.

План-конспект. Проведення уроку захист вітчизни з учнями (конспект)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
859 19938
Скачать документ

План-конспект. Проведення уроку захист вітчизни з учнями

РОЗДІЛ I: Військово – історичні, правові та політичні основи захисту
Вітчизни.

ТЕМА1: Нормативно-правова база з військових питань. Історія розвитку
українського війська.

Урок 1: Конституція України та Закони України про призначення
Збройних Сил та інших військових формувань України. Структура воєнної
організації держави та її керівництво. Воєнна доктрина України.

Мета: – ознайомити учнів з системою законів, які забезпечують
обороноздатність держави та з Воєнною доктриною як основою цієї системи.

– формувати в учнів гордість за воєнну організацію
держави, викликати інтерес до Збройних Сил України, її зброї й бойової
техніки.

Навчальні питання:

Призначення Збройних Сил та інших військових формувань України.

Структура військової організації держави.

Керівництво Збройними Силами України.

Учні мають знати:

визначення Воєнної доктрини; основні принципи побудови і діяльності
Збройних Сил України;

склад Збройних Сил України; види і рода військ, їхне призначення та
бойові можливості.

Учні повинні засвоїти терміни і поняття:

воєнна доктрина; закони України «Про Збройні Сили України» і «Про
оборону України»; принципи побудови і діяльності Збройних Сил України;
склад Збройних Сил України; види військ: сухопутні, повітряної оборони,
військово-морські сили; роди військ: сухопутних, повітряної оборони,
військово-морських сил;

без’ядерний статус.

Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 45 хв.

Метод проведення уроку: розповідь – бесіда

Обладнання: наглядні посібники (комплект плакатів), мапа України,
підручники «Захист Вітчизни», Конституція України, Закон України «Про
Збройні Сили України».

Міжпредметні зв’язки: історія України.

Структура уроку

Організаційний момент – 2 хв.

Актуалізація опорних знань і умінь учнів – 8 хв.

Вивчення нового матеріалу – 30 хв.

Закріплення нових знань і умінь учнів – 2хв.

Підсумок уроку – 2хв.

Домашнє завдання – 1хв.

Хід уроку

Організаційний момент – 2 хв.

Шикування взводу в одну (дві) шеренги командиром взводу, перевірка за
списком та зовнішнього стану учнів, віддача рапорту вчителю, привітання
вчителя (тренування декілька раз – в разі потреби ).

2. Стройове тренування:

3. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

4. .Виконання команди: «Розійдись!», «Сісти за парти!».

II. Актуалізація опорних знань і умінь учнів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього
завдання:

III. Вивчення нового матеріалу – 30 хв.

1. ПРИЗНАЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ

ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ

Відродження національних Збройних Сил розпочалося після прийняття 6
грудня 1991 р. Верховною Радою Закону «Про Збройні Сили України». Цей
день є святом Збройних Сил нашої держави.

Збройні Сили України є основою військової організації держави. На
них, згідно зі статтею 17 Конституції України, покладено захист
суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Головнокомандувачем Збройних Сил і Головою Ради національної безпеки і
оборони України (РНБОУ) є Президент України.

Збройні Сили та інші військові формування України організовуються і
функціонують на основі Конституції України, Воєнної доктрини України,
законів України «Про Збройні Сили України», «Про основи національної
безпеки України», «Про оборону України», «Про Державну прикордонну
службу України» та інших законодавчих актів.

Воєнна доктрина — це сукупність керівних принципів,
воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і
військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави.
Воєнна доктрина нашої держави має оборонний характер. Стратегічним
завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і
політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та
недоторканності кордонів. Воєнна доктрина України співвіднесена з
економічною та зовнішньополітичною доктринами України.

Основними напрямами реалізації Воєнної доктрини України є:

— прагнення вирішувати всі міжнародні проблеми невоєнними засобами і
забезпечення оборони держави воєнними засобами;

— відповідність бойових можливостей, рівня боєздатності, підготовки та
всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань
потребам оборони України;

— виконання державних програм модернізації озброєння та військової
техніки, розроблення та впровадження їх новітніх зразків;

— розвиток військово-політичного міжнародного партнерства і
співробітництва та участь у міжнародній миротворчій діяльності;
виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері, у тому числі
щодо заборони та нерозповсюдження зброї масового ураження і зміцнення
довіри між державами.

Воєнна доктрина виходить із того, що державний кордон України із
суміжними державами є остаточно встановленим, а сама Україна не висуває
територіальних претензій до жодної держави і не визнає жодних
територіальних претензій до себе. Використання Збройних Сил можливе лише
в разі збройної агресії, посягань на територіальну цілісність України, а
також при виконанні Україною своїх міжнародних зобов’язань.

Таким чином, Україна ніколи першою не розпочне бойових дій проти
іншої держави, якщо сама не стане об’єктом її агресії. Це положення
зовсім не означає, що Україна має дотримуватися пасивної стратегічної
оборони. В умовах війни можуть бути активно і широко використані всі
форми сучасного воєнного мистецтва: стратегічне розгортання, відбиття
повітряно-космічного удару, стратегічні оборонна і наступальна операції
та ін.

Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на основі
таких принципів:

Принцип демократії і гуманізму, який полягає в тому, що найвищою
суспільною цінністю є людина. Захист її життя, інтересів, створення
необхідних умов у армії для розвитку, подальшого вдосконалення
особистості е найголовнішим.

Принцип верховенства закону, згідно з яким виконання Конституції і
законів України, статутів Збройних Сил України та наказів командирів є
обов’язком кожного військовослужбовця. Порушення законів України тягне
за собою дисциплінарну, кримінальну відповідальність.

Принцип єдиноначальності і колегіального вироблення рішень
означає, що кожний командир, як єдиноначальник, перш ніж прийняти певне
рішення, повинен враховувати думку, позицію колегіального органу
(військової ради, зборів). Єдиноначальність забезпечує чіткість і
оперативність управління військами, повну відповідальність командира за
бойову готовність підрозділу.

Принцип загального військового обов’язку громадян України.
Військова строкова служба — конституційний обов’язок громадян держави
(чоловічої статі). Комплектування військовослужбовців в Україні
проводиться за змішаним принципом: за контрактом і на основі призову
юнаків на строкову військову службу. Закон України від 19 червня 2003 р.
№ 964-ІУ «Про основи національної безпеки України» передбачає перехід до
комплектування переважно на контрактній основі.

Принцип добровільного вступу на кадрову військову службу.
Зарахування на кадрову військову службу (за контрактом) проводиться лише
на добровільній основі, коли громадяни (у тому числі жінки) виявляють
бажання укласти відповідну угоду.

Принцип дотримання військової дисципліни (про це докладніше йтиметься
далі).

Принцип гласності в діяльності Збройних Сил України і збереження
державної та військової таємниці. Загальні питання навчально-бойової
діяльності армії та флоту, а саме: попередження про військові навчання і
маневри, повідомлення про зміни у військовому керівництві та ін., —
згідно з міжнародними угодами мають висвітлюватись у засобах масової
інформації. Але гласність не е підставою для розголошення державної та
військової таємниці, не повинна завдавати шкоди національній безпеці
держави. Тому розголошення державної і військової таємниці тягне за
собою кримінальну відповідальність.

Принцип позапартійності. Цей принцип забороняє військовослужбовцям
членство в політичних організаціях, партіях, рухах. Військовослужбовці
перебувають поза політикою і виконують свої функції відповідно до
законів України.

Принцип гарантованого соціально-правового захисту
військовослужбовців означає, що їм і членам їхніх сімей гарантується
соціальний захист.

СТРУКТУРА ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ

Організаційна структура Збройних Сил встановлена Законом України
“Про внесення зміни до статті 3 Закону України “Про Збройні Сили
України” (2004р.) і складається з Генерального штабу, трьох видів
Збройних Сил – Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські
Сили, та об’єднань, з’єднань, військових частин, військових навчальних
закладів, установ та організацій, що не належать до видів Збройних Сил
(схема 3.1).

Схема 3.1. Організаційна структура Збройних Сил, на
кінець 2005р.

Сухопутні війська – найбільш чисельний вид Збройних Сил. За
призначенням та обсягом функцій беруть участь у виконанні практично
всього спектру завдань Збройних Сил. До їх складу належать такі роди
військ: механізовані, танкові, аеромобільні війська, ракетні війська та
артилерія, армійська авіація та війська протиповітряної оборони
Сухопутних військ.

Сухопутні війська є головним носієм бойової могутності Збройних
Сил України. За своїм призначенням вони, після введення в дію
Президентом України плану територіальної оборони, відіграватимуть чільну
роль у відбитті агресії. У цьому разі командувачу СВ будуть
підпорядковані Прикордонні (ПВ) й Внутрішні (ВВ) війська і формування
Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Із січня 1998 р. Сухопутні війська є в трьох
оперативних командуваннях — Південному, Західному і Північному, а також
у п’яти армійських корпусах. До їх складу входять: ракетні війська та
артилерія; механізовані, танкові та аеромобільні війська; армійська
авіація і війська протиповітряної оборони СВ.

Ракетні війська та артилерія — це з’єднання оперативно-тактичних
і тактичних ракет; з’єднання і частини гарматної, гаубичної реактивної і
протитанкової артилерії; підрозділи мінометів і протитанкових ракет;
частини артилерійської розвідки. Вони оснащені досконалими гарматами,
протитанковими ракетами і реактивними установками, могутніми
високоточними бойовими зарядами, що мають велику дальність і точність
стрільби.

Механізовані війська оснащено сучасними засобами пересування
(мал. 1) і найновішими зразками зброї. На озброєнні танкових військ
перебувають сучасні танки з потужною бронею і першокласним високоточним
озброєнням (мал. 2, 3) і бойові машини, що вирізняються високою
швидкістю, маневреністю, ефективністю озброєння, великим запасом ходу.
Танкові війська — основна ударна сила Сухопутних військ.

З’єднання і підрозділи аеромобільних військ (АМВ, в минулому ПДВ
— повітрянодесантні війська) покликані виконувати завдання в тилу
противника (повітряними десантами різного складу і призначення). На їх
озброєнні — десантні машини, самохідні артилерійські установки,
бронетранспортери, протитанкові і зенітні засоби, ефективне автоматичне
озброєння.

Армійська авіація ввійшла до складу Сухопутних військ України з
1 липня 1994 р. і за відносно короткий строк перетворилась на один з
основних і перспективних засобів збройної боротьби, призначених для
виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою
(операції).

Досвід військових конфліктів, тактичних і командно-пітабних
навчань, а також наукові дослідження свідчать, що на сучасному етапі
розвитку засобів збройної боротьби найбільш характерними завданнями
армійської авіації будуть:

— знищення об’єктів противника на передньому «раї і в тактичній глибині
під час авіаційної підтримки загальновійськових частин (з’єднань), при
цьому боротьба з броньованими цілями та протитанковими засобами
противника є пріоритетною;

Станом на кінець 2011р., у складі Сухопутних військ буде 16 бригад
(схема 3.8); чисельність особового складу становитиме близько 60 тис.
осіб, у т.ч. 52 тис. військовослужбовців.

Повітряні Сили, озброєні найсучаснішою авіаційною і
ракетно-артилерійською технікою, є великою силою, що, за відсутності в
нашій країні ядерної зброї, здатна стримати агресора і завдати йому
удару у відповідь. Вони стають єдиним засобом проти агресії можливого
противника, виходять на перший план за вогневою могутністю і дальністю
бойового використання.

Завдання авіації ПС: розгром з повітря ракетно-ядерних,
авіаційних, сухопутних і морських об’єктів і угруповань противника;
підрив його військово-економічного потенціалу; дезорганізація державного
і військового управління противника; порушення роботи тилу і транспорту
противника: забезпечення Збройних Сил даними повітряної розвідки;
прикриття військ і об’єктів від ударів повітряного противника; повітряне
десантування; здійснення повітряних перевезень та ін.

Війська протиповітряної оборони ПС призначені для боротьби з повітряним
противником, для попередження про початок повітряного і космічного
нападу, захисту головних адміністративно-політичних і промислових
центрів і районів країни, угруповань військ, інших важливих військових і
цивільних об’єктів від ударів авіації. До їх складу входять зенітні
ракетні війська (ЗРВ), радіотехнічні війська (РТВ), спеціальні війська,
частини, установи і підрозділи тилу.

Основною вогневою силою системи протиповітряної оборони держави
є зенітно-ракетні війська, які мають завдання знищувати будь-які засоби
повітряного нападу — стратегічну й винищувальну авіацію, крилаті ракети,
безпілотні літальні апарати — в межах зон ураження.

Радіотехнічні війська є основним джерелом інформації про початок
повітряного нападу. Вони діють в інтересах ЗРВ і винищувальної авіації
(ВА), забезпечують необхідними даними командні пункти. Дальність їхніх
дій — понад 360 км і по висоті до 85 км.

Війська протиповітряної оборони ПС постійно несуть бойові чергування.
Термін їх постійної бойової готовності до бойового застосування
становить від 2,5 до 12 хв. Нині вони охороняють понад 7 000 км
повітряного простору нашої держави, здійснюють контроль перельотів
авіації з дев’ятьма суміжними країнами.

Військово-Морські Сили — самостійний вид Збройних Сил України.
Геополітичне положення незалежної Української держави характеризується
наявністю морських кордонів протяжністю майже 1 600 км уздовж узбережжя
Чорного та Азовського морів.

Основні завдання ВМС визначені вимогами Воєнної доктрини України
і принципами їх розбудови. У мирний час — це підтримка сприятливого
оперативного режиму в зоні відповідальності флоту, участь у миротворчих
операціях, у сучасних навчаннях із флотами інших держав, в охороні
районів діяльності риболовецького і торгового флотів України,
судноплавства, в боротьбі з терористами на морі. У воєнний час основні
завдання ВМС — відбиття нападу авіації з морського напрямку, знищення
ударних підводних човнів і надводних кораблів, оборона місць дислокації
флоту і десантно-доступних районів та ділянок узбережжя, допомога
сухопутним військам на приморському напрямку, участь у протидесантних
операціях, висадка тактичних десантів за планами флоту та ін.

Основні роди Військово-Морських Сил:

— надводні сили (ударні, протичовнові, десантні, протимінні);

— морська авіація;

берегові ракетно-артилерійські війська;

— війська берегової оборони;

морська піхота.

Станом на кінець 2005р., чисельність особового складу
Військово-Морських Сил складає 20 тис. осіб, у т.ч. 15 тис.
військовослужбовців; у бойовому складі перебуває 15 бойових кораблів.
Основними видами озброєнь і військової техніки Військово-Морські Сили
забезпечені в повному обсязі, однак сьогодні лише близько чверті з них є
сучасними зразками.

кінець 2011р. у складі Військово-Морських Сил передбачено мати чотири
бригади, дві військово-морські бази та чотири дивізіони (схема 3.14);
чисельність особового складу становитиме близько 11 тис. осіб, у т.ч. 9
000 військовослужбовців, у бойовому складі перебуватиме 15 бойових
кораблів.

Програма розбудови ВМС України в рамках чинного документа про
розбудову і розвиток Збройних Сил України на найближчі роки передбачає
повністю визначитись з бойовим ядром Військово-Морських Сил. Воно
повинне забезпечувати обороноздатність України на морі.

Кораблі і підводні човни об’єднуються в бригади (дивізіони), що входять
до складу військово-морських районів (Південного і Східного об’єднань),
у зону дії яких входять також акваторія Азовського моря і дельта Дунаю.

Спеціальні війська — військові частини і підрозділи,
призначені для виконання спеціальних завдань по забезпеченню бойової і
повсякденної діяльності Збройних Сил. Це війська, що безпосередньо
підпорядковані Міністерству оборони, а також входять до складу видів
Зброй- них Сил. Найменування, склад, організація, озброєння і технічне
спорядження формувань спеціальних військ зумовлюються їх призначенням.

До спеціальних військ належать: війська зв’язку, інженерні
війська, війська радіаційного, хімічного, біологічного захисту (РХБЗ),
війська радіоелектронної боротьби (РЕБ), розвідувальні підрозділи та
залізничні війська. Деякі види Збройних Сил мають свої спеціальні
війська (наприклад, у Військово-Морських Силах — частини
інженерно-авіаційної служби та ін.).

Війська зв’язку призначені для встановлення і підтримки
стійкого зв’язку, який забезпечує безперервне управління військами, і
входять до складу всіх видів і родів військ ЗСУ. Особовий склад військ
зв’язку здатний у досить короткі строки розгортати мобільну мережу
зв’язку, яка складається з польових кабельних, радіорелейних,
тропосферних ліній і апаратури ущільнення, ліній радіо і космічного
зв’язку.

?

???3/4

ae

8 ? o „

?3/4

ae

&

F

&

F

J J//////////////////oocUI

gdueAoe

gdueAoe

?????????

????

?????????U

t

t

t

t

t

h

h

lIobs|u?waeyiyiyO{TH{a{/iae/THTHTHOeTHTH////IIAII¶I

gdK]I

gd

h

h

??????????

h

h

та ін. Ці війська призначені для інженерного забезпечення бойових дій,
тому вимагають спеціальної підготовки особового складу, використання
різної техніки та інженерних боєприпасів. Проте і в мирний час вони
завжди на варті, виконуючи бойові завдання по знешкодженню
вибухонебезпечних предметів та надаючи іншу допомогу мирному населенню.

Війська радіаційного, хімічного і біологічного захисту (РХБЗ)
створено на базі хімічних військ колишнього СРСР для ліквідації
наслідків можливих аварій на атомних електростанціях, підприємствах
хімічної промисловості, залізничному і водному транспорті, а також
наслідків застосування хімічної та бактеріологічної зброї.

Війська радіоелектронної боротьби (РЕБ) набувають дедалі
більшого значення в сучасних умовах. Досвід останніх локальних війн і
військових конфліктів (особливо у Сербії та Іраку) засвідчив, що завдяки
діяльності підрозділів РЕБ досягалась повна перевага авіації над
засобами ППО. На сьогодні поки що не існує надійнішого захисту від
ударів високоточної зброї, ніж засоби РЕБ.

Топографічна служба діє відповідно до потреб Збройних Сил в
топографічно-геодезичній інформації з урахуванням Воєнної доктрини
України та аналізу сучасного стану топогеофізичного забезпечення
території нашої держави І суміжних держав. Силами служби постійно
виконуються роботи з топогєодезичного забезпечення навчальних центрів і
полігонів, а саме: підтримання у готовності до використання геодезичних
мереж, контроль прив’язки стартових і вогневих позицій при проведенні
бойових пусків ракет і стрільб артилерії, складання та поновлення
топографічних карт усіх масштабів, різноманітних спеціальних карт,
каталогів координат геодезичних пунктів.

Залізничні війська служать для транспортного забезпечення бойових дій
Збройних Сил, тимчасової експлуатації наявних залізничних колій та
будівництва нових. Кожний п’ятий кілометр залізниць в Україні прокладено
воїнами-залізничниками, що є досить вагомим внеском у розвиток
транспортної мережі нашої держави.

Тил Збройних Сил — це сили і засоби, призначені для тилового
забезпечення військ матеріальними та фінансовими ресурсами, здійснення
військових перевезень усіх видів, відновлення військової техніки і
майна, створення умов для базування авіації і сил флоту, розв’язання
квартирно-експлуатаційних питань та ін.

За пропорцією чисельного складу Збройних Сил і населення, Україна
наблизилася до показників, характерних для країн НАТО (схема 3.4).

За оцінками Міністерства оборони та Генерального штабу, на наступному
етапі реформування

Збройних Сил немає можливості збереження високих темпів зменшення
чисельності особового складу, як це було попередніми роками. Тому в
Державній програмі на 2006-2011рр. передбачається протягом наступних
шести років скоротити лише 102 тис. штатних посад (схема 3.5).

Такі темпи скорочення Збройних Сил всебічно обгрунтовані і враховують:

• реальні характеристики процесів скорочення та оновлення (модернізації)
технічного парку Збройних Сил, утилізації надлишкових запасів озброєнь,
ракет і боєприпасів;

• необхідність дотримання вимог законів України стосовно державних
гарантій соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з
військової служби, та членів їх сімей;

• залежність термінів скорочення військових навчальних
закладів, у т.ч. кафедр військової підготовки, навчальних центрів, шкіл
підготовки молодших спеціалістів, полігонів, від термінів навчання
курсантів попередніх наборів (4-5 років);

• економічні можливості держави;

• відповідні загальносвітові та європейські стандарти.

За функціональним призначенням, Збройні Сили складаються з Об’єднаних
сил швидкого реагування, Основних сил оборони та Стратегічних резервів
(схема 3.2).

Схема 3.2. Функціональні структури Збройних Сил, на
кінець 2005р.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТРУКТУРИ ЗБРОЙНИХ СИЛ

Об’єднані сили швидкого реагування (ОСШР) – міжвидове
оперативне об’єднання військ (сил), призначене для негайного реагування
на загрози та збройні конфлікти з метою їх локалізації, нейтралізації та
недопущення переростання у війну, і мають у своєму складі сухопутний,
повітряний та морський компоненти.

Укомплектованість військових частин і підрозділів ОСШР особовим
складом становить близько 95% (у т.ч. військовослужбовцями за контрактом
-у середньому 30%). Укомплектованість озброєннями та військовою технікою
з необхідним запасом ресурсу – 95-100%. Водночас, потребує підвищення
рівень технічної готовності авіаційної техніки та забезпечення
військових частин і підрозділів матеріально-технічними засобами.

Основні сили оборони найбільш чисельна функціональна складова
Збройних Сил, призначена для посилення ОСШР під час ліквідації ними
збройного конфлікту на загрозливому напрямі, а також – для розгортання у
визначені терміни у випадку масштабного збройного конфлікту з метою
відсічі агресії. За мирного часу Основні сили оборони утримуються на
нижчому, порівняно з ОСШР, ступені бойової готовності і потребують більш
тривалого терміну для розгортання з метою ведення бойових дій.

До складу Основних сил оборони належать органи військового
управління, з’єднання, військові частини та підрозділи Сухопутних
військ, Повітряних Сил і Військово-Морських Сил.

Стратегічні резерви призначені для підсилення Основних сил
оборони та можуть розгортатися напередодні або під час збройного
конфлікту.

Такий функціональний розподіл Збройних Сил не повною мірою
відповідає новим завданням і можливим сценаріям застосування військ
(див. Додаток 3). Тому, за ініціативою Міністерства оборони, до складу
та чисельності функціональних структур внесені зміни: у складі ОСШР та
Основних сил оборони будуть відокремлені складові, що відповідно до
визначених їм завдань відрізняються за способом комплектування особовим
складом та озброєннями, а також за термінами приведення військ (сил) у
стан бойової готовності. А стратегічні резерви будуть виключені зі
складу функціональних структур.

З 2006р. ОСШР та Основні сили оборони матимуть по дві складові.
ОСШР -Сили негайного реагування та Сили швидкого реагування; Основні
сили оборони – Сили нарощування та Сили стабілізації. Чисельний склад та
призначення названих складових наведені на схемі 3.15.

Акцент буде зроблений на прискореному розвитку ОСШР. Зокрема, на
фінансування їх потреб передбачається виділити протягом 2006-2011рр.
23,3 млрд. грн. – проти 15,8 млрд. грн., призначених для фінансування
Основних сил оборони. Основу ОСШР складатимуть багатофункціональні
аеромобільні та повітрянодесантні війська із середніми та легкими
озброєннями. Вони готуватимуться, насамперед, до участі в миротворчих
операціях, а також залучатимуться до антитерористичних дій, ліквідації
наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Напрями розвитку функціональних структур Збройних Сил
визначаються потребою підвищення оперативних можливостей військ (сил). З
урахуванням змін, що будуть здійснені у 2006р., їх структура
відповідатиме завданням і цілям (сценаріям) застосування міжвидових
угруповань військ (сил), а також меті набуття Україною членства в НАТО.

У цілому, Державна програма на 2006-2011рр. визначає реалістичні
завдання з оптимізації кількісних і якісних параметрів Збройних Сил, їх
структурної перебудови. Вони спрямовані на створення в Україні
боєздатних, мобільних, невеликих за чисельністю, економічно необтяжливих
Збройних Сил.

3. КЕРІВНИЦТВО ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УКРАЇНИ

Воєнно-політичне управління Збройними Силами здійснюють Президент
України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, в межах
своєї компетенції – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України,
Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство оборони
України.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент
України як Головнокомандувач і Голова Ради національної безпеки і
оборони України. Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент
призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних Сил та
інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної
безпеки і оборони; очолює Раду національної безпеки і оборони України,
яка є координаційним і контролюючим органом з питань національної
безпеки і оборони при Президентові; вносить до Верховної Ради України
подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання
Збройних Сил держави в разі збройної агресії проти України; присвоює
вищі військові звання генералів та адміралів.

Верховна Рада України як законодавчий орган держави оголошує, за
поданням Президента України, стан війни та укладення миру; схвалює
рішення Президента про використання Збройних Сил та інших військових
формувань у разі збройної агресії проти України; затверджує загальну
структуру і чисельність та визначає функції Збройних Сил та інших
військових формувань України; схвалює рішення про участь з миротворчих
операціях на території інших держав (ст. 85 Конституції України).

Військове управління Збройними Силами на стратегічному рівні
здійснюють Міністерство оборони України (поряд з участю у
воєнно-політичному управлінні) та Генеральний штаб Збройних Сил України.
Функції безпосереднього керівництва Збройними Силами покладаються на
начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України.

Видами, родами Збройних Сил України, військовими об’єднаннями,
з’єднаннями, частинами, кораблями, підрозділами керують командувачі та
командири різких ступенів. Вони, згідно зі своїм статусом, функціями,
повноваженнями та обов’язками, покладеними на них відповідними
постановами і статутами, здійснюють керівництво опєративно-тактичною і
морально-психологічною підготовкою військ і несуть повну
відповідальність за оборонну готовність і результати дій у воєнний час.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ

Як зазначалося вище, система управління Збройних Сил має
п’ятиступеневу структуру: Генеральний штаб – вид Збройних Сил –
оперативне командування – армійський корпус (повітряне командування) –
з’єднання (військова частина), наведену на схемі 3.16.

Така система управління (оперативного та адміністративного) в
цілому забезпечує надійне керування військами (силами) як у повсякденній
діяльності, так і під час підготовки та проведення (в разі необхідності)
військових операцій і бойових (спеціальних) дій.

Водночас, одна з її головних складових (оперативне управління) не
повною мірою готова до ефективного управління міжвидовими об’єднаннями
(угрупованнями) та миротворчими контингентами. З урахуванням цієї
обставини, Державна програма на 2006-2011рр. визначає шляхи
прискореного, протягом 2006-2008рр., вдосконалення системи управління
Збройних Сил.

Насамперед, передбачається змінити саму філософію управлінської
діяльності, змістивши акценти на управління міжвидовими об’єднаннями
(угрупованнями) – як на території України, так і в інших регіонах світу
під час спільних операцій з військами країн-партнерів.

Структурно це означає поступовий перехід системи оперативного
управління Збройних Сил від п’ятиступеневої до триступеневої:
Генеральний штаб об’єднане оперативне командування – міжвидове
угруповання, армійський корпус, повітряне командування.

Відповідно, починаючи з 2006р., планується створити новий орган
військового управління оперативного рівня – Об’єднане оперативне
командування, що є характерним для управлінських структур збройних сил
країн НАТО (Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Польщі та інших).
З листопада 2005р., згідно з директивою Міністра оборони, Генеральний
штаб приступив до його формування. У 2006р. Об’єднане оперативне
командування перебере на себе функції планування та керівництва
миротворчими контингентами. Процедури планування та прийняття рішень у
цьому органі управління будуть повністю відповідати прийнятим у
країнах-членах Альянсу.

У 2006р. управління оперативних командувань будуть позбавлені
функцій оперативного планування застосування військ (сил). Для
прискорення цього процесу Генеральним штабом спланована передача
протягом 2006р. управлінь двох армійських корпусів з відповідними
комплектами військ у безпосереднє підпорядкування командуванню
Сухопутних військ.

У 2008р. Командування видів Збройних Сил будуть переформовані у
штаби та відповідатимуть переважно за підготовку підпорядкованих їм
військ (сил). Загальне скорочення чисельності особового складу в
командуваннях трьох видів Збройних Сил становитиме понад 1 000 штатних
посад.

Заплановане також переформування повітряних командувань у центри
управління та оповіщення Збройних Сил, що будуть охоплені єдиною
системою автоматизованого управління, а в майбутньому, можливо, – єдиною
системою оповіщення НАТО. Перспективна система управління наведена на
схемі 3.17.

Починаючи з 2008р., оперативне планування забезпечуватиме
Об’єднане оперативне командування, а планування територіальної оборони –
територіальні управління, створені на базі оперативних командувань.

Отже, після реалізації зазначених заходів управління оперативних
командувань не відповідатимуть за бойову та мобілізаційну готовність
військ, а зосереджуватимуть зусилля на розформуванні визначених
Державною програмою на 2006-2011рр. з’єднань і військових частин,
передачі інфраструктури військових містечок, що вивільнятимуться під час
розформування, організації утилізації надлишкових запасів озброєнь,
військової техніки, ракет, боєприпасів та іншого майна. Чисельність цих
управлінь буде скорочена на 300-350 штатних офіцерських посад (близько
30-40% штатної чисельності), а кількість і чисельність підрозділів
забезпечення діяльності управлінь оперативних командувань будуть зведені
до мінімуму.

За організацію системи матеріально-технічного забезпечення
Збройних Сил відповідатиме Об’єднання сил забезпечення, що буде створене
у 2006р. на базі Командування сил підтримки (схема 3.18).

Зміни в системі управління Збройних Сил ретельно обраховані та
передбачають плановий і послідовний механізм їх здійснення. Вони в
жодному разі не позначаться негативно на рівні бойової готовності військ
(сил) та ефективності управління – що доведено практикою структурних
змін, здійснених у 2005р. Так, розформування Північного оперативного
командування (м.Чернігів) відбувалося одночасно з формуванням
територіального управління “Північ”, на яке покладена організація
територіальної оборони, обліку та призову мобілізаційних ресурсів. Ці
процеси здійснювалися чітко за графіком, доповнювали один одного – не
знижуючи рівня контрольованості ситуації у військах та оперативності
управління ними.

Для підвищення оперативності роботи органів управління
передбачене впровадження сучасних засобів зв’язку та обміну інформацією.
Зокрема, починаючи з 2006р., керівництво миротворчими контингентами буде
здійснюватися з центру управління в режимі конференц-зв’язку. Планується
найближчим часом мати також прямі канали інформаційного обміну з
органами військового управління країн НАТО.

Заплановане удосконалення системи управління Збройних Сил
сприятиме підвищенню оперативності прийняття рішень та ефективності
управління військами силами. Це дасть також можливість максимально
наблизити штабні процедури до стандартів, прийнятих у країнах НАТО.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ШТАБ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

З метою приведення структури Генерального штабу у відповідність до
покладених на нього завдань та враховуючи потребу наближення системи
військового управління Збройних Сил до стандартів НАТО, Генеральний штаб
буде переведений на так звану ./-структуру, апробовану в країнах НАТО
(схеми 3.19, 3.20). Така структура дозволяє ліквідувати надмірні
управлінські ланки, збільшити частку посад безпосередніх виконавців та
підвищити рівень їх відповідальності.

Для виконання цього завдання розроблений детальний, всебічно
обґрунтований план заходів, згідно з яким передбачаються наступні
структурні зміни:

• до Головного управління особового складу (J-1) увійдуть структурні
підрозділи Головного управління з гуманітарних питань і соціального
захисту Збройних Сил;

• у складі Генерального штабу буде створене Головне розвідувальне
управління (J-2);

• діяльність Головного оперативного управління (J-З) буде зосереджена на
воєнно-стратегічному аналізі, підготовці пропозицій стосовно
стратегічного застосування Збройних Сил і визначенні принципів їх
підготовки;

• буде вдосконалена структура та чисельність Головного управління
оборонного планування (J-5) – шляхом позбавлення його невластивих
функцій із забезпечення діяльності тендерного комітету Генерального
штабу.

Перехід Генерального штабу на структуру, наближену до стандартів
НАТО, дозволить спростити механізм прийняття управлінських рішень, чітко
визначити рівень відповідальності та повноважень посадових осіб,
позбавити структурні підрозділи невластивих їм функцій, значно скоротити
обсяги листування між органами військового управління.

Організаційне та технологічне оновлення системи управління Збройних Сил
забезпечить надійне керівництво міжвидовими угрупованнями військ (сил),
а також сумісність з відповідними елементами управління НАТО у спільних
миротворчих операціях

IV. Закріплення нових знань і умінь учнів – 2 хв.

1. У чому призначення Збройних Сил України та інших
військових формувань України? Коли вони були створені?

2. Які основні принципи розвитку національних
Збройних Сил України?

3. Розкажіть про організаційну структуру Збройних Сил
України. Назвіть види і рода військ.

4. Які інші військові формування України ви знаєте?

V. Підсумок уроку – 2 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті
заняття.

Оголошення оцінок, особисті зауваження, щодо відповіді
учнів та виконання ними стройових вправ, термін усування недоліків.

VI. Домашнє завдання – 1 хв.

Підручник «Захист Вітчизни» ст..9-19.

Вчитель захисту Вітчизни ЗОШ №7 О. В. Яковлєв

Структура військової організації України (станом на 01.06.2006 р.)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020