Неуспішність учнів і шляхи її подолання
Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтовно досліджували відомі
вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними,
контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить
приблизно 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою ускладнює
роботу вчителя.
У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які
характеризують це явище: неуспішність і відставання. В. Цетлін дає таке
їх визначення.
Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти,
фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці
чверті, півріччя).
Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних
етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для
визначення успішності.
Неуспішність і відставання взаємопов’язані. Неуспішність — наслідок
процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.
Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому
розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18,
негативному ставленні до навчання — 14, негативному впливі сім’ї,
однолітків — 13, великих прогалинах у знаннях — 11, слабкому здоров’ї,
втомлюваності — 9, слабкій волі, недисциплінованості — 8%.
Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке
відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або
постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне
відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна
подолати.
В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у навчанні: а) не може
пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв’язання
самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв’язання;
б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти
правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; в)
пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук,
потрібні напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно
(міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не
контролює себе; ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи,
сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила,
пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат
і хід роботи; д) не може відтворити визначення понять, формул, доведень,
викласти систему понять, відійти від готового тексту; е) не розуміє
тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак
відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.
Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки
фізичного та психічного розвитку (слабке здоров’я, нерозвинута пам’ять і
мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень
вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі,
недисциплінованість, відсутність почуття обов’язку і відповідальності);
3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до
знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація
індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка
підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім’ї (низький
матеріальний рівень життя сім’ї, негативне ставлення батьків до школи,
відрив дітей від навчальної праці та ін.).
Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і
дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке
здоров’я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у
дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі
частіше, ніж у дівчат.
O
б подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати
заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання;
координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.
У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та
навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву,
пам’ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують
інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до
неуспішності.
Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з
невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх
проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях.
Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є
обов’язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих
занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не
знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен
відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів
заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні
уроків.
Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо
завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є
допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили,
бажання працювати якнайкраще.
Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і
водночас суто індивідуальними.
З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять
спосіб розв’язання задач, працюють більше, повільнішими темпами.
Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять
розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує
новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття.
Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.
Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на
її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги
на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне
вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з
методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення
внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.
Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна
підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він
зобов’язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти
встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному
конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити
до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість,
доброзичливість.
Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи
вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл
мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися
непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також
з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого
класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення,
послаблення пам’яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх
до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги,
особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони
«вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і
можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.
Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна
однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість.
Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом,
використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час
вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп
засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом.
Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у
знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого
просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне
значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей).
У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо,
залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.
У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією
навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих
готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп’ютери для
індивідуальної роботи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
