.

Підпалько Валентина Олександрівна Професійний саморозвиток вчителя у контексті використання спадщини В.О.Сухомлинського

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
0 2302
Скачать документ

«Професійний саморозвиток вчителя

у контексті використання спадщини В.О.Сухомлинського»

Прізвище, ім’я, по батькові – Підпалько Валентина Олександрівна,

Місце роботи – Дирдинська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів
Городищенської райради Черкаської області

Посада – директор школи

Адреса – с.Дирдин, пров.Черкаський, 21

Контактний телефон – 80989166894

Анотація

Справжній вчитель повинен постійно удосконалюватись, поглиблювати свої
знання, постійно зіставляти теорію з практикою. Удосконалюючись, педагог
ніби освітлює свій подальший шлях, а твори видатного педагога, вченого,
мислителя В.О.Сухомлинського і є світочем доброго, мудрого й вічного для
професійного саморозвитку вчителя у становленні його справжньої гуманної
місії – навчати виховуючи.

Розділ І

Учителю, порадьтеся з Сухомлинським…

Школа ХХІ століття в Україні – школа полікультурного виховання,
самовизначення, самореалізації особистості. В такій школі учні
опановують духовні цінності українського народу та світової цивілізації.
Основний акцент у навчально-виховному процесі пересувається із засвоєння
певної суми знань на формування установок, ціннісних орієнтацій
особистості, мотивів її діяльності, на самоосвіту, самовиховання ,
творчу діяльність. Сучасна школа створює образ Людини, розглядає освіту
як шлях у царство духу, духовної та матеріальної культури. У школі не
тільки набувають знань, а й проходять складний процес становлення
особистості, пошуку відповідей на життєво важливі питання: хто я? Навіщо
прийшов у цей світ? У чому сенс мого існування? Виховати особистість із
принципово новим рівнем розвитку самосвідомості і покликаний сучасний
вчитель. В умовах становлення національної школи і освітньої системи в
Україні надзвичайно відповідальною є місія шкільного учителя. Погляди на
означену проблему В.О.Сухомлинського (1918-1970), одного з найвідоміших
педагогів-гуманістів ХХ ст., набувають актуального звучання, адже він –
педагог світового рівня, український просвітитель, людина
енциклопедичних знань, належить до педагогів, вислови яких цитують як
незаперечний доказ педагогічної думки. За його переконанням, немає у
світі гуманніших професій, ніж професія вчителя і лікаря. На запитання
«Що найголовніше у вчительській праці?» В.О.Сухомлинський відповів:
«Знати дитину». У відомій статті «На нашій совісті – людина» Василь
Олександрович викладає цікаві й цінні думки щодо проблеми пізнання
дитини. « Тисячу разів сказано і переказано: ми, педагоги, маємо справу
з людиною, об’єкт нашої праці – це жива душа. Але від багаторазового
повторення ця істина не застаріла. Навпаки…ця істина набирає особливого
значення. Ставши на шлях педагогічної праці, ви в думці даєте собі
клятву: відкрити в кожній дитині всі її задатки, здібності, сили. А для
цього треба знати того, кого ви виховуєте. Знати здоров’я дитини, знати
індивідуальні риси її мислення, знати сильні і слабкі сторони її
розумового розвитку»( Т.5, ст.217) Найважливіше завдання вчителя
вчений-педагог вбачав у тому, щоб

« розпізнати, виявити, розкрити, виростити, виплекати в кожного учня
його неповторно індивідуальний талант…»(Там же. Т.5, с.96) Філософські
роздуми педагога переконують, що в основі його діяльності – глибокі
знання і розуміння дитини, віра, надія, любов і повага до неї. У
подвижницькому житті і науково-практичній творчості гуманіста провідною
є система поглядів на людину, як на цінність. Учитель творить людину. У
справжнього вчителя – найважче і найрадісніше життя, складна творчість,
він має володіти надзвичайно тонкими інструментами, якими впливає на
людську душу і які постійно вдосконалює. Як же допомогти вчителеві
розкрити свої здібності, як знайти і реалізувати себе на освітянській
ниві? І віднаходимо відповідь у його праці «Сто порад учителеві», тобто
сто творчих таємниць, якими має володіти педагог.

На думку В.О.Сухомлинського, найважливіша таємниця та, що вчитель
готується до уроку все життя; його духовне життя – постійне збагачення
інтелекту.

Наступною творчою таємницею педагог вважає нестандартні вирішення
вчителем будь-якої проблеми.

А ще вчитель має володіти творчою таємницею свободи вибору форм і
методів. Василь Олександрович стверджував, що вчитель – це той же
вчений, але в своїй лабораторії, де він, всебічно вивчаючи учнів,
невпинно творить, щоденно веде пошуки найдосконаліших методів
проектування доль і душ людських.

У поглядах Сухомлинського на вчителя провідними є такі істини:

учитель – це передусім високоморальна і висококультурна людина

учитель і учень немовби живуть духовно один в одному

Справді, не всі школярі виявляють зразковий потяг до знань, однак усі
вони магнетично тяжіють до багатої духовними якостями постаті вчителя. У
статті «Вчитель і діти» Василь Олександрович розповідає про сумну
життєву долю одного з педагогів, який виходив на пенсію . Його поважали
учні за глибокі знання предмета, за широку ерудицію, але в цій повазі не
було тепла й сердечності. Діти завжди відчували у словах вчителя якусь
погорду. Насторожувало, а нерідко й обурювало школярів те, що вчитель
намагався ніби «піймати» учня саме тоді, коли він чогось не знав, а
піймавши, ставив незадовільну оцінку. Діти відчували, що цієї миті
математик задоволений, що йому вдалось утвердити подібним чином свою
владу над вихованцем. Виходячи на пенсію і прощаючись з колективом, він,
на подив усім, заплакав. Колеги подумали, що, мабуть, помилялись, коли
вважали його сухарем. Любить він школу. А вчитель, схиливши голову в
роздумі, і ніби забувши, що перед ним його колеги, сказав слова, яких
від нього ніхто не чекав почути:

– Друзі мої дорогі, не хочу далі носити в серці те, що гнітить мене ось
уже кілька років. Останнім часом я розумом своїм осяг усе, чого не могло
відчути серце за три десятиліття. Я ніколи не любив дітей… мені важко
було заходити в клас, я долав у собі бажання написати заяву і перейти на
якусь іншу роботу. Я добре знаю математику, але учні не любили мого
предмету, бо не любили мене. Ось тільки тепер, працюючи останній рік, я
зрозумів, що діти – це наймудріші філософи й найчутливіші психологи.
Вони відчували, що я заходжу в клас, мов у крижану воду. Тридцять п’ять
років я працював у школі… Тридцять п’ять років за вчительським столом…
стіл – я тепер зрозумів – був тією фортецею, з-за стін якої я наступав
на учнів. Але вони примушували мене оборонятись, і я був завжди, як в
облозі. Між нами стояла глуха стіна…

Боляче про це говорити, боляче й думати. Але хай це стане наукою для
молодих. Минула молодість, прийшла старість, і тепер я з розпачем
запитую себе: в ім’я чого я жив? У чому була радість моєї праці? Хто
згадає мене як доброго наставника, як людину, що запалила в молодій душі
вогник любові до науки? Недарма говорять: коли б то молодість знала,
коли б то старість могла… Не пішов би в школу. Математика – ось моє
покликання. Математика, а не виховання дітей ( Там же.Т.5.с.196-197)

Чи кожному можна стати вчителем? Що означає «хороший учитель»?
Відповіді на ці та інші питання віднаходимо у книгах В.О.Сухомлинського,
які мають бути настільними для кожного педагога-практика, хто бажає
творчо працювати. Це, зокрема, «Серце віддаю дітям», «Духовний світ
школяра», «Сто порад учителеві», «Павлиська середня школа», «Шлях до
серця дитини», «Вірте в людину» та інші.

Ні, не кожен може стати учителем, так само як і лікарем чи садівником,
оскільки для будь-якої справи потрібне покликання. Учительська професія
як творча праця потребує ще й живої, ніколи не гаснучої іскри натхнення.
У книзі «Павлиська середня школа» В.О.Сухомлинський наводить
характеристики, які мають бути притаманні хорошому вчителеві:

це, насамперед, людина, яка любить дітей, знаходить радість у
спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю
людиною, вміє дружити з дітьми, переймається дитячими радощами і
прикрощами, ніколи не забуває, що й сам був дитиною.

Хороший учитель добре знає науку, на основі якої побудований предмет,
який він викладає , закоханий у цю науку, знає її найновіші відкриття,
праці вчених, здатен до самостійних досліджень. Хороший вчитель знає
значно більше, ніж передбачає програма, навчальний предмет для нього –
лише азбука науки.

Без прагнення до наукової роботи вчитель підпадає неминуче під владу
трьох педагогічних демонів: механічності, банальності, рутинності. Через
3-5 років після закінчення вузу учитель має знати у 3, 5, 10 разів
більше, ніж він знав у перший рік своєї роботи. Якщо цього нема, учні
будуть приречені на нудне зубріння й отупіння, бо викладання, не зігріте
і не осяяне прагненням учителя до знань, перетворюється для нього у
важку повинність, тягар, а в дитини відбиває будь-яку охоту до знань,
губить її інтелектуальні задатки й здібності.

Інтелектуальне зростання, постійне збагачення, оновлення, поповнення,
поглиблення, удосконалення знань – це питання життя вчителів, особливо,
тих, що працюють у школі 10, 20, 30 і більше років. Небезпека духовного
«окостеніння» загрожує такому вчителеві не менше, а іноді навіть більше,
ніж молодому педагогові» ( Т.4, с.51) Справжній вчитель постійно
удосконалюється, поглиблює свої педагогічні знання, постійно зіставляє
теорію з практикою. Удосконалюючись, педагог ніби освітлює свій
подальший шлях. У цьому і полягає сутність його зростання і збагачення.

u

ue

th

ue

th

„O

^„O

&

&

h

h:+

/а й дітей калічитиме й сама все життя буде тільки мучитися, бо буде
лише на дитячих душах заробляти гроші. У такого вчителя вже у 1 класі, а
у старших класах, той у 5 з’являються невстигаючі, відстаючі, діти, яких
такий вчитель відніс до розряду безнадійних.

Порадами щодо гострого в педагогічній праці питання – як же домогтися
того, щоб праця не приносила фізичного виснаження, нескінченого
напруження нервів і серця? – В.О.Сухомлинський прагне оптимізувати
ставлення педагогів до цілком природніх дитячих витівок, пустощів.
Оптимістичне сприймання всього у навколишньому світі Василь
Олександрович розглядає як потребу і результат правильного розуміння і
трактування причиново – наслідкових зв’язків у реальній дійсності і як
протидію занепадницьким і песимістичним поглядам на життя. Оптимізм є
енергією бадьорості, життєрадісності, основою віри на кращі плани і
перспективи: життя може і має бути щасливим і прекрасним. «Нетерпимість
до дитячих витівок, пустощів, – пише педагог, – робить учителя холодним
і безстрасним наглядачем, ненависним дітям. І вони платять йому за
дріб’язкові причіпки тим, що хочуть вивести його з себе, «насолити»
йому. Якщо вже це почалося, серце педагога згорає від того, що йому
треба щомиті заглушати свою озлобленість, або і відкрито виступати в
ролі читача моралі. Бійтеся цього, як великого нещастя. Якщо вам не
вдалося уникнути цього, ви станете похмурою, жовчною, дратівливою
істотою, праця перетвориться для вас в каторгу, у відбування обов’язку
– відсидки уроків.»

Отож давайте візьмем за мету бути оптимістами, справжіми педагогами, а
не теоретично напханими вчителями. Увійдімо у гуманістичний педагогічний
храм Василя Олександровича Сухомлинського! Це потрібно і нам, і дітям, і
українській педагогіці в цілому.

Розділ ІІ

Від творчого вчителя – до творчого учня…

Афоризми з творчої спадщини В.О.Сухомлинського

Виховуючи дитину, ти виховуєш себе

Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті
домінує єдина радість – радість споживання

Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю
іншої людини

Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у
дітях відбивається моральна чистота матері й батька

Любов – це насамперед, відповідальність, а потім уже насолода, радість

Совість – це емоційний страж переконань

В.О.Сухомлинський – непересічне явище світової педагогічної думки.
Тільки велика любов педагога-гуманіста до дітей, глибинні філософські
роздуми про цінність життя людини на землі і його висока працездатність
залишили такий скарб у педагогічній науці. Той, хто дійсно цінить себе
як вчителя, хто постійно звертається до творчої спадщини Справжнього
Педагога, знайде творчі таємниці вчителя:

1. Велика праця в підготовці до уроку. (Знаючий, думаючий, досвідчений
педагог не засиджується довго, готуючись до завтрашнього уроку. Він не
пише довгих поурочних планів. Учитель готується до хорошого уроку все
життя. Його духовне життя – це постійне збагачення інтелекту.)

2. Нестандартні вирішення будь-якої проблеми. ( Щоб відкрити перед
учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море світла, ні на
хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця Знань, людської
мудрості.)

3.Демократизація навчання (Найкращий учитель для дитини той, хто духовно
спілкуючись з нею, забуває, що він учитель і бачить у своєму учневі
друга, однодумця. Чуйний педагог ніколи не забуває, що він сам був
дитиною)

4. Розвиток природної обдарованості у дітей. ( Учителеві треба мати
надзвичайно чутливе й відкрите серце, щоб бачити, розуміти, відчувати
тисячі найніжніших доторкань до маленьких людей, щоб ці доторки творили
людську красу, розвивали інтелектуальні здібності й задатки.)

5. Стимул, стимул і ще раз стимул. ( Чудодійна сила слова виникає з
любові педагога, з його глибокої віри в людину. Хай звучить у наших
школах лагідне слово. Торкаймося ласкою дитячого серця. Бережімо людську
гідність, утверджуймо в людині повагу до самої себе, виховуймо тонку
чутливість до добра і зла. Як зелений листочок тягнеться до сонця, так
душа вашого вихованця хай тягнеться до ласки і добра. Не бійтеся бути
ласкавими!)

Отож, без творчого вчителя не може бути ні нової школи, ні нового
суспільства, ні вільної України.

Сухомлинський постійно наголошував, що педагог, який усім серцем любить
дитину, частіше посміхається, рідко хмуриться, він живе справжнім
педагогічним життям і тим самим знаходить своє професійне щастя. Вчитель
має полонити усім: і посмішкою, і вимогливістю, і стриманістю, і
скромністю, і чуйністю, і відвертістю, і любов’ю до життя. Йому повинне
бути притаманне все найкраще, що подобається в людині.

Усією своєю педагогічною діяльністю В.О.Сухомлинський показав, що
майстерність учителя у поєднанні з любов’ю до дітей, всебічною
освіченістю, загальною і педагогічною культурою – запорука успіху
навчально-виховного процесу. Сьогодні ще гостріше ми відчуваємо
актуальність і життєвість ідей В.О.Сухомлинського.

У багатій творчій спадщині видатного педагога вчитель-практик
збагатиться змістовними загально педагогічними порадами, що стосуються
найактуальніших сфер навчально-виховного процесу. Ось деякі з
філософських заповідей вченого-дослідника сучасним і майбутнім
поколінням освітян:

– Що найголовніше у вчительській праці? – знати дитину:

– Легше любити весь світ, ніж одну дитину;

– Виховання лише тоді стає реальною силою, коли воно ґрунтується на
вірі в дитину;

– Діти повинні приносити зі школи радість;

– Жодна дитина не повинна відчувати, що вона невдаха, що вона нездібна;

– Без заохочення неможливе просування вперед;

– Недопускайте, щоб у вашу лабораторію гуманізму ввірвався стук кулака
по столу й окрик;

– Творча праця, захоплення улюбленою справою – це найвірніший шлях до
серця дитини;

– Чим більше учні знатимуть про те, що не передбачено програмою, тим
цікавішою стане для неї ця наука;

– Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри,
казки, музики, фантазії, творчості, а без цього вона – засушена квітка.

Основу професійного саморозвитку творчого вчителя становлять, за
словами В.О.Сухомлинського, глибоке знання вчителем свого предмета ,
багатство методів вивчення дитини, педагогічна етика, педагогічна
творчість, науково-дослідна робота разом з вихованцями, єдність науки,
майстерності і мистецтва.

Як велика вимога до кожного вчителя звучать слова Василя Олександровича:
«Знати набагато більше, ніж треба передати учням», адже коли кругозір
вчителя незмірно ширший від шкільної програми, «лише тоді він справжній
майстер, художник, поет педагогічного процесу» (Сухомлинський В.О.
«Розмова з молодим директором школи»)

Чим більше знає педагог, тим більшу допитливість і жадобу до знань
виявляють діти. Як же вчителеві досягти глибокого знання основ наук?
В.О.Сухомлинський дає таку відповідь: «читання, читання і ще раз
читання» Книгу він називав «скарбницею людської культури» Загалом у
павлиських педагогів було близько 50 000 книг, зокрема у Сухомлинського
– понад 20 000 книг. Він домагався того, щоб основою духовного життя
павлиських педагогів було спілкування з книгою. Думка про те, що кожен
вчитель повинен постійно читати і поповнювати свої знання, бути
закоханим у свій предмет червоною ниткою проходить через всі праці
В.О.Сухомлинського. Дійсно, народна мудрість говорить: «Хто багато
читає, той про все на світі знає». Читаючи не тільки художні книги, а й
публіцистичні нариси, періодичну пресу, спілкуючись в Інтернеті
справжній вчитель поповнює свою духовну скарбницю, несе її відлуння
своїм вихованцям.

Джерелом натхнення на збагачення себе новими знаннями, на думку
педагога, є природа, оскільки краса природи загострює сприймання і
пробуджує мислення дітей, де думка дитини виявляється у її активному
ставленні до навколишнього світу» ( том 3, с.238) Проте не сама природа,
а запитання, що виникають у процесі її спостереження, встановлення
причиново-наслідкових зв’язків, є джерелом формування «учня-мислителя».
Тому вчителеві треба намагатись жити в єдності з природою, проводити
уроки в «Школах радості», в «Зелених класах», які є в наявності нині в
кожній школі.

Так, у плідній спадщині В.О.Сухомлинського той, хто вважає себе
Вчителем, знайде відображення оригінально, нестандартно розроблених
складних проблем навчання, освіти, виховання і розвитку дітей. Найкращий
шлях їх пізнання пролягає через предметне ознайомлення з життєвим
досвідом Василя Олександровича, через серйозне ґрунтовне вивчення і
творче практичне використання його педагогічної спадщини у власній
навчально-виховній діяльності. Сучасному вчителеві варто лише
професійно, гуманістично зорієнтуватися в тому, що є неперехідним і
неперебутнім у його всесвітньо-визнаних працях і зуміти індивідуально
поставитися до наявних атрибутів, співзвучних нинішньому сучасному
суспільстві.

У «Розмові з молодим директором школи» Василь Олександрович зауважив:
«Продовжуючи себе у своїх вихованцях, ми творимо не тільки людину. Ми
творимо самий час. Дух часу, взаємовідносини між людьми – все це
залежить від того, які ми з вами, від того, яка школа, що їй народ
ввіряє своє майбутнє, від того, яке керівництво школою.» Вдумаймося в ці
слова!

Література

Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Вибрані
педагогічні твори: в 5 т., К., 1976, т.4, с.391-626

Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Вибрані педагогічні твори: в 5
т., К., 1976, т. 2, с.417- 670

Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибрані педагогічні твори: в 5
т., К., 1976, т. 3, с.7-279

Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа. Вибрані педагогічні твори: в
5т., К., 1976, т. 4, с.7-390

Сухомлинський В.О. Вчити вчитися. Вибрані педагогічні твори: в 5т., К.,
1976, т. 5, с.426- 436

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020