіка,
сформована у нездоровому середовищі, вимагає все міцніших подразників.
Таким подразником може бути правопорушення чи злочин, частіше всього
немотивований” – вважає Оржеховська В.М.

Термін „важковиховуваність” пройшов ряд перетворень. Ще у першій
половині ХІХ ст. важкими вважали лише дітей з різко вираженими фізичними
вадами. Частіше використовували термін „важке дитинство”, „морально
дефективний”, „бездоглядність”. В.О.Сухомлинський вживав поняття
“важкий” без лапок. У 30-ті роки П.П.Блонський у книзі „Трудные
школьники” пише, що поняття „важкий учень” можна вживати і в
суб’єктивному, і в об’єктивному розумінні. З об’єктивної точки зору ,
важкий учень – такий, стосовно якого робота вчителя виявляється
малопродуктивною. З суб’єктивної точки зору, важкий учень – такий, з
яким вчителю обтяжливо займатися, який вимагає від вчителя багато
роботи. М.М.М’ясищев переконував, що „трудність” – поняття умовне.
А.С.Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що
знаходиться у поганій соціальній структурі. А польський педагог Я.Корчак
писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає.

О.М.Грабов у книзі „Тип трудных детей” писав, що важкі діти – це одне із
неоформлених педагогічних понять. Для одних – це діти слабо обдаровані,
невстигаючі, Для інших – діти з установками, не сприйнятливими для
школи, чи діти з різко виділеною індивідуальністю.

Отже, широко вживане поняття важковиховуваності є збірним і в кожному
окремому випадку необхідно визначити його конкретний зміст.
„Важковиховуваність” є похідним від терміну „важковиховувані”, тобто, це
ті діти, виховання яких викликає труднощі. До цієї категорії належать
соціально і педагогічно занедбані, невстигаючі та недисципліновані діти,
діти з вадами психічного та фізичного розвитку. У педагогічному процесі
всі ці відхилення сприймаються як наявний чи прихований опір виховним
впливам, а також нездатність дитини сприймати на рівні з усіма
педагогічні вимоги.

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відносяться фізично
здорові діти, у поведінці яких спостерігається неорганізованість,
недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам.

Виражені форми важковиховуваності спостерігаються приблизно у 8-10%
учнів. І цілком закономірно, що кількість учнів початкових класів, які
стоять на обліку в правоохоронних органах, складає 6-8%.

Причини важковиховуваності, пов’язані з індивідуально-психологічними
особливостями розвитку дітей підліткового віку: прагнення якомога швидше
завоювати статус дорослої людини, домогтися самостійності і
незалежності, неспроможність соціально сприйнятливим способом
компенсувати свою непристосованість до соціального оточення, прояв
акцентуацій характеру, заниження чи завищення самооцінки, протиріччя
норм і оцінок поведінки, негативне наслідування окремих асоціальних
типів.

2. Психолого-педагогічна характеристика неповнолітніх правопорушників.

Індивідуальні особливості важковиховуваного неповнолітнього повніше
виражаються й виявляються в специфіці спрямованості його потреб,
інтересів, ідеалів, світогляду.

Найбільш вираженим відхиленням від норми в психології важковиховуваного
підлітка є його потреби. Матеріальні потреби дуже часто переважають над
духовними. Для їх задоволення використовуються засоби, які не завжди
відповідають нормам моралі. Внаслідок ослабленого контролю вихованець
потрапляє під владу негативних звичок та проявів поведінки (куріння,
потяг до вживання алкоголю, крадіжки), що зрештою призводить до
деградації особистості.

У важковиховуваних учнів недостатньо розвинута потреба в пізнанні
навколишнього світу. Більшість з них відстає у навчанні, погано володіє
методами діяльності. Характеризує таких неповнолітніх також спотворена,
сильна й перекручена потреба до свободи й самостійності.

У педагогічній діяльності дуже важливо знати мотиви негативних вчинків
підлітка. Дослідження М.М.Фіцули переконують, що найчастіше вони
допускаються через бажання завоювати авторитет (21,5%) серед ровесників,
наслідування більш „досвідчених” педагогічно занедбаних учнів (25,4%),
озлобленість (10%), пошуки пригод (9,6%), спонукали їх до такої
поведінки старші (5,4%), інші мотиви (5,6%), немає чітких мотивів
(22,4%).

Основу світоглядницьких поглядів і переконань особистості складають
знання про оточуючу дійсність, норми права і моралі, тобто її
інтелектуальний багаж. Для більшості цієї категорії дітей характерна
розумова пасивність, а в окремих випадках і нерозвинутість. Відставання
в розумовому розвитку проявляється не тільки в засвоєнні ними основ
наук, а й у поведінці. Недостаток такого розвитку перешкоджає аналізу
власної поведінки і прогнозування її наслідків. Відсутність необхідних
умінь самостійного мислення, як зазначає Л.М.Зюбін, призводить до
значного навіювання, податливості до різних випадкових впливів. В
окремих важковиховуваних учнів світогляд за своїм змістом правильний,
але вони ним не керуються у своїй поведінці.

Специфічними особливостями характеризуються інтереси неповнолітніх. Вони
залежать від особистого досвіду, своєрідності духовного складу, який
відображає їх діяльність. Спостерігається підвищений інтерес до грошей
як засобу задоволення бажань, азартних ігор, спиртного, цигарок.
Утилітарні інтереси позбавляють таких неповнолітніх перспективи
розвитку, духовного зростання, інтелектуального і морального
вдосконалення.

Риси характеру проявляються в ставленні до людей, фактів, подій тощо.
Чим стійкіші і міцніші за своїм змістом сформовані особистістю раніше
риси, тим більше вона стійкіша до відповідних впливів. Тут діє
закономірність, притаманна будь-якій особистості при ставленні до
зовнішніх впливів. Людина „відбирає” з оточуючої дійсності передусім те,
що найбільше відповідає наявним у неї уявленням, поглядам, переконанням,
цінностям. Саме тому одні й ті ж факти, явища, впливи сприймаються
по-різному різними людьми.

Алемаскін М.А. виділяє такі негативні риси, характерні правопорушникам:
брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність,
агресивність, неурівноваженість.

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони в основному
пов’язані з діями і вчинками. Досить характерним для таких осіб є
відсутність самоконтролю, витримки, наявність наслідування, впертості,
негативізму. Нерідко неповнолітні не бачать перспектив у своєму житті,
байдужі до майбутнього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро
переживають своє становище, шукають вихід з нього.

3. Класифікація і типологія правопорушників.

Певзнером М.С. проведено дослідження в сфері дитячої психіатрії і
дефектології. Він виділяє 5 груп станів, які характеризуються
порушеннями в поведінці: — до першої відносяться психопатичні стани,
частіше всього спадкові; — другу представляють діти з психопатичною
поведінкою, яка має назву „органічної психопатії”; — до третьої
відносять психопатоподібні стани, які виникають при органічному ураження
центральної нервової системи в постнатальному періоді; — до четвертої –
ті форми зміни поведінки, які виникають при недорозвинутості
емоційно-вольової сфери і мають назву „психо-фізичний інфантилізм”; — у
п’яту входять порушення поведінки, обумовлені психогенними причинами,
зокрема, важкими конфліктними переживаннями, неправильним вихованням,
негативним мікросередовищем.

Основними загальними ознаками патологічного характеру собистісних змін
або реакцій наступні: 1) наявність реакцій або зміненої поведінки, які
порушують соціальну адаптацію за межами сфери дії взаємовідносин певної
мікрогрупи; 2) відсутність реактивного характеру в поведінкових актах і
особистісних проявах, які порушують соціальні стосунки; 3) поєднання
порушень поведінки і характерологічних відхилень з ознаками порушень
біологічної реактивності (соматовегетативні розлади, схильність до
коливань настрою без достатнього зовнішнього приводу, підвищена
готовність до реактивних станів і невротичним розладам); 4) наявність
певної визначеної динаміки стану з тенденцією до ускладнення проявів.

Питання поділу, класифікації неповнолітніх правопорушників досліджувало
багато вчених. А.Ковальов запропонував класифікацію таких осіб, у якій
урахував ступінь злочинної установки особистості. Відповідно до неї, є:
— „глобальний” злочинний тип з „повною злочинною зараженістю”; —
„парціальний” тип з „частковою кримінальною зараженістю”; —
“передкримінальний” тип.

Пропонуючи свою класифікацію неповнолітніх правопорушників, Г.Потанін
використовує як головний критерій з одного боку, зміст, а з іншого –
ступінь вираження (стабільності) їх моральної спрямованості. Він виділяє
шість груп правопорушників: особливо стабільний позитивний характер
спрямованості особистості, стабільний позитивний, нестабільний
позитивний, нестабільний негативний, стабільний негативний, особливо
стабільний негативний характер спрямованості особистості.

Г.Миньковський вважає, що типологія неповнолітніх може будуватися на
зіставленні таких даних: а) про потреби, інтереси, погляди, характерні
риси; б) соціально-демографічного характеру; в) про обставини скоєння
правопорушення.

Він виділяє типи правопорушників, для яких скоєння асоціальних дій було:
1. Випадковим, що суперечить загальній спрямованості особистості. 2.
Реально можливим з урахуванням загальної нестабільної спрямованості. 3.
Відповідністю антигромадській спрямованості особистості. 4.
Відповідністю антигромадській спрямованості особистості, але
випадковістю з погляду мотиву чи ситуації. 5. Відповідністю злочинній
установці особистості і результатам активного пошуку або створення
приводу і ситуації.

Учені А.Селецький і С.Татарухін пропонують типологію правопорушників, в
основі якої лежать їх моральні особливості, мотивація допущених ними
правопорушень, що дозволяє певною мірою прогнозувати зміст і методику
профілактичних заходів. Першу групу становлять правопорушники, які
повністю не усвідомлюють суспільної небезпеки вчиненого, недооцінюють
наслідки таких дій і можливості покарання. Другу — ті, які повністю
усвідомлюють суспільну небезпечність допущеного і можливу міру
покарання. Найменшу групу становлять підлітки зі стійкими
антигромадськими поглядами і звичками. При альтернативі вибору вчинку
свідомо віддають перевагу негативізму в поведінці.

Література:

Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге,
доповнене, перероблене.- Тернопіль, 1999.- 141с.

Десятников В.Ф., Козюля В.Г. Психические девиации и противоправное
поведение подростков.-М., 1982.- 84 с.

Невский А.И. Отклонения в поведении и неуверенность в себе //Дисциплина
и предупреждение педагогической запущенности школьников.-Кишинев:
Штиинца,1992.-С.120-128.

Селецкий А.И., Тарарухин С.Д. Несовершеннолетние с отклоняющимся
поведением.- К.: Вища школа,1981.- 239 с.

Трудный подросток: причины и следствия / Под ред.В.А.Татаренко.-К.:
Рад.Школа, 1985.- 125с.

Вопросы изучения детей с отклонениями в поведении. Материалы к
конференции / Редколлегия: И.А.Невский, .А.В.Веденов, Н.И.Фелинская.- М,
1988г.-179с.

Тузов А.П. Мотивация противоправного поведения несовершеннолетних.- К.:
Вища школа, 1982.-179с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *