Проблема ідентифікації у професійному становленні студентів вищого навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації педагогічного профілю (реферат)

Реферат на тему:

Проблема ідентифікації у професійному становленні студентів вищого
навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації педагогічного профілю

Мета вищої освіти сьогодення – підготовка фахівців, здатних забезпечити
перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства
на основі інновацій у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі
[6].

На сучасному етапі розвитку незалежної України перетворення торкнулися
кожної ланки освіти. У Європі, відбуваються інтеграційні процеси,
обумовлені глобалізацією, яка охоплює і сферу освіти в цілому, і сферу
вищої педагогічної освіти зокрема. Входження України в Європейський
освітній простір, перспектива приєднання до Болонського процесу підвищує
попит на справжнього професіонала і надає нашій державі змогу поглибити
відносини з європейськими державами в подальшій інтеграції до
Європейського Союзу. Зміни суспільного ладу визначають вимоги, що
висуваються перед сучасним педагогом, тому професійне становлення
майбутнього вчителя є нагальною проблемою сучасної
психолого-педагогічної науки і практики, а також одним із приоритетних
напрямів модернізації і фундаменталізації вищої педагогічної освіти в
Україні на сучасних теоретико-методологічних засадах.

На початковому етапі підготовки молодших спеціалістів у вищих навчальних
закладах І-ІІ рівнів акредитації звертається увага на особистісні якості
майбутнього фахівця. Саме на цих особливостях формується майстерність
майбутнього педагога та його ставлення до педагогічної діяльності. У
процесі теоретичного навчання в гуманітарно-педагогічному коледжі
студенти отримують однакову кількість наукових знань та професійної
інформації. Разом із цим на етапі випуску фахівців не помічаємо однаково
підготовлених учителів. Одна з причин полягає у тому, що кожен з
студентів “приміряє на себе” ті якості, які йому подобалися у процесі
навчання і відповідали його індивідуальним здібностям. У процесі вибору
якостей педагога відбувається становлення рівня професійної діяльності.
Ситуації вибору свідчать про наявність у цих процесах явищ
ідентифікації.

На актуальність дослідження ідентичності та ідентифікаційних процесів
вказували представники вітчизняної та зарубіжної психології Г.С.Костюк,
С.Л.Рубінштейн; вони зазначали необхідність вивчення умов збереження
особистістю самототожності у процесі становлення. О.М.Леонтьєв
обґрунтував актуальність організації процесів ідентифікації існуванням
взаємозв’язку між психофізіологічною мінливістю людини та її стійкістю
як особистості. Д.І.Фельдштейн пов’язував становлення ідентичності із
соціалізацією та індивідуалізацією особистості. Е.Еріксон вказував на
необхідність вивчення ідентичності для виживання не лише окремої істоти,
а і всього людства. Е.Фромм становлення ідентичності вважав умовою
задоволення потреби особистості у переживанні власної неповторності.

Сучасна тенденція розвитку психології полягає в переході від
структурного вивчення особистості до аналізу її функціонування як
динамічної системи, що актуалізує значущість дослідження ідентичності.
Інтегративний характер даного феномена обумовлює вивчення ідентичності
як показника психічного здоров’я (В.А.Ананьєв, Е.Еріксон,
В.В.Колпачников, Х.Орні), здатності до самоактуалізації (А.Маслоу),
переживання індивідуальності (О.Б.Весна, Р.Ленг, Е.Фромм), умови
освоєння суспільного та індивідуального простору (Е.Еріксон,
Д.І.Фельдштейн),самопрезентації (Р.Тайс, Д.Хаттон), основи
самовизначення (Т.М.Буякас). Порушення процесів ідентифікації
виявляється в негативному ставленні до себе та провокує конфліктний
розвиток особистості.

Учені України та СНД роблять перші кроки у вивченні ідентичності
(Н.В.Антонова, Т.М.Буякас, П.І.Гнатенко, О.Л.Шульган, Н.О.Чураєва) Зміни
суспільних умов спонукали науковців до вивчення в зарубіжній та
вітчизняній науці соціальної ідентичності та її видів (О.М.Галкіна,
О.В.Бичко, Л.І.Науменко, Е.Сміт, Дж.Фіней, В.Ю.Хотинець).

Питання професійної ідентифікації саме молодших спеціалістів
педагогічної сфери залишаються малодослідженими і потребують детального
вивчення та розроблення. З огляду на це, запропоноване дослідження є
актуальним, і тому поставлено завдання дослідити ідентифікаційні процеси
та їх формування, визначити рівень їх сформованості у випускників
гуманітарно-педагогічного коледжу.

Об`єктом дослідження нашої проблеми визначаємо ідентифікаційні процеси у
професійному навчанні майбутніх молодших спеціалістів педагогічного
профілю, а предметом дослідження — психологічні умови організації
ідентифікаційних процесів у становленні особистості майбутніх молодших
спеціалістів педагогічного профілю.

Мета статті полягає у висвітленні сутності змісту ідентифікаційних
процесів у професійній підготовці майбутніх учителів. Завдання статті
полягають у розкритті стану дослідження організаційних основ
ідентифікаційних процесів та обґрунтуванні на емпіричному рівні
доцільності даних процесів, їх особливостей у професійному становленні
студентів коледжу.

Теоретико-методологічною основою дослідження є: принцип єдності
свідомості, самосвідомості й діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв,
С.Л.Рубінштейн) та системного підходу (Б.Г.Ананьєв, Б.Ф.Ломов,
О.В.Скрипченко та інші), положення про особливості розвитку
самосвідомості та становлення особистісної ідентичності (Л.І.Божович,
Л.С.Виготський, Е.Еріксон, І.С.Кон, Д.І.Фельдштейн), принцип
актуалізації особистісного потенціалу як детермінанти становлення
особистості (К.Рожерс, А.Маслоу, Т.М.Титаренко).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що проблема професійного
становлення у процесі підготовки майбутніх молодших спеціалістів
педагогічної сфери доповнюється уточненням змісту поняття
„ідентифікація” як явища, що має значний вплив на формування фахівця;
продовжуємо дослідження видів ідентичності (етнічної, особистісної,
статевої) як динамічного переживання внутрішньої цілісності та
узгодженості особистості та визначення професійної ідентичності як умови
формування майбутнього педагога.

Витоки поняття „ідентифікація” та „ідентичність” у психодинамічному
напрямі, і тому до недавнього часу не були у широкому вжитку вітчизняних
психологів. Причому у літературних джерелах дані поняття розглядаються
то як синонімічні, то як такі, що позначають різні феномени.

У словнику психологічних термінів поняття «ідентифікація» трактується
так: (від лат. identificоm – ототожнювати) – 1) впізнавання,
розпізнавання чогось, когось; 2) уподібнення, ототожнення з кимсь,
чимось [7].

В сучасній психології поняття “ідентифікація” має надзвичайно широке
тлумачення, що охоплює певні області психічної реальності, а саме:

1) процесу об’єднання суб’єктом себе з іншими індивідами або групою на
основі встановленого емоційного зв’язку, а також включення у свій
внутрішній світ та прийняття як власних норм, цінностей, зразків;

2) вичленування іншої людини як суб’єкта продовження себе самого, і
проекція, наділення його своїми рисами, почуттями, бажаннями;

3) механізм постановки суб’єктом себе на місце іншого, що виявляється як
занурення, перенесення себе у простір та час іншої людини і призводить
до засвоєння її особистісних елементів. Цей механізм виключає відповідну
поведінку і прояв гуманності.

Уперше термін «ідентифікація» як психологічне поняття був введений
З.Фрейдом, поняття широко розглядалося використовувалося у його працях:
спочатку вчений позначав ним один з психологічних механізмів, а з часом
– сам процес утворення людської суб’єктивності.

Прихильники символічного інтеракціонізму описують феномен ідентичності у
концепціях „Я” Дж.Міда та балансу ідентичності Ю.Хабермаса. Згідно з
концепцією Хабермаса, існує два виміри ідентичності: особистісна і
соціальна [5]. У цих вимірах реалізується балансуюча ідентичність:
особистісна ідентичність забезпечує цілісність історії життя людини, а
соціальна – можливість виконувати різноманітні вимоги всіх рольових
систем, до яких належить людина.

Представники когнітивної психології Г.Таджфел і Дж. Тернер визначали
ідентичність як когнітивну систему, яка виконує функцію регуляції
поведінки у відповідних умовах. Соціальна та особистісна ідентичність
займають позиції двох полюсів біполярного континууму в теорії соціальної
ідентичності та теорії самокатегорізації.

Філософський та психологічний аналізи понять „ідентичність” та
„ідентифікація” здійснено у працях П.І.Ігнатенко та В.Н Павленко [1; 3].
Автори пропонують варіанти розуміння поняття ідентифікації:

??`?о сприйняття (поряд з стереотипізацією та рефлексією), він дозволяє
моделювати змістовне поле партнера у спілкуванні, забезпечує процес
взаєморозуміння і викликає відповідну поведінку;

2) ідентифікація як центральний момент самосвідомості. Тут
підкреслюються суб’єктивні відчуття власної приналежності до
різноманітних соціальних спільностей на рівні стійкого зв’язку, а також
включення у свій внутрішній світ та прийняття як власних групових норм і
цінностей;

3) ідентифікація в стратометричній концепції А.В.Петровського як
показник рівня розвитку групи. Функціонування даного феномена
виражається у ставленні до інших членів групи як до самого себе.

Автори також зазначають, що ідентичність є маловивченим феноменом , це
поняття майже не використовувалося у вітчизняній психології. На сьогодні
значення даної категорії зростає в аспекті змін масової свідомості і
розглядається у низці проблем соціально-політичної психології.

У педагогічній психології надається значимість ідентичності, як засобу
формування Я-концепції, як системотворчого ядра Я-концепції, що містить
особистісну ідентичність , яка відображає власні індивідуальні риси,
цінності, цілі емоції тощо; соціально-психологічну ідентичність, яка
характеризує уявлення про себе у міжособистісних відносинах; колективну
ідентичність, що відображає уявлення про своє членство у різноманітних
соціальних групах.

У педагогічній та віковій літературі проблема професійної ідентифікації
розроблена недостатньо чітко. Аналіз професійної ідентифікації здійснено
у роботі І.В.Остапенко, де розглядається професійна ідентифікація як
системне утворення, що закономірно формується у процесі соціалізації
індивіда. Особистісна позиція індивіда визначається ядром структурної
організації професійної ідентифікації. Автор пропонує розглядати
професійну ідентифікацію на трьох рівнях регуляції особистісної
активності: на рівні загальної спрямованості інтересів та ціннісних
орієнтацій; на рівні узагальнених цільових установок; на рівні
ситуативних конкретно-дійових установок [4].

Внутрішнім спонуканням людини у професійному розвиткові, на думку
О.П.Єрмолаєвої, є прагнення її до інтеграції у соціальний контекст на
основі ідентифікації з соціальними, зокрема, — і професійно специфічними
групами. Індивідуальний професійний розвиток, не зважаючи на відмінності
у конкретних видах праці, має спільну мету – „суб’єкта, здатного
самостійно, якісно та своєчасно здійснювати професійні функції з
оптимальними психологічними витратами” [2,84]. У процесі втілення ця
мета має два напрями: перший – створення суб’єктами внутрішніх засобів
професійної діяльності, започаткування основ внутрішньої професійної
ідентичності (процес формування спеціальних знань, умінь, навичок, в
ході чого відбувається поетапна структурна зміна особистості); другий –
формування зовнішніх засобів професійної ідентичності, що включає процес
накопичення фіксованих знань та соціальних регуляторів у даній
професійній сфері та розвиток матеріальних засобів праці у відповідній
предметній галузі.

У роботах вище зазначеного автора ідентичними вважаються професіонали,
які мають як стабілізуючу базу, так і перетворюючий потенціал, а також
ті, в діяльності яких баланс стабілізуючих та перетворюючих компонентів
відповідають оптимальному рівню даної професії. Як регулятор професійна
ідентичність виконує стабілізуючу та перетворюючу функції.

В якості стабілізуючої функції професійна ідентичність забезпечує
необхідний ступінь стійкої професійно-ментальної позиції. Основними
параметрами її є такі показники: константність (здатність протистояти
змінам), адаптивність (здатність до зламу неадекватних професійних
стереотипів), дистантність (уявлення про місце професії в семантичному,
інформаційному, міжкультурному професійному просторі) [3].

Перетворююча функція професійної ідентифікації на думку автора, залежить
від низки чинників: діапазону змін професійно важливих якостей та
ступеня ідентифікації себе з професією – можливості адаптації є вищими у
людей з широкою ідентифікацією; дистанціювання образу своєї професії з
іншими – професійна самоізоляція ускладнює адаптацію у змінених умовах
або під час переходу до іншого професійного простору; системності чи
невпорядкованості структури ідентичності.

Дія всіх перерахованих факторів значною мірою залежить від типу
спонукально-діяльнісної активності (символічної, концептуальної,
образної, прагматичної). Будь-яка цілеспрямована акція, зокрема і
перетворююча діяльність, здійснюється у специфічному для даної
особистості „інформаційному полі” та набуває рис, притаманних саме
даному типу. Це є підтвердженням того, що життєва стратегія особистості
завжди носить індивідуальний характер.

Чимало авторів (О.О.Бодальов, А.А.Деркач, Л.Е.Орбан, І.М.Кондаков та ін
) доходять думки про те, що ідентичність формується лише на досить
високих рівнях оволодіння професією і є стійким узгодженням основних
елементів професійного процесу. Більше того, професійну ідентифікацію та
самоідентифікацію розглядають як основну мету та результат професійної
підготовки.

Теоретичний аналіз стану розробленості проблеми організації
ідентифікаційних процесів, вивчення та узагальнення результатів
дослідження проблеми у працях вітчизняних та зарубіжних психологів дає
можливість визначити місце ідентифікаційних процесів у професійному
становленні майбутніх молодших спеціалістів педагогічної сфери та
формуванні їх особистісних якостей.

Дослідження організації ідентифікаційних процесів проводиться в
природних умовах навчально-виховного процесу гуманітарно-педагогічного
коледжу Київського обласного інституту післядипломної освіти
педагогічних кадрів. Експериментальною роботою охоплено 102 студенти ІІ
курсу спеціальності 5.010105 „Соціальна педагогіка”.

У результаті проведеного опитування визначились основні запитання, які
супроводжують процес розвитку професійної ідентичності: до якої групи
(професійної) я належу? де її межі? яка моя власна позиція у
взаємостосунках у групі? як я ставлюсь до своєї групи належності? які
критерії оцінки та самооцінки у групі? які цінності групи членства?
наскільки готовий я (когнітивний розвиток) виконувати визначену роль?

Отримані нами дані дозволяють зробити висновок про наявність трьох
основних компонентів у структурі професійної ідентичності :когнітивного
як усвідомлення групового членства, стереотипні уявлення, стильові
особливості; мотиваційного – мотиви, що актуалізуються під впливом
різноманітних умов професійної діяльності; змістового, який обумовлює
направленість усієї системи ідентифікації, визначення її основного
змісту для кожного студента, зміст його професійної діяльності.

Отже, професійну ідентичність трактуємо як динамічну систему, яка
формується у процесі професійної освіти та активного розвитку
професійної компетентності і впливає на ціннісно-смислову сферу і
вдосконалення педагогічної майстерності майбутнього молодшого
спеціаліста педагогічного профілю.

У подальшій роботі над дослідженням даної проблеми необхідно встановити
рівень сформованості у студентів гуманітарно-педагогічного коледжу
когнітивного, мотиваційного та змістового компонентів ідентичності.

Список літератури:

Игнатенко П.И., Павленко Н.В.Идентичность: философский и психологический
анализ. – К.: Арт-прес, 1999. – 466с., С 3.

Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты профессиогенэза
// Психологический журнал. – Т.19. — №4. – 1998. – С. 80 – 87.

Ермолаева Е.П Регулирующая функция образа профессиональной идентичности
//Образ в регуляции деятельности. М.,1997. – С.45 -47.

Остапенко І.В. Аналіз особливостей професійної ідентифікації як типу
особистісної активності //Українська психологія: сучасний потенціал.
Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р) – В 3-х
томах. К.: ДОК-К, 1996. – Т.ІІ – С 294-299.

Хабермас Ю. В поисках национальной идентичности: философские и
полити-ческие статьи. Донецк изд «Донбасс» 1999.,С 123.

Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник /За
редакцією В.Г.Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш,
В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга –
Богдан, 2004. – 387с., С 241.

Словарь практического психолога / Сост. С.Ю.Головин. – Минск: Харвест,
М.: ООО «Издательство АСТ», 2001., С. 183

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *