Методологія педагогіки (реферат)

Методологія педагогіки

Методологія науки (від грец. Methodos i logos) — вчення про принципи,
форми і методи наукового пізнання.

Методологічна засада педагогіки — наукове підґрунтя пояснення основних
педагогічних явищ і розкриття їх закономірностей.

Методологічна основа є багаторівневою системою, яку

Утворюють:

1. Філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію
результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у
відображенні картини світу.

2. Опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення
дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина світу).

3. Конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів
дослідження в конкретній науці).

4. Дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика).

5. Методологія міждисциплінарних досліджень.

Розглядаючи перший рівень методологи (філософський), українська
національна педагогіка передусім спирається на праці українських
філософів К. Ставровецького, Г. Сковороди, С. Гогоцького, П. Юркевича,
Д. Чижевського, В. Лосевича, О. Потебні, філософські ідеї Т. Шевченка,
П. Куліша, І. Франка та ін. Певну цінність мають ідеї української
народної філософії: нескінченність світу, вічна змінюваність життя,
людина — центр світобудови; природа, як матір — її треба любити; земля —
наша годувальниця; хліб — усьому голова; свобода — найбільша цінність
для людини; кожна людина має жити по праці та ін. Українська народна
філософія утверджує культ людини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є: загальні закони філософії, зокрема
теорії пізнання; закони логіки, закономірності психологи; закони і
закономірності педагогіки; методи дослідження; вчення класиків
педагогіки.

Зазначені рівні методології утворюють систему, в межах якої наявна певна
супідрядність, причому філософський рівень є змістовою основою
будь-якого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до
процесу пізнання й перетворення дійсності.

У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання
нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного
дослідження.

Метод науково-ледагопчного дослідження — шлях вивчення й опанування
складними психолога-педагогічними процесами формування особистості,
встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс
методів, маючи на увазі, що таке поєднання покликане забезпечити
отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або
іншого об’єкта виховання чи навчання, а використовувані методи повинні
забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості
особистості. При цьому задіяні методи мають відображати динаміку
розвитку окремих якостей як на певному віковому відрізку, так і впродовж
усього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей
про учня з якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, які
постійно спілкуються, взаємодіють з ним, що дасть змогу аналізувати не
лише перебіг процесу, його результати, а й умови, в яких він
відбувається.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують розкриті нижче
методи:

Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване сприймання
педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження
пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження.
Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін,
фіксувати результати. Спостереження повинно бути систематичним. Якщо
педагог тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза
його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню
позицію. За зовнішньою поведінкою треба вміти побачити справжні причини,
а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем в
усіх видах його діяльності. Досвідчені педагоги намагаються бувати там,
де й їхні учні. Нерідко у схожих умовах учень поводиться по-різному: на
одному уроці він активний і уважний, а на іншому — пасивний і неуважний.
У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з’ясовують
причини розходжень, які нерідко зумовлені різним ставленням до учня
педагогів.

З метою забезпечення об’єктивності спостереження здійснюють за допомогою
технічних засобів: звуко- або відеозапис уроків, позакласних виховних
заходів, різних видів діяльності учнів. Для цього використовують і
замкнену телевізійну систему, і спеціальні класи, в яких спостереження
ведеться через віддзеркалювальну стінку. Приховане спостереження
ефективніше, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку школяра,
унеможливлює вплив педагога на дітей.

Оцінюючи педагогічне спостереження як загалом ефективний метод
науково-педагогічного дослідження, слід мати на увазі, що він не повною
мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, що вивчаються, дії учнів.
Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мотиви дій і
вчинків школярів. Тому існує потреба поєднання спостереження з іншими
методами дослідження, зокрема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через
безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних
умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й
додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну
думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити
педагогічний такт; уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати
бесіди доцільно порівняти з інформацією про особистість, отриманою за
допомогою інших методів.

Різновид бесіди — інтерв’ю. На відміну від бесіди, яку проводять у
природній, невимушеній обстановці, під час інтерв’ю дослідник ставить
наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді
співбесідника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в
об’єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв’ю не передбачає
уточнювальних запитань. Використовуючи його, слід враховувати можливі
типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник,
сперечальник, самовпевнений. Результати інтерв’ю залежать від
продуманості запитань.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об’єктивність інформації про
педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає
отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

За характером анкети поділяють на: відкриті — передбачають довільну
відповідь на поставлене запитання; закриті — до поставлених запитань
пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного;
напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й
власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей
типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.

Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких вимог: запитання повинні
бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували
досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію;
використовувати прямі й непрямі запитання (наприклад: «Чи хотіли б ви,
щоб Ваша дочка стала вчителькою?» (пряме), «Як Ви ставитеся до професії
вчителя?» (непряме); у формулюванні запитань слід уникати підказок;
використовувати відкриті й закриті анкети; попередньо перевіряти ступінь
розуміння запитань на невеликій кількості учнів і вносити корективи до
змісту анкети.

Для анкетування батьків з метою виявлення домашніх умов для навчання
учня можна запропонувати такі запитання:

1. Як Ви організовуєте виконання домашніх завдань школярем?

2. Як Ви контролюєте їх виконання?

3. Чи звертається до Вас дитина по допомогу під час виконання домашніх
завдань? У чому полягає така допомога?

4. Як Ви привчаєте дитину до самостійності у виконанні домашніх завдань?

5. Що Ви робите, аби дитина зрозуміла: головне — не оцінка, а праця, яка
стоїть за нею?

6. З якими труднощами Ви стикаєтеся під час організації домашньої
навчальної праці дитини? Як їх долаєте?

7. Чи аналізуєте Ви разом з дитиною її труднощі у навчанні та шляхи їх
подолання?

8. Як Ви формуєте в дитини силу волі, самостійність, наполегливість,
працелюбність?

9. До яких методів заохочення і покарання у стимулюванні навчальної
праці дитини Ви вдаєтеся?

Для виявлення інтенсивності пізнавального інтересу учня батькам може
бути запропонована така закрита анкета:

1. Як часто учень тривалий час зайнятий розумовою працею? (1 —1,5 год. —
для молодшого школяра, кілька годин без перерви — для підлітка):

а) часто;

б) інколи;

в) дуже рідко.

2. Чому падає перевагу школяр, коли йому поставлено запитання на
кмітливість?

а) поміркувати, але знайти відповідь самому;

б) отримати готову відповідь від інших;

в) як коли.

3. Чи багато читає додаткової літератури?

а) постійно багато;

б) нерегулярно: часом багато, подеколи не читає нічого;

в) мало або нічого не читає.

4. Наскільки емоційно ставиться учень до цікавого для нього заняття, що
стосується розумової праці?

а) дуже емоційно;

б) як коли;

в) емоції чітко не виявлені.

5. Чи часто ставить запитання?

а) часто;

б) інколи;

в) зрідка.

Метод педагогічного експерименту — науково поставлений дослід
організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах.
Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного
експерименту: констатуючий — вивчаються наявні педагогічні явища;
перебірковий, уточнювальний — перевіряється гіпотеза, створена у процесі
усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються
нові педагогічні явища.

На відміну від педагогічного спостереження, педагогічний експеримент дає
змогу: штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано
змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; повторювати
педагогічні явища в приблизно таких самих умовах; поставити досліджуване
явище в умови, які піддаються контролю.

Педагогічний експеримент е комплексним, оскільки передбачає поєднання
методів спостереження, бесіди, анкетування, створення спеціальних
ситуацій тощо на всіх етапах кожного з видів експерименту.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Особові справи
учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін,
предмети, виготовлені в навчальних майстернях, дають дослідникові
об’єктивні дані, що характеризують індивідуальні особливості учнів, їх
ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та
навичок.

Шкільна документація (загальношкільний план роботи, плани роботи
предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної
ради та ін.) дає змогу скласти уявлення про стан навчально-виховної
роботи в школі загалом і на окремих її ділянках зокрема.

Під час дослідження проблем навчально-виховного процесу виявляють
чинники, які сприяють їх вирішенню, визначають рівень ефективності їх
впливу.

Метод рейтингу — оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями
(експертами). До експертів висуваються такі вимоги: компетентність —
знання сутності проблеми; креативність — здатність творчо вирішувати
завдання; позитивне ставлення до експертизи; відсутність схильності до
конформізму — наявність власної думки І здатність обстоювати її; наукова
об’єктивність; аналітичність і конструктивність мислення;
самокритичність.

Метод узагальнення незалежних характеристик — узагальнення відомостей
про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих
відомостей, їх осмислення.

Література

Бабанский Ю, К. Проблеми повышєния зффективности педагогических
исследований. — М., 1982.

Гаасс Дж., Стонен Дж. Статистические методы в педагогике й психологии. —
М., 1976.

Завягинский В. Й. Методология й методика дидактического исследования.
—М..1982.

Ительсон Л. Б. Математические й кибернетические методу в педагогике.-М.,
1968.

Скалова Я. Методология й методы педагогических исследований. — М. 1989.

Шилова М. П. Изучение воспитанности школьников. — М., 1989.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *