Реферат на тему:
Підготовка дитини до навчання в школі
Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя,
який пов’язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із
відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими
проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це
додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель,
іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто
породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в
сім’ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками
єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є
продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш
важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних
реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу
наступності дошкільної та початкової освіти.
Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної
освіти
Необхідність наступності в роботі пов’язаних між собою ланок навчання
обґрунтована в працях Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К.
Ушинського, С. Русової. На початку XX ст. Н. Лубенець стверджувала, що
«…починати виховання дітей зі школи – означає зводити будівлю на піску
і без фундаменту». Своєрідним уточненням цього положення є міркування Є.
Тихеєвої, яка вважала, що «старший ступінь дитячого садка на одну
третину вже школа, а молодший ступінь школи на одну третину дитячий
садок».
Саме в ці реалії закорінений принцип наступності, який, будучи одним із
найголовніших психолого-дидактич-них принципів, передбачає тісні
взаємозв’язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці
взаємозв’язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її
як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і
методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній
орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність,
наступність навчання і розвитку.
Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового
періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з
попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість
навчально-виховної роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть
пред’явлені дітям в школі, а з іншого — на опору вчителя на досягнутий
старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному
закладі, сім’ї, знання, навички і досвід дітей; на активне використання
їх у навчально-виховному процесі.
Наступність утворює простір для реалізації в педагогічному процесі
дитячого садка і школи єдиної, динамічної та перспективної системи
виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання
старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових
умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей
психологічними труднощами. При цьому забезпечується природне і комфортне
їх входження в нові умови, що сприяє підвищенню ефективності виховання і
навчання учнів з перших днів перебування в школі.
Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є
спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний
розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв’язок програм,
методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак
структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому
садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або
ігрові методи проведення занять у школу є непродуктивними. Водночас
елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на
заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в
школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв’язок, розширення,
поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і
навичок.
З проблемою наступності навчання і виховання пов’язана проблема їх
перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку
дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність
навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів
підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності
навчання і виховання — врахування школою рівня знань, умінь і навичок
дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально-ігрової до
навчальної діяльності.
Наявність внутрішнього зв’язку в змісті навчально-виховної роботи,
методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у
дитячому садку і молодших класах школи забезпечує цілісність процесу
розвитку, навчання і виховання дитини.
Готовність дітей до шкільного навчання
Одним із обов’язків сім’ї і дошкільних установ є підготовка дітей до
школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток.
Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає
у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко
вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають
цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності.
Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання
в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою
соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в
реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед
обов’язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є
навчання.
Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою
психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її
успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна
(психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій
розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше
сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної
діяльності.
Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:
1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні
дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні
пізнавальної діяльності і мис-лительних операцій; у володінні елементами
навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це
забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу,
свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання
різноманітних шкільних обов’язків. Свідченням мотиваційної готовності є
наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції
майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про
школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у
прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної
діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.
2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність
дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і
спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності,
зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові
зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю
самостійно і відповідально виконувати навчальні обов’язки, бути
організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу.
Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою,
оскільки вона пов’язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з
її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння
дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні
імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до
кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для
дитини.
3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у
загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками,
які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова
готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з
навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної
діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам’яті,
сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних
умінь і загалом навчальної діяльності.
Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень
здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і
вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від
дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах
тощо.
4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це
важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності,
переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у
якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та
спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як:
нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати
спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.
Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що
забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне
оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.
Адаптація до шкільного навчання
Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного навчання є її
позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем
навчального матеріалу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при
виконанні завдань, охоче виконання громадських обов’язків і доброзичливе
ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність
процесу соціальна-психологічної адаптації до школи — активного
пристосування дитини до класу, вчителя, свого місця у школі.
Високий рівень адаптації дитини забезпечують виховання її у повній
сім’ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й
матері, правильні методи виховання у сім’ї; позитивне ставлення до дітей
вихователя старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне ставлення до
дітей учителя першого класу; функціональна готовність дитини до навчання
у школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас;
задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого
становища в групі однолітків. З урахуванням цього грузинський
педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджував, що дітей-шестиліток
потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба),
а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль
вчителя, значення і зміст його вимог і оцінок.
Про наявність внутрішньої позиції школяра свідчать позитивне ставлення
до вступу в школу як до природного і обов’язкового явища в своєму житті;
уявлення про школу та шкільний зміст занять, інтерес до занять з
навчання грамоти і лічби; надання переваги колективним заняттям над
індивідуальними; позитивне ставлення до вимог дисциплінованої поведінки,
очікування оцінки; визнання авторитету вчителя.
Період соціально-психологічної адаптації триває від 10—18 днів до 1—3
місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання
внутрішньої напруженості, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з
дорослими тощо). Низький рівень адаптації проявляється у негативному
ставленні до шкільного навчання, переважанні негативного настрою,
відсутності інтересу до навчальних занять, недбалому виконанні завдань,
небажанні самостійно працювати. Це засвідчує факт шкільної дезадаптації
дитини — прояву психогенного формування особистості, що зумовлений
особливостями її об’єктивного і суб’єктивного статусу в школі та сім’ї і
може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому.
Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені
нерівномірностю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції
поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують
особливої уваги, індивідуальної роботи вчителя. Складно адаптуються
також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони
відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мов-леннєво-мислительних
операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в
оволодінні письмом (С. Ладивір). Особливо важко першокласникам, які
мають проблеми розвитку мовлення, мислительних операцій (порівняння,
узагальнення, аналіз, синтез, умовис-новки, розмірковування).
З огляду на це в роботі зі старшими дошкільниками вихователі повинні
уважно аналізувати особливості їхнього розвитку, прогнозувати імовірні
проблеми в школі, спрямовувати зусилля на розвиток їхніх знань, умінь і
навичок, що максимально полегшило б адаптацію в шкільному середовищі.
Спільна робота дошкільного закладу і школи
У багатьох країнах з метою забезпечення неперервності дошкільної та
початкової освіти створюють спільні навчально-виховні заклади.
В Україні на початку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні
комплекси «дошкільний заклад-шко-ла» (на базі дитячого садка) та
«школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській
місцевості з метою задоволення потреб населення в освітніх послугах,
раціонального використання приміщень, а також можливості навчання дітей
як дошкільного, так і молодшого шкільного віку в одному освітньому
закладі. Нині вони впроваджуються і в містах.
Будучи відкритою і динамічною соціальною системою, школа-дитячий садок
та дитячий садок-школа є відносно автономними навчальними закладами з
власним способом внутрішнього життя. Поєднання дошкільної і початкової
освіти в такому малокомплектному навчальному закладі створює передумови
для реалізації індивідуальності кожного вихованця, що значно складніше
зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об’єднання у комплексі
двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для
психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу. Особливо
корисним для розвитку соціальної компетентності дітей є перебування їх у
різновіковому колективі.
У дошкільному закладі важливо забезпечити зв’язок вихованців і педагогів
дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи,
відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших
школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками старшої
(підготовчої) групи. Побутує також практика взаємовідвідування
вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному
закладі та початковій школі (свято знань, посвята у школярі, букваря,
випуску з дитячого садка).
Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого
вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей,
виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах;
повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну доброзичливу
атмосферу.
Доцільно в дитячому садку розвивати практику попереднього знайомства
(якщо це можливо) з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з
роботою випускної групи, вивчення індивідуальних особливостей дітей,
участь у їхніх справах.
Взаємозв’язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на
інформаційному (семінари-практикуми з обговорення програм і планів
навчально-виховної роботи, створення дидактичного матеріалу) і на
діяльнісному (обмін новаторськими методиками, досвідом організації
навчальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне
консультування) рівнях. Усі вони мають усвідомлювати, що підготовка
дітей до школи, яка є одним з головних завдань дошкільної освіти, має
спрямовуватися на всебічний розвиток особистості.
Література
АлексєєнкоТ. Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї. — К., 1997.
Бурова А., Долинна О., Низковська О. Планування освітнього процесу в
сучасному дошкільному закладі // Дошкільне виховання. — 2002. — № 11.
Буре Р. С. Готовим детей к школе. — М., 1987.
Воспитателю о работе с семьей / Под ред. Н. Ф. Виноградовой. — М., 1989.
Детский сад и семья / Под ред. Т. А. Марковой. — М., 1986.
Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г.
Са-моруковой. Ч. 2. — М., 1988.
Завтра в школу / За ред. В. К. Котирло. — К., 1977.
Каптерев П. Ф. Педагогический процесс // Избр. пед. соч. — М., 1989.
Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение старших
дошкольников. — К., 1986.
Котырло В. К., Ладывир С. А. Детский сад и семья. — К., 1984.
Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в
школе. — М., 1991.
Кузь В. Школа — центр воспитания. — М., 1991.
Лаврентьева Г. Комп’ютерно-ігровий комплекс у дошкільному закладі //
Дошкільне виховання. — 2003. — № 1.
Лешли Д. Работать с детьми, поощрять их развитие и проблемы: Пер. с
англ. — М., 1991.
Мчедлидзе Н. Б. Место игры в педагогическом процессе детского сада //
Психология и педагогика игры дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, А.
П. Усовой. — М., 1966.
Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка і школи / За ред.
3. Н. Борисової. — К., 1985.
Новоселова С. Л. Развивающая предметная среда. — М., 1995.
Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1969.
Основы дошкольной педагогики / Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.
Островська Л. Ф. Сімейне виховання дошкільника. — К., 1977.
Педагогічна культура молодих батьків. — К., 1995.
Петроченко Г. Г. Развитие детей 6—7 лет и подготовка их к школе / Под
ред. А. М. Леушиной. — Минск, 1982.
Плохій З. П., Дьоміна І. С. Методичні рекомендації для працівників
навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». — К., 1988.
Постовий В. Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. — К., 1994.
Помощь родителям в воспитании детей. — М., 1992.
Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі.
Інструктивно-методичний лист МОН України (№1/9-434 від 01.10. 2002) //
Дошкільне виховання. — 2002. — № 10.
Проскура О. В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з
першокласниками. — К., 1998.
Рыжова Н. А. Развивающая среда дошкольных учреждений. — М., 2003.
Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К., 1997.
Савченко О. Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок
освіти // Дошкільне виховання. — 2000. — № 11.
Скуратівський В. Берегиня. — К., 1987.
Сластенин В. А., Исаев И .Ф., Шиянов Е. Н. Общая педагогика. — М., 2002.
Спиваковская А. С. Как быть родителями. — М., 1986.
Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.
Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К., 1978.
Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників
та іграшок дошкільного навчального закладу//Дошкільне виховання. — 2002.
— № 10—11.
Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. — К., 1974.
Фромм А. Азбука для родителей. — М., 1991.
Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей: концепции, направления и
перспективы. — М., 1993.
Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. — Л., 1989.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
