Педагогічні технології формування особистості в контексті сучасних соціальних змін (реферат)

Реферат на тему:

Педагогічні технології формування особистості в контексті сучасних
соціальних змін

Розвиток людства супроводжується соціальними змінами, які обумовлюють
процеси трансформації особистості й вимагають певних перетворень в
освітньо-виховній сфері. Ці питання порушуються в роботах В.Кременя,
І.Беха, К.Корсака, Є.Хрикова та інших науковців. У цьому контексті
важливого значення набувають педагогічні технології, спрямовані на
формування особистості. Мета статті – висвітлити провідні тенденції, що
детермінують певні особистісні зміни, визначити педагогічні технології,
застосування яких може сприяти корекції особистості відповідно до вимог
сучасності.

Сьогодні можна з певністю стверджувати: соціальні тенденції, що
окреслилися на межі століть, є головними, зумовлюючи розвиток нашої
цивілізації у ХХІ столітті. У попередні роки на сторінках різних
наукових видань розгорнулася дискусія з питань завдань і змісту
педагогічної науки на новому історичному етапі. Науковців цікавив як
вплив глобальних цивілізаційних процесів, так і чинники, що впливають на
формування українців у пострадянському соціокультурному середовищі [3].
У контексті нашого дослідження ключовим є положення, що головна фігура
цього дискурсу – особистість, її провідна роль у подальшому розвитку
людства. Розглянемо це положення більш детельно.

До першої тенденції відносять перехід людства від індустріального
виробництва до науково-інформаційних технологій. Цей процес сприяє
народженню третього типу суспільства – інформаційного (чи
пост-індустріального), де форма власності на засоби виробництва й
основні передумови його успішності та розвитку безпосередньо залежить
від людини, тобто рівня її особистісної розвиненості.

Друга тенденція – це тенденція до глобалізації. Сьогодні всі розуміють,
що процес глобалізації порушує не тільки питання інтергації країн,
взаємозв?язку між народами, створення єдиного економічного та
інформаційного простору тощо. Здебільшого він сприяє (і це визнають як
найсуттєвіше у процесі організації людської взаємодії) загостренню
конкуренції, поширенню її на планетарному рівні, охопленню нею не тільки
економіки (як це спостерігалося на початку глобалізаційного процесу), а
й усіх сфер життєдіяльності людей. Як приклад глобалізаційних процесів у
культурно-освітній сфері можна розглядати прийняття Спільної декларації
міністрів освіти Європи (на зустрічі в Болоньї 19 червня 1999 року) про
Європейський регіон вищої освіти.

У цьому контексті перед людиною постає завдання бути настільки
професійно підготовленою, особистісно розвиненою, автономною, щоб вона
могла здійснювати відповідну до потреб суспільства ефективну й
конкуретоспроможну не лише професійну, а загальну життєдіяльність.

Наступна, не менш важлива, ніж попередні – тенденція взаємодії, або
“зіткнення” культур Заходу і Сходу. Вона також зумовлює певну низку
проблем як в організації діяльності, зовнішніх проявів людей, так і в їх
внутрішньому формуванні: світогляд, система морально-ціннісних
орієнтацій, переконань тощо.

Стосовно соціальних змін, які відбуваються безпосередньо в нашій країні,
можна зазначити, що всі вони проходять на тлі соціокультурного спадку
радянських часів [4]. Серед яких, що негативно впливають на формування
особистості, можна виокремити:

переконання щодо марності власних зусиль у вирішенні особистих проблем;

низьку суспільно-громадянську активність, безпорадність щодо ефективного
впливу на суспільне життя, політичні й економічні зміни;

відсутність здібностей до критичного аналізу, навичок селекції й
оцінювання інформації, що здобувається через ЗМІ: друковані видання,
радіо і телебачення;

підпорядкування власних думок і пріоритетів колективним відсутність
зразків індивідуального способу життя та корпоративних принципів
організації діяльності;

недостатня розвиненість емпатії та рефлексії.

Перераховані тенденції соціальних змін – як глобальні, так і регіональні
– безпосередньо впливають на формування особистості, на її становлення,
і, як наслідок – на спосіб організаціїї життя. Зважаючи на це, Міністр
освіти і науки України В. Кремень наголосив: “Завдання в освітній
політиці модернізувати, змінити освіту таким чином, аби вона найбільше
відповідала реаліям сучасності і готувала людину бути
конкурентоспроможною в дорослому житті” [3, 2]. Грунтується це положення
на новому парадигмальному підході – самоосвіті та самовдосконаленні
особистості.

ХХІ століття – це століття, коли зміна ідей відбувається швидше, ніж
зміна життя одного покоління. Відтак сьогодні недостатньо навчити учня
чи студента лише сумі знань і забезпечити цим самим
конкурентоспроможність цієї людини упродовж життя. Окрім надання базових
знань, необхідно реалізувати іншу функцію освітньої діяльності, а саме –
навчити дитину вчитись усе життя, здобувати знання та інформацію
самостійно й використовувати засвоєне в повсякденній практичній,
виробничій, громадській та іншій видах діяльності. Такий підхід до
формування особистості виходить за межі професійної спрямованості освіти
й охоплює насамперед сферу культурного життя [2]. Цей процес
пов?язується з самореалізацією особистості, і головного значення тут
набуває формування, розвиток та регуляція індивідуально-особистісних
якостей людини.

Отже, сьогодні перед освітою і вихованням стоїть завдання: формувати
особистість з такою системою психофізичних якостей, котрі б
забезпечували можливість реалізовуватися у ХХІ столітті.

Цю проблему, що постає перед сучасною вітчизняною педагогічною наукою,
досліджують усі ланки академічної науки. Так, на сесії Академії
педагогічних наук, що відбулася 8 квітня 2004 року, І.Бех наголосив на
необхідності створення особистісно-розвиваючого середовища, головним
завданням дії якого є вирішення особистісних проблем. Проаналізувавши
реалії сьогодення, до цих проблем відносимо: інфантилізм, бездуховність,
знецінення ідеалів, естетизація суто побутових явищ, дезадаптація,
театралізація життя, низька соціальна активність тощо. Саме ці прояви
життєдіяльності людини можна розглядати як вектори корекційного та
виховного впливу певних педагогічних технологій.

Перш ніж наголосити на педагогічних технологіях, вважаємо за доцільне
визначити сутність розуміння поняття “педагогічна технологія”. Аналіз
довідкової літератури дозволив виокремити такі дефініції.

H

????????¤????????1/2?Технологія – сукупність способів обробки або
переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих
операцій тощо [6, 106]. Технологія соціальна – сукупність прийомів,
методів та впливів, що застосовуються для досягнення цілей, висунутих у
процесі соціального планування й розвитку, вирішення різних соціальних
проблем (підвищення виробництва, здійснення організації управління,
цілеспрямованого впливу на громадську думку через засоби масової
інформації тощо) [7, 368]. Технологія навчання – це, за визначенням
ЮНЕСКО, в загальному розумінні – системний метод створення, застосування
й засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх
взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти [1, 306].

У наведених трактуваннях загальним виступає положення про те, що
технологія є багатовимірною системою певних дій, спрямованих на
отримання запрограмованого результату. Застосування технології як
педагогічного явища, спрямованого на формування особистості, передбачає
отримання таких результатів:

формування почуття гідності;

прагнення до незалежності;

усвідомлення відповідальності за власні вчинки й життєвий успіх;

виявлення неповторності людської особистості як носія унікальних
поглядів, переживань, прагнень;

підвищення особистої автономії, мобільності й активності;

розвинення емоційного інтелекту [5];

самореалізація у процесі творчого вирішення будь-яких питань
особистісного прояву.

У свою чергу, кожна педагогічна технологія складається з компонентів,
які забезпечують її унікальність, цілісність, доречність застосування в
межах певної групи людей тощо. До таких компонентів ми відносимо систему
методів, прийомів, засобів, форм та змісту роботи, що вказують на
призначення й можливості кожної конкретної педагогічної технології.

Якщо педагогічні технології – це система певних дій, обумовлених та
організованих своєю внутрішньою структурою, то до них можна віднести
такі загальновідомі й новітні педагогічні форми впливу на особистість
людини:

соціальні та психологічні тренінги;

молодіжні об?єднання;

система клубної роботи;

соціальні проекти та соціальні програми навчання;

соціальний театр, або форум-театр.

Більшість технологій існує вже багато років, а останню ми вважаємо
новою, хоча за кордоном вона досить поширена й популярна. Кожна
технологія має певне призначення.

Головною метою соціальних та психологічних тренінгів є корекція
особистісних проблем та вироблення типу соціальної поведінки. Ця
технологія нині проходить етап свого становлення, тому існує
різноманітна кількість концепцій та підходів до її втілення.

Молодіжні об’єднання та система клубної роботи мають давні історичні
корені. Їх педагогічна значущість як технологій формування людини
полягає в можливості самореалізації особистості у процесі творчого
виконання поставлених завдань. Разом з цим вирішується питання
організації міжособистісного спілкування, набувається соціальний досвід,
накопичуються позитивні емоції від успішно виконаної справи й зовнішньої
оцінки власної діяльності тощо.

Соціальні проекти та соціальні програми навчання. Ці технології в
Україні стають усе більш популярними. Головною їх специфікою є те, що
опанування новими способами організації життєдіяльності відбувається
одночасно з засвоєнням певної суми знань у свідомо створеному
рефлексійному соціокультурному середовищі. Прикладом таких технологій
можуть бути загальновідома соціальна програма “Рівний – рівному” та
соціальний проект “Політика гендерного паритету”, що їх впроваджує і
виконує Запорізька жіноча організація “Центр громадсько-соціальних
ініціатив”.

Менш відомою на теренах України є технологія соціального театру, або
інша її назва – форум-театру. Як засіб формування особистості соціальний
театр заснував Августо Боаль у Бразилії в 1955 році. Головним завданням
цієї соціально-педагогічної технології є залучення людей до розв?язання
гострих соціальних проблем, розвиток їх свідомості, підвищення
соціальної активністі, віднайдення та опанування концепції власної
поведінки. Ця форма роботи є досить поширеною за кордоном. В Україні
подібні соціальні театри існують поки що в трьох містах: Києві,
Миколаєві, Рівному. Унікальність її полягає в тому, що присутні є
одночасно і глядачами, і виконавцями театрального дійства. Крім цього,
по ходу дії вони можуть змінювати сюжет і вирішувати соціальні проблеми
за власним задумом разом із присутніми.

Формувальний вплив цієї педагогічної технології забезпечується багатьма
факторами. Під час пошуку позитивного рішення розвивається колективне
мислення, набувається досвід обміну думками, застосовується груповий
вплив взірця. Набутий досвід позбавляє страху перед несподіваною
ситуацією і як в наслідок цього знижується рівень агресії. У результаті
персоніфікації особистісного переживання через драматичну постанову
досягається моральна самостійність, безпосередність та емоційність
дискусії.

Запровадження соціального театру як педагогічної технології досягає
більш значної мети – стимулювання розвитку особистості молодої людини,
виховання позитивних якостей і зміцнення моральних принципів, що, у свою
чергу, сприяє духовному зціленню суспільства.

Таким чином, створення середовища, що розвиває особистість, активне
використання педагогічних технологій дозволяє сформувати педагога, з
високим рівнем професійну підготовку, здатного самостійно осмислювати
оточуючу дійсність і свідомо брати участь у громадській діяльності.

Окреслені в статті проблеми потребують подальшого дослідження й
розробки, особливо в напрямку практичного використання технологій
форум-театру, форм і методів його організації та проведення.

ЛІТЕРАТУРА

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. –
376 с.

Корсак К. Педагогіка ХХІ століття: проблеми та перспективи // Новий
колегіум. – 2001. – № 4. – С. 3-7.

Кремень В. Освітня політика у контексті соціал-демократичних цінностей
// Освіта, 2003. – № 54 (5071). – С. 2.

Ляшенко Л., Ластовченко І. Зміни соціокультурного середовища в Україні і
значення емоційної зрілості молоді // Рідна школа, 2003. – Січень – С.
31-33.

Носенко Е.Л., Коврига Н.В. Емоційний інтелект: концептуалізація
феномену, основні функції: [Монографія]. – К.: Вища школа, 2003. – 126
с.

Словник української мови / ред. І.К. Білодід, ред. тому А.А. Бурячок,
Т.М. Гнатюк. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.10. – 658 с.

Социологический энциклопедический словарь / Ред.-координатор Г.В.
Осипов. – М., 1998. – 488 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *