Модель формування в майбутніх інженерів потреби у творчій самореалізації (реферат)

Реферат на тему:

Модель формування в майбутніх інженерів потреби у творчій самореалізації

У нових соціально-економічних та організаційних умовах роль інженера
порівняно з його роллю в умовах командно-адміністративної системи
зростає. Окрім традиційного розуміння інженерної діяльності як творчої,
сучасні роботодавці очікують від випускників технічних ВНЗ готовності до
прийняття нетрадиційних рішень, прагнення самовдосконалюватися, бажання
реалізувати максимум своїх потенційних можливостей. Це вимагає творчого
ставлення до справи, високого рівня сформованості потреби у творчій
самореалізації у певній професійній галузі.

Творчість, пов’язана з необхідністю відходу від традиційних рішень, з
пошуком нових шляхів досягнення навіть традиційних цілей, – це
невід’ємна частина трудової діяльності сучасного інженера [7; 9; 10].
Цієї думки дотримуються всі дослідники особливостей інженерної
діяльності, що знайшло своє відображення у тих вимогах до випускника
інженерного ВНЗ, сформульованих на Всесвітньому конгресі з інженерної
освіти в 1992 році: професійна компетентність; комунікативна готовність;
розвинута здатність до творчих підходів у вирішенні професійних задач;
стійке позитивне ставлення до своєї професії, прагнення до постійного
особистісного та професійного вдосконалення; володіння методами
техніко-економічного аналізу виробництва з метою його раціоналізації,
оптимізації та реновації; розуміння тенденції та основних напрямків
розвитку науки та техніки [9, с.53]. Це означає, що молодий інженер,
прийшовши на робоче місце після закінчення ВНЗ, має продемонструвати
розвинуту здатність до творчих підходів, тобто розвиток її має відбутися
під час його навчання, що викликає необхідність формування в студентів
потреби у творчій самореалізації та розвитку його творчих здібностей з
перших днів перебування у вищій школі.

Залежність науково-технічного прогресу від творчості інженерів
спрямувала зусилля психологів та педагогів на розробку методів
діагностики творчих здібностей та стимуляції творчої активності. Питання
технічної творчості висвітлено у працях Г.Альтшулера, В.Блохіна,
М.Давлєтшина, А.Есаулова, М.Зіновкіної, Ю.Іванова, К.Зуєва, І.Калошиної,
В.Міхельковича, В.Моляко, В.Морозова, В.Радомського, О.Романовського,
А.Савенкова, Ю.Фокіна, Е.Чугунової та ін. Для активізації технічної
творчості та розвитку необхідних для неї якостей у різні часи
пропонувалися морфологічний аналіз, синектика, методи контрольних
питань, матриць відкриття, мозкового штурму, творчого інженерного
конструювання, теорія розв’язання винахідницьких задач,
психоевристичного програмування, гірлянди випадковостей та асоціацій,
стратегія семикратного пошуку та багато інших.

Серед вітчизняних методик найбільш поширеною та відомою є методика
В.Моляка з конструкторської творчості КАРУС, що розшифровується як
“комбінування, аналогізування, реконструювання, універсалізування та
випадкові підстановки”. Автор наполягає, що у творчості треба навчати
стратегічного пошуку, а не методів або алгоритмів розв’язання творчих
задач, оскільки мова йде про творчі задачі, які є нетиповими,
нестандартними, і тому вони не можуть мати якихось алгоритмів вирішення
[7].

Вивчення методів формування творчого технічного мислення призвело до
думки про те, що ці методики навчать інженера або майбутнього інженера
робити винаходи, застосовувати творчі підходи, якщо в нього вже є
прагнення до творчості, й вони, безсумнівно, підсилять це прагнення. Але
першим кроком у цьому напрямку має бути формування в майбутнього
інженера потреби самореалізуватися саме у творчості. Метою даної статті
є означення педагогічних умов формування в майбутніх інженерів потреби у
творчій самореалізації.

Аналіз теоретичної літератури, присвяченої віковим особливостям
студентства, специфіці інженерної діяльності, особливостям творчої
активності людини та закономірностям формування потреб особистості, а
також практичний досвід роботи у вищому технічному навчальному закладі
дали змогу висунути гіпотезу, що процес формування потреби майбутніх
інженерів у творчій самореалізації набуває ефективності за умов:
а) упровадження спецкурсу „Творча самореалізація інженера” на першому
курсі вищого технічного навчального закладу; б) створення творчої
атмосфери в педагогічному процесі; в) навчання студентів рефлексії та
застосування рефлексивного аналізу в педагогічному процесі.

Деякі психологи та педагоги відстоюють точку зору на творчість як на
глибинний, навіть інтимний процес, у якому людина ніби оголює душу, свою
сутність. Якщо це так, то недоцільно вести мову про примусовість
творчого процесу. Іноді підкреслюється, що навчити творчості неможливо і
знання про неї є марними. Але більшість дослідників не погоджується з
цією точкою зору, і ми приєднуємося до погляду О.Галіна, який твердить,
що знання про творчість нічим не відрізняються від будь-яких інших. Вони
нам потрібні, щоб знати умови, в яких творчість найкраще розвивається,
враховувати типові помилки [2, с.123]. Тому для формування у студентів,
майбутніх інженерів, потреби у творчій самореалізації ми вважаємо
необхідним упровадити спецкурс “Творча самореалізація інженера”, метою
якого є актуалізація вищевказаної потреби. У рамках цього курсу студенти
дізнаються про основні погляди філософів, психологів та педагогів на
творчість, особливості самореалізації особистості, найвищу її форму –
творчу самореалізацію та шляхи розвитку власного творчого потенціалу.
Курс також передбачає самодіагностику рівня творчих здібностей, творчого
потенціалу та практичні вправи, спрямовані на розвиток творчої уяви та
мислення.

На нашу думку, цей спецкурс буде найбільш доцільним у ІІ семестрі 1
курсу, оскільки розвивати потребу у творчій самореалізації треба
починати якомога раніше, але в І семестрі процес адаптації студентів до
навчання у ВНЗ може заважати розкриттю потенцій особистості, спрямуванню
самореалізації студентів у належному напрямку.

Узагальнення поглядів психологів на процес формування та розвитку потреб
людини та специфіку потреби особистості у творчій самореалізації дає
змогу стверджувати, що ця потреба буде успішно розвиватися за
відсутності прямого педагогічного впливу, якщо будуть створені
сприятливі умови для творчої самореалізації. Сформувати творчу
особистість, а тим більше її потребу у творчій самореалізації можна лише
за умови творчої атмосфери у навчально-виховному процесі. Це
багатогранний процес, який, на нашу думку, має бути заснований на таких
принципах:

1) Принцип творчої активності учасників педагогічного процесу. Про
діалектичне співвідношення потреб та діяльності говорять багато
дослідників, серед яких К.Абульханова-Славська, Л.Анциферова, В.Асєєв,
Л.Божович, М.Єнікєєв, А.Здравомислов, В.Калошина, О.Клепіков,
І.Кучерявий, О.Музика, Г.Тарасов, Н.Хусаїнова та ін. Потреба стимулює
діяльність, виступає її першопричиною. Але й сама діяльність стає
предметом потреби. Тому для формування потреби самореалізуватися саме в
творчій діяльності необхідно студента зробити суб’єктом такої
діяльності, яка спочатку може виступати засобом задоволення якоїсь іншої
потреби (наприклад, потреби у самоповазі, потреби визнання тощо). Але
творча активність має самомотивуючу тенденцію, вона сама себе стимулює і
згодом стає самодостатньою цінністю.

2) Принцип внутрішньої свободи особистості. За висловлюванням О.Губенко,
передумова активізації творчого потенціалу – виховання внутрішньо
вільної та самостійної особистості. Внутрішня свобода дозволяє
особистості бути більш рішучою, толерантною, активнішою в
пошуково-пізнавальній діяльності, передбачає здатність до компромісів,
уміння брати на себе відповідальність за свої дії. Відсутність
внутрішньої свободи наділяє особистість рисами, які заважають творчості,
як то тривожність, конформізм, догматизм, агресивність, депресивність,
схильність до цинізму [3, с.1].

&‰thсприйняття особистості. Нині у педагогіці вважається безсумнівним
той факт, що плідна взаємодія учасників педагогічного процесу може бути
тільки в тому разі, якщо між ними встановлено контакт, що потребує від
викладача вміння сприймати кожну особистість студента такою, як вона є,
без негативних оцінок та наставлянь. Щоб у людини виникло бажання
творити, вона має бути впевнена, що її ідеї будуть прийняті та не будуть
осміяні, її не повинен турбувати страх зробити помилку. Психологи та
педагоги одностайні в тому, що віра у власну надзвичайність, сприйняття
себе як людини творчої є вихідною умовою творчої самореалізації. Ми
дотримуємося точки зору про те, що кожна особистість володіє певними
творчими можливостями. Але, як справедливо твердять О.Клепіков та
І.Кучерявий, те, що людина думає про себе, має глибокий уплив на все її
життя. Віра у свої сили й можливості збільшує духовну енергію
особистості [6, с.7]. Дослідження С.Занюка підтверджують, що суттєвим
мотиваційним фактором є саме суб’єктивна оцінка своїх можливостей та
впевненість у ефективності діяльності. Здібності самі по собі теж
відіграють велику роль, але саме суб’єктивне сприйняття власних
здібностей, оцінка своєї компетентності визначають мотивацію та
наполегливість у діяльності [4, с.76–77].

4) Принцип зворотного зв’язку. Кожен педагогічний уплив може мати для
студента різний зміст. С.Занюк стверджує, якщо педагогічний уплив
сприймається студентом як зворотній зв’язок, тобто інформація про
успіхи, про сильні та слабкі сторони студента, то він підсилює почуття
автономності, компетентності. У такому випадку студент розуміє, що його
власні зусилля допомогли йому досягти успіху, отже, він і надалі буде
докладати великих зусиль заради успіху. Якщо ж педагогічний уплив
сприймається як контроль над діяльністю, то це знижує мотивацію
особистості та впевненість у своїх силах. Однозначні, директивні та
негативні оцінки сприяють зникненню почуття відповідальності за власні
дії та рішення [4].

5) Принцип позитивного емоційного фону. Одним з найважливіших факторів
формування потреби особистості у творчій самореалізації є переживання
позитивних емоцій під час творчої активності. Емоційну реакцію викликає
саме прагнення до творчості, що призводить до виникнення настанови
особистості на творчу діяльність та самореалізацію у творчості. Таким
чином, у людини виникає готовність до задоволення потреби. На думку
С.Занюка, найголовніше, що призведе до розвитку потреб або мотивів
певної діяльності, – це поєднання позитивних емоцій, задоволення із
певною діяльністю [4, с.90]. Позитивні емоції під час творчої діяльності
особистість може отримати, по-перше, від самого процесу творчої
активності, реалізації власних потенційних можливостей, розкриття своїх
здібностей; по-друге, людина отримує задоволення від результату своєї
діяльності; по-третє, позитивні емоції викликає й висока оцінка процесу
та результатів творчої діяльності іншими людьми.

6) Принцип співтворчості, співробітництва. Цей принцип є одним з
основних у перебудові системи вищої освіти. Найбільший виховний ефект
досягається в ситуаціях, коли викладач і студент разом вирішують задачу,
відповіді на яку не знає жоден з них. Реалізація цього принципу
передбачає не тільки співробітництво викладача та студентів, а й спільну
творчість студентів. Сучасна освіта, як правило, орієнтує особистість на
індивідуальну творчу діяльність. Але для трудової діяльності фахівця,
особливо інженера, характерною є колективна праця та спільна творчість.
Як показує практика, студенти часто самі об’єднуються в групи для
виконання якихось складних робіт. Це об’єднання відбувається стихійно,
але допомагає студентам знайти правильні рішення шляхом обговорення
проблем. Дослідження В.Моляка підтверджують, що в умовах виробництва
найбільш успішно працюють групи інженерів складом 5-8 осіб, які мають
досвід спільної діяльності [7, с.108]. На нашу думку, формування потреби
особистості у творчій самореалізації буде протікати більш успішно, якщо
поєднувати індивідуальну творчість студентів з роботою у творчих групах,
склад яких має формуватися із урахуванням побажань студентів.

Одним з найважливіших факторів творчого процесу велика кількість
дослідників називає рефлексію. Під рефлексією у психології розуміють
“процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів та станів” [8,
с.340]. А.Хуторськой уточнює це поняття стосовно педагогічного процесу:
“Рефлексія – це не традиційне пригадування головного з уроку чи
формулювання висновків, а усвідомлення способів діяльності, знаходження
її смислових особливостей, виявлення освітніх прирощень учня та
вчителя”; це “розумово-діяльнісний або почуттєво пережитий процес
усвідомлення суб’єктом освіти своєї діяльності” [11, с.44; 11, с.120].
В.Андрєєв, Л.Попов, Н.Посталюк називають рефлексію критерієм розвитку
творчих здібностей [1; 5].

За допомогою рефлексивного аналізу виявляються способи творчої
діяльності, усвідомлюються ідеї, які з’явилися в результаті цієї
діяльності, формулюються проблеми, які виникли, намічаються шляхи їх
вирішення, виявляються труднощі та причини їх виникнення. Рефлексія
допомагає використовувати способи творчої діяльності не методом проб і
помилок, а обмірковано, що зробить її ефективнішою та призведе до більш
повної самореалізації особистості. У разі невдач та ускладнень
рефлексивний аналіз спрямовується на пошук їх причин, у ході чого
усвідомлюються неправильні способи дії, формується критичне ставлення до
них, після чого застосовується більш широке коло способів, висуваються
гіпотези, в результаті чого може виникнути інтуїтивне рішення проблеми,
яке потім обґрунтовується. На думку А.Хуторського, рефлексивна
діяльність дозволяє студенту усвідомити свою індивідуальність,
унікальність та призначення, які випливають з аналізу його творчої
діяльності та її продуктів [11, с.120].

Підсумовуючи, зазначимо, що сформувати потребу особистості у творчій
самореалізації можна за умов вивчення спеціалізованого курсу “Творча
самореалізація інженера”, створення творчої атмосфери у педагогічному
процесі технічного ВНЗ та застосування студентами рефлексивного аналізу
своєї творчої діяльності. Подальшого вивчення та розробки потребують
шляхи реалізації вищевказаних принципів, методи створення творчої
атмосфери та способи навчання студентів умінь рефлексивного аналізу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев В.И., Попов Л.М., Посталюк Н.Ю. Факторы и критерии развития
творческих способностей студентов в условиях перестройки высшей школы //
Развитие творческой активности студентов в учебной, научно-иссл. и
социально-полит. деятельности: Сб. науч. тр. – М.: НИИВШ, 1990. – С.
29–39.

2. Галин А.Л. Личность и творчество. Психологические этюды. –
Новосибирск: Новосиб. книжное изд-во, 1989. – 128 с.

3. Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого
потенціалу особистості // Практична психологія та соціальна робота. –
2003. – №10. – С. 1–5.

4. Занюк С. Психология мотивации. – К.: Эльга-Н; Ника-Центр, 2001. – 352
с.

5. Интенсификация творческой деятельности студентов / Науч. ред.
В.И.Андреев, Г.Мельхорн. – Казань: Изд-во Каз. ун-та, 1990. – 198 с.

6. Клепіков О.І., Кучерявий І.Т. Основи творчості особи: Навч. посібник.
– К.: Вища школа, 1996. – 295 с.

7. Моляко В.А. Психология конструкторской деятельности. – М.:
Машиностроение, 1983. – 134 с.

8. Психология. Словарь / Под общей ред. А.В.Петровского,
М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

9. Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: Методология,
цели и содержание, творчество: Учеб. пособие для студ. высш. учеб.
заведений. – М.: Изд. центр “Академия”, 2002. – 224 с.

10. Формирование личности инженера в вузе. Проблемы воспитания в
процессе обучения. – К.: Вища школа, 1982. – 175 с.

11. Хуторской А.В. Развитие одарённости школьников: Методика
продуктивного обучения. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 320 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *