Основні засади уроку літератури рідного краю у Севастополі (реферат)

Реферат на тему:

Основні засади уроку літератури рідного краю у Севастополі

Зміна епох диктує свої пріоритети, незмінною ж цінністю, етичною й
логічною необхідністю залишається відчуття рідного краю. Рідний край –
той, що народжує, той, що навколо нас, той, що постійно відлунює в нашій
душі. Він частка тієї сили, яку особистість зберігає протягом усього
життя. Рідний край викликає особливі почуття, бо він частка тієї рідної
сили, яку особистість зберігає упродовж усього життя. Земля, де людина
народжується чи самостверджується, супроводжує її завжди, упродовж
усього життєвого шляху, у період вільних міграцій стає «малою
батьківщиною», реальністю не лише фізичною, а в більшій мірі — духовною
й етичною, бо здійснює помітний вплив на формування елементів світогляду
й уподобань особистості.

Часто трапляється так, що десь поруч живе неординарна, талановита
людина, а школярі того й не знають. У їхній уяві складається враження,
що десь далеко, жили чи живуть відомі митці, про яких знає вся Україна,
Європа, світ — тут же, у малій батьківщині, таких немає. На щастя, у нас
є талановиті, неординарні особистості, севастопольська і кримська земля
багата талантами, треба тільки їх помічати та відкривати для себе, і
тоді ще милішим, дорожчим і більш значущим стане рідний край.

Упродовж останніх років до чинної програми введено уроки літератури
рідного краю, що уможливлюють побачити той світ, який осмислений творчою
уявою творця словесного мистецтва, вирушити у літературну подорож і
зустрітися з героями творів письменників-земляків, запросити митців на
урок, адже в Севастополі і Криму їх понад сорок. У Севастополі активно
працювали й нині працює чимало цікавих, яскравих, визначних творчих
індивідуальностей. Це поети, журналісти, прозаїки, літературні критики й
літературознавці, драматурги, вчені-гуманітарії, актори театру й кіно,
ватажки й керівники літературного процесу, композитори, публіцисти,
кінорежисери, художники. Літературний Севастополь — це потужна панорама
творчих, самобутніх постатей, і це посилює його образ як скарбниці
талантів. Цю тезу доцільно розвивати засобами освітнього й особистісно
формуючого потенціалу сучасної школи.

Тема літературного краєзнавства на сучасному етапі розробляється у
працях Я.Голобородька [1], О.Неживого [3], В.Шуляра [5], М.Лісової [2] ,
Л.Старовойт [4] та ін. У цій специфічній галузі науки про літературу,
предметом якої є вивчення літературних творів, художніх образів,
навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і
людьми певного краю, значуще місце посідають саме уроки літератури
рідного краю.

Попри те, що сучасні педагогічні технології створюють широкі можливості
для вибору адекватних навчальному матеріалу методів і прийомів, відсутні
спеціальні методичні розробки з урахуванням регіональних аспектів
вивчення україномовної літератури, специфіки проведення уроків (що є
очевидною: матеріал великого обсягу, значна вага самостійної діяльності
учнів тощо), зумовили тему даної статті.

У філософському сенсі велике значення для формування і розвитку картини
світу має культура, у якій виховується і соціалізується індивід,
зокрема, школяр. Вивчення словесного мистецтва завжди містить у собі
експресивний компонент, пов’язаний з емоційною тональністю і викликають
у підсвідомому й свідомому потенціалі особистості позитивно чи негативно
зорієнтований образ певних реалій. Наявність емоційної забарвленості
допомагає розробити певну категорію у свідомості особистості чи групи
людей.

У мінімоделі Севастополя відбивається історія і праісторія. На
севастопольській землі проходили неординарні події історичного й
культурологічного значення, народжувалися й мешкали визначні постаті,
засновувалися й розвивалися непересічні явища. Севастополь постійно
викристалізовує власне майбутнє, контури того, що в ньому незабаром
відбудеться.

У загальноосвітніх закладах Севастополя останнім часом спостерігається
парадоксальна ситуація: завдяки інформаційному буму учні на основі
макрознань формують свій макросвіт, але через обмежений обсяг відомостей
щодо «малої батьківщини» вони обкрадають себе, недооцінка рідного краю
переходить у глибоке його незнання. Відтак рідний край у дорослому житті
сьогоднішніх школярів може не відбити «великий світ» у відносній
мінімоделі. Причиною такого стану виступають певні соціально-історичні
чинники.

Відповідно до Конституції України Севастополь є містом, що має
спеціальний статус. Постійне населення Севастополя за результатами
Всеукраїнського перепису 2001 року — 377 200 чоловік. 71,6 %
севастопольців – етнічні росіяни, 22,4 % — етнічні українці. Для 90,6 %
севастопольців рідною є російська мова, для 6,8 % — українська.
Історично корінними севастопольцями є лише 1 — 2 % населення Севастополя
– ті, хто жили у ньому до Великої Вітчизняної війни або їхні прямі
нащадки. Практично всі жителі Севастополя є переселенцями або дітьми
переселенців з інших регіонів СРСР, переважно Росії, а також України.
Для великої кількості севастопольців Севастополь не є рідним містом;
їхні діти, що народились у Севастополі, мають дві (а то і три) “малі
батьківщини”: окрім Севастополя — місця походження їхніх батьків. Таким
чином, абсолютна більшість севастопольців не має стійкого історичного
зв’язку з Севастополем, і для більшості з них історичною або “малою
батьківщиною” є різні регіони Росії. Переважно з Україною, а не Росією,
СРСР чи СНД, себе самоідентифікують лише вихідці з Західної та
Центральної України, а також наймолодше покоління, що не встигло
захопити часи СРСР та російського сепаратизму 90-х років. Навчання
українською та російською мовами провадиться лише у 1 школі та 2
гімназіях, в яких українською мовою навчається 2% від загальної
кількості. Українська мова та українська література як предмети
вивчаються у всіх загальноосвітніх навчальних закладах Севастополя. За
попередні роки українські словесники, які працюють в умовах
неоднорідного мовного середовища, досягли значних успіхів, про що
свідчать результати регіональних та загальноукраїнських конкурсів та
олімпіад школярів, конкурси педагогічної майстерності учителів
української мови та літератури.

Наголошуємо на своєрідній взаємодії світів: макросвіт школяра впливає на
сприйняття рідного краю, але й він певними подіями, процесами здійснює
вплив на великий світ. Тобто, макросвіт переважної більшості учнів
севастопольських шкіл формується з цілісності й синтезу чисельних рідних
країв.

Виходячи з того, що поняття “рідний край” в більшій мірі емоційне, ніж
наукове, словесник має зважити саме на емоційно-розумове сприйняття
своєї “вітчизни” дітьми шкільного віку. І тоді фундаментальна категорія
“вітчизна” може стати вихідною точкою, яка переноситься (у результаті
власного відчуття, традицій сім’ї, часто завдяки пресі і суспільній
свідомості) та ідентифікується з більш широкою територією і національним
обширом. Етичною нормою для більшості має стати необхідність вивчення
рідного краю, що виступає експонентом інтелектуального рівня, мірилом
цивілізованості.

У процесі оволодіння різноаспектними знаннями вивчення рідного краю стає
для школяра одним з чинників сучасного гіперскладного макросвіту і як ще
одне джерело знань про нього.

Це необхідно врахувати на стадії формування особистості, коли є
об’єктивна потреба й фізіологічна необхідність у різноякісній,
різнорідній інформації, де провідну роль виконує саме література у
зв”язку з надзвичайно важливою сферою виховання культури, самосвідомості
та духовності. Зважаючи на особливості вивчення української літератури у
школах міста Севастополя, учителям необхідно навчитися засобами
словесного мистецтва неупереджено формувати не лише громадянина світу,
громадянина України, а патріота своєї землі, толерантного,
висококультурного, що вміє чути себе й розуміти іншого, жити в єдиному
культурно-цивілізаційному світі.

O

O

: < * , t v Kхудожньо-естетична вартість (не лише цікава й актуальна тематика і проблематика, але й мистецьке використання мотивів, образів, символів, мовно-тропеїчна організація тексту тощо ). У цьому плані цікавими для аналізу можуть стати мотиви образів драматизму людського буття у поезії Володимира Проценка чи багатоплановість пошуків гармонії життя у Дмитра Черевичного; ритмомелодика лірики Олени Гринник і Валентини Невінчаної чи залюбленість у рідну мову Дмитра Вітюка й Данила Кононенка. Щоб у дітей сформувалося уявлення про істинну філософію культури свого краю, учителю слід уміло поєднувати художню літературу з образотворчим мистецтвом, музикою, архітектурою тощо. Так, розглядаючи у 9 класі пейзажну лірику Ореста Корсовецького, Анатолія Студецького, Віктора Гуменюка, Світлани Кочерги, Миколи Гука та ін., варто використати малярські роботи Максиміліана Волошина або місцевих художників Тетяни Міхно, Олексія Дрича, Олександра Євтушка; музичну класику, що підживлює тему, або твори земляків, наприклад, учителя і композитора Т.Великодворської. У даному випадку творчий синкретизм можна розглядати на уроці як вагомий екзистенційний чинник, що своєю чергою забезпечує формування естетичних смаків, переконань, ідеалів школярів відповідно до людинознавчої та українознавчої традицій. А значущість уроків полягає у виробленні особистісного ставлення учнів до художньої літератури рідного краю, щоб допомогти учневі самовиразитися, самоствердитися й усвідомити, що митці-земляки не тільки відображають своє сприйняття й розуміння світу, а й передають енергію власного бачення життя з його добром і злом, красою і потворністю і цим допомагають дитині творити своє Я в єдності з природою, людством, нацією, рідним краєм, як це робить, наприклад, Світлана Кочерга: Батьківщина – це гойдалка на ланцюгах. Поза нею - нема ланцюгів. Ніхто тебе і не гойдатиме. (Із збірки віршів „Тенета мовчань”) Уроки, пов’язані з вивченням україномовної літератури Севастополя й Криму, мають демонструвати сучасний погляд на літературу як мистецтво, нову роль у формуванні суспільної свідомості, звільненої від усталених канонів, вироблених попередніми десятиліттями стереотипів. Урок літератури рідного краю має бути не аморфним, а втілювати конкретну ідею, що виходить з функцій літератури (естетичної, інформативної, ігрової, виховної) та орієнтовану на очікуваний результат; ґрунтуватись на методологічних принципах, мати відповідні завдання, мати акцент на спеціально дібраних методах та прийомах організації навчальної та виховної діяльності . Виходячи з мети уроку літератури рідного краю, необхідно створювати можливості осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців Севастополя і Криму, космосу духу земляків, реалій дійсності, сприйняття й поцінування їхнього художнього набутку, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян. Тому пропонуємо надати увагу принципам, що перегукуються з ідеями В.Шуляра: 1.Розуміння учнями україномовної літератури свого краю як художнього відображення духовного життя народу і тієї спільноти, яка оточує дитину. 2.Урахування вікових, психологічних і пізнавальних особливостей школярів та динаміки особистісного сприймання літератури. 3.Принцип портретності у доборі літературно-краєзнавчого матеріалу та глибоке знання вчителем історії літератури рідного краю та об'єктивне його потрактування в культурно-мистецькому просторі. 4. Наступність у розвитку зв'язного мовлення з вивченням творів літератури рідного краю й теоретичних розділів навчальної програми. Своєрідність моделі уроку літератури рідного краю, особистісно зорієнтований підхід ставить вимоги щодо формування навчальних завдань, а саме: 1.Виразно читати, знати напам”ять окремі тексти. 2.Переказувати, стежити за чіткістю та логічністю відповідей на запитання, висловлювати свої враження від почутого, прочитаного, побаченого. 3.Вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, систематизувапи знання та робити висновки. 4. Давати характеристику художнім образам і явищам. 5.Розвивати комунікативно мовленнєві вміння учнів шляхом створення творів малої форми в усній та писемній формі (перекази з творчим завданням, багатоваріантні мініатюри, есе ). Великої ваги набуває проблема добору адекватних методів навчання, серед яких найбільш прийнятними, на нашу думку є: бесіда за змістом прочитаного, твору; бесіда з елементами лекції; бесіда з елементами диспуту; розповідь; художня розповідь; заочна подорож; конкурс знавців літератури рідного краю; інсценізація ; а також лекція; оглядова лекція тематичного характеру; семінар за творчістю письменника; диспут; конференція; зустріч і розмова з письменником; екскурсія або заочна подорож; обговорення проблеми за круглим столом (у старших класах) Залежно від мети і завдань уроку, особливостей жанру художнього твору, обраного вчителем методу проведення заняття можна використати різноманітні прийоми роботи: повідомлення; художню розповідь; виразне читання та інсценізацію; читання творів і уривків уголос; "оживлення" подій ; підготовку й обговорення відгуків про прочитане; дослідно-пошукову роботу в місцевих бібліотеках, музеях; виписування образних висловлювань, підготовку виставок літературних творів; інтерв'ю з автором, його рідними, друзями, знайомими; виставку учнівських ілюстрацій до твору; сценічні замальовки, фрагменти відеофільмів тощо. Одним з найвагоміших завдань учителя на уроці літератури рідного краю є формування творчої особистості, мислячої людини, яка розумітиме і відчуватиме силу і красу художнього слова. Досягти це можливо через використання таких форм навчальної діяльності, як семінари, конференції, диспути, композиції, рольові ігри, інтегровані уроки. З причин нерозробленості типології уроків літератури рідного краю сучасною методичною наукою вони можуть бути як традиційними так і нестандартними. Отже, вивчення літератури рідного краю допоможе формуванню і розширенню картини світу у межах культури, у якій виховується і соціалізується школяр. Проблема вивчення літератури рідного краю увиразнюється у зв`язку з вивченням російської та української літератур, що своєю чергою також впливає на формування образу світу, виступає важливим засобом взаємодії конкретної людини і світу, її когнітивної карти, символу світобудови та архетипів. Останні визначається як цілісна багаторівнева система уявлень людини про світ, інших людей, про себе і свою діяльність, система, яка опосередковує, переломлює через себе будь-який зовнішній вплив. Саме це й необхідно врахувати учителю-словеснику для розробки моделі уроку літератури рідного краю у такому незвичному регіоні, як Севастополь. Ураховуючи ментальність севастопольських школярів, велику вагу має деталізування знань щодо рідного краю з метою формування в особистості не просто його стійкого позитивного образу, а й свідомого сприйняття “малої батьківщини” як однієї з вічних категорій, однієї з вихідних позицій у її розвитку. Сподіваємося, що на уроці літератури рідного краю учитель надасть школярам можливість знати й розуміти себе та інших, співвідносити себе з іншими, вдаватися до власних оцінок, в контактах з навколишнім світом цивілізовано реалізувати свій і чужий потенціал. Література: 1. Голобородько Я. Вивчення культурософії рідного краю // Збірник наукових праць ХДПУ. Педагогічні науки.-2001.-№Х1Х. – С.24-29 2. Література рідного краю: посібник-хрестоматія // За ред.. Л.Старовойт, А.Ситченка. – Миколаїв, 1993 3. Лісова М. Мета уроків літератури рідного краю –поєднати образне мислення з логічним // Сі. Шк.., - 2001. - № 2—21. –С.3 4. Неживий О. Література рідного краю: Підручник-хрестоматія –Луганськ: Знання, 2001. -64с. 5. Шуляр В. Уроки літератури рідного краю: технологія підготовки та проведення // Диво слово. -2003. -№7. –С.34-39

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *